Система управління виробництвом та шляхи її удосконалення в ПСП “Україна” Тульчинського району Вінницької області

При визначенні цілей  з’ясовують їх пріоритет, iєрархiю підпорядкування, взаємний зв’язок або суперечність. Будуючи дерево цілей, iєрархiю пiдцiлей доводять до рівня конкретних дій i визначають важливість кожної цiлi одного рівня. Ієрархія дерева цілей i завдань при цьому часто відповідає iєрархiчній побудові органiзацiйних систем.

Визначену ціль виражають  кількістю i якістю. У практичній діяльності сільськогосподарських підприємств цілями можуть бути досягнення певного рівня розвитку соціальної інфраструктури на селі, підвищення врожайності сільськогосподарських культур i продуктивності тварин, забезпечення виходу з одиниці земельної площі валової продукції на певну суму, прибутку тощо. Важливою ціллю діяльності підприємства є досягнення максимального виходу на одиницю входу, тобто пошук оптимального варіанта використання ресурсів підприємства (трудових, матеріальних, фінансових). Аналіз зміни виходу підприємства i ресурсів входів дає змогу визначити, наскільки підприємство наближається до своїх цілей.

Функції управління сільськогосподарським  виробництвом — це відповідні види цілеспрямованої діяльності, пов’язаної з управлінням виробництвом, зумовлені кооперацією i поділом праці всередині підприємства. Вони є взаємозумовленими і взаємозв’язаними складовими частинами процесу управління, які відрізняються змістом i цілями. Кожній функції властиве замкнуте коло робіт (підфункцій), що об’єднуються спільністю їх значення i виконують певну роль в управлінні виробництвом.

Функції управління визначаються об’єктом і складом завдань, що розв’язуються. У сукупності функції‚ управління виражають специфіку процесу  управління як складової частини  виробничого процесу.

Функціональністю характеризується будь-яке організаційне зусилля  людей. Змішування функцій, незнання або  недодержання управлінськими працівниками визначених меж своєї діяльності негативно позначаються на оперативності i ефективності рішень.

Функції можна класифікувати з позиції об’єкта i суб’єкта управління. Так, функціями підприємства (об’єкта управління) можна вважати, технiчнi, комерційні, фiнасовi, облiковi та ін. Іноді функції, що відображають об’єкт управління, класифікують з погляду структури народного господарства, (галузі промисловості, сільського і лісового господарства, транспорту, будівництва тощо), його рівнів, його елементів.

Найбільш поширеною  є класифікація функцій з позиції  суб’єкта управління. В організаційно  – технічному плані функції управління поділяють на загальні і специфічні. Загальні функції виділяються з урахуванням стадій (етапів, фаз) управління — планування, органiзацiя, регулювання i координація, мотивація, облік i контроль.

На думку вченого  в області управління Хміля Ф.І. функції поділяють на загальноорганiзацiйні, що виконуються керівниками підприємств та їх  виробничих підрозділів; спецiалiзовані — здійснюються різними спеціалістами; обслуговуючі — пов’язані з обліком, звітом, здійсненням операцій з діловодства [62].

Певний перелік функцій є обов’язковим для кожного підприємства незалежно від його особливостей, наприклад загальне (лінійне) керівництво, бухгалтерський облік і фінансова діяльність, техніко - економічне планування. Водночас такі фактори, як розміри виробництва, місцезнаходження господарства, його спеціалізація, впливають на співвідношення управлінських функцій, а інколи на їх склад. Вони неоднакові у різних господарствах [23].

Розвиток виробництва зумовлює зміни в обсязі, управлінських  функцій і співвідношення витрат на виконання окремих робіт. Так, розширення виробничої програми, зовнішньоекономічної діяльності призводить до збільшення обсягу планово – економічної роботи на підприємстві. Поряд із збільшенням обсягу управлінських робіт на підприємствах зменшується трудомісткість функцій управління (концентрація виробництва, розширення використання технічних засобів для механізації окремих елементів управлінської діяльності, спрощення планування, обліку тощо.).

Зміст функцій управління виробництвом починають вивчати із загальних функцій, які є єдиними для всіх підприємств, організацій, тощо.

Планування – це формування цілей, завдань і перспектив зміни  параметрів управління, здійснення початкового  налагодження системи управлiння.

Організація - це формування управляючої системи, визначення видів діяльності, розстановка працiвникiв i налагодження взаємодії між ними так, щоб в результаті їх функціонування краще забезпечити досягнення поставлених цілей.

Координація — це погодження спецiалiзованих управлінських функцій, забезпечення цілеспрямованої діяльності підлеглих, досягнення впорядкованості і єдності їх дій.

Мотивування — цілеспрямована дія на внутрішній процес формування і дії мотивів, які є основою  психічної діяльності людей.

Контроль  — це система  спостереження i перевірки відповiдностi функціонування підприємств прийнятим законодавчим актам i управлінським рішенням, виявлення допущених відхилень від прийнятих принципів організації і ведення господарства.

Функції планування, органiзацiї, координації відображають етапи управлінської дiяльностi і становлять основу загального адмiнiстративного управління [45].

Основою використання методів  управління сільськогосподарським  виробництвом є закони, закономірності та принципи суспільного виробництва, науково-технічний рівень розвитку підприємства, соціальні, правові і психологічні відносини між працівниками.

Різноманітність сьогоднішніх методів  керування викликає необхідність упорядкування  всієї сукупності шляхом класифікації їх за визначеними критеріями (рис. 1.2) [40].

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Класифікація методів  менеджменту

 

Загальнонаукові методи представлені методичним інструментарієм, застосовуваним не тільки в науці, а  й в інших галузях знань. Вони складають основу системи методів  менеджменту, утворюють його загальнонаукову методологію.

Економіко-математичні  методи формалізації процесів є різновидом математичного моделювання і  використовуються для вирішення  завдань оптимізації планів, формування цін, розподілу ресурсів та ін.

Експериментування є  загальнонауковим методом проведення експериментів. Експериментальної перевірки вимагають багато управлінських нововведень, спрямованих на зміни політики керування, його структури, процесів, техніки та ін. За допомогою експериментів ведеться й сам пошук науково обгрунтованих нововведень, корисних для вирішення цілей і завдань організації.

Специфічні методи, застосовані  в керуванні, характеризуються великою  різноманітністю, що відображає множинність  цілей, переслідуваних організацією.

За першим критерієм  – зміст методів керування – виділяють групи адміністративно-правових, економічних, соціально-психологічних засобів впливу.

Адміністративно-правові  методи управління передбачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив  на відносини людей в процесі  виробництва, поскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами: законодавчими актами, інструкціями, положеннями, наказами і розпорядженнями.

Адміністративні методи управління поділяються на методи організаційного  впливу і оперативно-розпорядчого впливу.

Методи організаційного  впливу – це сукупність способів і  прийомів створення й раціоналізації організаційних систем господарств (підрозділів) за допомогою регламентування їх діяльності, побудови структур управління, регламентації повноважень керівників і спеціалістів, нормування роботи цих систем, розробки інструкцій з їх функціонування.

Методи оперативно-розпорядчого впливу – це сукупність методів  і прийомів забезпечення передбаченого  організаційним впливом функціонування організаційної системи: підтримка  темпів і ритму виробництва, регулювання його динаміки, виконання планів, тощо. Такі методи включають наступні форми впливу:

• розпорядчі – за допомогою директивів, постанов, наказів, розпоряджень, усних вказівок;
• оперативно-розпорядчі – рішення оперативних нарад, плани-наряди.

           Економічні методи управління  – це прийоми й способи управління, які мають у своїй основі  використання економічних законів,  економічних інтересів і показників. Вони передбачають створення  економічних умов, що спонукають  працівників і трудові колективи діяти в потрібному напрямі з урахуванням загальнодержавних, колективних і особистих інтересів.

Соціально-психологічні методи методи управління  за складом і змістом  – це єдність соціального і  психологічного впливу на трудові колективи і окремих працівників.

Виходячи з викладеного  у даному розділі матеріалу, можна  зробити висновок, що основними цілями управління сільськогосподарським  виробництвом є: досягнення високого рівня  розвитку соціальної інфраструктури на селі, підвищення врожайності сільськогосподарських культур i продуктивності тварин, забезпечення виходу з одиниці земельної площі валової продукції на певну суму, прибутку тощо. Основними функціями управління сільськогосподарським виробництвом є: планування, організація, координація, мотивування, контроль. Методи управління мають широку класифікацію, а отже і різноманітні вектори їх використання у господарській діяльності. Незважаючи на це найпоширенішими методами вважаються специфічні, оскільки нерозривно пов’язані з повсякденною діяльністю підприємства.

 

3. Теоретичні засади ефективного функціонування системи управління сільськогосподарським виробництвом.

 

Ефективний менеджмент передбачає єдність усіх етапів і  стадій управління, його економічного, організаційно – технічного і  соціально – психологічного аспектів [10].

Економічні аспекти  менеджменту реалізують в управлiннi виробництвом, під час якого координується  використання необхідних для ефективного  досягнення цілей матеріальних i трудових ресурсів [14].

Соціально - психологiчнi аспекти виявляються в дiяльностi певних осіб щодо спрямування зусиль усього персоналу організацій на досягнення поставлених цілей та шляхом створення керівної структури, за допомогою якої реалізуються відносини між керівництвом i підлеглими.

Правові аспекти відображають структуру державних, політичних та економічних iнститутiв, здійснювану ними політику, законодавство, яке регулює бізнес, трудові відносини, податкову політику тощо.

Організаційно - технiчнi аспекти передбачають раціональну  оцінку ситуацій i систематичний вiдбiр цілей та завдань, послідовне розроблення стратегій вирішення цих завдань, упорядкування необхідних ресурсів, раціональне проектування, органiзацiю, керівництво i контроль за діями щодо реалiзацiї цілей, мотивування й винагородження людей [38].

У широкому розумінні  ефективність – це відношення між  результатами підприємницької діяльності і використовуваними для одержання  цих результатів матеріалами, трудовими  і фінансовими ресурсами. Під  ефективністю в управлінні сільськогосподарським виробництвом розуміється вплив системи управління на досягнення кінцевих цілей або на ступінь використання потенційних можливостей за даних конкретних умов. Ефективним вважається таке управління, яке забезпечує раціональну побудову керованого об’єкта, своєчасну розробку оптимальних, найбільшою мірою відповідаючи конкретній обстановці рішень і успішне проведення їх у життя, досягнення високого ступеня реалізації потенційних можливостей підприємства з урахуванням потреб ринку [12].

Залежно від поставленої  мети можна визначити три види ефективності: технологічну, економічну і соціальну.

Технологічна ефективність характеризує використання ресурсів виробництва  шляхом порівняння фактичних даних  з нормативним рівнем. Конкретними  показниками ефективності є: урожайність, продуктивність, виробництво продукції (у співставних цінах) на 100 га умовної ріллі, сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника, на 1 тис. виробничих фондів.

Економічна ефективність відбиває міру реалізації виробничих відносин і вимірюється системою вартісних показників: собівартість, валова продукція в поточних цінах, валовий доход, прибуток, фінансова стійкість, платоспроможність, ліквідність та ін. Більшість учених економічну ефективність визначає як досягнення максимальних результатів при мінімальний затратах.

Соціальна ефективність характеризує соціальний розвиток, рівень якого визначається ступенем досягнення нормативного рівня життя: поточне  споживання (фізична маса реалізованих товарів, об'єм платних послуг), співвідношення доходів і споживчих цін (реальні доходи), їх динаміка [50, 62].

При здійсненні оцінки системи  управління сільськогосподарським  виробництвом використовуються різні  підходи.

1. Іноді спеціалісти  з управління прагнуть таку  оцінку проводити за допомогою  показників, безпосередньо пов'язаних з процесом управління: трудоємкість менеджменту і окремих його функцій та операцій, витрати матеріально-фінансових ресурсів та ін.