Методи і види психотерапії

У терапевтичній практиці відкрите обговорення страху, пов'язаного  з перебігом терапії, свідчить про подолання опору Я, сприяє розблокуванню психологічних захистів. Якщо аналіз не зрушується з місця через раціоналізований опір, завжди корисно ініціювати регресію, зробивши предметом бесіди ранні дитячі страхи, страх смерті, новини і будь-які інші його форми. Іноді клієнт сам вважає страх основою своїх проблем, але частіше симптоматика страху стає фокусом терапії при аналізі сновидінь. Страх - це те, що людина відчуває, коли будь-яка небезпека загрожує її нарцисизму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОВІТНІ НАПРЯМИ ПСИХОТЕРАПІЇ

 Аверсивна психотерапія

Форма поведінкової психотерапії, яка базується на встановленні зв'язку між небажаною поведінкою і суб'єктивно  неприємним переживанням.

Перший досвід застосування аверсивної психотерапії з клінічною  метою був у Росії в 20-х роках XX століття (М. В. Канторович, І. Ф. Случевський, А. А. Фрікен). На Заході почала використовуватися з 1935 р., коли гомосексуально орієнтованих пацієнтів стали лікувати застосуванням електрошоку.

Процедура терапії полягає  в тому, що подразники, які викликають у пацієнта вкрай неприємні, але  не небезпечні для життя відчуття (електрошок, біль, жах, фрустрація потреб), пропонуються у часовому зв'язку з  подразниками (наприклад, алкоголь), які  провокують неприйнятну поведінку (і тому вона підлягає гальмуванню).

За схемою класичного обумовлення  стимул, який запускає неприйнятну  поведінку, пов'язується з аверсивним подразником і насичується неприємними  афектами. Нині все більш широко використовується символічне аверсивне  обумовлення, коли подразник небажаної  поведінки пов'язується з негативними  ідеальними уявленнями (про хворобу, про соціальну ізоляцію та ін.). Коли ж використовується схема оперантного обумовлення, подразник пов'язується не зі стимулом, а з реакцією (наприклад, при енурезі чи самоушкоджуючій поведінці). Цей підхід до психотерапії часто критикується через невідповідність етичним нормам і труднощі за його контролем.  
Найчастіше аверсивна психотерапія застосовується для лікуванні алкоголізму, тютюнопаління, сексуальних порушень (при цьому, як правило, небажана поведінка демонструється у відеофільмах).

 

Сучасний контекст формування неотрадиційного споживання в Україні 

Основні тенденції розвитку споживацтва й соціальних практик  споживання у сучасному суспільстві  притаманні й Україні. Однією з таких  тенденцій є формування неотрадиційних практик споживання в постмодерному  суспільстві.

У зв’язку з аналізом стану  культури, яка сполучає в собі традиційні і сучасні риси, в Росії активно  обговорюється ідеологія і практика неотрадиціоналізма  (Е. Паїн, Л. Гудко) [Паїн; Гудко]. Російські дослідники вважають, що неотрадиціоналізм виступає способом існування традицій у сучасних умовах, а традиція і новація розглядаються не як абстрактні феномени, а як сторони культури, що взаємопроникають. Відтворення традиції здійснюється вже у вигляді неотрадиції, оновленої традиції і здійснюється за участю новації (інновації). Науковці наголошують, що в межах неотрадиціоналізму спосіб виконання дії заснований на раціональній доцільності і на символьному позначенні соціальної причетності, а виконання певних звичаїв і ритуалів покликане здійснити раціональну функцію самоідентифікації того або іншого соціального суб’єкта [Мадюкова]. Водночас, українська дослідниця Т. Журженко відзначає, що неотрадиціоналізм у колишніх радянських республіках набуває сьогодні особливих відтінків, що пов’язані з національною, релігійною, геополітичною специфікою. Неотрадиціоналистський дискурс в Росіїї (за її думкою) більшою мірою визначається етатизмом і раціоналізмом, тоді як український – ідеологією націоналізму і національною міфологією [Журженко].

Отже, сучасний контекст формування неотрадиційного споживання в Україні  в умовах поєднання процесів постмодернізації та системної кризи є доволі цікавим.

Можна виділити три типи неотрадиціоналізму в соціальних практиках споживання. Перший являє собою традиційний за мотивами, але сучасний за набором речових об’єктів, що споживаються. Тобто людина споживає виключно через мотиви забезпечити себе найнеобхіднішими речами для нормального життя.

Другий тип включає, крім речових об’єктів, споживання знаків і символів, які входять в асортимент, набір об’єктів, необхідних для зміцнення і підтримки соціальної ідентичності та збереження звичних соціальних комунікацій.

Третій тип випливає з необхідності ощадно використовувати екологічні ресурси. Мотивація звуженого споживання найнеобхіднішого для життя спирається на метафізичну відповідальність за майбутнє і перед майбутнім.

Другий і третій типи є  постмодерними за своєю суттю, а  перший тип – модернізований традиціоналізм і його не можна віднести до постмодерну. Скоріше це анклав традиціоналізму  в сучасному суспільстві.

Відповідальний споживчий  неотрадиціоналізм є проявом  і результатом активізації у  сфері екології діячів культури, відповідальних політиків, лідерів суспільної думки, інтелігенції, частини населення. Усталилося уявлення про необхідність знижувати  техногенні ризики, стримувати за рахунок  обмеження споживання експансію  економіки, запобігти виснаженню природних  ресурсів. Еліта не тільки виробляє, а й поширює ідеї стриманого культурного  споживання, неотрадиціоналістського  за своїм характером. Зміна потреб та інтересів перетворює систему  цінностей. Масштаби цього типу неотрадиціоналізму, на наш погляд, будуть зростати.

Неотрадиційне споживання сформувалось в Україні в умовах поєднання  процесів постмодернізації та системної  кризи. Обмеження можливостей спонукає (точніше – вимагає) збільшення частки традиційної моделі та неотрадиційної моделі споживання, для яких характерне природне ставлення до речей, що придбаються. Тобто людина покупає тільки те, що вкрай необхідно саме для задоволення безпосередніх потреб. Символічне споживання, яке притаманне суспільству постмодерну, набуває спотвореного характеру. Споживання перестає бути надлишковим. Воно, по-перше, обмежене, по-друге, стає саме символічним, тобто лише слугує для задоволення потреби у гідності. Мотивом придбання речей стає вимушене символічне споживання, яке не є для людини надлишковим, споживанням без необхідної потреби. Символічне споживання стає частиною природного мотиву, який входить до необхідних для комфортного існування людини. Якщо для традиційного суспільства фактично була притаманна модель споживання на основі розумних потреб, тобто таких, які необхідні для відтворення людини, то для постмодерного суспільства властива модель надлишкового споживання для задоволення статусних і інших потреб символічного характеру. В умовах кризи формується подвійна символічність споживання. Тобто символічність споживання забезпечується символічно, умовно, за рахунок зовнішнього ефекту символів соціального статусу та демонстрації наявності нормативної речової оснащеності.

В моделі неотрадиційного  споживання символічне споживання відбувається частково за рахунок необхідного. Неотрадиційне  споживання включає символічні потреби  до кола необхідних, до тих, що входять  до переліку потреб, що слугують відтворенню  людини. Тобто людина обмежує свої необхідні матеріальні потреби  в їжі, одязі, здоров’ї, заради підтвердження  свого соціального статусу, збереження гідності, підтримання внутрішнього комфорту й особистісної ідентичності. Неотрадиційна модель споживання формується з об’єктивних обставин. Але українська економіка не може забезпечити задоволення  потреб, що постійно зростають. У людей  вже не має коштів для задоволення  тих потреб (матеріальних і символічних), що в них сформувалися.

 

Біхевіоральна (поведінкова) психотерапія за основну мету має створення нових умов для навчання людини, завдяки чому вона може оволодіти своїми діями та змінити поведінку [34]. Сьогодні в біхевіо- ральній психотерапії існують три головні течії: класичне зумовлення, оперантне зумовлення та «мультимодальне програмування».

Як зазначає О. Ф. Бондаренко, зумовлювання — поняття, що охоплює  всю сукупність стимулів поведінки. Розрізняють два види зумовлювання: класичне (павловське), коли навчання відбувається лише за допомогою поєднання стимулів, та оперантне (скіннерівське), коли навчання проводиться шляхом вибору стимулу, який супроводжується позитивним (на противагу негативному) підкріпленням. Розрізняють також безумовне навчання, що відбувається поза спеціально організованими стимулами.

Головна мета біхевіоральної психотерапії — забезпечити нові умови для навчання, виробити нову систему стимулів і на цій основі допомогти оволодіти новою поведінкою у процесі тренінгу. Людина розглядається як продукт і творець навколишнього середовища. Психолог виступає у чітко окресленій ролі вчителя, наставника або лікаря, який слугує соціально-психологічною моделлю, зразком для наслідування, яким він виступає в очах клієнта.

Техніка психотерапевтичної роботи цього напрямку будується  на твердженні, що певна поведінка  є наслідком певного впливу. Це означає, що невротична (дезадаптивна) поведінка — це результат неправильного навчання. Тому в основу психотерапії покладено сукупність прийомів формування нової поведінки (переучування), встановлених шляхом експериментальних досліджень і теоретичних припущень біхевіоризму.