Проблема воспитания культуры поведения у детей в теории и практике дошкольного образования

За виглядом книг, які належать дитині, можна визначити, чи достатню увагу приділяє родина вихованню в неї культури поводження з ними.

При першої зустрічі дитини з книгою важливо викликати поважне ставлення до неї. Книга − одна із скарбів духовного багатства людини. Книги роблять нас розумнішими і дорослішими. Завдяки їм ми дізнаємося про життя різних народів. Книги розповідають нам про природу і тварин, про давнину, коли нас ще не було на світі. Книги нас навчають та потішають.

"Якщо хочеш переглянути книгу, перевір руки, − чи вони чисті," − це повинно стати правилом для кожного маленького читача. Діти повинні знати, що книгою користуватися треба у спеціально відведеному для цього місці, за столом, а не на ковдрі або в ігровому куточку. Не можна поводитися неохайно навіть з непотрібною книжкою, вирізувати з неї картинки, креслити олівцем або складати "голубів".

На п'ятому році життя діти набувають навичок, які допомагають їм організувати свою діяльність; готувати все необхідне для ігор, праці або занять; визначити місце, щоб було зручно грати і займатися; не заважати своїми справами іншим. Якщо дитина не привчена до цього, то її діяльність втрачає цілеспрямованість та залежить від випадків. (Є.Н. Мединський)

Успіх діяльності залежить від того, як дитина зуміє організувати її. Якщо невдалий "художник" влаштовується малювати, наперед не підготувавши все необхідне, то він буде змушений повсякчасно відволікатися. Відволікаючись, він втрачає задум, втрачає багато часу даремно, втрачає інтерес та... залишає справу на півдорозі.

Корисно роз'яснити дітям, що будь-яка діяльність − гра, праця, заняття − потребує певної підготовки: треба передбачити, які іграшки або посібники потребуються. Наприклад, що треба для малювання або ліплення, гри або праці. Треба підказувати, де і як зручніше сісти, не заважаючи іншим, як ліпше розташувати на робочому місці необхідний для заняття матеріал., зайвий раз нагадати, щоб дитина не починала справу, доки не переконається, що вона підготувала усе необхідне.

Таке попереднє планування сприяє розвитку замислу, дозволяє побачити, у якій послідовності діяти. Знаючи наперед, що і як робити, дитина менш відволікається. Це зберігає час, сприяє прагненню завершувати замислене.

Вміння планувати свою діяльність передбачає і вміння розпланувати час. Необхідно прищеплювати дітям почуття часу. Інакше важко виробити в них прагнення завершити почату справу.

Доцільно підказувати, чим зайнятися, щоб усе вийшло вчасно: "Даремно збираєшся малювати, скоро прийде батько з роботи, і ти не встигнеш закінчити. Краще допоможи мені накрити на стіл до вечері". Корисно роз'яснити, чому недоречно починати нову справу, наприклад, перед виходом на прогулянку: "Коли поспішаєш − не зробиш добре". Це вироблює в дитині почуття часу, організованість, вміння рахуватися з розпорядком дня, відповідальність за завершення початої справи.

Коли робота, заняття або гра закінчені, від дітей потребується вміння прибрати за собою все, з чим вони займалися. Це самий важкий і не зовсім приємний обов'язок, який не завжди збігається з настроєм дитини.

Діти старшого дошкільного віку мають все прибирати після себе без нагадування, це повинно стати звичкою. Така звичка формується швидко, якщо дитина постійно бачить, що дорослі прибирають все по місцям.

Майбутній школяр повинен знати правило, яке допомагає організовувати діяльність, її хід і завершення:

• перш, ніж починати гру, заняття, будь-яку справу, подумай, що для цього потрібно;
• завчасно визнач, де зручніше гратися або займатися. Щоб ти не заважав іншим і тебе не відволікали;
• завчасно підготуй місце, де будеш гратися або займатися, розташуй на ньому все необхідне так, щоб все було під рукою;
• перевір свій зовнішній вигляд, не починай справи, поки не приведеш себе до ладу;
• твої справи не повинні вносити безлад у кімнату;
• розпочавши справу, подумай, що після чого будеш робити і як;
• не залишай справу незакінченою;
• не берись за нову справу, не закінчивши попередньої;
• прибери за собою все, з чим ти грався та займався: кожній речі своє місце; все, чим ти користувався, залишай у повному порядку, нехай всі іграшки, книги, посібники будуть у стані готовності: пензлики − промиті, олівці − застругані, малюнки, альбоми, книжки − складені в певному порядку, іграшки - чекаючи ми зустрічі зі своїм власником;
• не забудь привести в порядок робоче місце і себе (якщо ти займався з глиною та пластиліном) − помити руки, зняти фартух та, охайно склавши його, положити на місце. (Л.Ф. Островська)

Знання зазначених правил та вміння користуватися ними допомагає старшим дошкільникам набути вміння планування вільного часу. При ціле спрямованому вихованні у дитини утворюється звичка бути зайнятим; вміння самостійно організовувати справи за інтересами; здатність займатися необхідною справою, витрачати свою енергію на розумну діяльність, підкоряючи свою поведінку розпорядку життя вдома та в дитячому садку.

Ці звички є основою для подальшого розвитку організованості майбутнього школяра - вміння самостійно розподіляти час на учбову працю і відпочинок, на заняття в гуртках та зобов'язання по дому.

В родині дитина частіше сама вирішує, чим їй займатися, у що гратися, як організовувати свою діяльність, кого взяти в партнери. Вона сама ставить перед собою мету, здійснює її на свій погляд, проявляючи високу активність, ініціативність; фантазує, обмірковує задумку і засоби її реалізації, передбачає результат і перемагає труднощі. Життя дитини повинно бути наповненим масою корисних і захоплюючих справ. Вона може гратися, займатися, працювати, спостерігати за тим, що відбувається в родині, обмінюватися враженнями з однолітками та дорослими, слухати по радіо та дивитися по телебаченню дитячі передачі, конструювати, займатися рукоділлям, розглядати книжки, грати в шашки, шахи, рухливі або настільно-друковані ігри...

Предметом особливої розмови педагога з батьками є питання про керування діяльністю дітей. Вихователь показує їм власну роботу з дітьми. Важливо, щоб батьки побачили різні види керівництва дитячою діяльністю: як педагог створює в групі атмосферу працьовитості, спонукає дітей знаходити цікаві справи і з тією метою включає їх до ігор, занять, праці; як під його керівництвом дитячій діяльності надається виховний характер; як, не порушуючи дитячих задумів, створює такі ситуації, які спонукають дітей до активності і самостійності, здійснюють індивідуальний підхід до них, і, при необхідності, обмірковує з ними задуми; залучає окремих дітей, які не можуть підібрати собі заняття, до групок дітей, які вміють дружно гратися, працювати, займатися; оцінює старання дітей, їх активність, поведінку, ставлення один до одного у процесі спільної діяльності.

Педагог пояснює батькам: кожен вид дитячої діяльності (ігри, заняття, труд) має найбільш сприятливі можливості для здійснення певних задач виховання, пов'язаних з формуванням культури поведінки дошкільників.

У грі формувати моральні почуття, моральну свідомість і моральні вчинки, товариськість, дружні відносини, вміння дотримуватися ігрових правил, виявляти повагу до партнера, загального задуму; на заняттях − культуру учбової діяльності, вміння поводитися відповідно до правил, дисциплінованість, організованість, повагу до слова вихователя, до загального завдання; в процесі трудової діяльності − працьовитість, дбайливість, охайність, почуття відповідальності, вміння діяти разом, раціонально застосовувати знаряддя труда та ті вміння, які забезпечують найбільшу результативність. В процесі будь-якого виду діяльності треба здійснювати широке коло задач виховання, пов'язаних з формуванням моральної свідомості, моральних почуттів і звичок, які є основою культурної поведінки.

Керуючи будь-яким видом діяльності, дорослі можуть впливати на дитину, на її моральні уявлення, судження, ставлення до однолітків, розширювати і уточнювати знання, формувати в неї ставлення до суспільства, до людей, до праці, до своїх обов'язків.

1.3. Роль педагога у формуванні в дітей дошкільного віку навичок культури поведінки

Вихователь ― слово, в якому чітко простежується значення слова "живлити", тобто те, що живлить молоду рослинність життєвими соками, передає вихованцям свої знання, вміння, мудрість, вчить активності, цілеспрямованості, зібраності, зацікавленості − всьому необхідному для того, щоб стати Людиною. (Л.А. Грибова)

У вихованні культури поведінки першорядне значення має приклад вихователя, його зовнішній вигляд, вчинки і судження, ввічливість, спокійний тон розмови, справедливе ставлення до оточуючих, і перш за все − до дітей. Він − важливий і діючий приклад для наслідування.

Процес виховання культури поведінки дуже складний, передбачає свідоме і гнучке застосування педагогом багатого арсеналу різноманітних методів.

Практика показала, що необхідна також "рухомість" засобів виховання, їх постійне коректування. Часто буває, що перевірений практикою метод раптом перестає бути ефективним. Педагог повинен уважно стежити за тим, як кожний з його підлеглих сприймає виховальні діяння і впливи. Треба як можна раніше визначити рівень моральної вихованості кожного з дітей. Спостереження дозволяють виявити у кожній дитині присутні їй особливості вчинків, зацікавленість відношеннями з оточуючими, труднощі в засвоєнні навичок культури поведінки.

Спостерігаючи за дітьми, вихователь одночасно намагається визначити, наскільки типовий для дитини той чи інший вчинок (брутальність в розмові з товаришем та ін.), прагне вчасно помітити все те нове, чим оволодів його вихованець.

Т.М. Титаренко вважає, що виховання культури поведінки у дошкільника не можна розглядати тільки в рамках дитячого садка. Воно передбачає обов'язковий зв'язок з вихованням дітей в родині, координацію зусиль педагога і батьків.

Детальне ознайомлення батьків з умовами життя їх дитини в дитячому садку грає важливу роль в створенні в них довіри до дитячого садка, довіри до вихователів.

Приділяючи багато уваги моральному вихованню в сім'ї, Т.М. Титаренко відзначає, що можна виходити не тільки з загальних для дитячого садка і сім'ї завдань виховання, але й враховувати позитивні і негативні моменти виховання в кожній конкретній родині. Вихователь планує відвідати більшість сімей до початку учбового року, або протягом першого місяця перебування в дошкільному закладі. Це дає можливість вивчити умови життя дітей вдома, виявити особливості виховання і поведінки дітей в кожній сім'ї, їх інтереси та прихильності, рівень вихованості; виявити рівень педагогічної культури батьків, враховуючи особливості кожної сім'ї, намітити конкретний зміст роботи з нею.

Часто батьки порушують принцип єдності поведінки, з одного боку, та усвідомлення значення правил, з іншого. Вони не прагнуть усвідомлено і послідовно створити у дитини позитивно-емоційне ставлення до культури спілкування, до окремих навичок морального виховання. Це призводить лише до формального засвоєння дітьми правил етикету, а виховання моральних якостей недооцінюється.

Допускають батьки і інші характерні помилки. І виявлення як позитивного досвіду, так і недоліків сімейного виховання допомагає розробити конкретний зміст роботи педагога дитячого садка з кожною родиною.

В роздягальній кімнаті бажано оформити стенд або ширму для батьків, розділи яких в наочній формі розкривали б загальні питання виховання культури поведінки - її значення, сутність, необхідність, передумови, а також реальні можливості дітей. На стенді можуть освітлюватися і більш конкретні питання, пов'язані з вихованням як всієї групи, так і окремих дітей. Це викликає у батьків помітний інтерес, особливо приємно батькам бачити ім'я своєї дитини в розділі "Добрі вчинки наших дітей". Батьки не залишаються байдужими до відомостей про те, як складаються взаємовідносини дітей з товаришами на протязі дня, бажають знати, чи були діти ввічливими, чуйними, доброзичливими. (С.В. Петеріна)

Ефективним засобом роботи з сім'єю служить "папка-пересувачка", яка видається батькам. Прочитати та осмислити матеріал до конкретної теми, враховуючи поведінку кожної дитини, батьки можуть вдома, в спокійній обстановці.

Доцільно організовувати чергування вихователів та членів батьківського комітету в часи, зручні для батьків.

С.В. Петеріна вважає, що надати дійсну педагогічну допомогу сім'ї можна і шляхом узагальнення та поширення позитивного досвіду сімейного виховання.

Частково можуть бути дуже корисними відомості про форми і методи виховання, про наявність сімейних традицій, про сумісну роботу батьків з дитячим садком.

Таким чином, вихователь веде роботу з батьками в трьох напрямках.

По-перше, він вивчає досвід сімейного виховання та враховує його досягнення та прогалини у своїй педагогічній діяльності.

По-друге, він надає дійсну допомогу батькам у вихованні дітей.

І, по-третє, координує роботу з дітьми дитячого садка і батьками.

Один з первісних обов'язків педагога − цілковито сприяти підвищенню педагогічної культури матусь і татків, бабусь і дідусів. А така культура означає володіння батьками основами педагогічних знань і дійсне застосування цих знань на практиці.