Проблема воспитания культуры поведения у детей в теории и практике дошкольного образования

 

ЗМІСТ

		стор.
Вступ ___________________________________________________		3
Глава І. ПРОБЛЕМА ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ ПОВЕДІНКИ В ДІТЕЙ В ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ____________________________		7
1.1.	Теоретичні основи формування навичок культури поведінки у дітей ____________________________	7
1.2.	Діяльність - одна з форм формування у дошкільників навичок культури поведінки _______________	18
1.3.	Роль педагога у формуванні в дітей дошкільного віку навичок культури поведінки _______________________	24
Глава II. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА _______		28
2.1.	Результати констатувального експерименту ______________	28
2.2.	Етапи формування навичок культури поведінки у дітей дошкільного віку в різноманітних видах діяльності _____________________________________	37
2.3.	Порівняльна характеристика результатів проведеної роботи ___________________________________	47
	Висновки ___________________________________________	52
	Література __________________________________________	54

 

ВСТУП

В галузі народної освіти особлива увага приділяється моральному вихованню підростаючого покоління, фундамент якого закладається у самому ранньому віці. Тому необхідно "...з раннього віку виховувати в них любов до Батьківщини, повагу до старших, товариськість і колективізм, культуру поведінки, почуття краси, розвивати у кожного пізнавальні здібності, самостійність, організованість та дисципліну".

Одним з напрямків морального розвитку дитини є виховання культури поведінки.

Культура поведінки - широке, багатогранне поняття, яке розкриває суть моральних норм у системі найбільш значних, життєво важливих відносин, ставлення до людей, до праці, до речей матеріальної та духовної культури.

Засвоєння моралі починається з раннього дитинства. Дошкільний вік - це період первісного фактичного формування особистості (А.Н. Леонтьєв). Моральний розвиток особистості дитини визначається знанням норм і правил поведінки, моральними звичками, емоційно-позитивним ставленням до моральних норм, внутрішньою позицією самої дитини (В.С. Мухіна).

Наприкінці дошкільного віку під впливом виховання у дітей формується поведінка, орієнтована на моральну норму, розвивається здібність співвідносити свої дії з етичними еталонами (С.Г. Якобсон).

В процесі різних видів діяльності (гри, праці, навчання, спілкування) відбувається активне засвоєння соціального досвіду, формування морального складу особистості, які розкриваються в колективній, суспільно-корисній діяльності.

Діяльність виступає в якості засобів морального формування особистості при умові, коли її зміст та організація мають моральний характер і моральне обґрунтування, а також коли її об'єктивна та моральна цінність набуває для її учасників особисту вагу.

Сучасні дослідження процесу морального виховання і розвитку (В.О. Сухомлинський. Н.М. Болдирєв, Л.С. Марченко, Л.Н. Новикова, З.І. Васильєва, Т.С. Коннікова та ін.) служать підтвердженням того, що центральною ланкою морального формування особистості є перехід зовнішніх моральних вимог до внутрішніх вимог особистості, до відповідних моральних мотивів поведінки. Характер діяльності, її зміст і засоби організації визначають і характер виникаючих відносин, моральні норми, якими керуються її учасники. [40, 29, 19]

Вже у молодших дошкільнят в різноманітних іграх та спостереженнях, у процесі самообслуговування та виконання нескладних доручень необхідно формувати навички ввічливої поведінки з близькими дитини, дорослими та однолітками, обережного ставлення до іграшок і речей, які знаходяться у спільному користуванні.

Виховальні дії вчителів та батьків, які застосовуються до малюків, повинні бути єдиними, постійними і послідовними.

Повсякденне спілкування з дітьми будується на основі доброзичливості. Вона викликає у дітей емоційну чуйність, відповідну доброзичливість і почуття, які базуються на її основі – життєрадісність, прихильність до рідних, ввічливість.

При вихованні дітей середнього і особливо старшого дошкільного віку увага педагогів і батьків повинна бути звернена на розширення "сфери дії" навичок культури поведінки. Діти цього віку здатні проявляти велику активність. Самостійність не тільки в іграх та при самообслуговуванні, але й у різноманітній праці та на заняттях. Набуті та засвоєні навички вони використовують в нових для них ситуаціях. В цьому віці навички моральної поведінки дітей поступово переходять у звичку, стають природною потребою, тому що до цього часу діти оволодівають елементарними уявами про мораль, гуманне ставлення до людей. (С.В. Петеріна)

Тема роботи у теперішній час актуальна, тому що саме в дошкільному віці формуються основні корисні для суспільства форми повсякденної поведінки людини в побуті, спілкуванні, різних видах діяльності.

      Мета дослідження: визначити педагогічні умови формування в дітей навичок культури поведінки в дошкільному навчальному закладі.

      Завдання:

1. Довести необхідність формування навичок культури поведінки в дітей з самого раннього віку.
2. Розробити етапність формування навичок культури поведінки на заняттях та в ігровій діяльності.
3. Розробити та експериментально перевірити засоби з формування навичок культури поведінки.

Об’єкт дослідження: навчально-виховний процес в дошкільному навчальному закладі.

     Предмет дослідження: процес формування навичок культури поведінки в дітей дошкільного віку в різних видах діяльності.

     Робоча гіпотеза: для успішного формування навичок культури поведінки необхідно створювати наступні педагогічні умови:

• організація ігор, занять та режимних моментів, які направлені на послідовне та систематичне оволодіння дітьми деякими правилами поведінки дитини, тобто:
• оволодіння дітьми культурно-гігієнічними правилами;
• правилами стосунків;
• правилами культури діяльності;
• правилами моралі.
• організація семінарів-практикумів для батьків за темою «Виховання культури поведінки дошкільнят в сім'ї»

 

 

 

 

 

Глава І. ПРОБЛЕМА ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ ПОВЕДІНКИ В ДІТЕЙ В ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

1.1. Теоретичні основи формування навичок культурної поведінки в дітей

Поняття "культура поведінки дошкільника" можна визначити як сукупність корисних для суспільства стійких форм повсякденної поведінки в побуті, спілкуванні, в різних видах діяльності.

У змісті культури поведінки можна умовно виділити наступні компоненти: культура діяльності, культура спілкування, культурно-гігієнічні навички та звички.

Культура діяльності виявляється в поведінці дитини, на заняттях, в іграх, під час виконання трудових доручень.

Формувати у дитини культуру діяльності означає виховувати в неї вміння підтримувати у порядку місце, де він працює, займається, грає; звичку доводити до кінця почату справу, обережно ставитися до іграшок, речей, книг.

Діти в середньому, а особливо у старшому дошкільному віці, як відмічає С.В. Петеріна, повинні навчитися готувати все необхідне для занять, трудової діяльності, підбирати іграшки відповідно з ігровим замислом.

Важливий показник культури діяльності - природна тяга до цікавих змістовних занять, вміння цінувати час.

В старшому дошкільному віці дитина вчиться регулювати свою діяльність і відпочинок, швидко та організовано виконувати гігієнічні процедури, ранкову гімнастику. Це буде доброю основою для формування в неї навичок ефективної організації праці.

Культура спілкування передбачає виконання дитиною норм і правил спілкування з дорослими і однолітками, заснованих на повазі і доброзичливості, з використанням відповідного словникового запасу і форм звернення, а також ввічливу поведінку у суспільстві, в побуті.

Г.П. Лаврентьєв вважає, що культура спілкування припускає вміння не тільки діяти належним чином, але й утримуватися від недоречних при певних обставинах слів, дій, жестів.

Культура спілкування обов'язково передбачає культуру мови. О.М. Горький вважає турбування про чистоту мови дуже важливим знаряддям боротьби за загальну культуру людини. Один з аспектів цього широкого питання - виховання культури мовного спілкування.

Культура мови припускає наявність в дошкільника достатнього запасу слів, вміння говорити лаконічно, зберігаючи спокійний тон.

Вже в молодшому, а особливо в середньому дошкільному віці, коли дитина засвоює граматичну будову мови, вчиться правильно будувати прості фрази, її привчають називати дорослих за ім'ям та по-батькові, на "ви", коректують вимову, навчають дітей говорити в нормальному темпі, без скоромовки та розтягування слів.

Не менш важливо в цей час навчити дитину уважно слухати співрозмовника, спокійно стояти під час розмови, дивитись в обличчя розмовникові.

Культурно-гігієнічні навички − важлива складова частина культури поведінки. Необхідність виглядати охайно, зберігати в чистоті обличчя, руки, тіло, зачіску, одяг, взуття продиктована не тільки гігієнічними вимогами, але й нормами людських відносин. Діти повинні розуміти, що в дотриманні цих вимог проявляється повага до оточуючих, що кожній людині неприємно торкатися брудної руки або дивитися на неохайний одяг.

Неохайна людина, яка не вміє слідкувати за собою, своєю зовнішністю, вчинками, як правило, недбала і в роботі.

Як відмічає А.К. Котирло, викладачі і батьки повинні постійно пам'ятати, що прищеплені в дитинстві навички, в тому числі і культурно-гігієнічні, приносять людині велику користь протягом усього життя. (А.К.Котирло, О.І Кульчицька)

Культуру їжі часто відносять до гігієнічних навичок. Але її значення не тільки у виконанні фізіологічних споживань. Вона має й етичний аспект, бо поведінка за столом ґрунтується на повазі до сидячих поруч, а також до тих, хто приготував їжу. Оволодіння культурою їжі - нелегка для дошкільників справа, але здійснювати формування цих навичок необхідно, треба домагатися, щоб діти їли із задоволенням, апетитом і охайно. (Є.Н. Мединський)

Л.Ф. Островська вважає, що вже в дошкільному віці у дітей повинні поступово формуватися моральний та вольовий аспекти поведінки. Так, діти після чотирьох років у своїх діях все частіше починають керуватися мотивом суспільної користі: скоріш навести порядки в групі або допомогти одягнутися новенькому; виготовити матеріал для гри, в подарунок матусі, малюкам.

Навички поступово вдосконалюються, переходять у звички, тобто стають потребою поступати таким чином (наприклад, щодня займатися ранковою гімнастикою не тільки в дитячому садку, але й вдома, тримати у порядку свої іграшки та ін.).

Для успішного формування такої потреби необхідно, щоб мотиви, які спонукають дітей до дій, мали б значення в їх очах, щоб ставлення до виконання дій у дітей було б емоційно позитивним і, нарешті, щоб, в разі необхідності, діти були здатні проявити певні зусилля волі для досягнення результату. Недооцінювання вихователем перелічених умов може привести не тільки до втрати дітьми вже починаючих закріплюватися корисних звичок, але й до виникнення у них почуття незадоволеності. (Л.І Каплан)

Л.Ф. Островська відмічає, що у дитини дуже рано, вже на першому-другому році життя, в силу особливості її нервової діяльності, при неправильному вихованні можуть виникнути й закріпитися шкідливі звички (смоктання пальців, відмова вмиватися, користуватися горщиком та ін.).

При вихованні у дітей дошкільного віку корисних навичок і звичок необхідно дотримуватися наступних принципів єдності і цілісності виховального процесу, тобто взаємозв'язку завдань, методів і засобів виховання: послідовності, систематичності у вихованні, повторювання вправ, формування навичок і звичок при раціональному розподілі цих вправ у часі. Позитивні результати у вихованні культури можливі лише в сполученні вимогливості з повагою і довір'ям до дітей. (С.В. Петеріна)

Л. Артьомова підкреслює, що закріплення форм моральної поведінки, перетворення їх у звичку відбувається лише на основі позитивно-емоційного ставлення дитини як до самих дій, що здійснюються, так і до тих дорослих, які їх організують та регулюють. В цьому випадку моральні почуття, наприклад, повага до вчителя, любов до батьків, доброзичливість до одноліток та інші виступають як самостійний рушійний мотив поведінки дітей.

Запорука успіху виховання культури поведінки − високий рівень організаційно-педагогічних зусиль в дитячому садку. Це − стиль роботи колективу, культура оформлення приміщень дитячого садка, обладнання педагогічного процесу необхідними посібниками та технічними засобами навчання.

Меблі та обладнання повинні відповідати фізіологічним установленим нормам. В групових та інших приміщеннях повинні бути створені всі умови для трудової діяльності дітей. Наявність віників для очищення взуття перед тим, як зайти у дитячий садок, щіток для очистки одягу в роздягальній кімнаті, фартухів для чергових по їдальні та ін. − все це необхідно для успішного виховання працьовитості та навичок культури поведінки. (С.М. Мединський)