Аспекти виробництва цементу сухим способом в Хмельницькій області

  За  таких умов народне господарство  з часом перетворюється у  народногосподарський комплекс, тобто у таке територіальне утворення, у якому усі компоненти економічного життя – підприємства, заклади, галузі, окремі регіони функціонують як єдиний організм, що забезпечує матеріальні і духовні потреби суспільства.

  Існують  різні форми суспільної організації  виробництва, у яких беруть  участь підприємства: концентрація  виробництва, його спеціалізація,  кооперування і комбінування.

  Концентрація являє собою процес оптимального зосередження виробництва на великих підприємствах. Спеціалізація – це звуження профілю підприємства, орієнтація на виготовлення певного продукту, його частини або обмеження його окремою стадією послідовного технологічного ланцюга (наприклад, виготовлення деревних плит у меблевому виробництві). Кооперування – це регулярні, спеціально зумовлені зв’язки між спеціалізованими підприємствами, які є надзвичайно важливим чинником комплексного розвитку народного господарства як у цілому, так і на окремих територіях. Комбінування являє собою зосередження на одному підприємстві кількох виробництв на основі спільної чи комплексної переробки певної сировини (лісокомбінат), її послідовної переробки (текстильний, металургійний комбінати), спільного використання енергетичних, транспортних чи складських засобів.

 До основних факторів формування господарства України слід віднести:

– високу господарську освоєнність території;

– різноманітний  природо-ресурсний потенціал;

– значний  трудоресурсний потенціал;– сприятливе геополітичне та транспортно-географічне положення;

– давню  історію розвитку.

  Господарство  України характеризується такими  основними рисами:

• наявність потужної промислової та агропромислової ланки;
• активна участь у міжнародному територіальному поділі праці;
• високий рівень територіального зосередження господарства більш ніж у 60 великих економічних вузлах;
• надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях; 
• консервативна галузева структура промисловості з переважанням у ній виробництва засобів виробництва;
• екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;
• недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;
• слабкий розвиток інноваційного комплексу і т.д.

  Народногосподарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною. Галузева (компонентна) структура відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між групами галузей(рис.1.1.1). Головними її компонентами є дві сфери – виробнича і невиробнича. Виробнича сфера складається з окремих ланок (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво та ін.

  Сектори (ланки) виробничої сфери поділяють на галузі – крупні і вузькі. Наприклад, промисловість складається з металургійної, хімічної, машинобудівної, сільське господарство – з рослинництва і тваринництва.

  У  невиробничій сфері виділяють  п’ять ланок: – апарат органів  державного та громадського управління; – житлово-комунальне господарство  і побутове обслуговування; –  охорона здоров’я, спорт, соціальне  забезпечення; – освіта, культура, наука,  мистецтво; – сфера фінансів, кредитування, страхування.  Найголовніші з них – освіта, наука, охорона здоров’я та ін.

  Кожна з цих сфер виконує певні функції. Виробнича – забезпечує саму себе, невиробничу сферу та населення різноманітними засобами виробництва, товарами та послугами, а невиробнича – в основному послугами матеріального та нематеріального характеру.

  Співвідношення між цими сферами, як правило, характеризується показниками (кількісними, абсолютними та відносними) зайнятості. У розвинених країнах світу це співвідношення має тенденцію до збільшення питомої ваги невиробничої (до 55-65%) і зменшення виробничої сфери в усьому народному господарстві. У невиробничій сфері України і сьогодні зайнято працівників набагато менше, ніж у розвинених країнах – близько 26%. Це свідчить про недосконалість структури господарства України. Адже саме рівень розвитку невиробничої сфери є важливим показником соціально-екномічного прогресу. 

Рис.1.1.1. Структура народногосподарського  комплексу України, 2008р. 

  Міжгалузевий народногосподарський комплекс – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (лісовиробничий, агропромисловий), або розв’язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, продовольчий комплекси).

  Залежно від співвідношення між секторами виділяють типи народногосподарських комплексів:

1. промисловий (індустріальний) тип

• промислово-видобувний;
• промислово-обробний.

  Сюди відносяться ті народногосподарські структури, у яких промислове виробництво різко переважає над сільськогосподарським;

       2. промислово-аграрний, де оптимально поєднуються промисловий та сільськогосподарський сектори при деякій перевазі першого з них. Тут, як правило, добре розвинена видобувна і переробна промисловість;

       3. агропромисловий, де сільське господарство переважає над промисловим виробництвом, але останнє у своєму розвитку і розміщенні значною мірою орієнтується на аграрний сектор;

       4. аграрний, у якому повністю переважає сільське господарство, що нерідко має односторонню спеціалізацію (орієнтація на виробництво сировини для інших країн) і технічно відстале (колишні колонії).

  У своєму розвитку народне господарство окремих країн може переходити із одного типу (підтипу) в інший – переважно від аграрного або промислово-гірничовидобувного до агропромислового і промислово-аграрного.  

           Сучасна галузева структура народного господарства України 

  Галузь  – сукупність підприємств, установ  і закладів, що виробляють однорідну  продукцію чи надають однорідні  послуги, які задовільняють потреби  населення. На галузеву структуру  економіки України впливають  різні економічні та природні  чинники, в тому числі наявний  рівень розвитку продуктивних  сил, темпи зростання (занепаду) виробництва, рівень забезпечення  сировинними та паливно-енергетичними  ресурсами, інтенсивність реалізації  досягнень науки й техніки,  міжнародний поділ праці, економічна  інтеграція. Розрізняють галузі виробничої сфери (виробництво матеріальних цінностей) і галузі невиробничої сфери (задоволення різноманітних соціальних і духовних запитів людей).

  Виробнича сфера народного господарства України надзвичайно складна(табл.1.1.1). Вона включає: промисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господарство, транспорт і зв’язок, торгівлю, громадське харчування, матеріальне-технічне постачання, заготівлю та збут. Кожна з цих великих галузей (секторів) народного господарства однаково важлива для його розвитку, структури та функціонування.

Саме  у виробничій сфері продукуються засоби виробництва (сировина, паливо, енергія, машини, будівельні матеріали, споруджуються підприємства,  прокладаються  шляхи  сполучення   тощо),  на  що  припадає  близько   64% вартості усієї продукції. На предмети споживання (продовольство, одяг, взуття, меблі, легкові автомобілі, побутова радіоапаратура, електроприлади і т.д.) – 36%.

Табл.1.1.1

Структура виробничої сфери, % (2006 р.)

  Промисловість є провідною галуззю господарства України. В її складі виділяють видобувні й обробні галузі(табл.1.1.2). Видобувна промисловість займається видобутком різних видів палива і сировини з надр Землі, тому її розвиток і поширення залежать від розміщення і запасів корисних копалин. До обробної промисловості відносяться галузі, які займаються обробкою чи переробкою сировини й напівфабрикатів. У 2003 р. промисловістю України вироблено продукції на 220,6 млрд. грн., у тому числі видобувною промисловістю – на 21,9 млрд. грн., обробною промисловістю – на 171,6 млрд. грн.

На промисловість  припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.

  У галузевій структурі промисловості України провідне місце традиційно займає важка промисловість (73,7% у 2000 р.). Так, за 1991-2000 рр. частка електроенергетики у загальному обсязі промислового виробництва зросла з 3,2 до 12,1%, паливної промисловості – з 5,7 до 10,1%, чорної металургії – з 11 до 27,4%, кольорової – з 1,1 до 2,4%, хімічної і нафтохімічної – з 5,5 до 5,9%, в той час, як частка галузей, що задовольняють кінцевий попит населення, скоротилась: легкої – з 10,8 до 1,6%, харчової – з 18,6 до 16,8%.

  Базовим у економіці країни є паливно-енергетичний комплекс. У структурі видобутку палива в Україні майже 75% припадає на вугілля, 5% займає нафта, а 19% - газ. Запаси кам’яного і бурого вугілля оцінюються у 76 млрд. т. У Донбасі зосереджено 98% кам’яного вугілля, у Львівсько-Волинському басейні – 2%. Сучасний обсяг видобутку власної нафти сягає 8-10% загальних потреб України, а ще 40-43 млн. т нафти доводиться щорічно імпортувати, газом Україна забезпечена на 17-20%.

Найбільшим  за видобутком є Дніпровсько-Донецький  район (родовища нафти – Зачепилівське, Глинсько-Розбишівське, Качанівське, Леляківське, Анастасіївське; газу – Шебелинське, Єфремівське, Хрестищенське та інші).

  Також важливою галуззю важкої промисловості є чорна металургія. Загальні запаси залізних руд України оцінюються у 27,4 млрд. т, що становить 22% розвіданих запасів у країнах СНД. Основна маса залізних руд зосереджена в 48 родовищах, сконцентрованих у Криворізько-Кременчуцькому й Білозерсько-Конському басейнах, на сході Криму та у Приазовському залізорудному басейні. Сучасний стан металургійного комплексу України характеризується технологічним відставанням у порівнянні з розвинутими країнами Європи та світу.

  Табл.1.1.2

Структура промисловості України, % (2006 р.)