Система управління виробництвом та шляхи її удосконалення в ПСП “Україна” Тульчинського району Вінницької області

Виходячи з викладеного  – дослідження системи управління виробництвом сільськогосподарської продукції в господарстві є актуальною науково – прикладною проблемою.

Об’єкт дослідження дипломної  роботи – сільськогосподарське підприємство ПСП “Україна” Тульчинського району Вінницької області.

Ціллю написання дипломної  роботи є підвищення ефективності функціонування системи управління сільськогосподарським  виробництвом і пошук шляхів її удосконалення.

Завданнями виконання роботи є:

• узагальнення теоретичних аспектів управління сільськогосподарським виробництвом;
• розкриття ролі системи управління в ефективності діяльності;
• аналіз стану досліджуваного об’єкту;
• зміцнення соціально-економічного потенціалу підприємства;
• встановити ключові фактори підвищення ефективності системи управління сільськогосподарським виробництвом;
• запропонувати напрями удосконалення організаційної структури управління виробництвом та існуючих на підприємстві методів управління.

Методологічною основою дипломної  роботи є діалектичний метод пізнання економічних явищ і теоретичні засади, викладені у працях вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів з формування і оцінки ефективності системи управління виробництвом сільськогосподарської продукції. У роботі використовувалися такі методи: індуктивний та дедуктивний – при зборі, систематизації та обробці інформації; економічного аналізу та синтезу – під час оцінювання сучасного стану виробництва на підприємстві; монографічний (вивчення способів оцінки ефективності системи управління стосовно об’єкту дослідження); економіко-статистичні методи (кореляційно-регресійний аналіз, дослідження явищ в динаміці); екстраполяція (проведення прогнозних розрахунків).

 Період дослідження складає три роки, починаючи з 2005 р. і закінчуючи 2007 р. Структура роботи складається з наступних складових:

• вступ;
• теоретична частина;
• аналітична частина;
• проектний розділ.

Обсяг дипломної роботи складає     сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні  засади функціонування системи  управління в сільськогосподарському  виробництві.

 

1.1. Сутність  та теоретичні основи системи  управління сільськогосподарським  виробництвом.

 

 

Розвиток продуктивних сил суспільства супроводжується  поглибленням поділу праці, розчленуванням її на окремі процеси. Тому виникає  об’єктивна необхідність координувати ці процеси в організованих системах (трудовий колектив, підприємство, об’єднання, галузь, народне господарство). Завадський Й.С. трактує поняття «управління», як обов’язковий елемент доцільної форми організації колективної діяльності людей, а також технічних i технологічних систем. Тобто воно здійснюється скрізь, де треба відповідно впливати на об’єкт або систему з метою упорядкування чи переведення її з одного стану в інший. Отже, управління іманентне суспільному виробництву та будь-якій стадії його розвитку [24].

Поряд із поняттям «управління» сьогодні в словниковий запас  увійшов термін «менеджмент». І це не випадковість, а закономірність, яка обумовлена орієнтацією нашої  економіки на ринкові методи господарювання, що давно вже діють у більшості розвинутих держав світу. Вивчення досвіду цих держав показує, що своїми досягненнями вони багато в  чому завдячують системі управління виробництвом. Очевидно, що діючі там схеми управління підприємствами, організаціями, які власне, й привели до успіху в економіці цих країн, не могли не зацікавити наших учених та практиків. Досліджуючи ці схеми з метою набутгя власного досвіду, вони виявили, що обійтися без менеджменту тут неможливо. Це i є головною причиною того, що слово іноземного  походження «менеджмент» потрапило до нашого лексикону сьогодні й, напевно, назавжди [65].

 

Звідси випливає, що управляти  процесами, які протікають на будь-якому  підприємстві, в організації, що і  є об’єктами, означає змінювати  їх стан шляхом зміни всіх або окремих, існуючих там, виробничих факторів, до яких відносяться: матеріальні, енергетичні, фінансові, трудові, інформаційні ресурси тощо. Але ефективний результат будь-якого управління, навіть при використані найбільш передових технологій, матеріалів, висококваліфікованих робітників, буде досягнутий лише за умови правильного, розумного, наукового керівництва всім залученим до нього персоналом, узгоджених його дій. Саме таке завдання покладається на менеджмент, що в перекладі з англійської мови означає «керівництво, завідування, вміння обходитись з чимось, вміння справлятися з роботою». Таким чином, управління - це процес ув’язки всіх необхідних компонентів для досягнення певного результату, а менеджмент - це інструмент, система організації праці, яка забезпечує існування такої ув’язки. Менеджмент є складовою частиною управління. Він реалізується лише людьми, керівниками, тоді як управління можливе й за допомогою технічних засобів

Виходячи з вищезазначеного, стає зрозуміло, чому часто в поняття  «управління» та «менеджмент» укладався однаковий зміст, адже вони є синонімічними.

Управління (менеджмент) у широкому розумінні представляє собою  функцію управлінського апарату  розвинутого сучасного виробництва  по використанню законів і закономірностей  суспільного розвитку, що дозволяє організувати ефективне, конкурентоспроможне виробництво в умовах постійної зміни зовнішнього і внутрішнього середовищ життєдіяльності  [65].

Інше визначення поняттю “менеджмент” дає відомий за своїм прагматичним підходом керівник крупної компанії Пітер Ф. Друкер [49]. На його думку «менеджмент – це динамічний елемент, що підтримує життєздатність кожного підприємства. Без цього елементу «виробничі ресурси» залишаються тільки ресурсами і ніколи не стають виробництвом. Управління – це також особливий клас керівників в індустріальному суспільстві. Адже досвід і вміння правильно діяти є єдиними перевагами, якими наділене підприємство в конкурентній економіці».

Поняття «управління» надзвичайно  об’ємне і глибоке. Його застосовують як до складових навколишнього середовища, в якому існує людина (управління в неживій i живій природі, в людському суспільстві), так i до різноманітних видів людської діяльності. Такі сфери i види діяльності є системами, сформованими з багатьох взаємопов’язаних елементів i відносин між ними. У кожній із них можна виділити суб’єкт i об’єкт управління.

Суб’єкт управління —елемент (група елементів) системи, який своїми свідомими чи неусвідомленими активними  діями (поведінкою) чи бездіяльністю  впливає на об’єкт управління [23].

Суб’єкт управління не може існувати ізольовано. Сенсом його існування i функціонування є вплив на об’єкт управління, в сукупності з яким вони утворюють систему управління.

Об’єкт управління —  елемент (група елементів) системи  управління, який змінює свою поведінку  під впливом суб’єкта [23].

Управління  сільськогосподарським  виробництвом в узагальненому розумінні  трактують як процес впливу суб’єкта управління на об’єкт, який змінює режим  існування системи, в якій вони діють [22].

На думку вченого  – економіста Гірняка О.М. [18] управління сільськогосподарським виробництвом — це цілеспрямована дія на об’єкт із метою зміни його стану або поведінки у зв’язку зі зміною певних обставин.

Розвиток агарного виробництва  залежить не тільки від зміцнення  матеріально-технічної бази сільського господарства, послідовної його інтенсифікації, і від  розробки і впровадження в кожному підприємстві науково обгрунтованої системи управління, спрямованої на раціональне використання виробничих ресурсів і переваг ринкової економіки [12].

Науково обгрунтоване управління  діяльністю господарств охоплює всі сторони раціональної організації управління аграрним виробництвом: спеціалізацію і оптимальну концентрацію, кооперацію, інтеграцію й інтенсифікацію; вдосконалення організаційної структури управління і планування виробництва; впровадження інноваційних технологій виробництва, підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин; методів управління; вдосконалення методів матеріальної заінтересованості працівників у кінцевих результатах виробництва; використання резервів збільшення виробництва продукції і зменшення її собівартості; підвищення якості та конкурентоспроможності продукції; вдосконалення системи управління маркетингом; використання резервів збільшення прибутковості всіх галузей і підприємства в цілому.

Для характеристики управління часто використовують поняття «система управління», виділяючи в ній  керуючу i керовану підсистеми. Іноді  керуючу підсистему неправильно  ототожнюють із суб’єктом, а керовану з об’єктом управління.

Насправді керуюча підсистема — це частина соціальної складової організації, яка впливає на інші складові. Її елементами є індивіди, що працюють в управлінських підрозділах, виконуючи лише функції управління, а також індивіди, які управляють працівниками виробництва, розпоряджаються задіяними у виробництві технічними та економічними ресурсами, працюючи безпосередньо у виробничих та забезпечуючих підрозділах організацій (рис. 1.1) [18]. Керуюча підсистема виконує функції управління керованою.

Керованою підсистемою є задіяні у виробництві та інших сферах діяльності ресурси організації - людські, матеріальні, фінансові.

Рис. 1.1. Структура системи  управління організацією.

 

На систему управління впливає  також навколишнє середовище, оскільки на її входи подається інформація про трудові, матеріальні, фінансові, екологічні та інші ресурси виробництва.

Входи системи управління — це елементи системи управління, через які інформація із навколишнього  середовища надходить до неї.

Кожна система управління здійснює вплив на навколишнє середовище, подаючи на свої виходи інформацію та продукт функціонування виробничо - господарської системи (товари, послуги, фінанси та ін.).

Виходи системи управління — це елементи системи управління, через які інформація та продукт функціонування виробничо - господарської організації надходять у навколишнє середовище.

Сучасні системи управління не виникли з нічого, не зародилися спонтанно, а є наслідком тривалої еволюції  в процесі історичного  розвитку суспільного виробництва [24].

Підсумовуючи основні  положення даного підрозділу, важаємо, що система управління сільськогосподарським  виробництвом – це цілеспрямована координація суспільного процесу  відтворення, який включає управління людьми, матеріалами, фінансами в  сільськогосподарських підприємствах.

 

 

 

2. Цілі, функції  та методи управління сільськогосподарським виробництвом.

 

Управлінський процес, як і процес виробництва, здійснюється постійно. Починається він з постановки цілей, завдань і закінчується виконанням цих завдань за допомогою певної методики управління, досягненням певного результату. Потім на основі інформації про ступінь досягнення цілі ставляться нові завдання, висувається нова ціль, і процес починається знову.

Ціль - це запрограмований  результат (бажана подія або величина події), заради якого здійснюється виробничий процес і який повинен бути досягнутий за допомогою певних дій. Отже, ціль втілює бажаний стан управлінських об’єктів і виражається у комплексі вимог, завдань,   показників [6].

Ціль менеджменту – досягнення високої прибутковості підприємства за рахунок раціональної організації його діяльності, ефективного використання матеріальних, фінансових і людських ресурсів [40].

Основною ціллю управління виробництвом є повніше задоволення матеріальних і культурних потреб людства шляхом розвитку і вдосконалення суспільного виробництва на основі передової техніки. Цілі є похідними від конкретних потреб суспільства і детермінуються наявними засобами і можливостями.

Чітке формулювання цілей  має психологічні аспекти, створює у колективі впевненість у роботі, можливість порівнювати свої досягнення і діставати задоволення від реалізації певних підцілей. Чим вища ціль, тим глибші значніші емоції які сприяють досягненню цілі.

Цілі управління сільськогосподарським  виробництвом класифікуються за різними ознаками: змістом (економічні, соцiальнi, полiтичнi, iдеологiчнi); строками дії (коротко -, середньо – і довгострокові); важливістю (основні та другорядні) [21].

Цілі будь-якої органiзацiї  розглядаються у вигляді iєрархiї підцiлей. Як пiдцiлі, що використовуються насамперед в оперативному управлiннi, на підприємствах можуть бути відповідні критерії, за допомогою яких приймають альтернативні рішення.

Механізм формулювання iєрархiї цілей складний. З позиції  теорії управління цiлi розглядають у вигляді дерева цілей — схем, що відображають підпорядкування i внутрішні взаємозв’язки цілей. При складанні дерева цілей враховують важливість цілі, яка виражається в тому, що в інтересах справи доводиться іноді припинити реалізацію однієї цiлi для досягнення іншої, а також взаємозв’язок цілей, коли досягнення однієї цiлi сприяє реалізації іншої.