в економічній сфері – Індія навряд чи зможе перейти на постіндустріальну фазу розвитку (величезний масив бідного населення не дає змоги застосовувати чимало моделей розвинених країн), а розвиток індустріальним шляхом має жорсткі екологічні обмеження;

   в соціальній сфері  – розмивання кастової системи буде вести до зростання соціальної напруженості. Парадокс полягає в тому, що представники вищих каст виступають за модернізацію, а нижчі касти – за збереження даної системи, бо для них передбачається надання допомоги для забезпечення прожиткового мінімуму;

   в інтелектуальній сфері – щорічний від’їзд десятків тисяч (деякі данні свідчать про цифру у 50 тисяч) найбільш кваліфікованих фахівців може у найближчий час викликати суттєве послаблення Індії у високотехнологічній сфері, а у перспективі призвести до різкого погіршення культурної динаміки;

   у зовнішньополітичній  сфері – може бути підірвано багаторічний консенсус у зовнішній політиці, якщо лідери, які орієнтуються виключно на США не знайдуть компромісу з прихильниками традиційно незалежного курсу.

   Глибинна  проблема полягає у зіткненні сучасних модернізаційних процесів з традиціями індійської цивілізації. На тлі антропологічної революції, яка відбувається, попри всі успіхи в галузі новітніх технологій, бурхливий розвиток компаній, які їх розробляють і впроваджують, Індія у своїх глибинах залишається країною міфомислення, архаїки. Це країна, яка лише частково встигла прийняти західну парадигму. Беручи до уваги збереження “архаїчного” типу свідомості у широких мас населення, цей процес може затягнутися на довгі роки. Міра його болісності багато в чому залежить від успішності світського проекту, який здійснюється на індійському грунті. Індія – країна великих духовних, інтелектуальних і правових традицій, країна великих традицій пристосування до зміни умов економіки, соціальності, культури. Хочеться сподіватися, що традиційне змістовне багатство і гнучкість індійської цивілізації допоможуть пом’якшити існуючі протиріччя. Впродовж свого довгого історичного шляху Індія не раз стикалася із великими складностями, проте вона їх долала і продовжувала свій поступ.

     
 

Історичні персоналії : Ашока, Чандра Гупта ІІ, Захируддін Мухаммад Бабур, Акбар, Аурангзеб, Мохандас Карамчанд Ганді, Джавахарлал Неру, Індіра Ганді, Раджив Ганді, Нарасимха Рао, Атал Біхарі Ваджпаї, Соня Ганді, Манмохан Сингх. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольні  питання: 

Індська і індійська цивілізація –  це одне і те саме?

В чому полягають особливості індійської цивілізації?

Прослідкуйте  вплив релігій на специфіку індійської цивілізації.

У чому полягає різниця між варною і  кастою?

На чому базується кастова філософія?

Що таке “карма”, “дхарма” і “ахимса”?

Які наслідки англійської колонізації, що вплинули на розвиток індійської цивілізації, Ви можете назвати ?

В чому полягає суть гандізму?

Які елементи індійської цивілізації сприяли процесам демократизації держави?

Які напрями  політики були пріоритетними в “Курсі Неру”?

Чим була викликана і які наслідки мала “зелена революція” в Індії?

Як лідери Індійського національного конгресу враховували цивілізаційні особливості  країни при розробці власної політичної лінії?

Прослідкуйте  історію взаємодії індійської цивілізації  з мусульманською.

Охарактеризуйте відносити Індії і Пакистану  на сучасному етапі.

Чому  події грудня 1992 р. у місті Айодх’я  стали знаковими для історії  сучасної Індії?

У чому полягає принципова різниця між  позиціями ІНК та БДП? Як це відбилося  на парламентських виборах 2004 р.?

Назвіть проблеми, які ускладнюють еволюцію індійської цивілізації на нинішньому етапі.

В чому виявляється “елітарна” цивілізаційна  парадигма Індії?

Який  досвід розвитку індійської цивілізації  може бути корисним для України?

Як особливості  індійської цивілізації вплинули на її становище під час азіатсько-тихоокеанської фінансової кризи 1997 – 1998 рр.?

Чи вдасться Індії перейти на рівень постіндустріального суспільства? Аргументуйте Вашу точку зору.  
 
 

  
 
 
 
 
 
 
 
 

   Література 
 

   Абрамов Д. Комунализм в современной Индии  //Мировая экономика и международные отношения 2006, № 1.

   Бонгард-Левин  Г.М., Ильин Г.Ф. Индия в древности. – М., 1985.

   Гусева  Н.Р. Индия: общество и традиции. – М., 1990.

   Гусева  Н.Р. Индия в зеркале веков: Религия. Быт. Культура. – М., 1994.

   Индия и Китай: две цивилизации –  две модели развития //Мировая экономика и международные отношения 1988, № 4, 6.

   Кауль Т. Индия и Азия /Пер. с англ. – М., 1989.

   Кудрявцев М.К. Кастовая система в Индии. –  М., 1992.

   Куценков  А.А. Эволюция индийской касты. –  М., 1983.

   Медведев  Е.М. Очерки истории Индии до ХVШ века. – М., 1990.

   Небогатова  О. Индия: экономический рост в эпоху  глобализации //Мировая экономика и международные отношения 2005, № 1.

   Неру  Дж. Открытие Индии. – М., 1987.

   Плешаков  К.В. Навстречу Западу: Азия в цивилизационном  потоке //В кн.: ХХ век: многообразие, противоречивость, целостность. – М., 1996.

   Широков Г.К., Лунев С.И. Россия, Китай и Индия в современных глобальных процессах. – М., 1998.

   Юрлов Ф. Индийская демократия в действии //Азия и Африка сегодня 2004, № 10, 12.

Київський національний університет імені  Тараса Шевченка

Кафедра історії для гуманітарних факультетів

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Політичний розвиток Індії у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття 

Методичні матеріали до лекції з курсу “Сучасна політична історія зарубіжних країн” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ  -  2006 

Орлова Т.В. Політичний розвиток Індії у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття : Методичні матеріали до лекції з курсу “Сучасна політична історія зарубіжних країн” – Київ, 2006 –  
 
 
 
 
 
 
 

Затверджено на засіданні кафедри історії для  гуманітарних факультетів 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Індія – країна, яка є спадкоємницею  одною з найдавніших цивілізацій світу, яка займає цілий субконтинент і населення якої на теперішній момент складає майже одну шосту частину людності Землі, протягом тривалого часу, як це не парадоксально, наче “випала з історії”. Вона була частиною Британської колоніальної імперії і через це не могла здійснювати самостійний вплив на перебіг процесів і подій в світі. Хоча опосередковано -  через посилення Британії такий вплив відбувався. Ситуація почала докорінно змінюватися після одержання незалежності у 1947 р. В наш час Індія являє собою приклад доволі динамічного розвитку, про що свідчать показники зростання економіки і науково-технічного потенціалу. Це особливо вражає тих, хто звик вважати цю країну застиглою у своїх традиціях і такою, яка не здатна до трансформацій.

      Метою пропонованих методичних матеріалів є надання студентам певної інформації, яка може стати їм у нагоді у розумінні особливостей розвитку великої країни сучасності.  На додаток можна звернутися до публікацій, наведених наприкінці у списку літератури. Матеріал організований за таким планом: 

1. Розбудова нової держави  під керівництвом Індійського національного  конгресу.
2. Перемога коаліції політичних партій на чолі з Бхаратійя Джаната Парті - зміни у політичному курсі країни.
3. Парламентські вибори 2004 року : курс на минуле або на майбутнє?
4. Загальна характеристика зовнішньої політики Індії.

 
 

1. Розбудова нової держави під керівництвом Індійського національного конгресу. 

      Ще  за часів колоніального панування  Великої Британії в Індії зародився  і посилювався національно-визвольний рух за здобуття незалежності. У 1885 р. було створено першу загальнонаціональну політичну партію – Індійський національний конгрес (ІНК, Конгрес), яка стала на чолі боротьби. Після досягнення Індією незалежності у 1947 р. ІНК майже безперервно знаходився при владі до 1996 року. ІНК широко використовував свій авторитет, завойований у роки національно-визвольної боротьби під керівництвом таких видатних діячів, якими були Мохандас Карамчанд Ганді (Махатма – “Велика душа” – так називали його індійці на знак величезної шани) та Джавахарлал Неру. Підтримка індійської буржуазії і широких мас забезпечила йому провідну роль у політиці того часу. Це стало основною причиною того, що саме представники ІНУ очолили уряд незалежної держави, а на перших парламентських виборах 1952 р. ІНК підтвердив свою легітимність в якості правлячої партії.

      Конгрес за підтримки інших політичних партій забезпечив прийняття у 1950 р. конституції країни, яка проголосила Індію суверенною демократичною республікою. Мета республіки визначалася у забезпеченні всім її громадянам

• соціальної, економічної  і політичної справедливості;
• свободи думки, висловлення міркувань, переконань, віросповідання, культів;
• рівність положення і можливостей;
• сприянні зміцненню серед всіх громадян братерства, яке забезпечує гідність особи і єдність нації.

   На  основі конституції уряд ІНК здійснив докорінну реорганізацію всієї системи федеративних відносин. Студентам варто звернути увагу на таку обставину: з точки зору суспільно-політичного розвитку Індія мала унікальні характеристики. Ще за колоніальних часів було створено систему місцевого самоуправління, закладено підвалини федералізму (Британська Індія включала напівнезалежні князівства, території, васальні по відношенню до британської монархії, проте вони мали власні уряди). В результаті перетворень на основі конституції відбувся чіткий розподіл повноважень між центром та штатами, було залагоджено багато спірних питань між окремими штатами, які виникли на місці колишніх провінцій колоніальної Індії і майже 600 князівств. Партія ІНК мала розгалужену структуру відділень по всій країні. Конгрес здійснював політику привернення на свій бік широких верств населення, висуваючи гасла досягнення соціальної справедливості. Він виходив із того, що без масової підтримки, особливо села (80% населення країни) жодна партія не може розраховувати на успіх. А завдання стояли дуже складні: подолання економічної відсталості, злиденності, соціальних протиріч. 

      Задля реалізації цих гасел було розроблено концепцію змішаної економіки, яка, з одного боку, містила елементи соціального рівноправ’я, а з іншого – за своєю суттю була економікою капіталістичною, в якій розвивалися ринкові відносини. У вирішенні економічних проблем уряд під керівництвом Джавахарлала Неру орієнтувався на поєднання державного і приватного секторів. Основою державного капіталістичного сектору економіки стали підприємства, які до одержання незалежності належали англійцям: залізниці, порти, частина авіаліній, засоби зв’язку, великі іригаційні споруди, електростанції, військові заводи тощо. Решта підприємств, в цілому за капітальними фондами приблизно рівні держсектору, залишалися під контролем приватних компаній. Прагнучи забезпечити цілеспрямоване будівництво, уряд Джавахарлала Неру приступив до програмування п’ятирічних планів розвитку. Зростання державного сектору і будівництво підприємств важкої промисловості створювали основу економічної незалежності Індії.