Методи і види психотерапії

Створення клієнт-центрованої терапії

Карл Ренсом Роджерс почав  наукову кар'єру в 1927 році в Інституті дитячого виховання в Нью-Йорку. Через рік він вступив на кафедру вивчення дітей Товариства запобігання жорстокого поводження з дітьми в Рочестері, штат Нью-Йорк. З 1940 року Роджерс обіймав посаду професора психології в університеті штату Огайо. Там він привернув увагу до своєї системи психотерапії, особливо після виходу в 1942 році книги «Консультування і психотерапія: нові концепції у практиці». З 1945 року він був виконавчим секретарем в Чиказькому університеті, а потім працював в університеті Вісконсіна. В 1951 році Роджерс опублікував книгу «Клієнт-центрована терапія: сучасна практика, сенс і теорія». Роджерс обіймав посаду президента Національної дослідницької ради Американської психіатричної асоціації і президента Американської психотерапевтичної академії в 1947 році. З 1966 року він працював у Центрі дослідження людини, у створенні якого брав участь.

Офіційне впровадження теорії Роджерса в психологію відбулося після його зустрічі з американськими психологами у 1940 році. У ранньому варіанті ця психотерапія, названа «недирективною психотерапією», акцент був зроблений на техніці рефлексії — словесному відображенні терапевтом почуттів клієнта («терапевтичне дзеркало»). За допомогою такого зворотного зв'язку останній отримує можливість усвідомити свої почуття і без терапевтичного керівництва, самостійно прийти до певних висновків і рішень. Мірнс (1980) вказував, що вищезгадана назва є невдалою, так як будь-яка психотерапія директивна за своєю суттю. В 1951 році Роджерс змінив назву терапії — вона стала іменуватися «клієнт-центрованою» або «клієнт-орієнтованою» (client-centered).

Теорія клієнт-центрованої терапії

Каліна Н. Ф. відмітила, що для даного напряму «основним  рушієм позитивної динаміки терапевтичного процесу є тенденція до актуалізації і подальшої реалізації внутрішнього потенціалу особистості. К.-Р. Роджерс  розглядав людську природу з  позицій цілісності і вродженої  мудрості, здатної спрямувати особу  на шлях зцілення. Завдання терапевта  зводиться до формування умов, за яких цей потенціал може бути актуалізований, оскільки всі психологічні і соціальні  перепони, які йому заважають і  спонукають його звертатися за психологічною  допомогою до фахівців, спричинені блокуванням прагнення актуалізації власного психічного потенціалу». Роджерс  писав у своїх працях, що практично  кожна людина має цей психологічний  потенціал, але не у кожного виходить реалізувати його. Реалізуючи його, людина ніби підіймається на новий  щабель і отримує таким чином  змогу вирішувати свої проблеми. Шлях до самореалізації людини вчений порівнював з болючими першими кроками дитини.

У будь-якому вигляді психотерапії експліцитно або імпліцитно ставиться питання про ресурси для змін клієнта. Це може бути релаксація, впевненість, спокій, розважливість тощо. Ідея полягає в тому, щоби, по-перше, знайти ресурс зміни (всередині або поза клієнтом) і, по-друге, приєднати цей ресурс до проблемного переживання. Так, наприклад, в техніці систематичної десенсибілізації універсальним ресурсом є релаксація, яка, «приєднуючись до стресогенного об'єкта, десенсибілізує його». В підході Роджерса такий ресурс задається специфічними відносинами психотерапевта з клієнтом. Аналізуючи свій відомий, знятий на плівку, випадок роботи з міс Ман, Роджерс зазначав: «…те, що клієнт переживає в терапії, — це досвід бути коханим» (Rogers, Segal, 1955).

Фізіологічні прояви емпатії. На малюнку показані області мозкової активності у дітей, що бачать фотографії з сюжетами про біль.

Основні завдання і поняття

Основним завданням для  психотерапевта має бути створення  умов для «внутрішнього» росту клієнта. Щоб сприяти цьому психотерапевт  має «відчути» проблему клієнта, для цього використовується методика «емпатичного слухання». Емпатичне  розуміння сприяє подальшому спілкуванню психотерапевта і клієнта. Його можна проявити у фразах, що характеризують стан клієнта.

Важливіша не стільки точність розуміння клієнта сама по собі, а інтерес до внутрішнього світу  клієнта з боку терапевта. Емпатія — це процес, в якому терапевт стає ближче до думок і почуттів клієнта. Емпатія в ширшому значенні — це розуміння емоційних станів іншої людини у формі співпереживання і співчуття. Точна емпатія — ідеальний випадок. На фізіологічному рівні емпатію розглядають, як активність мозку, що відображає стан і дії інших істот, часто описують як активність дзеркальних нейронів. Ці нейрони були вперше зареєстровані на початку 1990-х років у фронтальній корі мавп італійськими вченими Джакомо Ріццолатті, Вітторіо Галлезе та їхніми колегами з Пармського університету.

Емпатія в роботах Роджерса має наступні характеристики: по-перше, збереження в емпатичному процесі  власної позиції того хто відчуває емпатію, збереження психологічної  дистанції між ним і тим, до кого відчувають емпатію, або, іншими словами, відсутність в емпатії ототожнення  між переживаннями того, до кого відчувають емпатію, і того, хто відчуває емпатію (що, власне, і відрізняє  цей процес від подібного процесу  ідентифікації). По-друге, наявність  в емпатії співпереживання, а  не просто емоційно позитивного відношення (симпатії). По-третє, це динамічний процес, а не статичний стан.

Ще однією умовою, необхідною для зміни клієнта, служить конгруентність психотерапевта. Ідею конгруентності добре ілюструє формула дзен: «Коли я голодний, я їм; коли я втомився, я сиджу; коли я хочу спати, я сплю».

Конгруентність (лат. congruens — збіг) — рівнозначність, взаємовідповідність якісно рівноцінних станів, процесів або переживань. Конгруентність проявляється в природних реакціях що проявляються у відповідь на певні бажання людини. Процес обмеження природних імпульсів автентичного саморозкриття блокується помилковими уявленнями про власне Я. Сформульоване Роджерсом поняття «Я-концепція» стало основою клієнт-центрованої терапії. Я-концепція особистості — стійка система уявлень особистості про себе, яка ґрунтується на усвідомленні й оцінюванні своїх фізичних, характерологічних та інших властивостей; інтегрований образ власного Я, на основі якого людина формує свої стосунки з іншими людьми. Уявлення, що мають переважно когнітивний, інтелектуальний характер, можуть не відповідати власним переживанням, досвіду і відчуттю Я. Тому важливою метою психотерапії є допомога клієнтові у досягненні стану конгруентності між внутрішніми аспектами Я і Я-концепцією і за необхідності — реорганізації Я-концепції.

Неконгруентність — наявність відмінностей між усвідомленням, досвідом переживань і когнітивними складовими цього досвіду. З погляду динаміки особистісних переживань конгруентність визначає стан, у якому різноманітні психічні зусилля і процеси злагоджені між собою. Цей стан характеризується відсутністю внутрішніх директив, що визначають модус «я повинен», і домінуючою спонукальною силою щодо дій і рішень. Конгруентність особистості виражається в її здатності бути автентичною собі, тобто справжньою. Передовсім вона має бути властива особистості терапевта, що виражається в здатності передати клієнту власні почуття і переживання. Неконгруентність є проявом застою в саморозвитку, порушенням процесу інтеграції подій у досвіді.

Механізми клієнт-центрованої терапії

Сам Роджерс в якості механізму  зміни клієнта розглядав самоактуалізуючу тенденцію. У відриві від конкретної особи клієнта і особливостей її руху в психотерапевтичному процесі  важко вказати на спеціально роджеріанські  процесуальні механізми змін. Це може бути як когнітивне переструктурування, так і дисоціація емоцій від когнітивної сфери, або ж розширення свідомості, тощо. Завдання клієнт-центрованого терапевта полягає в тому, щоб створити умови ініціації механізму зміни клієнта. Вибір того, що буде робити клієнт в терапії, залишається за ним, наприклад коли він вибирає просто механізм катарсису (очищення), який полягає у «виговоренні» своїх проблем. Таким чином, специфічний психотерапевтичний механізм не обмежується рамками самої клієнт-центрованої терапії і її техніками. Вважають, що основною метою клієнт-центрованої терапії є об'єктивація самим клієнтом своєї проблеми та його відмежування від неї.

Техніки психотерапії

Клієнт-центрована терапія  здійснюється в індивідуальній і  груповій формах. Терапевтичне інтерв'ю  являє собою індивідуальну форму, в рамках якої зустрічаються психотерапевт  і клієнт. Групова форма представлена групами зустрічей. Слід особливо підкреслити, що техніки клієнт-центрованного  підходу — це не спосіб діяння (дії), а спосіб існування з клієнтом, тому вони не можуть розглядатися окремо від необхідних і достатніх умов терапевтичної зміни. Терапевт-роджеріанець несе відповідальність тільки за свою роботу, а змінюватися чи не змінюватися — це вибір клієнта.

Консультація в даній психотерапії має такий вигляд: терапевт і клієнт сідають навпроти один одного (часто під невеликим кутом). Контакт з клієнтом встановлюється протягом перших п'яти хвилин. Якщо цього не відбувається, то, як правило, клієнт блокується. Терапевт супроводжує клієнта в його власних переживаннях. Ця терапія є центрованою на клієнта, а не на проблему. Тому немає ніякої необхідності тягнути (підштовхувати) клієнта в його проблему. Клієнт сам може вибирати предмет розмови. Підштовхування до обговорення таємної проблеми може здійснюватися і безпосередніми питаннями, і невербальними засобами (наприклад, тональними зниженнями голосу: «Я відчуваю, що вам важко (зниження тону)». При цьому зміст реакції терапевта може бути індиферентним до проблеми клієнта. Терапевту важливо показати клієнтові свою готовність працювати з ним. Терапевт повинен відчувати, чи хоче клієнт говорити про свою проблему і як довго він може це робити, і рахуватися з цим.

Деякі клієнти не в змозі  сформулювати власну проблему на психотерапевтичному  сеансі. Формулювання проблеми або  глибинних переживань клієнта за нього, по-перше, направляє клієнта, по-друге, «затягує» клієнта в  проблему, не враховує готовності клієнта  увійти в проблему самостійно. Формулювання проблеми або глибинних переживань клієнта за нього призводить до того, що терапевт йде попереду клієнта, випереджає його, задає процес.

Для того, щоб здійснити  конструктивні зміни в особистості  клієнта Карл Роджерс запропонував шість терапевтичних умов:

Пацієнт і психотерапевт  повинні знаходитися в психологічному контакті. Роджерс постулював, що позитивної зміни не відбудеться в особистості  пацієнта, якщо немає взаємин його з психотерапевтом.

Пацієнт перебуває в стані  невідповідності, він вразливий  і тривожний. Це пояснюється Роджерсом  як невідповідність між дійсним  переживанням людини її Я-концепцією щодо цього переживання.

Психотерапевт гармонійний або інтегрований. Це означає, що психотерапевт повинен тепло, щиро зустріти людину, створити позитивну атмосферу в їх взаєминах. Психотерапевт повинен бути відкритим для всіх переживань людини.

Психотерапевт відчуває позитивну  увагу до клієнта. Він не дає оцінок його переживань і почуттів, хвалить  за ті конструктивні зміни, які відбуваються з клієнтом. Він відноситься до нього з теплом і повагою. Сеанси терапії повинні проходити в  спокійній атмосфері. У клієнта  ж повинна створитися впевненість  в тому, що його розуміють і приймають.

Психотерапевт відчуває емпатичне розуміння внутрішньої системи координат клієнта і прагне передати це клієнту. Терапевт повинен відчувати емпатію до клієнта, що свідчить про те, що терапевт відчуває внутрішній світ переживань, так, як ніби це його переживання і почуття.

Повинна відбутися передача клієнту емпатійного розуміння  і безумовної позитивної уваги психотерапевта. Це говорить про те, що клієнт також  повинен ставитися до психотерапевта, адже саме він відповідальний за свій особистісний ріст, а психотерапевт тільки сприяє цьому росту.

Спочатку Роджерс зробив акцент на «рефлексивній техніці» — психотерапевт віддзеркалює переживання клієнта, що дозволяє йому усвідомити свій внутрішній досвід, неузгодженість досвіду з Я-концепцією, спотворення Я-концепції. Це так званий психосоматичний резонанс. Психосоматичний резонанс — психосоматичний відгук у тілі терапевта на процеси й реакції, що відбуваються в тілесній сфері клієнта у процесі психотерапії. В останні роки в роботі Роджерса зросла частка метафор й інтуїції.

В клієнт-центрованій терапії застосовуються такі техніки:

«Техніка вибору» — психотерапевт дає можливість клієнту самому вибрати напрямок розмови для обговорення проблеми, вибираючи нейтральну репліку у відповідь на першу фразу клієнта. Таким чином клієнт сам вибирає змінюватись йому вирішуючи свої проблеми чи ні.

«Техніка повторів» — терапевт повторюючи останню репліку клієнта узагалюнює сказане. Після повтореної репліки йде пауза, що спонукає клієнта продовжувати розповідь. Таким чином клієнт розуміє, що психотерапевт його слухає та розуміє.

Досить цікавою технікою є «метафора», що може використовуватись, як разовий терапевтичний прийом, так і постійно використовуватись протягом усієї терапії. Вона допомагає клієнту зануритись в свій власний символічний пласт власної свідомості, а також абстрагуватись від матеріального світу і виразити деякі свої бажання (наприклад агресивні)в іншомовній формі.

Також важливою технікою є «емпатичні відповіді». Емпатична відповідь — це вербалізація терапевтом світо- і самовідчуття клієнта. Емпатичні відповіді дають клієнту дають можливість відчути, що терапевт розуміє його стан та почуття.

Результати психотерапії

Зміни клієнта йдуть в  напрямку підвищення диференціювання  реакцій і безпосередності переживання  почуттів. В результаті психотерапії відбуваються такі зміни: