Індійська цивілізація

      У промисловості було скасовано ліцензування підприємств, що сприяло залученню  капіталу. Відмінено резервацію за державним сектором деяких галузей. Таким чином промисловий сектор відкрили для прямих іноземних інвестицій. В галузі зовнішньої торгівлі були зняті кількісні обмеження і знижені митні тарифі з 71% у 1993 р. до 35% у 1998 р. У секторі послуг завдяки збільшенню частки приватного сектору реформовані фінансовий сектор, сфера бізнес-послуг, страхування, телекомунікаційних послуг.

      Починаючи реформи, уряд ІНК брав на себе зобов’язання здійснити низку більш ефективних заходів у соціальній сфері: підвищення письменності; покращення системи початкової освіти, охорони здоров’я; покращення добробуту сім’ї; забезпечення питною водою, житлом, більшою зайнятістю населення. Йшлося про посилення ролі держави у тих сферах, де за допомогою одних ринкових сил не можна розв’язати поставлені соціальні та економічні завдання. Однак недостатньо високе економічне зростання, а також збереження безробіття негативно вплинули на реалізації цієї частини програми.

      Саме  цей аспект діяльності уряду був  підданий найбільшій критиці з боку його опонентів. Вони визнавали, що уряду  вдалося подолати валютну кризу, збільшити резерви іноземної валюти, що економіка почала поступово набирати темпів розвитку, зросло сільськогосподарське виробництво. Усього цього, однак, виявилося недостатньо для розв’язання соціальних проблем. Не була створена стала основа для скорочення бідності.

      Позицій і вплив Індійського національного  конгресу слабшали. Це було значною  мірою зумовлено проголошеним самим  Конгресом курсом на розвиток країни шляхом політичної демократії, започаткованим під керівництвом саме цієї партії. Такий рух в умовах поліетнічного багатоконфесійного суспільства з величезною різноманітністю соціально-економічних умов в різних регіонах природним чином вів до створення багатопартійної структури, децентралізації влади, що було передбачено конституцією, яка розмежовує повноваження центру та штатів. Із становленням федеративної держави відбувалося посилення ролі штатів, їхніх урядів і місцевих партій, які все настійливо ставили питання про розширення своїх повноважень. Це відбилося на політичній боротьбі, на становищі Конгресу на місцях. 

2. Перемога коаліції  політичних партій  на чолі з Бхаратійя  Джаната Парті  – зміна у політичному  курсі країни. 

      В травні 1996 р. відбулися парламентські  вибори. Індійський національний конгрес  зміг одержати лише 28% голосів виборців. До влади прийшов коаліційний уряд Об’єднаного Фронту, який складався з 14 центристських та лівих, переважно регіональних партій. ІНК спочатку його підтримав, а потім відмовився від підтримки. У березні 1998 р. – за три роки до закінчення повноважень парламенту – знов відбулися парламентські вибори. ІНК знов не зміг набрати більшості голосів. До влади прийшла нова коаліція з 18 партій на чолі з Бхаратійя Джаната Парті (Індійська Народна Партія  була сформована у 1980 р.).

      Бхаратійя Джаната Парті (БДП) набула загальнодержавної та міжнародної відомості на початку 1990-х років на хвилі кампанії за відтворення храму бога Рами у місті Айодх’ї (штат Уттар Прадеш). Заявлялося, що храм був знищений мусульманськими загарбниками у ХVI ст. і замінений на мечеть Бабура (Бабрі Масджид). Кульмінацією кампанії стали безпорядки в грудні 1992 р.: мечеть було  зруйновано, через що мав місце спалах насильства між общинами мусульман та індусів. Індуїстський храм так і не було відтворено. Проте БДП була особливо наполегливою у вимогах його відновлення.

      Ці  події були лише поверховими виявами  більш глибоких процесів, які відбувалися  і відбуваються в індійському  суспільстві. Маються на увазі процеси  міжобщинного протистояння. Воно має  свою ідеологію, яка є протилежною  принципам світської державності. В Індії її позначають терміном “комуналізм”(від англійського слова commune – община). Картина сучасного комуналізму є дуже різнобарвною. Однак в ній переважають шафранові відтінки – кольори прибічників хітдутви або ідуїзації. Основними характерними рисами індуського комуналізму традиційно виступають:

1. ідеалізація досвіду минулого поза історичної конкретики і часових рамок; міфологізація суспільства “прадавніх часів”, наділення його усіма найкращими характеристиками, головні з яких – “всезагальна гармонія” і “соціальна справедливість”;
2. розвиток ідеології хіндутви у жорсткій опозиції іншим потужним духовним та ідейним течіям – ісламу, християнству, марксизму, західному лібералізму. Саме це вітчайдушно-жорстоке протистояння і небажання йти ні на які компроміси у своєму ставленні до етнічних та культурних меншин (і насамперед – до мусульманської) сформувало вигляд індуського общинного руху в цілому і його окремих напрямів зокрема;
3. прагнення до максимальної соціальної підтримки по усьому спектру індійського електорату, особливо молоді, студентства.

   Останнім  часом в ідеології індуського комуналізму спостерігається зовсім нова риса – глобалізація хіндутви. Вона знаходить свій вираз в тенденції  до демонстрації універсальності індійського  досвіду, у прагненні розповсюдити його за межі Індії. Висловлюється готовність запропонувати хіндутву в якості “комплексного підходу” до вирішення усіх наболілих проблем не тільки Індії, але й людства в цілому. До числа таких проблем комуналісти відносять безупинний технічний прогрес, ненаситну жадобу споживання, вичерпання природних ресурсів, згасання сил людства, до “остаточної загибелі якого, без сумніву, призведе скорий крах світової економіки”. У відповідності до цих загроз, за їх думкою, необхідна “нова модель життя, заснована на цінностях індуїзму і перенесена на всі без виключення країни і континенти”.

   Якщо  спробувати винайти причини посилення  цієї течії, так треба підкреслити  зростання відцентрових тенденцій  в сучасній Індії. Тобто хіндутва виступає як засіб подолання роз’єднаності країни. Це є спробою посилити консолідацію в середині Індії, а з іншого боку, дати власну, індійську відповідь на зовнішні виклики, пов’язані із процесами модернізації і раціоналізації у світі, що глобалізується, процесам, які все більше затягують Індію у свою орбіту.

   Ідеологія хіндутви на протязі майже сотні  років демонструє свою присутність  на індійській політичній арені. Тут  вона стикається із сильними політичними  течіями, які базуються на інших  ідеологічних концептах – зокрема, світської держави. Від перших днів своєї незалежності Індія переживала і досі продовжує переживати колізію релігійного радикалізму й ідей світської державності. Світський державний лад в першу чергу передбачає відсутність домінування якої-небудь релігійної ідеології, відмову від нав’язування подібного роду ідеологій суспільству в цілому. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що висока релігійна культура Індії, багатоманітність вір і конфесійних напрямів серед індусів, мусульман, сикхів, християн та інших поставили вимогу створення світської держави. Проте модель демократії, проголошена конституцією Індії у 1950 р., сама по собі не могла усунути атмосферу суперництва, взаємних звинувачень і підозрілості у відносинах між індуською і рештою общин Індії, так само як і всередині самої поліетнічної і розділеної за кастами індуської общини. Одначе заслугою ІНК було намагання таку світську державу створити.

         Протягом 1998 – 2004 рр. при владі в Індії знаходився Національно Демократичний Союз – коаліція 24 партій на чолі з Бхаратійя Джаната Парті, яка надихається ідеями хіндутви. Індуські комуналісти мають свої програми перетворення життя країни у всіх її сферах. Слід підкреслити, що всі ці програми побудовані на опозиції модернізаторським тенденціям, які об’єктивно наявні в індійському суспільстві. Саме у протистоянні політичному лібералізму індуський фундаменталізм набуває свого вигляду.

   Особливо  неприязно він ставиться до індійських мусульман. В період перебування  при владі БДП держава в  тій чи іншій формі сприяла індуським фундаменталістам, систематично зневажаючи інтереси мусульман – чи то при прийомі до вищих навчальних закладів або на адміністративну службу, чи то на роботу в промисловості або торгівлі. Система правосуддя також часто виявляється необ’єктивною до них: часто справи або не доходять до суду або відхиляються як такі, що раптом виявляються “залагодженими”. Мусульмани втратили свою культурну і політичну домінанту в індійському суспільстві. У зв’язку з розділенням Індії мусульманську общину було розколото на три частини: одна опинилася у Пакистані, інша в Індії, третя – в Бангладеш. Ті, які залишилися в Індії, втратили значний прошарок економічно і політично активних діячів. Ця частина мусульман виявилася соціально фрагментованою і послабленою, не готовою відстоювати свої права демократичними засобами. Часом вони зазнають жорстоких комуналістських погромів, ллється кров у міжобщинних зіткненнях. За роки правління БДП мали місце систематичні атаки проти неіндусів і тих, хто не дотримується ідеології хіндутви. Релігійні меншини піддавалися залякуванням і прямим нападам.

   За  вісім місяців до закінчення терміну  своєї діяльності уряд коаліції на чолі з БДП оголосив про проведення виборів до парламенту в січні 2004 р. Такий крок був пов’язаний з  низкою сприятливих для БДП моментів. За наявними даними, за час правління коаліції 20% найбільш заможного міського населення збільшили свої прибутки на третину, 20% заможного сільського населення – на 10%. У цієї частини суспільства були підстави “почувати себе добре”. Влада брала до уваги також значно більший вплив цих прошарків на індійський електорат, ніж їх частка в населенні. Звідси і поява таких гасел, яка “Відчуйте себе добре” і “Сяюча Індія”.

   В той же час у більшої частини  населення країни, особливо сільського, не було підстав для гарного самопочуття і радощів. Відома публіцист і письменниця Арундхаті Рой відзначала, що економісти гучно проголошують феноменальне зростання ВВП, про те, що магазини забиті товарами, урядові сховища переповнені зерном. Однак за межами цього видимого благополуччя останні роки були позначені найбільш швидким зростанням нерівності у прибутках міста і села за увесь період незалежності. З 1990 до 1997 р. число людей в Індії, які жили голодуючи,  зменшилося на 20 млн., а за неповні чотири роки, тобто за час правління БДП, воно збільшилося на 19 млн. Селяни потонули у боргах і сотнями вчиняли самогубства. 40% сільського населення мали такий самий рівень споживання зернових, як в країнах Африки на південь від Сахари. 47% індійських дітей у віці до трьох років страждали від недоїдання. Однак по телебаченню  у великих містах, аеропортах, магазинах, ресторанах демонстрували задоволену, сяючу Індію.

   Дуже  гостро критикували правлячу коаліцію ліві партії. Вони підкреслювали, що уряд обслуговував інтереси монополій, великого бізнесу, спекулянтів фондового ринку, заможні верстви населення, проте ігнорував інтереси простого народу. Так у 2002 р. уряд закупив у селян 60 млн. тон зерна, проте не вжив заходів, аби полегшити долю сільської бідноти, яка постраждала під час посухи. Більш того, він замість того, щоби розподілити продовольство серед нужденних, експортував 10 млн. тон зерна. Державна система розподілу продовольства і магазинів справедливих цін, яка існувала раніше, була скасована. Ніколи раніше в історії незалежної Індії не було зроблено так багато для багатих і так мало для бідних, підкреслювали ліві партії. Політика уряду призвела до систематичної передачі ресурсів країни від народу до вузького кола великих бізнесменів, торговців та іноземних компаній. Проводилася політика зниження податків для великого капіталу. Тільки у 2000/2001 фінансовому році 100 великих приватних компаній одержали звільнення від податків на 68,5 млрд. рупій (приблизно 1,5 млрд. доларів).

   Йдучи на вибори, Національний   демократичний альянс на чолі з БДП, висунув свій головний документ під назвою “Програма розвитку, хорошого управління, миру і гармонії”. В ньому підкреслювалося, що під “мудрим керівництвом” прем’єр-міністра Атала Біхарі Ваджпаї на виборах 2004 р. НДА буде прагнути одержати новий мандат на управління країною, щоби служити народу ще п’ять років. НДА “виконав обіцянки”, які містилися у його маніфесті 1999 р. під назвою “Програма для гордої, квітучої Індії”. Стверджувалося, що країна стала найбільш квітучою, ніж будь-коли раніше. Підкреслювалося, що за п’ять років НДА продемонстрував здатність ліквідувати спадщину “колишніх проблем” і успішно “зустрічати” виклики ХХІ ст.. Проголошувалося, що країна остаточно подолала роки стагнації і повільного економічного зростання, якими відзначалася “більша частина півсторічного періоду незалежності”. Сільськогосподарське виробництво “перевищило усі попередні рекорди”. Стверджувалося також, що погана та неадекватна інфраструктура, яка залишилася у спадщину від Конгресу “була замінена інфрастуктурою світового класу”. Головний висновок стосовно досягнутих результатів: Індія стала квітучою країною, яка розвивається. Мільйони індійців одержали роботу, купили будинки, користуються мобільними телефонами, дають гарну освіту дітям. Інші мільйони людей, однак, ще чекають свого шансу одержати блага від втілення у життя “Великої індійської мрії” і зробити свій внесок до неї. НДА бере на себе зобов’язання досягти того, аби плоди розвитку досталися всім. Було висунуто мету ліквідувати бідність до 2015 р. Слід зазначити, що у 1999 р. уряд НДА брав на себе зобов’язання протягом п’яти років повністю позбавити країну від голоду і його загрози. Вже тоді виконання цієї обіцянки здавалося вкрай складним. Адже для вирішення проблем 300 млн. індійців, які існували за межею бідності, треба було сконцентрувати величезні ресурси, зусилля і політичну волю. Цього зроблено не було. І досі невелика частина міського населення (далеко не усього) живе більш-менш добре і може користуватися благами сучасного життя. Величезна більшість інших, особливо у сільській місцевості і представників нижчих каст, ледь жевріють, що мало чим відрізняється від способу життя попередніх століть. Гострими проблемами залишається соціальна нерівність, безправ’я нижчих каст, безробіття, аграрне питання (більшість селян все ще не мають землі або  користуються невеликими ділянками). Понад 40% населення країни не вміють читати і писати. Майже всі вони належать до нижчих каст або взагалі стоять поза кастовою системою.