Органiзацiя роботи iнспекцiї з питань захисту прав споживачiв в Одеськiй областi

  Одну з можливостей споживача представляє стаття 5 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якої Державний комітет України по справах захисту прав споживачів і його органів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі можуть подавати в суд позови щодо захисту прав споживачів. У даному випадку відповідно до статті 121 ЦПК України державні органи по справах захисту прав споживачів беруть участь у цивільному процесі у формі звертання в суд з позовною заявою з метою захисту прав і інтересів інших осіб - споживачів. Отже, із проханням про захист своїх порушених прав споживачі можуть звертатися в зазначені державні органи.

  Існує також можливість звертання до прокурора, який наділений правом звертання в суд із заявою в захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян (ст. 35 Закону України "Про прокуратуру", ст. 118 ЦПК України). Прийнявши до свого повадження позов споживача, суддя у визначений законом термін проводить підготовку до судового розгляду. Згідно зі статтею 146 ЦПК України підготовка справи до судового розгляду повинна бути проведена не більш ніж у семиденний термін, а у виняткових випадках (по складних справах) цей термін може бути продовжений до двадцяти днів із дня прийняття заяви. По закінченні підготовки справи до судового розгляду суддя виносить рішення і встановлює час розгляду.

  Законом встановлено, що справа про захист прав споживачів повинна бути розглянута в пятнадцатиденний термін. Провадження по розгляду і дозволу будь-якої цивільної справи в суді першої інстанції (коли справа дозволяється власне кажучи) завершується постановою рішення або визначення. Судові рішення і визначення, що підлягають оскарженню в порядку, встановленому для постанов, здобувають всі властивості з набуттям законної сили після закінчення терміну на касаційне оскарження або подачі прокурором касаційного представлення, якщо вони не були оскаржені або не було подано касаційного представлення.

  У випадку подачі громадянином касаційної скарги або касаційного представлення прокурором рішення і зазначені визначення набувають законної сили після розгляду справи вищестоящим судом (ст. 231 ЦПК України). У випадку незгоди з винесеним судом рішенням або визначенням споживач може захистити свої права й охоронювані законом інтереси шляхом подачі скарги в апеляційному і касаційному порядку, а також по знову відкрившимся та винятковим обставинам.

  Разом з тим, одним з найбільш важливих і істотних питань є доведення та докази по справах про захист прав і інтересів споживачів при здійсненні електронної комерції. Так, досить багато чого сказано і написано з приводу охорони всіляких прав, порушення яких так чи інакше відбулося за допомогою Інтернету. По тій простій причині, що норма права, не підкріплена можливістю примусового виконання є гола декларація, хотілося б торкнутися ключові питання з області процесу, зв'язані з доведенням правопорушень в Інтернеті.

  Приблизно можна відзначити, що більшість суперечливих ситуацій навколо охоронюваних прав торкнеться саме права інтелектуальної власності і торкнеться, швидше за все, саме юридичних осіб правовласників, відразу визначимо предметну область - доведення в арбітражному процесі. В силу відсутності якюї б не було арбітражної практики взагалі, зосередимося поки на дозволі чисто теоретичних питань, підкріпивши їх деякими практичними рекомендаціями. Зрозуміло, поставлена проблема набагато глибше, ніж може здатися з дійсного матеріалу. Доказами в справі є отримані відомості, на підставі яких арбітражний суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, а також інших обставин, що мають значення для правильного дозволу суперечки.

  Ці відомості встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками експертів, показаннями свідків, поясненнями осіб, що беруть участь у справі.

  Уявимо виникнення  самої банальної ситуації - зі  сторінки, на якій викладено матеріали  правовласника, створені творчою  працею його працівників (наприклад  - матеріали бухгалтерського обліку  й оподатковування, розміщені  на інформаційно-правовому сервері  КАДИС і що користуються цілком  заслуженою популярністю) були скопійовані  якою-небудь новою аудиторською  фірмою, поміщені нею на свою  інформаційну сторінку. Припустимо  так само, що наступність матеріалів  на тій і іншій сторінці  ніяких сумнівів не викликає, інакше кажучи, плагіат цілком  очевидний. Спираючись на 48 і 49 статті Закону про авторське право і суміжні права, ТОВ "КАДИС" звертається з позовною заявою до порушника, де утримуються відповідні вимоги, у тому числі і майнового характеру, в арбітражний суд. В силу статті 53 АПК  кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, то основне завдання ТОВ "КАДИС" у даному процесі - довести факт порушення своїх прав. Для цього можна скористатися:

а) письмовими доказами,

б) речовинними доказами;

в) висновками експертів.

  Що стосується показань свідків і пояснень осіб, що беруть участь у справі, то ці види доказів у даному випадку незастосовні або недостатньо ефективно застосовні по принципу допустимості доказів. Тобто доведення описаного порушення подібними засобами в принципі не виключається, однак, у силу того, що порушення припускає фіксацію результату на матеріальному носії, як джерело доказів варто надавати цей же або інший матеріальний носій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.10 Iнформування i консультацiя споживачів з питань можливостi компенсування матеріального та морального збиткiв

  Конституція України, як основний закон, що закріплює в Україні основи державної політики, направленої перш за все на забезпечення прав і свобод людини і гідних умов його життя. Вона заклала серйозні основи для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, його життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

  У Конституції відбивається надзвичайно коштовна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед ним за свою діяльність, а не навпаки.

  На забезпечення ефективного захисту прав і свобод людини направлені норми Конституції України про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають в державі, а також на відшкодування морального і матеріального збитку, як результат порушених прав фізичних і юридичних осіб.

  Цивільний позив про відшкодування моральної шкоди може бути поданий окремо в рамках цивільного судочинства. Закон не передбачає чітких правил визначення грошової суми, належній виплаті.

  Відшкодування збитку - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види збитку, підмета відшкодуванню - шкода матеріальна і збиток моральний.

  Проблема відшкодування моральної шкоди, як одного з видів шкоди, яка може бути причинний фізичній або юридичній особі існує вже багато років.

  Вперше такий спосіб захисту прав і інтересів громадян, як відшкодування морального збитку, був введений в національну систему Законом України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності і ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 р. Цим Законом до Цивільного кодексу 1963 роки була введений новий спосіб захисту цивільних особистих прав - відшкодування моральної шкоди (статті 6, 7, 440-1).

  З часом, Конституція України від 28 червня 1996 року також передбачила право на відшкодування моральної шкоди (статті 32, 56, 62, 152).

  На сьогодні, існує набагато расширеная законодавча база, яка закріпила право громадянина на відшкодування моральної шкоди, а саме: Конституція України; Цивільний кодекс України, який не лише зберіг вказаний спосіб захисту цивільних особистих прав, але і збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами; Кодекс законів про працю; Закону України "Про захист прав споживачів".

  Враховуючи сучасний стан даної проблеми, метою цієї статті є дослідження розміру нарахування моральної шкоди, порядок його реалізації, а також відповідальності за неправильне вживання законів України при рішенні питання про відшкодування моральної шкоди, як способу захисту громадянином свого права.

  У поняття матеріального збитку входять - втрати немайнового характеру унаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

  Осіб, що піддалися порушення своїх, гарантованих Конституцією прав, незрідка високо оцінюють свої страждання. Тому розмір відшкодування моральної (немайнового) шкоди суд визначає залежно від характеру і об'єму страждань (фізичних, душевних, психічних і ін.), понесені позивачем, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливості відновлення і так далі) і з врахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тягар вимушених змін в його життєвих і виробничих стосунках, міра зниження престижу, діловій репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд повинен виходити з принципів розумності, зваженості і справедливості.

  Розмір відшкодування моральної шкоди, згідно з чинним законодавством України, може бути як в грошовій, так і в іншій матеріальній формі.

  Відшкодування моральної шкоди в грошовій формі виплачується лише в грошовій одиниці України - гривні. Але положення статті 10 Закону України "Про режим іноземного інвестування» передбачає, що іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральний збиток, заподіяних їм унаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України або їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків " зв'язків відносно іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України. Компенсація, що виплачується іноземному інвесторові унаслідок вказаних дій, визначається на час фактичного здійснення вирішення про відшкодування збитків. Сума компенсації повинна виплачуватися у валюті, в якій були здійснені інвестиції, або в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України.

  У поняття "Інша матеріальна форма" відшкодування моральної шкоди входить придбання телевізора, автомобіля, протезів, путівок до лікувально-оздоровчих установ і так далі, що дає можливість компенсувати хвилювання з приводу втрати певних можливостей.

  Законодавці залишили за судом право вирішувати приналежність і розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки в чинному законодавстві чітких кордонів такого розміру не передбачено. У зв'язку з чим у пострадавших виникає упереджена оцінка своїх понесених страждань, породжує виникнення нових суперечок.

  Враховуючи це, необхідно розробити принципи мінімального і максимального кордону визначення розміру оцінки моральної шкоди. Це дасть можливість судам реально оцінити і призначити потерпілому відшкодування моральної шкоди.

  Що стосується розміру компенсації моральної шкоди, то і в цьому питанні вам допоможе хороший адвокат. Багато громадян несвідомо занижують або завищують суму, істребуємую для компенсації морального збитку, що суд з подібною вимогою не погоджується. Юрист зможе об'єктивно оцінити ситуацію і правильно сформулювати позовні вимоги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

  З метою підвищення рівня  забезпечення інтересів та захисту  прав споживачів за останні  роки в Україні прийнято низку  законів, адаптованих до вимог  законодавства, зокрема Закон  Укрaїни ,,Про захист прав споживачів”  i Закон України ,,Про рекламу”.

   Відділ з питань захисту прав споживачів звітує про виконання завдань перед відповідною радою. Необхідно також практикувати звіти перед мешканцями територіальної громади, регулярно висвітлювати свою діяльність щодо захисту прав споживачів в засобах масової інформації.         

  Якщо лабораторне  дослідження підтверджує, що об'єкт  санітарних заходів є небезпечним  для споживання людиною та  для іншого використання, відповідний  головний державний санітарний  лікар, головний державний інспектор  ветеринарної медицини чи їх  заступники видають постанову  про вилучення цього об'єкта  з використання або обігу та  зобов'язує власника цього об'єкта  знищити цей об'єкт під наглядом  відповідного інспектора.  

  Перевірка товарів за якістю може бути суцільною або вибірковою, а для визначення якості товарів можуть застосовуватися методи лабораторної або органолептичної оцінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                       3.Індивідуальне завдання

Митні операції з  продукцією українського походження

  Митний режим - це сукупність норм, що встановлені законами з питань

митної справи й  залежно  від заявленої мети переміщення  товарів і

транспортних засобів  через митний кордон України визначають порядок

такого переміщення та обсяг митних процедур, які при  цьому здійснюються.

 

Митним кодексом України  передбачено застосування таких  митних режимів: