Теоретичні основи операційного менеджменту на підприємствах

1.3                                   Контроль в системі операційного менеджменту

У зв'язку зі здійснюваним в Україні процесом економічних реформ, перед вітчизняною наукою стоїть завдання розробки нових концепцій контролю в системі операційного менеджменту, орієнтованих на ринкову систему господарювання сьогоднішнього світового рівня враховуючи українську специфіку.

Контроль на виробництві орієнтований головним чином на забезпечення основних показників ефективності функціонування в сучасних умовах: стійке положення організації на ринках ,серед конкурентів; визнання організації суб'єктами ринку та громадськістю; своєчасна адаптація систем виробництва та управління організації де перманентно змінюється зовнішнє середовище. В сучасних умовах внутрішній контроль в українських організаціях набуває характеру основи, яка присутня на всіх рівнях управління. У більш широкому сенсі в конкурентному середовищі ринкових відносин ефективний управлінський контроль, при інших рівних умовах, є гарантією успішної діяльності організації.

Поняття контролю можна інтерпретувати у вузькому сенсі - як один з етапів процесу управління ,або як одна з його функцій. Такий підхід поширений на початкових стадіях розвитку науки про управління, так і в більш широкому сенсі як систему ,що входить до систему управління організацією, що складається з ряду елементів. Розглянемо це докладніше.

Управлінський контроль організації в найбільш вузькому сенсі це здійснення її суб'єктами, які наділені відповідними повноваженнями або в автоматичному режимі, заданому зазначеними суб'єктами і під їх управлінням, таких дій:

-                     визначення фактичного стану або дії керованого ланки системи управління організацією;

-                     порівняння фактичних даних з необхідними, тобто з базою для порівняння, прийнятої в організації, або заданою ззовні або заснованої на раціональності;

-                     оцінка відхилень, що перевищують гранично допустимий рівень, на предмет ступеня їх впливу на аспекти функціонування організації;

-                     виявлення причин даних відхилень.

Згідно з підходом у вузькому сенсі мета контролю - інформаційна прозорість об'єкта управління для можливості прийняття ефективних рішень. При цьому, у понятті інформаційної прозорості об'єкта управління відображено уявлення про ступінь керованості даного об'єкта, тобто про те, якою мірою в результаті управління забезпечується  підтримання необхідного стану або дії об'єкта управління у відповідний момент часу. Цілком очевидно, що без граничної інформаційної прозорості об'єкта управління адекватного його сприйняття неможливо, управлінське вплив не буде приносити бажаний результат і управлінська зв'язок з об'єктом втрачається, що й обумовлює особливу важливість контролю в процесі управління. До функцій контролю можна віднести оперативну, упорядковуються, превентивну, комунікативну, інформативну і захисну.

Очевидно, що зі зміною умов господарювання контроль набуває характеру основи, яка присутня на всіх рівнях управління організацією, і забезпечує оптимальний хід процесу управління на всіх інших його стадіях . При цьому, особливість контролю полягає в його двоїстої ролі в процесі управління. У результаті глибокої інтеграції контролю та інших елементів процесу управління на практиці неможливо визначити коло діяльності для працівника таким чином, щоб він ставився тільки до якого-небудь одного елемента керування без його взаємозв'язку і взаємодії з контролем. Будь-яка управлінська функція обов'язково інтегрована з контрольною. Тому правомірно стверджувати, що контроль в операційному менеджменті є:

-           невід'ємні елементом кожної стадії процесу управління;

-           "відокремленої" стадією, яка забезпечує інформаційну прозорість на предмет якості ходу процесу управління на всіх інших стадіях.

Для того, щоб глибше зрозуміти сутність контролю як найважливішої складової частини поняття в операційному менеджменті, розкрити механізм функціонування, виявити специфічні особливості різних її складових, підійдемо до контролю з більш широкої позиції і з практичної точки зору, розглядаючи його як систему і складову частину системи управління організацією.

В широкому значенні управлінський контроль в сучасних умовах господарювання доцільно представити як систему, що складається з елементів входу: інформаційне забезпечення контролю, елементів виходу: інформація про об'єкт управління, отримана в результаті контролю, і сукупності наступних взаємопов'язаних ланок: центри відповідальності, техніка контролю ,тобто інформаційно-обчислювальна техніка і технологія, процедури контролю, середу контролю, система обліку.

Ефективна система контролю передбачає певні цілі і завдання:

- збереження та ефективне використання різноманітних ресурсів та потенціалу організації;

- своєчасна адаптація організації до змін у внутрішній і зовнішній середовищі;

- забезпечення ефективного функціонування організації, а також її стійкості і максимального розвитку в умовах багатопланової конкуренції.

З метою забезпечення ефективності процедур необхідно наступне:

- на основі детально розроблених посадових інструкцій формальне визначення та документальне закріплення порядку діяльності (дій і взаємин) певного кола працівників організації з приводу планування, організації, регулювання, контролю, обліку та аналізу в процесі реалізації конкретних фінансових і господарських операцій організації;

- визначення кола первинних документів чи інших носіїв інформації, де відображаються дані, що свідчать про виконання відповідними працівниками своїх функцій і про реалізацію етапів відповідних фінансових або господарських операцій; визначення порядку руху документів чи інших носіїв інформації від моменту їх виникнення до архівування;

- визначення "точок контролю" для оцінки різних аспектів реалізації конкретних фінансових або господарських операцій та оцінки стану або наявності ресурсів організації; встановлення контрольованих параметрів об'єктів контролю; встановлення "критичних" точок контролю, де ризик виникнення помилок та перекручень особливо великий;

-   вибір типів і методів проведення контролю.

Основна з сучасних форм управлінського контролю - внутрішній аудит, під яким розуміється регламентована внутрішніми документами організації діяльність з контролю ланок управління і різних аспектів функціонування організації, що здійснюється представниками спеціального контрольного органу в рамках допомоги органам управління організації. Навряд чи у когось виникнуть сумніви з приводу необхідності внутрішнього аудиту у великих і середніх комерційних організаціях. В економічно розвинених державах внутрішнього аудиту приділяється така ж пильну увагу, як і зовнішньому. Але, якщо становлення зовнішнього аудиту в Україні, можна сказати, вже відбулося, то вітчизняний внутрішній аудит і в професійному, і в законодавчому, і в інституціональному аспектах сьогодні знаходиться ще в "зародковому" стані. Адміністрація розробляє політику компанії. Проте персонал може не завжди її розуміти чи не завжди сприяти її реалізації. Менеджери не мають достатнього часу перевірити це виконання та своєчасно виявити недоліки. Внутрішні аудитори допомагають їм у цьому, забезпечують захист від помилок і зловживань, визначають "зони ризику" і можливості усунення майбутніх недоліків або недостач, допомагають ідентифікувати і усунути слабкі місця в системах управління і знайти ті принципи управління, які були порушені. Всі ці дії доповнюються обговореннями з вищими органами управління, потреби та пропозиції яких і визначають процедури внутрішнього аудиту. Таким чином, органи управління організацією користуються послугами внутрішніх аудиторів як додатковими ресурсами, що допомагають їм здійснювати свої функції. Іншими словами, внутрішній аудит вводять з метою допомоги органам управління організації в здійсненні ефективного контролю над різними ланками системи внутрішнього контролю.

Одним з основних завдань контролю в операційному менеджменті є розробка типових програм організації, розвитку та вдосконалення контрольних систем для організацій, різних в плані організаційно-правових форм, видів і масштабу діяльності, розмірів, організаційних структур управління. Ці програми повинні бути численні й різноманітні, тому що вони залежать від різних початкових умов і можливостей організацій.    За оцінками провідних західних дослідників, у сучасній світовій економіці на передній план виходять не стільки процеси виробництва та обігу, скільки організації та управління. Соціальний і організаційний фактори виводяться до числа визначальних. При цьому, в центр сучасної концепції управління ставиться людський фактор. Основна увага в управлінні будь-якої соціальної організацією, будь то держава або велика корпорація, має приділятися підвищенню рівня задоволення матеріальних і духовних потреб людини, розширення його прав і свобод, вдосконаленню його психофізичного та соціального здоров'я, а також створення сприятливих умов для реалізації творчого потенціалу та необхідного розвитку.

Необхідно відзначити, що в сучасних умовах, що характеризуються посиленням конкурентних відносин, широкомасштабним розповсюдженням нових технологій, зростаючою диверсифікацією та транс націоналізації бізнесу, зростанням частки великих недержавних організацій корпоративного типу в світовому промисловому виробництві і торгівлі, залученням найбільших корпоративних структур в усі види соціального управління, виникає необхідність посилення уваги теоретиків і практиків корпоративного управління до питань контролю, тому що прийдешнє ще більшого ускладнення господарського життя вимагатиме нових підходів.