Середовище, в якому
обдарована дитина розвивається
успішно, має передбачати такі
умови:
- Постійне спілкування
з батьками, зумовлене з ранього
віку. Дитину, слід оточувати увагою.
Важливо, щоб вона відчувала
себе потрібною, бажаною і улюбленою.
Кожне питання, яке задає нам
маленька особистість, не повинне
лишитися без уваги.
- Наявність книг, різноманітних
посібників і наочних матеріалів.
Дитина вивчає розглядає книги
тому, чим раніше ми дамо дитині
книгу в руки, тим швидше вона
полюбить книгу її.
- Дитина господар свого
середовища, вона вибудовує план
свого розвитку практично самостійно,
при цьому дитина потребує
підтримки і стимулюючого ефекту
з боку дорослого. Педагоги, які
працюють з обдарованою особистістю,
повинні враховувати її індивідуальні
особливості. Це індивідуальні
особливості у швидкості і
глибині засвоєння матеріалу,
який вивчається, враховується також
коло її інтересів.
- Постійна кваліфікована
допомога (педагогічний і психологічний
супровід, який непросто забезпечити
на належному рівні). Кожний крок
у виховання обдарованої дитини
– велика відповідальність, яку
батьки вимушені брати на себе.
І навіть якщо є впевненість
у правильності вибору або
прийнятого рішення, без професійної
допомоги важко зорієнтуватися
в лабіринті проблемних ситуацій,
і порада спеціаліста просто
необхідна. Хороший психолог, як
і хороший лікар, допомагає
навіть самою своєю присутністю,
усвідомлення того, що є людина,
яка може надати кваліфіковану
допомогу у випадку труднощів,
які виникатимуть при вихованні
обдарованої особистості.
- Розуміння важливості
і доцільності того, що дитина
робить. Чим більш розвинута особистість,
тим частіше вона буде відмовлятися
виконувати безглузду (на її
думку) роботу. Кожне завдання, яке
отримує дитина, має бути аргументованим.
Обдарована дитина абсолютно
не може виконувати роботу, яку
вважає непотрібною переписування
вправи з книжки в зошит,
вивчення напам’ять вірша, який
їй не подобається. Але треба
навчити дитину усвідомлювати,
що є робота, яку потрібно виконати,
при чому слід пояснити чому
саме її треба виконати і
для чого.
- Оптимальне співвідношення
обсягів самостійної роботи і
примушування. Керівництво процесом
навчання відбувається непомітно,
в дитини складається враження,
що вона займається абсолютно
самостійно, але контроль за термінами
якістю виконання все – таки
треба здійснювати [ 1;c.25-26]
1.2.МЕТОДИ ДІАГНОСТУВАННЯ
ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ
Побудова
правильної стратегії роботи
з обдарованою дитиною передбачає
її всебічне вивчення. Однак, попри
всю важливість цього завдання,
головна увага дослідників звертається
не на комплексне обстеження
обдарованої дитини, а на виявлення
самого феномена обдарованості.
Не заперечуючи потребу в розробці
методик, спрямованих на ранню
діагностику дитячої обдарованості,
слід відмітити, що така робота
може бути лише першим етапом
у комплексному вивченні особливої
дитини. Проблема полягає в тому,
що звичайні тести розраховані
на вивчення дітей з різним
рівнем здатності, що вивчається.
Тому обдарована особистість,
потрапляючи у верхню частину
шкали, виявляється частково виведеною
за межі повноцінного вивчення
- її високий результат жодним
чином далі не диференціюється
і майже не ранжується. Саме
тому для лонгітюдного вивчення
обдарованих дітей необхідна
розробка нових методик або
специфічна модифікація старих
із розширенням значень у верхніх
частинах шкали.[7;c.4]
Психодіагностична
програма колірного вибору (АПП
ЦВ), яка являє собою формалізовану
для комп'ютера проективну методику
М. Люшера, що адаптована на
систему з 7 шкал (одна - восьмикольорова,
одна - п'ятикольорова і п'ять -
чотирьохкольорові). Усі шкали методики
зв'язані між собою і виступають
як інтегрований, цілісний показник
загальної структури внутрішніх
станів випробуваного.
АПП ЦВ може використовуватися
як у дослідницьких цілях, так
і в безпосередній роботі психолога-практика.
Програма дає можливість користувачу
за досить нетривалий час зробити
обробку на комп'ютері комбінацій
вибору кольорів досліджуваним
і одержати в зручному для
експериментатора вигляді їх
повну кількісну і якісну інтерпретацію.
Як інструмент
психолога-практика АПП ЦВ дає
можливість кваліфікувати характер
порушень емоційно-вольової сфери,
їх механізми і ступінь виразності,
встановити потенційні можливості
й оптимальні напрямки корекції
виявлених дефектів.
Можна використати
програму "МІКІГ, яка є модифікованим
варіантом методики вивчення
комунікативних установок особистості.
Ця програма рекомендується для
використання як особистісна
методика при проведенні психодіагностичних
процедур з метою профконсультування
і т. п. Рекомендації розраховані
на професійних психологів, однак,
можуть бути використані для
розв'язання вжиткових проблем
педагогами й іншими фахівцями,
які одержали підготовку в
галузі психодіагностики.
За допомогою цієї
програми можна виділити 4 типи
спілкування, в яких може виявитись
кожний з егостанів, а саме:
гармонійний, формальний, відгороджений
(відчужений) і конфліктний. Далі
виділяються 12 основних комунікативних
установок, утворених перетинанням
3-х позицій егостанів і 4-х
типів спілкування: "Дитя гармонічне",
"Дитя формальне", "Дитя відчужене",
"Дитя конфліктне"; аналогічно
- "Батько гармонічний" і
т. п.[5;c.78]
Отримана типологія
є досить докладною і може
використовуватися для вивчення
основних позицій і установок
особистості в спілкуванні та
співвіднесенні їх з вимогами
соціального середовища в цілому,
конкретної комунікативної ситуації
або діяльності, задачі, до якої
може бути включений суб'єкт,
а також з очікуваннями і
комунікативними установками партнерів
у випадку вивчення сумісності
в міжособистісних взаєминах.
У разі виникнення
сумнівів стосовно обдарованості
тієї чи іншої дитини вчителі-практики,
порадившись із психологом (або
навіть без цього, бо не у
всіх школах є штатний психолог),
можуть скористатись уже відомими
варіантами проведення діагностики.
Найпоширенішим із них є тестологічний
підхід — оцінка інтелектуального
розвитку (конвергентне мислення
— тести Д. Векслера, Дж. Равена)
та креативності (дивергентне мислення
— тести П. Торренса, Дж. Плфорда),
а також методики виявлення
домінантної мотивації. Адже, згадаємо,
що, за Дж. Рензуллі, обдарованість
— поєднання трьох компонентів:
мотивації, орієнтованої на виконання
завдання, видатних розумових здібностей
і креативності.
Звичайно, тестування
з метою виявлення обдарованості
часто піддається критиці як
ненадійне, бо не може виявити
приховану, потенційну обдарованість.
Однак шляхом тривалих спостережень,
враховуючи, крім зазначених компонентів,
ще й індивідуальні особливості
(g-фактор), неодноразові процедури
групового тестування, можна визначити
коло претендентів для спеціальних
занять у невеличких групах
за програмою для обдарованих.
Ця модель діагностування виявилась
більш прийнятною для закладів
нового типу (ліцеїв, гімназій тощо).
Проте проводити
разове тестування з метою
прийому дітей до освітніх
закладів підвищеного статусу
(ліцеї, гімназії тощо) законодавчо
заборонено. Крім тестування, застосовуються
моделі діагностики дітей шляхом
довготривалих спостережень за
ними. Таку модель ми використовували
в основному в масових школах,
оскільки згідно з нею відпадає
потреба в жорсткій селекції
дітей. Діагностика обдарованості
грунтується на здібностях, інтересах
і манері засвоєння матеріалу
кожного суб'єкта навчання. Спостереження
спрямовані на виявлення переваг
учня, а не на його недоліки.
Технологія навчання схожа на
додаткові заняття за спеціальною,
дещо ускладненою програмою з
вільним відвідуванням і змінним
складом груп.
Для педагогів-практиків
К. Хеллером розроблена «модель послідовної
стратегії прийняття рішень»
щодо багатофакторних типологічних
моделей обдарованості. Пошук талантів
ведеться поетапно з послідовним
прийняттям рішень на кожному відрізку
(постановка «діагнозу» відбувається
за участю всіх учасників навчального
процесу в групі).[8;c.4-5]
Відомою в педагогіці
є «модель діагностики розвитку»
(Ю.Д. Бабаєва та А.Г. Асмолов),
за якою дитину перевіряють
не стільки на наявні знання
і вміння оперувати ними, скільки
на здатність до їх розвитку.
Цей варіант діагностики з
успіхом застосовується як в
масових школах, так і в закладах
нового типу. Діагностика передбачає:
а) попереднє психодіагностичне
обстеження; б) встановлення причин
виникнення психологічних перепон
до розвитку; в) типологічну діагностику
(визначення типу розвитку, з'ясування
механізмів створення перепон); г)
прогнозування можливих наслідків
розвитку; д) розробку педагогічних
рекомендацій з оптимального
навчання та розвитку конкретної
дитини.
Для виявлення
обдарованості можна скористатись
і комплексною діагностикою, популярною
серед учених та практиків
усього світу. Вона стимулює
процес самопізнання, самовиховання
та самореалізації, дає змогу
виявити індивідуально-психологічні
передумови, від яких залежить
прискорення (чи уповільнення) розвитку
творчої обдарованості. Діагностування
починають із темпераменту, потім
рис характеру (інтересів, нахилів, здібностей
тощо). Процес виявлення обдарованості
здійснюється поетапно:
1) спостереження;
2) виявлення психологічного
стану дитини шляхом власної
оцінки;
3) визначення коефіцієнта
розумового розвитку 10;
4) визначення інтелектуального
розвитку шляхом дослідження
вербальних здібностей учня;
5) визначення продуктів
творчості школяра;
6) всебічний аналіз конкретних
випадків.[4;c.39-40]
Концепція інтелектуальної
обдарованості має трирівневу
структуру:
— компонентний рівень відображає
найзагальніші методи пізнавальної
діяльності незалежно від конкретного
змісту задач і зовнішніх чинників;
на цьому рівні здійснюються три
види операцій: пізнавальні (отримання
та опрацювання інформації), мотиваційні
(вибір проблеми, стратегія, контроль
і регулювання процесу вирішення,
врахування чинників навколишнього
середовища), виконавчі (розв'язання задачі);
— конкретний рівень, пов'язаний
із певними структурами та ситуаціями,
вирішення яких потребує інтелектуальних
зусиль (розв'язання нестандартної
задачі тощо);
— контекстуальний рівень
зумовлений соціокультурним оточенням
дитини, її індивідуальними особливостями.
Інтелектуальна
обдарованість є обов'язковою
й необхідною для виявлення
обізнаності з різних галузей
знань, академічної компетенції,
енциклопедичної ерудиції. Однак
вона, хоча і є обов'язковою
умовою, але недостатня для прояву
творчих здібностей і талантів
(у цьому випадку IQ має бути
вище 120). Крім того, критеріями креативності
є швидкість продукування ідей,
їх оригінальність, метафоричність.
Стосовно творчості поняття «оригінальність
як здатність продукувати віддалені
асоціації і давати незвичні
відповіді» було доведено Дж.
Плфордом. А Е.П. Торренс оцінював
оригінальність як мінімальну
частоту даної відповіді у
даній групі. Це поняття означає
незапозичений, незкопійований, самостійний,
своєрідний, незвичний, новий. Оригінальність
— сила прояву індивідуальності,
що є основним критерієм творчості,
ступенем її вираженості, який
відрізняє продукт творчості
від інших подібних до нього.
Отже, творчість підкреслює індивідуальність
особистості, її прагнення створити
щось своє, особливе, а креативність
— яскраво виражена оригінальність.
Чим сильніше бажання учня
бути «самим собою», оригінальним,
неповторним, тим більше в ньому
внутрішньої впевненості й тим,
більшою є ймовірність подолання
стереотипів, створення ним чогось
незвичного в науці, техніці
тощо.
Метафоричність
— здатність суб'єкта використовувати
й конструювати метафори в
процесі своєї діяльності, що
дає змогу виявити рівень якісної
відмінності між проявом індивідуального
багатоманіття і креативністю.
Метафоричність — комплекс інтелектуальних
властивостей, що виявляється в
готовності дитини працювати
у фантастичному «неможливому»
контексті, схильність використовувати
символічні порівняння для висловлення
своїх думок, уміння бачити
в простому складне, а в складному
— просте. Процес метафоризації
здійснюється на основі порівнянь
як результату асоціацій за
схожістю і їх більш складної
форми — аналогій. Порівняння
є головною операцією, яка «працює»
в ході творчого процесу, зокрема, здійснюючи
змістовий синтез. Оригінальні порівняння
— аналогії, метафори — відповідають
таким ознакам креативності як незвичність
точки зору, розширення меж очікуваної
відповіді, зіставлення несумісного, ступінь
деталізації відповіді, фантазування,
емоційна виразність доведень тощо. Ці
ознаки відбивають рівень розвитку уяви.
А оригінальність саме й виявляється в
результаті дії уяви.[3;c.64-65]