Матеріальна відповідальність роботодавця за трудовим законодавством України

ПЛАН 

      ВСТУП           ст.2

1. Поняття та загальна характеристика матеріальної відповідальності

 в трудових правовідносинах.       ст.4

1. Поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом.ст.4
2. Підстави і умови матеріальної відповідальності за трудовим

правом.         ст.8

3. Роботодавці як суб’єкти трудових правовідносин.  ст.12

ІІ.  Матеріальна відповідальність роботодавця  за трудовим законодавст-

      вом України.           ст.17

1. Відмінність матеріальної відповідальності за трудовим правом

від майнової відповідальності за цивільним правом.  ст.17

2. Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, заподія-

ну  працівникові.        ст.21

3. Матеріальна відповідальність роботодавця за невидачу доку-

ментів  про працю та заробітну плату  або зазначення в них не-

вірних відомостей.        ст.27

ВИСНОВОК          ст.30

ЗАДАЧІ          ст.32

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ    ст.34 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      У ст. 13 Конституції України закріплено, що власність зобов’язує вона не повинна використовуватися на шкоду людини і суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

      Ставлення до власності формується перш за все  тими реальними умовами, в яких перебуває людина, можливостями її впливу на організацію виробництва, розподілом створених результатів праці. І хоча відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, фактичної рівності у праві власності громадян немає і бути не може, оскільки люди не рівні у можливостях набувати право власності. Існуюча нерівність у володінні, користуванні і розпорядженні власністю створює суспільні суперечності, які досить часто переростають у протиправні форми набування власності. З цими негативними явищами держава бореться за допомогою різних галузей права.

      Важливе місце тут належить й трудовому  праву України, яке визначає матеріальну  відповідальність сторін трудових правовідносин за заподіяну іншій стороні шкоду.

      Я вважаю, що тема даної курсової роботи є досить актуальною, тому що, суб'єкти трудового правовідносини знаходяться в нерівному положенні по відношенню один до одного. Працівник - економічно більш слабка сторона трудових правовідносин. Він знаходиться в більш залежному положенні від роботодавця, ніж роботодавець від нього. Працівник зобов'язаний підкорятися владі роботодавця, виконувати його вказівки в процесі трудової діяльності, прагнути до забезпечення схоронності майна, довіреного у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків. У свою чергу роботодавець зобов'язаний не тільки правильно організувати трудовий процес, але і вживати заходів по недопущенню виникнення майнового збитку.

     Така  нерівність суб'єктів трудового правовідносини обумовлює істотні розходження в правовому регулюванні матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і працівника перед роботодавцем. Вони стосуються визначення розміру  збитку, що відшкодовується, порядку і меж відшкодування, характеру правових норм, що регламентують матеріальну відповідальність.

      При написанні даної курсової роботи я поставила перед собою мету розібратися в тому, що таке матеріальна відповідальність, яку відповідальність несе власник підприємства або уповноважений ним орган за шкоду, заподіяну працівникові.

      Джерелами при написанні даної курсової роботи була базова учбова література.

      Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів та висновку.

      У першому розділі я вивчала  поняття матеріальної відповідальності, підстави та умови її виникнення у трудових правовідносинах, хто такі роботодавці та як вони організують працю підприємства та працівників.

      У другому розділі я проаналізувала відмінність матеріальної відповідальності за трудовим правом від майнової відповідальності за цивільним правом. Також я розглянула матеріальну відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові та матеріальну відповідальність роботодавця за невидачу документів про працю та заробітну плату або зазначення в них невірних відомостей.

     Таким чином я ставлю перед собою  задачу розглянути усі вище перераховані питання та зрозуміти, що таке матеріальна відповідальність та яку відповідальність несе власник підприємства або уповноважений ним орган у трудових правовідносинах.  
 

І. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В  ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

1.1. Поняття матеріальної  відповідальності  за трудовим правом

      У правовій літературі матеріальна відповідальність визначається як обов’язок кожної зі сторін трудових правовідносин (працівника та роботодавця) відшкодувати шкоду, заподіяну іншій стороні внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі та порядку [9, с. 374].

      Суб’єктами  матеріальної відповідальності в трудовому праві в усіх випадках є працівники, з однієї сторони, та роботодавці (власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичної особи), з якими він знаходиться у трудових правовідносинах, з іншої сторони [11, c. 341].

      Норми щодо матеріальної відповідальності працівника переважно згруповані у Кодексі Законів про Працю (надалі КЗпП), тоді як норми про відповідальність роботодавця не виділені в окремий розділ, а містяться в різних главах КЗпП.  Окрім того, обов’язок роботодавця щодо відшкодування шкоди, завданої працівнику, часто не викладений саме як матеріальна відповідальність роботодавця.

      Матеріальна відповідальність у трудовому праві має двосторонній, взаємний характер. Її складовими є такі: матеріальна відповідальність працівників і матеріальна відповідальність роботодавця – власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичної особи [5, с. 549].

      В основі матеріальної відповідальності лежить обов’язок працівника дбайливо ставитися до майна роботодавця  та вживати заходів щодо запобігання шкоди, а також обов’язок самого роботодавця – створити умови, необхідні для нормальної роботи: забезпечити здорові та безпечні умови праці, а також впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки та санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виробничому травматизмові та виникненню професійних захворювань працівників (ст. 153 КЗпП).

      Матеріальна відповідальність працівника та матеріальна  відповідальність роботодавця відрізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування, характером правових норм, що їх регулюють.

     Матеріальна відповідальність працівника регулюється главою ІХ КЗпП «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації»; Законом України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 р.; Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. №116; Переліком робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови їх застосування і Типовим договором про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затвердженим Наказом Міністерства праці України від 12 травня 1996 р. № 43 [5, с. 549 – 550]. 

     При застосуванні зазначених нормативно-правових актів слід керуватися Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. №14; «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. №9; «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. №4 [5, с. 550 – 551].

       Так, обсяг матеріальної відповідальності працівника, визначається розміром завданої шкоди в межах середнього заробітку працівника (зобов’язання повного відшкодування виникає у випадках, прямо зазначених КЗпП) [9, с. 374].

     В той же час матеріальна відповідальність не становить частини дисциплінарної відповідальності, тому притягнення працівника до матеріальної відповідальності не виключає можливості накладання на нього дисциплінарного стягнення [7, с. 421 – 422].

     КЗпП  України, як вже зазначалося, не містить  загального розділу або загальної  статті, яка спеціально передбачала  б відповідальність роботодавця щодо відшкодування матеріальної шкоди працівникові, заподіяної йому при виконанні трудових обов’язків. Згідно із КЗпП України матеріальна відповідальність роботодавця настає у випадках незаконної відмови у прийнятті на роботу, незаконного звільнення, переведення працівника, затримки видачі трудової книжки, неправильного формулювання причини звільнення, затримки виконання рішення відповідного органу щодо поновлення прав працівника тощо. Така відповідальність передбачена статями 117, 235, 236 КЗпП України та деякими іншими.

     Слід  звернути увагу на те, що ст. 173 КЗпП містить норму про обов’язок власника відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків. Із введенням в дію Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. утворено новий організаційно-правовий механізм відшкодування шкоди, завданої здоров’ю працівника. Таку відповідальність покладено на Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, до якого роботодавці вносять страхові внески, розмір яких відповідає ступеневі ризику умов праці на конкретному підприємстві [5, с. 551 – 552].

     Відповідно  до ст. 138 КЗпП обов'язок доказування  наявності умов для притягнення  працівника до матеріальної відповідальності покладається на власника або уповноважений  ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності [14].

     Роботодавець  відшкодовує завдану працівнику шкоду в повному обсязі незалежно від власного фінансово-економічного стану [9, с. 374].

     Таким чином, матеріальна відповідальність як важливий інститут трудового права покликана забезпечити відповідність поведінки людей нормам, прийнятим державою. Ця відповідальність є двосторонньою, оскільки відповідальність несе не тільки працівник, а й власник перед працівником за заподіяння шкоди його майну або здоров’ю [7, с. 422].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.2. Підстави і умови  матеріальної відповідальності  за трудовим правом

     Підставою матеріальної відповідальності сторін трудового договору є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне діяння (дія або бездіяльність), яким спричинено майнову шкоду одній із сторін трудового договору [5, с. 552]. 

      Суб’єктом матеріальної відповідальності ,як зазначалося  вище, можуть бути лише працівники, які  перебувають у трудових відносинах з роботодавцем. При цьому письмові договори про повну матеріальну відповідальність, якщо це передбачено для певних категорій працівників, не можуть укладатися з неповнолітніми працівниками до 18 років. Особи, які виконують роботу ні підставі цивільно-правових угод несуть майнову відповідальність за нормами цивільного законодавства [9, с. 374 – 375].

     Загальні  підстави і умови матеріальної відповідальності визначені ст.130 КЗпП. На відміну від цивільного права, що також визначає умови майнової відповідальності, трудове право виділяє з цих умов підставу матеріальної відповідальності – пряму дійсну шкоду. Лише тільки за наявності цієї підстави – шкоди – можна ставити питання про те, чи може працівник бути притягнутий до відповідальності, чи є умови цієї відповідальності.

     Пленум  Верховного Суду України в постанові  від 29 грудня 1992 р. №14 «Про судову практику в справах про відшкодування  шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам» роз’яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінностей майна, необхідність для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати.