Київський національний університет імені  Тараса Шевченка

Кафедра історії для гуманітарних факультетів 
 
 
 
 
 
 

Індійська цивілізація 

Методичні матеріали  до лекції з курсу “Історія цивілізацій”

Київ  – 2006

Орлова Т.В. Індійська  цивілізація: Методичні матеріали до лекції з курсу “Історія цивілізацій” – Київ, 2006 –  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Затверджено на засіданні кафедри історії для  гуманітарних факультетів 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Індійська цивілізація, так само як і китайська, є однією з найстародавніших культурно-історичних спільностей, які існують від сивої давнини і донині. Так само, як і Китай, Індія  сьогодні прискорює темпи свого зростання, насамперед демографічного і економічного, посилює свій вплив на стан справ на міжнародній арені. На території у 3,28 млн. кв. км проживає понад мільярд мешканців (плюс понад 20 млн. – індійська діаспора по усьому світу).  На кінець 2005 року їх було приблизно 1,08 млрд., в той час як у КНР – 1,306 млрд. Однак, на відміну від китайських сусідів, індійці не здійснюють жорстку політику обмежування народжуваності. Навпаки. Тому сприяють не тільки давні традиції, але й непроста зовнішньополітична ситуація, пов’язана з тим самим Китаєм а також постійною напругою у відносинах з Пакистаном, який виступає форпостом усього мусульманського світу на цьому напрямку. Індійці вважають, що велика маса населення буде відігравати стримуючу роль для можливого агресора. На теперішній час населення Індії зростає щорічно на 1,9%, а відповідний показник в КНР – 1,1%. З такими темпами, за підрахунками демографів, через певний час -  приблизно до 2030 р.- найбільш населеною в світі може стати країна Бхарат (самоназва Індії). До цього важливо додати: останнім часом вона демонструє небачену динаміку, що може виглядати дивним для такої традиційної статичної цивілізації.

      Метою пропонованих методичних матеріалів є розгляд і пояснення особливостей історичного шляху індійської цивілізації. Особливе значення має усвідомлення їх проявів на сучасному етапі її розвитку. Окрім викладеного матеріалу студенти можуть звернутися за додатковою інформацією до деяких публікацій фахівців-індологів, перелік яких наводиться наприкінці.

      Пропонується  наступний план розгляду теми:

1. Давній період історії Індії: закладання цивілізаційних основ.

2.Боротьба  індійців за здобуття національної незалежності.

3.Індійська  цивілізація на  сучасному етапі  та перспективи  її подальшого  розвитку. 

1. Давній  період історії Індії: закладання цивілізаційних основ.

   Індійська цивілізація є однією з найдавніших  і найсамобутніших цивілізацій світу. Вже в давнину про Індію знали як про “країну мудреців”. Її жителі першими в світі навчилися вирощувати рис, бавовник, цукрову тростину, першими почали розводити домашню птицю. Індія подарувала світову цифри, які відомі як “арабські”, бо перейшли через посередництво арабів, десяткову систему лічби, а також таку велику гру, як шахи.

   Тут відсутнє усвідомлення приниженості, яке так сильно крає серце представників  тропікоафриканської або арабо-мусульманської цивілізацій. І як наслідок цього  – відсутні вияви догідливості або, навпаки, агресивності. Індія – одна з найвидатніших цивілізацій світу і вона, разом з деякими іншими, уособлює людський розвиток протягом 4,5 тисяч років. Це ніколи не забувалося в азійських країнах. А гегемонія Півночі нараховує не більше 300 років. В Азії взагалі не сприймають європоцентричний погляд на світ та його історію.

      Археологічні  дослідження свідчать, що вже в  епоху нижнього палеоліту (більш  ніж 100 тисяч років тому) на Індостані  існували дві культури: на півночі  – соанська, на півдні – мадраська. Вважається, що в той період на терені сучасної Індії мешкали в основному представники негроїдної раси. Пізніше на сході з’явилися монголоїди, а на заході – європеоїди. Відтоді бере початок велике розмаїття етнічних груп, які в наш час користуються 834 мовами і діалектами. Виникнення перших осілих культур в Індії науковці відносять до кінця IV тис. до н.е.

      У  ХХV або XXШ ст. до н.е.(стосовно датування питання не вирішено) на території долини Інду починає своє існування велика стародавня цивілізація. Ії називають Індською або Хараппською (за назвою одного з найбільших міст). Це була міська цивілізація, яка за своїм рівнем не поступалася Давньому Єгипту або Месопотамії. Її головні центри – міста Хараппа і Мохенджодаро мали будинки з двох і більше поверхів з водопостачанням і каналізацією. Існувала писемність у 400 знаків, проте її досі  не дешифровано. Містами керували не військові, а жерці. На межі ХVШ-ХVІІ ст. до н.е. вона зникає. Причини тому залишаються остаточно нез’ясованими. Раніше вчені вважали, що її зникнення було викликано навалою чужинців – індоаріїв. Але арійські племена з’явилися на півострові тільки через кілька століть після занепаду Хараппської цивілізації. Не так давно антропологи, використавши нову методику аналізу залишків скелетів прадавнього місцевого населення, дійшли висновку, що причиною їх смерті була хвороба малярія. Можливо, діяли й інші фактори, що погіршували ситуацію. Важливо відзначити, що загибель давньої цивілізації позначилася на майбутньому. Занепад відпрацьованої державної машини хараппського періоду; невідворотні за таких умов господарський занепад і тяжкі нестачі, лиха; розчарування в колишніх культах і системі цінностей; а потім панування прийшлих, іноетнічних племен відбилися на такій характерній для всієї наступної індійської філософії песимістичній оцінці людського буття в світі.

      З кінця ІІ тис. до н.е. починається  проникнення на Індостан індоарійських  племен. Деякі дослідники вважають що вони прийшли з Середньої Азії, інші – з південних російських та українських степів (деякі вітчизняні ентузіасти доводять спорідненість старовинної індійської мови санскрит із українською мовою). Друга офіційна назва індійської держави – Бхарат – веде походження від назви арійського племені бхаратів, жрецтво якого створило древню збірку ведійських гімнів “Ригведу”. Період з кінця ІІ-го -  першої половини І тис. до н.е. названо ведійським, віддаючи шану першій за часом появи релігії мешканців Індії. Слід зазначити, що в цілому провідних релігій зараз існує вісім: ведизм, індуїзм, буддизм, іслам, сикхізм, джайнізм, парсизм, християнство. Взагалі на мільярд індусів приходиться 330 млн. богів, тобто по три на кожного. Понад 83% населення Індії в наш час вважають себе індуїстами. За індійськими законами, кожен житель країни вважається індуїстом, якщо він не обумовив приналежність до іншої конфесії. Коріння цієї віри сягають ведичного періоду. Можна вважати, що саме індуїзм найбільше вплинув на специфіку індійської цивілізації.

      За  часів ведійської епохи були закладені підвалини такого специфічного індійського феномену, як кастова система, яка досі освячується індуїзмом. Каста – відокремлена група людей, пов’язаних походженням і правовим статусом своїх членів. Точної кількості каст, в Індії їх називають “джаті”, ніхто не знає. Але із впевненістю можна говорити, що їх існує понад 5 тисяч. Кожна каста входить до однієї з чотирьох варн. Терміном “варна” позначають основні стани індійського суспільства, про які говориться у “Ригведі”. У її  Х частині мова йде про чотири варни, які виникли від “першолюдини” – Пуруші. До найвищої належать касти брахманів (жерців) – ця варна з’явилася з вуст “першолюдини”. Наступна – вона народилася з його рук – об’єднує касти кшатріїв (воєначальників). Каста вайшьїв з’явилася з його стегон, до неї входять торговці, ремісники, землероби. Четверта варна – з його ступнів – касти шудр, тобто рабів і служників. Люди, які стоять на соціальних сходах нижче четвертої варни, вважаються поза “пірамідою”. Вони приречені на муки і їх називають “недоторканими”.

      Кастова філософія базується на теорії ритуального  очищення і тілесного забруднення. З неї випливає, що прибиральники  сміття просякнуті брудом, а чоботарі, які обробляють шкіру, - різними відходами. На найвищому “рівні  чистоти” знаходяться  брахмани. Дотик до представника касти, яка стоїть на нижчому рівні, навіть прийом їжі поруч з ним ведуть до забруднення членів вищої касти. Аби позбутися забруднення, необхідно виконати обряди спокути або детально розроблений процес омовіння.

      Критеріями, які визначають ступінь “чистоти” або “висоти” касти, є прийняті за традицією заборони або дозволи на три форми взаємного спілкування (окрім ділових):

а) від  кого можна і від кого не можна  брати питну воду;

б) те ж  саме, що стосується сирих продуктів  – “качча” або “очищених вогнем” – “пакка”;

в) з  ким можна і з ким не можна  разом палити, передаючи один одному мундштук від традиційного прибору  для паління “хуккі”.

Якщо  вдуматися, так усі ці заборони виявляться глибоко пов’язаними із правилами  гігієни. Ймовірно, вони були запроваджені в якості релігійно-поведінкових норм брахманами-лікарями у ті часи, коли арії зустрілися на землі древньої Індії з новими для себе тяжкими хворобами, від яких страждало місцеве населення. У подальшому у процесі розвитку кастового ладу, особливістю якого було те, що трудові прошарки аборигенного населення перетворювалися головним чином на рабів, членів низьких каст і недоторканих, старі заборони гігієнічно-санітарного порядку перетворилися на етичну межу між елітарними і основними групами населення. Приналежність до тієї чи іншої касти передається у спадок. Традиція категорично забороняє брати шлюб з представником іншої касти. Індуїст не може вийти із своєї касти, проте він вірить, що після смерті настане його наступне народження, і на цей раз він, можливо, опиниться у касті на розряд вище. Але все залежить від того, як він прожив попереднє життя.

      Саме  кастова система допомогла зберегти язичницьку релігію індуїзму, а також  забезпечувала протягом століть  стабільність індійської цивілізації. В її історії було менше соціальних конфліктів у порівнянні з іншими соціумами. В основу індуїзму закладено такі важливі поняття, як

• карма – загальна сума здійснених індивідом вчинків у попередніх народженнях і відплата за них у сучасному і майбутньому;
• дхарма – обов’язок людини, її статус, права і обов’язки.

У відповідності  до цих понять індивід не може покладати  відповідальність за свої негаразди  ані на суспільство, ані на конкретних людей – тільки на себе за недодержання норм у житті чи то теперішньому, чи у попередніх життях. Нема чого заздрити багатим і знатним: вони заслужити таке положення своєю кармою. Покращуй власну карму – станеш у новому переродженні іншим. Тобто цивілізація виховувала миролюбство. Ці норми пізніше визначили особливості національно-визвольного руху, які базувалися в основному своєму потоці на принципах ненасильства. А саме цей рух найактивнішим чином вплинув і впливає на політичні традиції, орієнтації, масову свідомість і культуру індійського суспільства

      Існування варнової системи протягом тисячоліть призвело до збігу також економічного статусу з кастовим: бідні у сучасній Індії у величезній масі походять з традиційно бідних каст. Хоча, звичайно, це не є абсолютним: в історії траплялися і раджі з недоторканих, не кажучи вже про випадки перетворення їх на мільйонерів. Завдяки багатовіковій кастовій замкненості й ендогамії (звичай укладання шлюбів в середині певної соціальної групи, у даному випадку – касти) людина з варни брахманів стає спадкоємницею сотень генерацій предків, які займалися інтелектуальною працею. В результаті Індія має колосальний інтелектуальний потенціал на верхньому щаблі соціальної ієрархії і висококваліфікованих фахівців світового рівня. Водночас у пересічного даліта (недоторканого) за тисячоліття не було жодного предка, який би мав будь-яку освіту і професійно займався розумовою діяльністю. Більш того, характер його фізичної праці, а одже і знаряддя були примітивними. Саме тому сучасна Індія помітно програє багатьом азійським країнам за якістю кваліфікації масової робочої сили.

      Важливою  історичною подією в житті стародавньої Індії було виникнення Маурійської  імперії, яка у Ш ст. до н.е. підкорила  собі майже весь півострів Індостан, за виключенням його південного краю. Особливої могутності держава Маур’їв  досягла за царювання Ашоки (268 – 232 рр. до н.е.), який залишив добру пам’ять по собі. Підкоривши сусіднє царство Калінгу, він, побачивши людські страждання, жахнувся заподіяному і наказав для нащадків вибити на камені слова: “Не до завоювань має прагнути мудрий правитель, а до благоденства людей. Якщо ж йому доведеться підняти зброю, хай не забуде він – перемагає тільки істина”. Ці слова Ашоки “Сатьямева джайте” – “Перемагає тільки істина” – накреслені на державному гербі Республіки Індія. За його наказом було зведено колону  з капітеллю (верхня частина колони) у вигляді левів. “Капітель левів” – головний елемент сучасного гербу. А колесо із 24 шпицями, яке теж належить до колони Ашоки, знаходиться у центрі жовто-біло-зеленого державного прапору Індії.

      Ашока прийняв буддизм, який пізніше перетворився на одну з трьох світових релігій. Дана віра виникла в Індії ще раніше - у VI-V ст. до н.е.. Це було викликано кризовим станом тодішнього індійського суспільства, коли безправ’я і розорення, невпевненість у завтрашньому дні, тяжке становище великих мас населення породжували бажання знайти вихід з безвиході. Буддизм вчить, що життя – це страждання, яке виникає внаслідок бажання, прагнення до земного існування з його радощами, яке не здійснюється. Страждання не припиняється і після смерті людини, оскільки людину чекають нові відродження, форма яких визначається за законом карми. Тільки вступ на вказаний Буддою благородний шлях порятунку і відмова від бажань може привести до “сприятливого відродження” і навіть до здійснення ідеалу – до повного закінчення перероджень, небуттю – “нірвани”. В основі буддійської моралі – терпимість і усвідомлення внутрішньої віддаленості суб’єкта від усього, що його оточує. Буддійський ідеал поведінки пов’язаний з уявленням про справжнє знання, головною рисою якого є відсутність спрямування назовні і споглядання внутрішнього буття. Тобто його центральною ідеєю виступає ідея про необхідність звільнення від пут земного існування. Буддизм – проти кастових перегородок і за рівність людей від народження. Його фундаментальним принципом виступає ахимса – принцип відмови від насильства по відношенню до всіх живих істот. Буквально: не можна наступити навіть на мурашку, бо це може бути у новому переродженні один з твоїх родичів.