Система управління виробництвом та шляхи її удосконалення в ПСП “Україна” Тульчинського району Вінницької області

В господарстві добре  розвинуті галузь зерновиробництва (65%), виробництво соняшнику (13,9%), м’ясного та молочного скотарства (8,84 % та 2,63% відповідно).

Кількість товарних галузей на підприємстві стабільна, хоча у 2007 році не вироблялося цукрових буряків. Отже, визначаючи виробничий тип господарства, можна сказати, що ПСП «Україна» зерно-м’ясо-молочного напрямку з розвинутим виробництвом соняшнику.

За допомогою ранжированого ряду  таблиці 2.2, можемо розрахувати коефіцієнт спеціалізації господарства (Кс) за формулою:

Кс =  100 / Ут (2Н – 1), де (2.1)

Ут – питома вага галузей  в товарній продукції;

Н – порядковий номер галузі по питомій вазі кожного вида продукції  ранжируваного ряду.

Отже, Кс = 100/ (31,4*1 + 13,9*3 + 11,85*5 + 8,84*7 + 3,53*9 + 2,63*11 + 2,2*13+1,54*15+1,16*17+0,95*19+0,84*21+0,81*23+0,6*25+0,42*27+0,05*29+0,02*31)  =100/(31,4+41,7+59,25+61,88+31,77+28,93+28,6+23,1+19,72+18,05+17,64+15+11,34+1,45+0,62) = 100/390,45=0,26

     За глибиною спеціалізації господарство відноситься до категорії багатогалузевих, так як коефіцієнт спеціалізації середній.

Характеристика результативності основних галузей сільськогосподарського виробництва передбачає проведення аналізу у розрізі показників урожайності сільськогосподарських  культур та продуктивності сільськогосподарських тварин (таблиця 2.3).

(вставити таблицю 2.3, а потім її аналіз).

Дані таблиці свідчать про те, що в цілому урожайність зернових культур, та кукурудзи зменшується, що стало наслідком несприятливих погодно-кліматичних умов у 2007 році. Урожайність соняшника та кукурудзи, навпаки, збільшилася у звітному році на 77,4% та 50,7% відповідно.

Зазначимо, що нормативна урожайність озимої пшениці складає 29,9 ц/га.  Зниження урожайності культур  відбивається на прибутках підприємства.

          Для підвищення урожайності культур потрібно дотримуватись певних агротехнічних та технологічних вимог. Озиму пшеницю бажано вирощувати м’якого сорту, а саме: Одеська 267, Альбатрос Одеський. Якщо це озимий ячмінь – то такі сорти як Південний, якщо кукурудза – ранньостиглий Одеський 190МВ.

         Під кожну культуру треба вносити  добрива як мінеральні, так і  органічні (фосфор, калій, азот). Це  відповідно підвищить урожайність  культур. Під пшеницю бажано  вносити перегною 20-30 т/га, оброблювати  найбільш якісним протруювачем “Вітавакс” і у фазі 2-3 листочків вносити гербіциди.

         Для озимого ячменю необхідна  поверхнева обробка грунту і  рекомендується застосовувати гербіциди.

        Однією з головних вимог підвищення  урожайності є раціональне використання строків і способів внесення добрив. Під час допосівного внесення добрив, останні слід розсіювати по поверхні грунту і негайно робити глибокий обробіток грунту у вологий шар, так як його призначення – задовольняти рослини елементами живлення пртягом вегетаційного періоду.

      Система  основного зяблевого обробітку  грунту повинна починатися з  лущення стерні, яке виконують  одночасно із збиранням попередника,  або відразу із збиранням врожаю.

       Багаторічні  трави (конюшина, люцерна) є попередником  озимої пшениці і ячменю. Тому до обов’язкових прийомів системи обробітку грунту після багаторічних трав входить коткування, оброблення поля дисковими лущильниками і боронування.

       Своєчасна  сівба – одна з основних  умов вирощування високоврожайних  культур. Озиму пшеницю і ячмінь необхідно сіяти так, щоб рослини встигли до зими пустити корінь, утворити 3-4 паростки і нагромадити в тканинах захисні сполуки (15-30 вересня). А насіння загортати у грунт на певну глибину, щоб створити оптимальні умови для його проростання.

Галузь тваринництва і рослинництва є взаємопов’язаними між собою, отже стан рослинництва впливає на стан тваринництва обсягами виробництва кормових культур. В таблиці відображається зменшення продуктивності тварин у 2007 році в порівнянні з базовим, а саме: надій молока від однієї корови зменшився на 54%; середньодобові прирости великої рогатої худоби та свиней зменшилися на 25,4% та 54,6% відповідно.

Середньодобові прирости ВРХ залишаються на одному з найнижчих  рівнів, оскільки  нині середньодобові прирости живої маси молодняка великої рогатої худоби становлять 700 – 800 г, а в спеціалізованих відгодівельних господарствах – до 1кг.

У структурі посівних площ  найбільша частка відводиться  під посіви зернових та зернобобових. Виходячи з даних форми 50 с.г. за 2007 рік, площа зернових та зернобобових займала 62,8% всієї посівної площі. Загальна посівна площа звітного року становила 1733 га, а отже коефіцієнт використання ріллі становить 0,79, що, в свою чергу, свідчить про необхідність більш раціонального використання ріллі. Площа пару у 2007 році становила 452 га, що майже в 4 рази перевищує площу, зайняту під соняшником. Щодо посівної площі під соняшником, то вона займає 6,5% від загальної посівної площі. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що є резерви для збільшення площі посівів під соняшник, адже вона має складати близько 10% від загальної посівної площі та дорівнювати площі, відведеній під пар.

Підсумовуючи вищеозначене в даному підрозділі, можна відмітити, що господарство має всі можливості для економічно ефективного ведення своєї діяльності. Негативною тенденцією за досліджуваний період є зменшення обсягів виробництва, що в кінцевому рахунку вплинуло на зменшення вартості валової та товарної продукції по господарству в цілому.

 

 

 

2. Економічна ефективність використання виробничих ресурсів господарством

 

Економічна ефективність виробництва як економічна категорія  відображує дію об’єктивних економічних  законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.

Економічну ефективність використання основних виробничих фондів в ПСП „Україна” зображено в таблиці 2.4

(вставити таблицю).

Фондозабезпеченість сільськогосподарського виробництва постійно зростає, і  це характеризує закономірний процес його розвитку. Так, у 2007 р. у порівнянні з 2005 р. цей показник зріс на 40,3%.

Показник фондоозброєності також зростає: у 2007 р. у 2 рази порівняно з 2005 р. (за рахунок зменшення чисельності працівників та збільшення вартості основних виробничих фондів).

Вартість валової продукції  з розрахунку на 1 грн. основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення за роками зменшується за рахунок збільшення вартості основних засобів.

Збільшення фондомісткості у 2007 році порівняно з базовим  роком майже у три рази, тобто до 0,92 грн., визначає розмір основних виробничих фондів, необхідний господарству за даних умов для виробництва валової продукції вартістю 1 грн.

Економічна ефективність виробництва основних видів продукції наведена в таблиці 2.5.

Трудомісткість 1 ц продукції  залишається майже на рівні 2005 року. Незначне зменшення затрат праці  на виробництво продукції свідчить про збільшення економічності використання трудових ресурсів.

Такі види продукції, як цукрові буряки, приріст великої рогатої худоби та свиней є нерентабельними. Поряд зі збитковим виробництвом вищенаведених видів продукції, є також рентабельне виробництво зернових,  соняшнику та молока.

Собівартість по видам  продукції зростає, а саме: собівартість зерна та молока зросла в 2 рази, соняшнику – в 3,5 рази, приріст ВРХ – на 42,8%.

Виробнича собівартість формується у розрізі статтей витрат, що ілюструє таблиця 2.6.

За даними таблиці  витрати виробництва в середньому за 2005-2007 р.р. по підприємству зростають, за виключенням витрат на амортизацію  основних засобів, де спостерігається  зменшення.

Найбільшу питому вагу у  загальновиробничих витратах займають матеріальні та інші витрати, найменші – відрахування на соціальні заходи.

Про ефективність  збутової політики в господарстві свідчить рівень товарності, який за три роки наведно  в таблиці 2.7.

У сільськогосподарській  діяльності в більшості випадків реалізується близько 90% виробленої продукції, а 10% залишається на власне споживання (на насіння, на випойку телят). Так , рівень товарності молока складає у звітному році лише 50,6%, отже 49,4% молока споживалося всередині господарства. Товарність яловичини та м’яса свиней перевищує 100%, а це означає, що реалізовувалась продукція, котра була вироблена не у звітному році, а в попередній до звітного роках, проте реалізовувалася лише в звітному.

Підвищення економічної  ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарства, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення культурно-побутових умов працівників галузі.

Щоб визначити, виробництво  яких саме видів продукції  вплинуло на отримання прибутків по господарству, розглянемо фінансові результати в таблиці 2.8.

(вставити таблицю  2.8, а потім її аналіз).

У 2005 році господарство прибутково займалося веденням галузі рослинництва, що в кінцевому рахунку призвело до отримання прибутку у розмірі 282 тис. грн. Але через неефективну з точки зору економічності діяльність в галузі тваринництва, були отримані значні розміри збитків, а саме – 80,3 тис. грн. У 2006 р. та 2007 р. реалізація іншої продукції, робіт та послуг стає економічно неефективною, оскільки з’являються значні збитки. Швидкість збільшення собівартості продукції перевищує темпи збільшення доходу від реалізації, що і послугувало отриманню збитків. Таким чином, вихід із цієї ситуації може бути таким: або знизити собівартість продукції за рахунок використання нової техніки та обладнання, що закуповувалося господарством, або збільшити ціну реалізації до такої, яка б перекривала затрати на виробництво. За показниками річної звітності у рослинництві ріст собівартості визивають зростання головним чином матеріальні затрати; у тваринництві – витрати на корми.

Сукупна дія як внутрішніх,  так і зовнішніх чинників сприяла отриманню у 2007 році  15,7 % рентабельності реалізації

 

 

Результативність трудової діяльності в цілому по господарству відображають показники таблиці 2.9.

(вставити таблицю 2.9, а потім її аналіз).

 

За даними таблиці, загальна кількість працівників, зайнятих у  сільськогосподарському виробництві,  зменшується за рахунок зменшення  працівників галузей рослинництва і тваринництва.

Вартість валової продукції як рослинництва, так і тваринництва за роками також зменшується.

Підсумовуючи вищеозначене по даному підрозділу, зауважимо, що хоча підприємство отримує прибутки, галузь тваринництва занепадає. Для безвідходного виробництва та ефективного ведення господарської діяльності необхідною умовою є  оптимальне сполучення галузей рослинництва та тваринництва, що в свою чергу потребує залучення додаткових фінансових та матеріальних ресурсів.

 

 

 

 

3. Економічна ефективність функціонування системи управління сільськогосподарським виробництвом

 

Економічна ефективність функціонування системи управління  залежить від діяльності апарату  управління. Характеризуючи управлінський  персонал, доцільно розпочати зі структури  управління, що існує в ПСП „Україна”.

Структура управління — це упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службових зв'язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами й працівниками регламентує потоки інформації у систему управління. Структура управління знаходить вираз у схемі і параметрах системи управління, штатному розкладі, певному співвідношенні структурних підрозділів і працівників апарату управління, положенні про відділи і служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між персоналом управління.

Виробнича, соціальна, технологічна, управлінська структури взаємопов'язані і визначають різні сторони діяльності підприємства (технічна, економічна, виробнича, соціальна). За їх допомогою регламентуються внутрішньовиробничі зв'язки і досягається стійка система службових взаємовідносин між структурними підрозділами і працівниками апарату управління. Отже, від структури управління значною мірою залежить дієвість усього господарського механізму.

В господарстві розроблена раціональна структура виробництва  і управління, заснована на бригадному принципі з лінійно-функціональною структурою. Підприємство забезпечене необхідними умовами для розвитку цехової структури: компактне розміщення виробничих об’єктів і територій підприємства, незначна роззосередженість трудових ресурсів, наявність керівників, здатних ефективно суміщувати адміністративно-організаційне і технологічне керівництво.