Проблеми обдарованих дітей у школі

    Основними критеріями  при визначенні дієвості інтересу  саме до творчої діяльності  є:

усвідомлення предмету інтересу, яке детермінує поведінку індивіда;

чітко виражена потреба в  занятті саме даною діяльністю;

емоційна зацікавленість у процесі творчого пошуку розв'язання різних проблем.

    Іншою важливою  складовою, яка сприяє розвитку  творчої особистості, є наявність  мотивації щодо досягнення успіху  у процесі творчого розв'язання  будь-яких проблем. Саме мотивація  досягнень є однією з важливих  складових, від якої залежить  ефективність поведінки індивіда.

    Таким чином,  при підготовці молодших школярів  до творчої діяльності, значну  увагу слід зосередити на розвитку  усвідомленого спонукання їх  помислів та дій до творчості,  потягів та бажань оволодіти  вміннями та знаннями, котрі визначають  творчий пошук, нестандартне мислення, оригінальність тощо

 

2.3.МЕТОДИКА РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО  ПЕДАГОГА З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

    Соціальний педагог  організовує для батьків консультації  спеціалістів з метою виявлення  індивідуальних задатків дитини, здійснює постійний контроль  між вчителями і батьками. Він  організовує творчу діяльність  дітей, частково приймаючи участь  в створені Будинків дитячих  творчості (зазвичай на базі  Будинків піонерів), де в самих  різноманітних видах діяльності  реалізуються творчі можливості  талановитих дітей.

     Одна із проблем  обдарованих дітей – шкільне  навчання. Часто талановиті діти, щоб не привертати до себе  уваги вчителів і не визивати  негативної реакції однокласників,  працюють нижче своїх здібностей, що заважає педагогам виявляти  таких дітей. В результаті їх  потенційні можливості не розвиваються.

Та навіть, коли вчитель  помітив здібності дитини, йому ніколи займатися з нею на уроці. Її він  запитує рідше, чим інших учнів, оскільки впевнений, що ця дитина знає урок. Такий учень залишений сам собі, він якби на особливому положенні. В результаті він відокремлюється від учнівського колективу, в ньому формуються якості характеру, знижується успішність.[16;c.9]

    Навчання, необхідна  обдарованій дитині, можна забезпечити  тільки гнучкими методами навчання. Більш пристосована для цього  система сільської мало комплексної  школи, де діти різного віку  вчаться в одному класі. В  міських школах вже зараз практикуються  екстернатне або прискорене навчання  з одного або двох предметів,  відвідування учнів по тих  предметах, з яких вони встигають.

    Про прискорені  класи на початку XX ст. російський  філософ В.В. Розанов писав  :„Обдарований учень не змучується  зовсім, не змучується ніколи  працювати над змучуючим його  предметом” . Він вважав, що в  розвитку таланту поможуть спеціальні  книжки, спеціально підготовлені  творчі вчителі і раціонально  організований навчальний процес.

    В ряді шкіл  практикується перехід обдарованих  дітей в більш старші класи,  однак тут виникає ряд проблем.  Потрапляючи в клас різних  собі по розумовому потенціалу, ці діти фізично і соціально  залишаються у своєму віці. Звідси  неврози, не вміння спілкуватися, відірваність від побуту, життєвих  проблем. Крім цього, дитина  потрапляє у великий потік  нової інформації, що викликає  нервове психологічне перенавантаження.

    Якщо зі сторони  вчителів - предметників є показники  для переходу дитини більш  старший клас, соціальний педагог  повинен уважно ознайомитися  з тією дитиною, проконсультуватися  з психологом і тільки тоді  давати батькам поради про  її подальше навчання.

    Соціальний педагог  пропонує батькам звернути увагу  на наступні моменти:

- Чи достатньо дитина фізично розвинена, щоб разом зі старшими дітьми приймати участь в іграх і заняттях? Якщо ні, у нього може скластися про себе думка як про відстаючого, причому не тільки фізично, но можливо і розумово. Вчителі можуть швидко забути її істинний вік і неадекватними вимогами посилять це її негативне переживання;

- Чи володіє вона достатніми розумовими здібностями щоб на рівних грати зі старшими дітьми? Якщо вона завжди грає в групі роль молодшої і відповідно себе веде, то діти, швидше за все виключають її з гри, а це її засмучує;

- Чи достатньо вона соціально дозріла, щоб проводити в школі весь день в оточені старших дітей? П’ять днів в тиждень по вісім годин в день вести себе так, як ніби ти старший, чим ти є, - це вимагає не малих зусиль. Чи слід покладати таку ношу на плечі дитини на всі шкільні роки?

Як правило, навіть для  самих обдарованих дітей вимагає  створення у старших класах –  це не найкраще вирішення. Більш корисним буває забезпечення їх додатковим навантаженням, як в школі, так і по за нею.

    Розвиток і навчання  обдарованих дітей вимагає створення  спеціальних навчальних закладів  – ліцеїв і гімназій для  обдарованих, спеціальних класів  в масових загальноосвітніх школах. Тут може здійснюватися і індивідуальний  підхід і прискорене навчання.[2; 124-126 ]

 

2.4.ПІДТРИМАННЯ ТАЛАНОВИТОЇ  ДИТИНИ БАТЬКАМИ

    Позитивних результатів  у досягнути лише тоді, коли  буде створено умови для реалізації  творчого потенціалу кожної дитини. Важливо допомогти дитині пізнати  себе, свої здібності, нахили, допомогти  їй накреслити індивідуальну  програму свого розвитку на  більш чи менш віддалену перспективу  з урахуванням вікових та індивідуальних  особливостей. На жаль, не всі  педагоги та батьки можуть  вчасно помітити обдарованість  своєї дитини і створити відповідні  умови для її розвитку. Багато  психологічних проблем обдарованих  дітей обумовлені ставленням  батьків до самого факту обдарованості  їхньої дитини.

    Одна з головних  психологічних проблем обдарованих  дітей полягає в тому, що в  них бачать дітей лінивих, упертих,  інколи аномальних, «не відсвіту  цього». Ранній та незвичайний  розвиток дитини не помічають  батьки з низьким рівнем освіти  або невисоким загальним культурним  розвитком. У сім'ях, де дитина  є єдиною або навпаки, всі  діти мають особливі здібності,  теж нерідко «упускають» обдаровану  дитину, тому що її нема з  ким порівнювати.

    Інший варіант  - батьки опираються визнанню  своєї дитини обдарованою. Але  коли батьки «заплющують очі»  на особливі здібності дітей,  вони однак продовжують впливати  на взаємини дитини з тими, хто поруч. Тоді дитині самостійно  доводиться розбиратися у складних  ситуаціях. Почуття провини, неприйняття  себе, бажання «бути як усі»  можуть утруднювати чи навіть  нівечити розвиток особистості.[18;c.69]

    Батьки можуть  відчувати провину через те, що, як їм здається, вони не до  кінця чи не так, як потрібно, виконують свої обов'язки стосовно  обдарованої дитини. Найчастіше  це пов'язано з соціально-економічним  статусом сім'ї - розвиток дітей,  їх навчання коштує грошей  і чималих. У такій ситуації  й діти можуть відчувати провину  через те, що батьки змушені  надмірно напружуватися. Можливо,  це одна з причин приховування  дітьми своїх здібностей. Трапляється,  що батьки бачать обдарованість  там, де її немає. Особливо, коли вони самі талановиті  в якій-небудь сфері. Вони очікують  від дитини обдарованості й  бачать бажане. Прес батьківських  очіку­вань - надмірний тягар для  дитини. Відома фраза про те, що  обдарована дитина обдарована  в усьому, - неточна. І стосовно  дітей, мабуть, неправильна. Непропорціональність  у розвитку - істотна проблема  для обдарованих дітей. Явні  чи видатні здібності можуть  виявлятися в якійсь одній  сфері (наприклад, у математиці), водночас розвиток іншої сфери  (наприклад мовлення) може бути  нижчим від норми. Обдарованість  може виявлятися в позашкільній  діяльності, а в школі така  дитина буває «середнячком», а  то й нижче «середнячка». Обдаровані  діти виявляють надмірну наполегливість  у бажанні отримати результат.  Висока захопленість справою,  яка вдається, швидко може призвести  до завищених особистісних стандартів  і внутрішньої невдоволеності: бути  у всьому досконалим - неможливо.  Оцінюючи свою роботу дорослими  мірками, дитина опиняється в  ситуації фрустрації, відчуває тривогу  та недитячі переживання. Хоча, з іншого боку, це може бути  варіантом «мук творчості». Всі  ці переживання можуть посилитись, якщо очікування дорослих, особливо  батьків, надто великі. Можливо,  дитина сприйматиме себе як  невдаху, тобто є вірогідність  формування заниженої самооцінки, тоді як завищено рівні домагань  і об'єктивно хороших результатів  діяльності. Оцінне ставлення до  дитини не корисне всім дітям,  але для обдарованих дітей  таке ставлення особливо небезпечне. «У мене нічого не виходить»,  «Я ні на що не здатний» - такі думки доволі часто з'являються  в об'єктивно цілком успішних  дітей. Цінність будь-яких успіхів  та досягнень тут витіснено,  заперечено, бо така дитина бачить  себе вимогливим батьківським  оком.[19;c.278]

    Ряд проблем  виникає через те, що батьківська  опіка часто виявляється в  надмірному заохоченні дитини  до якоїсь однієї сфери, наносячи  шкоду іншим. Тоді дитина швидко  починає розуміти, що в ній особливо цінують батьки. І може розвиватись однобоко, засвоївши, що перемогти, стати кращим, першим - це єдиний спосіб заслужити максимум батьківської уваги. Гіпертрофована увага до якоїсь однієї здібності дитини впливає й на її самосприимання, на формування Я-концепції. Наслідком такого ставлення:

а) талант може бути «заритий у землю»;

б) розвивається невротичне бажання завжди бути першим;

в) непомірні батьківські  амбіції можуть викликати високий  рівень агресивності та ворожості дітей.

    Тому потрібно  прагнути того, щоб батьки та  педагоги зрозуміли: особистість  цілісна і цінна саме у цілісності, усвідомлення дитиною своєї унікальності, унікальності будь-якої іншої  людини допоможе їй «перемагати  так, щоб інші теж вигравали». Тим самим можна уникнути невротичних  тенденцій.

    Оскільки здібності  розвиваються в процесі певної  діяльності, їх формування більшою  мірою за­лежить від батьків,  розуміння ними суті відповідних  здібностей, бажання побачити їх  прояви і надати необхідну  допомогу своїй дитині. Головний  напрям впливу - сприяння активізації  навчаль­ної діяльності з метою  вияву наявних у дитини здібностей, підтримання інтересу, заохочення  досягнень, підтримання впевненості  у своїх силах та можливостях.

 

ВИСНОВОК ДО 2 РОЗДІЛУ

    Робота педагога  з обдарованими учнями – це  процес, який вимагає від 

адміністрації навчального  закладу системного підходу, тобто  певних організаційних змін. Зокрема, визначення групи вчителів, проведення діагностики учнів і психологічного супроводу обдарованої дитини.

    Тільки мудрий  педагог, який знає і розуміє  психологічні особливості обдарованих  дітей, здатний підтримати їх, не відбити бажання до  навчання, не принижувати гідності свого  вихованця.

   Основними принципами  роботи з обдарованими учнями  є: гуманізм, демократизм, природовідповідність, системність, принцип розливального  навчання, єдність інтелектуального, морального, фізичного та естетичного  розвитку, культуровідповідність.

   Функції соціального  педагога , що працює з обдарованими  дітьми : виявлення, навчання і  розвиток обдарованих дітей; психолого-педагогічний  супровід і підтримка авторських  і інноваційних навчальних програм  освітніх технологій,що застосовується  в роботі з обдарованими дітьми; участь у проектуванні і реалізації  освітнього середовища, яке сприяє  розкриття творчих здібностей  учнів;вивчення вікових та індивідуальних  особливостей обдарованої дитини; використання позашкільного освітнього  середовища для навчання й  розвитку обдарованих дітей; проведення  діагностики і розкриття причин  появи тих або інших соціальних  або психологічних перепон розвитку  обдарованої особистості;розробка  педагогічних рекомендацій, які  сприяють оптимальному навчанню  й розвитку обдарованої дитини.

     Найчастіше  використовують такі форми навчання  обдарованих дітей: прискорене  навчання; збагачене навчання; розподіл  за потоками, сетами, бендами; створення  спеціальних класів і спеціальних  шкіл для обдарованих дітей  (відокремлене та спеціальне навчання).

 

ВИСНОВКИ

 

    Від природи  люди ґрунтовно розрізняються,  зокрема, за своїми талантами.  Слід відмітити, що не дивлячись  на велику, довгу та часом широку  історію вивчення обдарованості  на заході і в нашій країні, власне, термінологія, ще не установилася. Поняття „обдарованість” має  кілька різних значень: як уява  про спадкоємні передумови, про  рівень розумового розвитку, що  характеризує кожну людину, тощо.

    Отже, обдаровані  діти характеризуються порівняно  високим розвитком мислення, розвинутими  навичками самоконтролю, високою  працездатністю. Їм властива висока  розумова активність, підвищена  схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву,  багатство уяви, сформованість різних  видів пам'яті, швидкість реакції.

    Вони завжди  виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці,  що переростає в працелюбність,  в потребу працювати беззупинно, без відпочинку. Мислення їх відзначається  високою оперативністю. Коло їх  пізнавальних інтересів не обмежується  однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом розумової активності.

    Робота з обдарованими  здійснюється за спеціальними  програмами, які акцентують увагу  на певних сильних сторонах  особистості, або на слабких,  посилюють сильні сторони, щоб  компенсувати слабкі.[13; 23-24]

    Проблема обдарованості  являє собою комплексну проблему, в якій перетинаються інтереси  різних наукових дисциплін. Основними  з них є проблеми виявлення,  навчання і розвитку обдарованих  дітей, а також проблеми професійної  та особистісної підготовки педагогів,  психологів та управлінців освіти  для роботи з обдарованими  дітьми.

    З психологічної  точки зору необхідно зазначити,  що обдарованість є складний  психічний об'єкт, в якому нерозривно  переплетені пізнавальна, емоційна, вольова, мотиваційна, психофізіологічна  і інші сфери психіки людини.

    Особливості, властиві  обдарованим, збагачують наше  життя у всіх її проявах  і роблять їх внесок у неї  надзвичайно значущим. По-перше,  обдарованих відрізняє висока  чутливість у всьому, у багатьох  високо розвинене почуття справедливості, вони здатні чутливо вловлювати  зміни в суспільних відносинах, нові віяння часу в науці,  культурі, техніці, швидко і адекватно  оцінювати характер цих тенденцій  у суспільстві.