Порядок укладення трудового договору

Зміни аналогічного характеру  було встановлено Указом Президента України «Про зміни і визнання такими, що втратили силу, деяких актів Президента України»від 1 серпня 2000 р. Цим Указом виключена вказівка на можливість застосування контрактної форми трудового договору в таких актах: Указі Президента України «Про національні заклади культури» від 11 жовтня 1994 р. № 587; затверджених Указами Президента України — Положенні про національний заклад (установу) культури України від 16 червня 1999 р. № 70, Положенні про Українську академію державного управління при Президентові України від 2 серпня 1995 р. № 682, Положенні про національне космічне агентство України від 22 серпня 1997 р. № 665, Статуті Національного інституту україно-російських відносин від 29 липня 1997 р. № 719, Положенні про Державний комітет архітектури і житлової політики України від 9 грудня 1997 р. № 1342, Статуті Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 14 січня 2000 р. № 64, а також визнано таким, що втратило силу, Розпорядження Президента України від 31 грудня 1991 р. № 15 «Про структуру, штати й оплату праці працівників Адміністрації Президента України».

Кабінет Міністрів України  своєю постановою «Про внесення змін і визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України з питань застосування контрактної форми трудового договору» від 27 червня 2000 р. № 1038 вніс відповідні зміни в значне число постанов, що раніше передбачали укладення контрактів із працівниками. Найбільш яскравим прикладом, що доводить повний поворот у юридичній практиці від контракту до звичайного безстрокового трудового договору, є пункт 17 цієї постанови, яким слова «у тому числі на умовах контракту» виключені навіть з Функціональних повноважень Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України й Урядового Секретаря Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2000 р. № 83 [51, с. 264].

Водночас варто мати на увазі, що нині продовжують діяти  значне число законів, що передбачають укладення контракту. Це такі Закони України:

• «Про наукову і науково-технічну діяльність» (ч. 5 ст. 24) — після призначення пенсії наукові (науково-педагогічні) працівники можуть працювати за строковим трудовим договором (контрактом) на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності та займатися підприємницькою діяльністю;
• «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 19) — наймані працівники за трудовим договором чи контрактом;
• «Про адвокатуру» (ст. 8) — помічник адвоката;
• «Про нотаріат» (ст. 13) — стажист нотаріуса;
• «Про концесії» (п. 1, 2 ст. 18) — концесіонер має право на контрактній основі залучати до виконання спеціальних робіт на об'єкти концесії третіх осіб; концесіонер зобов'язаний укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти) із працівниками;
• «Про товарну біржу» — наймані працівники (за угодою сторін);
• «Про місцеві державні адміністрації» (ст. 36) — керівники підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління місцевих державних адміністрацій;
• «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ст. 42) — працівники, що займаються медичним обслуговуванням, працюють у закладах освіти і культури на забруднених територіях;
• «Про фізичну культуру і спорт» (ст. 23-2) — спортсмени-професіонали;
• «Про зв’язок» (ст. 16) — керівники об'єднань, підприємств і філій;
• «Про залізничний транспорт» (ст. 15) — перелік категорій працівників затверджується Кабінетом Міністрів України;
• «Про освіту» (от. 20, 54) — керівники закладів освіти, педагогічні й науково-педагогічні працівники;
• «Про міліцію» (ст. 17) — на службу в міліцію приймаються на контрактній основі;
• «Про Службу безпеки України» (ст. 19, 20) — умови і порядок виконання обов'язків співробітниками — військовослужбовцями СБУ визначаються укладеним договором (контрактом) [28, с. 294].

Діють й інші закони, що передбачають укладення контракту. Як видно з  наведеного переліку, застосування контракту  можливе в обов'язковому порядку або за згодою сторін. У першому випадку контракт повинен бути обов’язково укладений, всі інші види трудового договору виключаються, у другому — контракт може бути укладений.

У другому випадку роботодавець не має права вимагати від працівника укладення контракту. Якщо працівник  вже обіймав посаду на умовах звичайного безстрокового трудового договору, то з прийняттям відповідного нормативно-правового  акта, що передбачає можливість застосування контракту, власник може запропонувати працівникові переукласти звичайний трудовий договір на контракт, але якщо працівник відмовиться, трудові відносини продовжуються у звичайному правовому режимі. Так передбачено законодавством. Однак на практиці тут знову виявляється соціальна й економічна сила роботодавця. Якщо він вирішив укласти саме контракт, то працівник у переважній більшості випадків змушений прийняти такі умови, тому що в противному випадку йому залишається лише поповнити ряди безробітних.

Пленум Верховного Суду України  в п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснив, що власник чи уповноважений ним орган може вимагати від працівника, що працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому випадку, якщо він належить до категорії працівників, з якими відповідно до законодавства може бути укладений контракт (наприклад керівники підприємств). Не можна визнати вдалим таке формулювання — «може бути укладений». У такий спосіб Пленум Верховного Суду України ухилився від конкретного вирішення цього питання, залишивши працівника один на один з роботодавцем [56, с. 164].

Як уже зазначалося, контракт може впроваджуватися тільки на підставі законів України. Контрактна форма  не може впроваджуватися нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також колективними договорами й угодами, локальними нормативно-правовими актами. Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, що погіршують становище працівника порівняно із законодавством України.

Згідно зі ст. 65 Господарського кодексу України (п. 4, 5, 6) у разі найму  керівника підприємства з ним  укладається договір (контракт), в  якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону [4].

19 березня 1993 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що знаходиться в загальнодержавній власності». Цією постановою затверджено Положення про порядок укладення контракту з керівниками державних підприємств. Установлено, що контракти з керівниками загальнодержавних підприємств укладаються міністерствами, іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами державної виконавчої влади, у веденні яких перебувають ці підприємства, за погодженням з Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією відповідно до номенклатурних груп, до яких вони належать за показниками. З керівниками підприємств, раніше обраними чи призначеними на посаду, також укладаються чи переукладаються контракти. Місцевим органам державної виконавчої влади рекомендовано при укладенні контракту з керівниками підприємств, що перебувають у комунальній власності, застосовувати порядок, передбачений зазначеним положенням.

Переведення працівників  на контракт являє собою зміну  істотних умов праці, тому його можна  впроваджувати, попередивши працівника за два місяці (ч. З ст. 32 КЗпП).

Контракт — це двостороння  угода, що вимагає згоди працівника. Якщо працівник, з яким за законодавством обов'язково має бути укладено контракт, не погоджується його укладати, він може бути звільнений за п. 6 ст. 36 КЗпП як такий, що відмовляється від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці. У випадку відмови власника від укладення контракту з конкретним працівником трудовий договір з ним припиняється за п. 1 ст. 40 КЗпП України [49, с. 54].

Контракт як особлива форма  трудового договору має бути спрямований на забезпечення умов для виявлення ініціативи і самостійності працівників, з огляду на їхні індивідуальні здібності та професійні навички, підвищення взаємної відповідальності сторін, правову і соціальну захищеність працівника. Умови контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. Таким чином, умови контракту можуть поліпшувати становище працівника, установлювати додаткові виплати, переваги, пільги, а також конкретизувати права та обов’язки сторін контракту.

Контракт укладається  в письмовій формі у двох примірниках  і підписується роботодавцем і працівником. За згодою працівника копія контракту може бути передана профспілковому чи іншому органові, уповноваженому працівником представляти його інтереси, для здійснення контролю за дотриманням умов контракту.

Контракт набирає чинності з моменту підписання його сторонами і може бути змінений тільки з їхньої згоди.

Момент виникнення трудових відносин із працівником, з котрим укладено контракт, залежить від категорії, до якої належить працівник. Якщо це керівник державного підприємства, то відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 203 для виникнення трудових відносин необхідна наявність трьох юридичних фактів: підписання з ним контракту; узгодження з відповідним органом державної виконавчої влади; призначення на посаду. Якщо не буде хоча б одного з них, трудові відносини вважаються такими, що не виникли. Для всіх інших працівників трудові відносини виникають з моменту підписання контракту, адже контракт укладається власником особисто чи уповноваженим ним органом. Контракт набирає чинності незалежно від того, чи було видано наказ про зарахування на посаду [36].

Контракт — це насамперед строковий трудовий договір. Строковий трудовий договір може автоматично трансформуватися в договір на невизначений термін, якщо трудові відносини фактично продовжуються і жодна зі сторін не вимагає їх припинення. Однак до контракту зазначене положення не застосовується. Він може бути переукладений на новий термін тільки за згодою сторін, тобто вимагаються активні юридичні дії — підписання контракту.

Як правило, законодавство  не встановлює ні мінімальних, ні максимальних термінів для контракту. Питання  терміну вирішується за угодою сторін контракту. Але стосовно керівників державних підприємств установлено, що контракти можуть укладатися терміном від 1 до 5 років.

Змістом контракту є взаємні  зобов'язання сторін. Контракт не повинен повторювати обов’язки з посадових інструкцій. У ньому мають бути виділені основні обов’язки, основні результати, необхідні для підприємства, за які буде виплачено визначену винагороду. У контракті повинні обумовлюватися режим робочого часу, зокрема використання гнучкого режиму праці, тривалість відпустки працівника, у тому числі додаткової. Можуть бути обумовлені іспит та інші форми і наслідки оцінки трудової діяльності працівника. Обов’язкам працівника повинні відповідати обов’язки власника, зокрема щодо матеріального забезпечення працівника: розміру посадового окладу, дотримання умов підвищення оплати праці, показників преміювання, показників і умов винагороди за підсумками роботи за рік.

У контракті можуть бути визначені додаткові порівняно  з чинним законодавством пільги і  компенсації за рахунок підприємства: додаткова винагорода до щорічної відпустки, при переукладанні контракту на новий термін, у зв'язку з виходом на пенсію чи одержанням трудового каліцтва. Можуть бути передбачені матеріальні санкції в разі дострокового припинення контракту з ініціативи працівника або роботодавця без поважних причин.

Контракт може містити  зобов’язання роботодавця щодо компенсації моральної і матеріальної шкоди, заподіяної працівникові у випадку дострокового розірвання контракту: працівником — через невиконання чи неналежне виконання роботодавцем своїх зобов'язань за контрактом; роботодавцем — на підставах, не передбачених чинним законодавством і контрактом [44, с. 484].

У зв’язку з реформою соціального захисту в Україні та впровадженням недержавного соціального забезпечення актуальними стають питання додаткового пенсійного забезпечення за рахунок роботодавця, установлення додаткових спеціальних соціальних допомог, соціальних послуг.

Роботодавець зобов'язаний забезпечувати конфіденційність умов контракту. Особи, що за своїми службовими обов'язками мають доступ до інформації, зафіксованої в контракті, не вправі її розголошувати.

Варто мати на увазі, що контрактом не можуть бути змінені умови праці, встановлені імперативними правовими  нормами, зокрема про порядок розгляду індивідуальних трудових спорів і про випадки повної матеріальної відповідальності. Останнє слід особливо обумовити. Справа в тім, що встановивши в ч. З ст. 21 положення, згідно з яким питання відповідальності, у тому числі матеріальної, у контракті можуть встановлюватися угодою сторін, законодавець вчинив непослідовно, — не було внесено відповідних змін до статті 134 КЗпП України, що містить вичерпний перелік підстав для притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності. Тому як працівникові, так і роботодавцю варто знати, що для встановлення в контракті повної або підвищеної матеріальної відповідальності працівника немає правової підстави. Такі умови контракту будуть визнані незаконними.

У випадках невиконання чи неналежного виконання сторонами зобов’язань за контрактом він може бути достроково розірваний з попередженням відповідної сторони за два тижні.

При розірванні контракту  за вимогою працівника внаслідок  його хвороби чи інвалідності, що перешкоджають  виконанню роботи за контрактом, порушення  роботодавцем законодавства про  працю, невиконання чи неналежного  виконання ним зобов'язань за контрактом і з інших поважних причин — звільнення працівника провадиться згідно зі ст. 39 КЗпП України.

У випадку розірвання контракту  з ініціативи роботодавця з підстав, встановлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться за п. 8 ст. 36 КЗпП України.

За два місяці до закінчення терміну дії контракту за згодою сторін він може бути продовжений  або укладений на новий термін. У цей же строк бажано, щоб сторони  повідомили одна одну про те, що на наступний  термін контракт переукладатися не буде.