Методи і види психотерапії

З Росією була пов’язана доля дуже відомої в ранній період психоаналізу фігури – Сабіни Шпільрайн – психолога з Ростова-на-Дону, учениці Фрейда і Юнга одночасно. В 20-ті роки в Росії був великий інтерес до психоаналізу, і були перекладені деякі роботи Юнга. Однак, потім слідував тривалий період гноблення фрейдизму, який зачепив також і аналітичну психологію. Тільки типологія, розроблена Юнгом, була прийнята безсуперечно, ввійшовши у більшість вітчизняних психодіагностичних досліджень. Лише з наставанням так званої «перебудови», коли всі потяглись до нормальних світових цінностей і стандартів, інтерес до Юнга став зростати як сніговий клубок. Не останню роль в популяризації Юнга певно зіграли переклади академіка Аверинцева, які він супроводжував чудовими, по істині такими, що не поступаються Юнгу по ерудиції коментарями. Так, завдяки ентузіастам філософам і психологам, багато з яких намагались, передусім, заповнити свій власний духовний вакуум, ми отримали переклади найважливіших робіт Юнга і його найближчих учнів.

Становлення аналітичної  психології в Росії було б неможливим без підтримки зарубіжних юнгіанських  психологів. Особливу роль тут зіграли  спеціальні програми розвитку аналітичної  психології в країнах пост комуністичного простору, які зробили можливим регулярні  переїзди юнгіанських аналітиків в Москву і Санкт-Петербург, семінари, лекції і безпосереднє спілкування з російською аудиторією. З самого початку це були не місіонерські чи пропагандистські поїздки, а вельми професійні контакти, продуктивний обмін досвідом. Слід відмітити допомогу юнгіанців російського походження (із сімей емігрантів) Володимира Одайника з США і Наталі Баратової, яке живе в Цюріху. В наш час психоаналіз та аналітична психологія отримали офіційне визнання.

 

 

 

 

 

 

 

3. Индивидуальная психология А.Адлера

В настоящее время появилось  много разновидностей психодинамических  теорий личности и лечения эмоциональных  нарушений. 
Некоторые из этих разновидностей в меньшей степени, чем фрейдизм, фокусированы на Ид, бессознательном и прошлом. Они уделяют больше внимания актуальным проблемам и тому, как можно использовать силу Эго для их решения. В этих терапиях клиентам помогают осознать не “эдипов комплекс”, а то, как глубинные чувства тревоги, неуверенности и неполноценности приводят к эмоциональным нарушениям и проблемам в отношениях с другими людьми. 
 
Индивидуальная психология – направление психодинамической психотерапии, ответвившееся от фрейдизма и разработанное Альфредом Адлером, который подчеркивал роль врожденных социальных побуждений в формировании личности.  
 
Неполноценность и компенсация. Адлер предположил, что каждый человек рождается в беспомощном, зависимом состоянии, которое создает чувство неполноценности. Это негативное чувство, соединенное с природным желанием стать “оперившимся” членом общества, является стимулом для развития личности. “Чувство неполноценности, - писал Адлер, - само по себе не является ненормальным. Оно – причина многих улучшений в положении человека”. Адлер объяснял этот процесс как стремление к превосходству, под которым понимал стремление к самоосуществлению, а не только желание быть лучше других. Если чувства неполноценности очень сильны, то они приводят к компенсации, даже гиперкомпенсации неполноценности – “к комплексу неполноценности”.   
 
Борьба за превосходство. Адлер рассматривал агрессию и волю к власти как проявление стремления к превосходству или совершенствованию, т.е. побуждения улучшить себя, развивать свои способности. Цель превосходства может быть как позитивной, так и негативной. Если она включает общественные заботы и заинтересованность в благополучии других, - она развивается в конструктивном направлении. Однако некоторые люди борются за личное превосходство, пытаются достичь ощущения превосходства посредством господства над другими людьми. По Адлеру – борьба за личное превосходство – невротическое извращение. 
 
Жизненные цели. Каждый индивид выбирает жизненную цель, служащую сосредоточением его стремлений и достижений. Формирование жизненных целей начинается в детстве как компенсация чувства неполноценности, неуверенности и беспомощности в мире взрослых. 
 
Жизненная цель носит защитный характер и служит как бы мостом между безрадостным настоящим и многообещающим будущим. Адлер выделяет три основные жизненные цели: работу, дружбу и любовь. Эти три задачи всегда взаимосвязаны.  
Жизненный стиль -  это уникальный способ, выбранный каждым индивидом для следования своей жизненной цели. Кажущиеся изолированными привычки и черты поведения получают свое значение в полном контексте жизни и целей индивида, так что психологические и эмоциональные проблемы не могут рассматриваться изолированно. 
 
Как часть своего жизненного стиля каждый индивид создает себе представление о себе и о мире. Адлер называет это схемой апперцепции. Апперцепция – психологический термин, означающий восприятие, включающее субъективную интерпретацию воспринятого. Схема апперцепции, как правило, обладает способностью самоподтверждения и самоусиливания. Например, испытывая страх, мы, вероятнее всего будем воспринимать угрозы в окружающем, которые усиливают наше первоначальное представление, что окружающее опасно. 
 
Адлер определял психологический рост как вопрос движения от центрированности на себе и целей личного превосходства к задачам конструктивного овладения средой и социально-полезного развития. Он называл три источника препятствия росту: органическая неполноценность, избалованность, отверженность. 
 
Все поведение человека, по мнению Адлера, социально, поскольку он развивается и функционирует в социальном обществе. Сотрудничество – одно из проявлений чувства общности. Чувство общности и сотрудничество помогают строить такие социальные отношения, которые являются основанием для формирования полноценного конструктивного жизненного стиля. Чем слабее выражено у человека чувство общности и сотрудничества, тем сильнее выражено чувство неполноценности. 
 
Механизм неврозов. Невроз развивается в том случае, если человек терпит неудачу при преодолении комплекса неполноценности; невроз позволяет пациенту сохранить чувство собственного достоинства, относя свою слабость за счет болезни. 
 
Преодоление чувства неполноценности может идти несколькими путями: 
- путем успешной компенсации, в результате чего достигается цель в борьбе за основные жизненные блага; 
- посредством сверхкомпенсации (маленький и щуплый пытается казаться сильным и т.д.); 
- путем “ухода в болезнь”. Последний путь, по А.Адлеру, и есть невроз.   
Исходя из этого, лечение невротиков, по А.Адлеру, должно сводиться к его перевоспитанию, коррекции жизненных целей, что требует перевода их из подсознательного в сознательное.  
Индивидуальная психотерапия. А.Адлер выделил три основных этапа индивидуальной психотерапии: 
1) понимание психотерапевтом специфического для пациента жизненного стиля; 
2) помощь пациенту в понимании себя и своего поведения; 
3) формирование у пациента повышенного социального интереса. 
Адлер одним из первых заложил основы “социальной  ориентации” в лечении больного, создав тем самым базу для целого направления в психотерапии. 
 
06.07.2012

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Психотерапевтический  процесс в представлениях К. Хорни

Хорни, психолог, успешный психотерапевт и опытный психоаналитик, говорила, что желание пересмотреть психоанализ (который разработал Зигмунд Фрейд) и связанную с ним психотерапию возникло у нее вследствие «неудовлетворенности терапевтическими результатами» (1939). В «Новых путях в психоанализе» она заново дала определение переноса и контрпереноса и целей психотерапии, а в «Самоанализе» описала процесс анализа и в соответствии с новой парадигмой. Психолог Карен Хорни усовершенствовала свои идеи относительно психоаналитической психотерапии в последующих работах (1950, 1987, 1991), однако ее сосредоточенность на настоящем больше, чем на прошлом, на структуре (личности, невроза, характера, депрессии) больше, чем на генезисе, сохранялась в ее подходе в психологии неизменной.   

 Фрейд полагал, что психоаналитики вызывают регрессивные реакции, которые вынуждают пациента переносить на психоаналитика чувства, извлеченные из его детских переживаний. Хорни считала, что возникновение враждебных эмоций и страха у пациентов (негативный перенос) обусловлено структурой их характера. Поэтому психоаналитик должен использовать эти эмоции пациента, чтобы понять его защитные стратегии и внутренние конфликты. Как и перенос, контрперенос (возникновение подавляемых эмоций у психоаналитика) есть проявление не только инфантильных реакций, но и структуры характера, теперь уже не у пациента, а у психоаналитика. Психоналитик должен хорошо понимать свое бессознательное, свои собственные защитные стратегии, чтобы они не заслоняли от него схожие защитные стратегии пациентов и чтобы не поощрять эти защитные стратегии в ходе оказания психологической помощи.   

  Хорни в ходе психологической консультации и последующей психотерапии особенно тщательно выясняла защитные стратегии своих пациентов и старалась раскрыть их функции и значение. Психотерапия, помощь психолога имеет цель не в том, чтобы помочь людям овладеть собственными инстинктами в ситуации невроза или стресса, а в снижении их тревоги и страха до такой степени, что они могут обходиться без невротических решений. Конечная цель консультации психолога и психотерапии — «восстановить человека для себя самого, помочь ему вернуть непосредственность и центр тяжести внутри себя» (1939, р. 11).    

  «Сопротивление психотерапии —  это не только желание пациента  поддержать status quo, но и стремление улучшить функционирование своего невроза. Таким образом, он желает сохранить свой невроз, но без проблем и расстройств, с ним связанных» (Horney, 1987, р. 73).   

  Хорни изображает психологическое консультирование и психоаналитический процесс как совместное предприятие, в котором и психоаналитик, и пациент стремятся к одной и той же цели. Если психоаналитик принимает «авторитарную установку», у пациента может возникнуть «парализующее ощущение некоторой беспомощности», в то время как цель психоанализа — поощрить «инициативу и находчивость» пациента (1942, р. 301). В модели психоанализа Хорни и пациент, и психоаналитик имеют свои обязанности. Три главных задачи пациентов — это, прежде всего, как можно полнее выразить себя с помощью свободных ассоциаций, выявить бессознательные силы и импульсы и воздействие этих сил на свою жизнь, изменить поведенческие паттерны, нарушающие их отношения с собой и с другими. Психоанализ состоит из пяти компонентов: наблюдение, понимание, интерпретация, помощь при сопротивлении и «простая человеческая помощь». Под простой человеческой помощью подразумевается, что психоаналитик может дать пациенту то же, «что друг дает своему другу: эмоциональную поддержку, ободрение, заинтересованность в счастье другого».    

  «В конце концов, вы, психотерапевты, и есть тот инструмент, с которым вы работаете. Поэтому вы должны поддерживать себя в хорошей форме» (Horney, 1987).   

 Помощь психолога особенно нужна пациентам, чтобы помочь им совладать с унынием, тревогой, депрессией и осознанием мучительной правды о себе самом. Психоналитик помогает преодолеть страх беспомощности, дает ощущение, что проблемы можно разрешить. Пациенты чувствуют себя в опасности, когда, «лишенные славы и блеска», понимают, что они «не такие святые и любящие, могущественные и независимые, как им казалось раньше» (1942, р. 145). В такой момент им нужен кто-то, кто в них верит, даже когда их собственная вера исчезла. В курсе психологического консультирования и психоанализа пациенты не только лишаются ореола, который они для себя создали, но и сталкиваются со своими неприглядными сторонами, являющимися продуктом невроза. Обычная реакция пациентов в процессе психоанализа — не конструктивная ненависть к себе, а неприятие себя такими, какие они есть (это позволило бы им развиваться). Психолог-консультант, психоналитик понимает, что они «ищущие и борющиеся человеческие существа», и «все-таки любит и уважает их» (1942, р. 145). Это ободрение противодействует ненависти пациентов к самим себе и помогает им любить и уважать самих себя.   

  «Психоаналитик может строить  разные предположения, может дать  пациенту представление о вещах,  он может стимулировать желание  пациента быть самим собой,  однако расти и развиваться  пациент должен сам» (Horney 1991).   

  Психоаналитик помогает пациентам  осознавать свои защитные стратегии,  функции, которые они выполняют,  и их деструктивное воздействие  на жизнь пациента. Это понимание  приводит к дезориентации пациента, особенно если затрагивается  его эмоциональная и интеллектуальная  сфера. Однако всего этого недостаточно, если нет желания приобрести  психическое здоровье. Людей следует  мотивировать для напряженной  работы по изменению их самих  не только для того, чтобы они  могли избавиться от страдания  и стресса, но также и для того, чтобы дать возможность проявиться конструктивным силам реального «я». Психоаналитик должен быть безусловным союзником «я», которое подвергается опасности (1950, р. 362).   

  Вера Хорни во врожденные конструктивные  силы в психологии человека делала ее теорию оптимистичнее воззрений Фрейда на возможности психотерапии. По ее мнению, Фрейд не имел «ясного представления о конструктивных внутренних силах человека» и «ему приходилось отрицать их аутентичность». Для него творчество и любовь являлись сублимированными формами либидо, а стремление к самореализации рассматривалось только «как выражение нарциссистского либидо» (1950, р. 378).   

  По Хорни, цель консультаций психотерапевта и психотерапии состояла не в том, чтобы трансформировать «истерическое страдание в повседневное несчастье, а в том, чтобы помочь пациенту достичь ощущения радости от самореализации.

 

 

 

Для размышления. Самоанализ   

  Попробуйте провести самоанализ. Возьмите учебник, записную книжку  или блокнот, сядьте в спокойном,  уединенном месте и проделайте  следующее:

1. Обозначьте  какую-то свою личную проблему. Выбрав ее, напишите о ней кратко.

2. С  объективностью внешнего наблюдателя,  насколько это возможно, напишите абзац или два: ваше поведение в данной ситуации.

3. Создает  ли эта проблема только незначительные  трудности, возникающие в специфических  условиях? Или она постоянно ощущается,  носит продолжительный характер  и взаимосвязана с другими  конфликтами?

4. Составьте  список выгод и затрат, связанных  с данной проблемой, и сопоставьте  их с другими психологическими  и реальными потерями и приобретениями  в жизни.

5. Погрузитесь  в вашу проблему. У вас уже  были схожие ощущения? Если вы  что-то вспомнили, запишите ваши  воспоминания.

6. Если возможно, прочтите ваши записи другому  человеку. Обратите внимание на  то, что вы ощущаете, когда рассказываете  о своем самоанализе: что вы  чувствовали во время чтения  различных частей самоанализа?  Что вам не понравилось? Что,  как вам кажется, требует дальнейшего  пояснения? 

 

 

 

 

 

 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність трансактного аналізу Е. Берна  
Трансактний аналіз заснований на концепції Еріка Берна про те, що людина запрограмована "ранніми рішеннями" щодо життєвої позиції і проживає своє життя відповідно до "сценарію", написаним за активної участі його близьких (в першу чергу батьків), і приймає рішення в теперішньому часі, засновані на стереотипах, які колись були необхідні для його виживання, але тепер здебільшого марні.  
Структура особистості в концепції трансактного аналізу характеризується наявністю трьох его-станів: Батько, Дитина і Дорослий. Его-стани - це не ролі, які людина виконує, а якісь феноменологічні реальності, поведінкові стереотипи, які провокуються актуальною ситуацією.  
Трансакцією в рамках трансактного аналізу називається обмін впливами між его-станами двох людей. Впливу можна розглядати як одиниці визнання, подібні соціальному підкріпленню. Вони знаходять вираження в дотику або у вербальних проявах.  
В основі трансакцій лежить життєвий сценарій. Це генеральний і персональний план, організуючий життя людини. Сценарій виробився як стратегію виживання.  
Основною метою терапевтичного процесу в традиції трансактного аналізу є реконструювання особистості на основі перегляду життєвих позицій. Велика роль приділяється здатності людини до усвідомлення непродуктивних стереотипів своєї поведінки, які заважають ухваленню саме адекватних справжнього моменту рішень, а також здатності формувати нову систему цінностей і рішень, виходячи з власних потреб і можливостей.

Структура особистості в  трансактного аналізі характеризується наявністю трьох его-станів: Батько, Дитина і Дорослий. Кожне его-стан являє собою особливий патерн мислення, почуттів і поведінки. Виділення его-станів засноване на трьох аксіоматичних положеннях:  
1) кожен дорослий колись був дитиною. Ця дитина в кожній людині представлений его-станом Дитина;  
2) кожна людина з нормально розвиненим мозком потенційно здатний до адекватної оцінки реальності. Здатність систематизувати приходить ззовні інформацію і приймати розумні рішення відноситься до его-стану Дорослий;  
3) у кожного індивіда були або є батьки або замінили їх особи. Батьківські початок впроваджено в кожну особистість і набирає вигляду его-стану Батько   
Опис его-станів представлено в табл. 1.

 
Таблиця 1  
Его-стану і типові способи поведінки і висловлювання

Его-стану		Типові способи поведінки, висловлювання
Батько	Дбайливий батько	Втішає, виправляє, допомагає "Це ми зробимо" "Не бійся" "Ми все тобі допоможемо"
	Критичний батько	Загрожує, критикує, наказує "Знову ти опаздал на роботу?" "У кожного на столі повинен бути графік!"
Дорослий		Збирає і дає інформацію, оценівет ймовірність, приймає рішення "Котра година?" "У кого ж може бути цей лист?" "Цю проблему ми вирішимо в групі"
Дитина	Спонтанний дитина	Природне, імульсівное, хитре, егоцентричним поведінка "Це безглузде лист у мене вже третій раз на столі" "Ви це зробили просто чудово!"
	Пристосовується дитина	Безпорадне, боязке, що пристосовуються  до норм, поступливий поведінка "Я  б з радістю, але в нас будуть неприємності"
	Бунтуючих дитина	Протестуючі, що кидає виклик поведінка "Я це робити не буду!" "Ви цього  зробити не зможете"

Дорослий у Е. Берна  грає роль арбітра між батьком і дитиною. Аналізуючи інформацію, Дорослий вирішує, яка поведінка найбільше відповідає даним обставинам, від яких стереотипів бажано відмовитися, а які бажано включити.  
Діагностувати его-стану в особистості можливо шляхом спостереження за вербальними і невербальними компонентами поведінки. Наприклад, перебуваючи в стані Батько, вимовляються фрази типу "мені не можна", "я повинен", критичні зауваження на кшталт "А тепер, запам'ятай", "припини це", "ні за що на світі", "я б на твоєму місці", "милий мій". Фізичним ознакою Батька є нахмурений лоб, хитання головою, "грізний вигляд", зітхання, схрещені на грудях руки, погладжування іншого по голові і т.п. Дитина може бути продіагностовано на підставі виразів, що відображають почуття, бажання і побоювання: "я хочу", "мене злить", "я ненавиджу", "яке мені діло". До невербальних проявів відносяться тремтячі губи, потуплений погляд, знизування плечима, вираз захоплення.  
Вербальні і невербальні взаємодії між людьми називаються трансакціями. Трансакція - це обмін діями між его-станами двох людей. Впливу можуть бути умовними або безумовними, позитивними чи негативними. Розрізняють трансакції паралельні, перехресні та приховані [5].  
Паралельні - це трансакції за яких стимул, що виходить від однієї людини, безпосередньо доповнюється реакцією іншого. Наприклад, стимул: «Котра зараз година?», Реакція: «Без чверті шість.» У даному випадку взаємодія відбувається між Дорослими Его-станами співрозмовників. Такі взаємодії не мають здатність виробляти конфлікти і можуть тривати необмежений час. Стимул і у відповідь реакція при такій взаємодії відображаються паралельними лініями.  
Перехресні (пересічні) трансакції вже мають здатність народжувати на світ конфлікти. У цих випадках на стимул дається несподівана реакція, активізується невідповідний его-стан. Наприклад, коли на запитання чоловіка "Де мої запонки?" Дружиною дається відповідь "Куди поклав, там і візьми". Таким чином, на вихідний від Дорослого стимул дається реакція Батька. Такі перехресні трансакції починаються взаємними докорами, колючими репліками і можуть закінчитися грюканням дверима.  
Приховані трансакції відрізняються тим, що включають більше двох его-станів, так як повідомлення в них маскується під соціально прийнятним стимулом, але відповідна реакція очікується з боку ефекту прихованого повідомлення. Таким чином, прихована трансакція містить неявну інформацію, за допомогою якої можна вплинути на інших так, що вони цього не усвідомлюють [7].  
Трансакція може здійснюватися на двох рівнях - соціальному і психологічному. Це характерно для прихованих трансакцій, де на психологічному рівні вони містять приховані мотиви.  
Е. Берн наводить приклади кутовий трансакції, в якій беруть участь три его-стану і пише, що в ній особливо сильні продавці. Наприклад, Продавець пропонує покупцеві дорогий вид товару зі словами: "Ця модель трохи краще, але вона вам не по кишені", на що покупець дає відповідь: "Ось її-то я і візьму". Продавець на рівні Дорослого констатує факти (що модель краще і що вона не по кишені покупцеві), на що покупець повинен був би дати відповідь на рівні Дорослого - що продавець безумовно прав. Але оскільки психологічний вектор був вміло спрямований Дорослим продавця до покупця Дитині, відповідає саме Дитина покупця, бажаючи продемонструвати, що він зовсім не гірше за інших [3].  
Схвалення в трансактного аналізу розуміється як "погладжування". Існує три типи погладжувань: фізичне (наприклад, торкання), вербальне (слова) і невербальне (підморгування, кивки, жести і тому подібне). Погладжування даються за "існування" (тобто є безумовними) і за "вчинки" (умовні погладжування). Вони можуть бути позитивними - наприклад, дружнє фізичний дотик, теплі слова і доброзичливі жести, і негативними - шльопанці, похмурі погляди, лайка.  
Безумовні погладжування виходять, як у дитячому віці, просто за факт, "що ти є". Позитивні безумовні погладжування бувають вербальними ("Я люблю тебе"), невербальними (сміх, посмішки, жести) і фізичними (дотики, ласки, баюканье). Умовні ж погладжування даються швидше за вчинки, ніж за факт існування: коли дитина вперше починає ходити, батьки говорять з ним схвильованим голосом, посміхаються, цілують, коли ж дитина проллє молоко або надміру розкапризується, він може отримати окрик, ляпанець чи гнівний погляд [ 2].  
Наступний аспект трансактного аналізу - структурування часу. Згідно Е. Берну, люди структурують час за допомогою шести способів: догляд, (уникнути), ритуали, розвага (проведення часу), діяльність, ігри, інтимність (любовні сексуальні взаємодії).  
Такі трансакції, як ритуали, розваги або діяльність, спрямовані на досягнення певних цілей - структурування часу та отримання впливів від оточуючих. Тому їх можна позначити як "чесні", тобто не передбачають маніпуляції іншими. Ігри ж є серіями прихованих трансакцій, що ведуть до певного результату, в якому у одного з гравців є зацікавленість [5].  
Ритуалом називається стереотипна серія простих додаткових трансакцій, які задані зовнішніми соціальними чинниками. Неформальний ритуал (наприклад, прощання) в своїй основі незмінний, але може відрізнятися в деталях. Формальний же ритуал (наприклад, церковна літургія) характеризується дуже маленькою свободою .. ритуали пропонують безпечний, вселяє впевненість і часто приємний спосіб структурування часу.  
Можна визначити проведення часу як серію простих, полурітуальних додаткових трансакцій, метою якої є структурування певного інтервалу часу. Початок і кінець такого інтервалу можна назвати процедурами. При цьому трансакції зазвичай пристосовані до потреб усіх учасників таким чином, щоб кожен міг отримати максимальний виграш протягом даного інтервалу - чим краще адаптований учасник, тим більше його виграш. Проведення часу зазвичай взаємно виключають один одного, тобто не змішуються. Проведення часу формують основу для знайомства і можуть призвести до дружби, сприяють підтвердженню обраних людиною ролей і зміцненню його життєвої позиції [6].