Теоретична частина

 

Термін "стиль мовлення" слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови - спілкування, повідомлення.

 

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови - усна і письмова, розмовна і книжна. Всі стилі мають усну та письмову форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а іншим - переважно писемна. Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших - переважно монолог.

 

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони - різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства - забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

 

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди - підстилі - для більш точного і більш доцільного відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

 

Тепер розглянемо більш детально художній стиль мовлення.

 

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі та освіті.

 

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці, цей стиль покликаний нести крім інформаційної функції найсуттєвішу - естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

 

Основними ознаками цього стилю можна назвати:

 

• ÑÐ°Ð¼Ð¸Ð¹ характерна ознака художнього відтворення дійсності - образність (образ - персонаж, образ колектив, образ - символ, словесний образ, зоровий образ)

 

• Ð¿Ð¾ÐµÑ‚ична живопис словом навіть прозових і драматичних творів

 

• ÐµÑÑ‚етика мовлення, призначення якої - викликати в читача почуття прекрасного

 

• ÐµÐºÑÐ¿Ñ€ÐµÑÑ–я як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін)

 

• Ð·Ð¾Ð±Ñ€Ð°Ð¶ÐµÐ½Ð½Ñ (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршована форма, поетичні фігури); конкретно - чуттєве живописання дійсності

 

• Ð²Ñ–дсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи

 

• Ð²Ð¸Ð·Ð½Ð°Ñ‡Ð°Ð»ÑŒÐ½Ð¸Ð¼ є суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, міроотображеніе автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

 

 

Основними мовними засобами є:

 

• Ð½Ð°ÑÐ²Ð½Ñ–сть всього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно - чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак)

 

• Ð²Ð¸ÐºÐ¾Ñ€Ð¸ÑÑ‚ання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, фразеологізмів)

 

• Ð²Ð¿Ñ€Ð¾Ð²Ð°Ð´Ð¶ÐµÐ½Ð½Ñ авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця)

 

• Ð²Ð²ÐµÐ´ÐµÐ½Ð½Ñ у твір, зі стилістичною метою, історізіов, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть жаргонізмів

 

• ÑˆÐ¸Ñ€Ð¾ÐºÐµ використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики

 

• Ð¿Ð¾Ð²Ð½Ð¾ÑŽ мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, риторичні запитання, звертання, многосоюзность, безсполучникових і ін)

 

 

3. Характеристика науково - популярного стилю

 

Науково - популярний стиль є підстилів наукового стилю мовлення. Для того, щоб дати характеристику цьому підстиль, треба в першу чергу дати характеристику науковому стилю.

 

Сфера використання цього стилю - наука. Адресатами текстових повідомлень можуть виступати вчені, майбутні фахівці, учні, просто будь-яка людина, що цікавиться тієї чи іншої наукової областю; авторами ж текстів даного стилю є науковці, фахівці у своїй галузі.

 

Метою стилю можна назвати опис законів, виявлення закономірностей, опис відкриттів, навчання і т.п. Основна його функція - повідомлення інформації, а також доказ її істинності.

 

Основними ознаками цього стилю є:

 

• ясність і предметність тлумачень

 

• логічна послідовність і доказовість викладу

 

• узагальненість понять і явищ

 

• об'єктивний аналіз

 

• точність і лаконічність висловлювань

 

• аргументація та переконливість тверджень

 

• однозначне пояснення причинно-наслідкових відносин

 

• докладні висновки

 

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив, і характеризуються:

 

• великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса, і т.д.р)

 

• наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін знаків і значків

 

• операція абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін)

 

• використанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень

 

• залученням цитат і посилань на першоджерела

 

• як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно - експресивної лексики

 

• наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовне розділення на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци, із застосування цифрової або літерної нумерації)

 

• дієслівні форми, частіше безособові, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища

 

• монологічним характером текстів

 

• переважанням складних різнотипних пропозицій, стандартних виразів (кліше)

 

• вживанням слів тільки в одному значенні (моносемічность)

 

Науковий стиль в результаті різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

 

- Науковий. Адресат цього стилю - учений, фахівець. Метою стилю можна назвати виявлення та опис нових фактів, закономірностей, відкриттів. У власне науковому стилі мови не пояснюються факти, загальновідомі в науці, а терміни пояснюються тільки нові. Відрізняється цей стиль великим обсягом пропозицій і частим вживанням цитат. Заголовок текстів цього стилю, як правило, відображає тему чи проблему, якій присвячена робота. ("Про мову художньої літератури"). Провідний тип мовлення стилю - міркування.

 

- Н аучно-навчальний. Адресовані роботи в даному стилі майбутнім фахівцям і учням, з метою навчити, описати факти, необхідні для оволодіння матеріалом, тому факти, викладені в тексті, і приклади наводяться типові. Пояснюються практично всі терміни, навчальний текст зазвичай починається з пояснення поняття. Обсяг пропозицій значно менше, ніж у власне науковому підстилів, рідше вживаються цитати. Заголовок вказує на тип навчального матеріалу (підручник, практикум, збірник і т.д.). Провідний тип мови - опис.

 

- Науково-популярний. Адресат - будь-який цікавиться тієї чи іншою наукою. Мета - дати уявлення про науку, зацікавити читача. Природно, точність відображення фактів у цього підстилі набагато нижче, ніж у попередніх, він наближається до публіцистичного стилю. Щоб зацікавити читача, в текстах даного підстилі розглядаються не тільки необхідні для розкриття теми факти, а й інтригуючі, цікаві, іноді навіть недоведені гіпотези. Прикладів значно більше, ніж в інших підстилях. Терміни тут менш частотні, ніж у власне наукове та науково-навчальному підстилях. Обсяг пропозицій менше, ніж в інших підстилях. Мета стилю дозволяє використовувати цитати не дуже точні і без докладних виносок. Переважаючий тип мови - розповідь.