Отчет по практике ВАТ "ДМЗ ім. Петровського"

                                                       ЗМІСТ

                                                                                                                                             с. 

Вступ………………………………………………..……………………………………3

1.     Теоретичні аспекти…………………………………………………………….…5

1.1.  Основи зовнішньоекономічної  діяльності.........................................................5

1.2.   Поняття організаційної структури…………………………………………….7

1.2.1. Принципи структури  управління……………………………………………..9

1.2.2. Вибір і формування  структур управління…………………………………..10                                            

1.2.3.  Види організаційних структур……………………………………………….14

1.2.4. Проектування функцій  управління……………………………………….…16

1.2.5. Основні напрями перебудови організаційних структур управління……18

2.    Загальна характеристика ВАТ "ДМЗ ім. Петровського"..............................22

2.1  Історія створення підприємства.........................................................................22

2.2. Предмет діяльності підприємства.......................................................................23

2.3. Спеціалізація виробництва та характеристика основних цехів заводу......25

2.4. Організаційно-управлінська  структура ВАТ "ДМЗ ім. Петровського"....30

3.    Зовнішньоекономічна діяльність ВАТ "ДМЗ ім. Петровського"…………31

3.1. Характеристика та положення відділу зовнішньоекономічних звязків.....31

3.2. Економічні показники   експортно - імпортних операцій  проведених

        відділом ЗЕЗ за період 2007-2008 років……………………………………….35

4. Перспективи розвитку  зовнішньоекономічної  діяльності підприємства…..38

    Висновки 

    Перелік посилань 
 
 
 
 
 

Вступ 

           Однією з найважливіших конкурентних переваг сучасних підприємств є менеджмент, а точніше, в умовах загострення конкуренції на світовому ринку надзвичайно важливо правильно організувати зовнішньоекономічну діяльність на підприємстві, що сприяло б отриманню конкурентних переваг за рахунок розширення зв'язків підприємства і на цій основі досягненню перемоги в конкурентній боротьбі.Раціонально організоване управління зовнішньоекономічної діяльності, швидкість інноваційних процесів дозволяє багатьом компаніям динамічно розвиватися і займати лідируючі позиції. В сучасному світі це одна з основних умов успішного розвитку бізнесу. Саме тому, вдосконалення управління зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві на сьогоднішній день актуальна і у зв'язку з цим, необхідно мати уявлення які чинники і у якій мірі впливають на здійснення ЗЕД підприємством і на подальший його розвиток [1].

     Сучасний  етап розвитку світової економіки і  бізнесу характеризується процесами  глобалізації. На світовому ринку  панують міжнародні компанії. Все  це вимагає нових підходів до управління бізнесом. На данному етапі полем діяльності компанії є не окремо взята країна або регіон, а практично весь світ. Абсолютно очевидно, що змінюються і принципи управління. Менеджмент стає міжнародним.

     Сучасна теорія і практика менеджменту набувають  особливого значення для українських підприємців. По-перше, перехід української економіки на ринкові відносини вимагає вивчення форм і методів управління на рівні основної господарської ланки - організації, виробничого відділення. Практичне використання такого досвіду у вітчизняних компаніях є одним з першочергових завдань вдосконалення управління. По-друге, вихід українських підприємств на світові ринки обумовлює необхідність вивчення і знання практики менеджменту.

     Предмет дослідження, в період проходження виробничої практики, є механізм організації управління зовнішньоекономічною діяльністю на рівні підприємства. Об'єктом дослідження є одне з головних металургійних підприємст України - ВАТ "ДМЗ ім. Петровського" .

     Ступінь розробленості проблеми здійснення зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві у нашій країні за останні десять років має значний досвід, але поки Україна досить слабо залучена в міжнародну кооперацію виробництва, торгівлю послугами, міжнародну міграцію капіталу, тому на даному етапі розвитку української економіки необхідно створити сприятливі умови для застосування вже розроблених методик і принципів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Теоретичні аспекти.  

1.1.  Основи зовнішньоекономічної діяльності. 

     Поняття зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) в нашій країні з'явилося у 1987 р., у зв'язку з необхідністю зміни системи управління і початком здійснення зовнішньоекономічних реформ. Суть їх зводилася до децентралізації зовнішньої торгівлі і переходу від міжурядових зовнішньоекономічних зв'язків і ЗЕД на рівні підприємств.

     Зовнішньоекономічними зв'язками є форми реалізації міждержавних відносин в частині науково-технічної, виробничої і торгової співпраці і валютно-фінансових відносин.

     Зміст ЗЕЗ полягає в безумовному забезпеченні експортних економічних державних потреб і міждержавних економічних, зокрема фінансово-кредитних зобов'язань і міжурядових торгових угод України, досягнутих, як правило, в рамках міжнародної спеціалізації і кооперації.

     Планування  об'ємів ЗЕЗ і визначення переліку номенклатури товарів і послуг здійснюються федеральними структурами, тобто на урядовому рівні, по стратегічно важливих позиціях через систему державного замовлення і лімітів з централізованим забезпеченням матеріальними і валютними ресурсами організації, визначаються як державні замовники по експорту, з функцією періоду виконання державного замовлення.

     ЗЕД, на відміну від ЗЕЗ здійснюється на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань і так далі) з повною самостійністю у виборі зовнішнього ринку і іноземного партнера, номенклатури і асортиментних позицій товару для експорту імпортної операції, у визначенні ціни і вартості контракту, об'єму і термінів постачання і є частиною їх виробничо-комерційною діяльністю, як з внутрішніми, так і із зарубіжними партнерами.

     ЗЕД відноситься до ринкової сфери, базується на критеріях підприємницької діяльності, структурному зв'язку з виробництвом і відрізняється правовою автономністю і економічною, а так само юридичною незалежністю від галузевої відомчої опіки.

     Початковим  принципом ЗЕД підприємств служить комерційний розрахунок на основі господарської і фінансової самостійності і самоокуповування з урахуванням власних валютно-фінансових і матеріально-технічних можливостей.

     Розрізняють наступні види ЗЕД:

     · Зовнішньоторговельна діяльність

     · Виробнича кооперація

     · Міжнародна інвестиційна співпраця

     · Валютні і фінансово-кредитні операції

     Отже, зовнішньоекономічна діяльність підприємств - це сфера господарської діяльності, пов'язана з міжнародною виробничою і науково-технічною кооперацією, експортом і імпортом продукції, виходом підприємства на зовнішній ринок.

     Для досягнення найбільшого економічного ефекту від участі в міжнародному розподілі праці слід розвивати  виробництво експортної продукції, яка дозволяє отримати найбільшу  валютну виручку на одиницю витрат суспільної праці, і імпортувати ті товари, власне виробництво яких зажадало б найбільших витрат суспільної праці, і імпортувати ті товари, власне виробництво яких зажадало б найбільших витрат суспільної праці на одиницю валютних засобів, що витрачалися.

     Для здійснення зовнішньоекономічних зв'язків  необхідне наступне:

     - державна реєстрація підприємства по місцю знаходження підприємства (затвердження засновницьких документів: статуту і договору, а також отримання свідоцтва про державну реєстрацію);

     - стати на облік в податковому управлінні по місцю реєстрації;

     - отримати в установленому порядку друк, штамп;

     - реєструватися в державному реєстрі країни;

     - відкрити валютний рахунки в будь-якому акціонерному комерційному банку країни [1].  

1.2.   Поняття організаційної структури. 

       Термін «організація» з французького переводиться як будова, пристрій чого-небудь. У менеджменті це поняття використовується для позначення сукупності людей, груп, об'єднаних для досягнення якої-небудь мети з використанням принципів розподілу праці, обов'язків і на основі певної структури.

       Поняття «структура» в перекладі з латинського позначає розташування і зв'язок складових частин чого-небудь, будова. У теорії менеджменту словосполучення «організаційна структура» найчастіше використовується для позначення внутрішньої будови організації, сукупності взаємозв'язків між підрозділами і членами організації [3].

      Структура - один з найважливіших компонентів системи, що відрізняється від структури наявністю цільової орієнтації і додаючій системі певну спрямованість.

     Організаційна структура включає дві складові частини - структура і організація. Під структурою розуміється форма впорядкованості елементів системи, сукупність взаємозв'язаних ланок, створюючих систему практично і незалежно від її елементів і цілей, тоді як організація елементів системи усередині і поза нею безпосередньо залежить від цілей, що реалізовуються, і властивостей самих елементів [1]. Структура при цьому відображає внутрішню форму організації систему її статистику. Організація не має самостійного втілення, виявляючись через структуру. Організаційні відносини мають істотніше значення в порівнянні з управлінськими, оскільки останні діють тільки в суспільних системах і лише при спонуці людей до доцільної дії.

        Організаційна структура в системі управління має скелетообразуючі значення, тобто є хребтом організації. Вона відображає рівень соціально-економічного розвитку суб'єкта управління, ступінь технико-технологической зрілості, форми організації виробництва і інші об'єктивні ознаки розвитку   9об'єкту і суб'єкта управління, її філософію і стратегію.

        Веснін В.Р. в своєму підручнику «Менеджмент» дає визначення управлінській структурі як сукупності органів управління (посад, підрозділів і служб), що знаходяться в певному взаємному зв'язку, супідрядності і об'єднаних комунікаційними каналами. При цьому управлінські структури він класифікує по наступних підставах [4]:

        а)  по ступеню складності, яку характеризують:

        1) число підрозділів і місць розташування;

        2) середня кількість підлеглих у одного керівника;

        3) кількість рівнів управління;

        4) важливість ухвалюваних рішень та ін.

        б)  по принципах розбиття (функціональний, об'єктний і ін.);

       в)  по ступеню централізації (централізовані або децентралізовані);

       г) за цільовим призначенням (стратегічні, оперативні, інформаційні).

      У навчальному посібнику «Основи менеджменту» під редакцією С.Г. Лопатіной вказано, що організаційна структура управління є впорядкованою сукупністю підрозділів управління з їх взаємозв'язками, як по вертикалі, так і горизонталі і її можна розглядати як форму розділення і кооперації управлінської діяльності, направленої на досягнення кінцевої мети менеджменту.