Індійська цивілізація

Тому  загроза цілісності країни може виникнути  лише за особливо несприятливого збігу  обставин. “Єдність у багатоманітності”, яку багато хто вважає основою  індійської цивілізації, утримує країну від дезінтеграції. 

3. Індійська цивілізація на сучасному  етапі та перспективи  її подальшого розвитку.

   6 грудня 1992 р. у невеликому індійському  містечку Айодх’я (штат Уттар  Прадеш) сталася подія, яка стала  віхою в історії сучасної Індії.  Натовп індуїстських фанатиків зруйнувала мечеть імені Бабура, що призвело до кривавих зіткнень між індіуїстською та мусульманською общинами в самій Індії і прокотилося луною по Пакистану, Бангладеш і країнах, які мають численні індійські діаспори. Основний мотив, якій рухав вандалами, - відновлення “історичної справедливості”. За їхніми твердженнями, збудована у ХVI ст. мечеть займала місце, на якому у доісторичні часи народився бог Рама, головний персонаж епічної поеми “Рамаяна”, і де колись існував присвячений йому храм. Глибинний сенс подій полягав у тому, що наочною стала гострота проблем міжконфесійних відносин, які поставили під сумнів міцність підвалин світської держави і секуляризму (звільнення від релігійного впливу), закладених “Курсом Неру”.

   Серед основних ініціаторів походу на Айодх’ю були провідні діячі Бхаратійя Джаната парті, яка додержується фундаменталістських цінностей. Через кілька років на тлі послаблення позицій Індійського національного конгресу вона створює Національний демократичний альянс, до якого увійшли ще 23 союзні партії, і виграє на дострокових парламентських виборах 1999 р. Головною лінією стає поширення релігійно-общинної ідеології та політики. За роки правління НДА здійснювалися систематичні атаки проти неіндуїстів і тих, що не додержувався сектантської ідеології хіндутви (індуїстськості). Релігійні меншини – мусульмани, християни і даліти-буддисти зазнавали залякувань і прямих нападів. З іншого боку, значно погіршилася ситуація в економіці: темпи її зростання помітно знизилися, а гострота соціальних проблем зросла. Як підкреслювали у своїй критиці НДА ліві партії, ніколи раніше у політиці незалежної Індії не було зроблено так багато для багатих і так мало для бідних. Понад 380 млн. індійців мали прибуток, менший 1 долара на день а 160 млн. не мали доступу до чистої питної води. За даними Організації продовольства і сільського господарства ООН, з 1990 до 1997 р. кількість людей в Індії, яка вела напівголодне існування, зменшилася на 20 млн. А протягом чотирьох років правління БДП зросла на 19 млн.

   Проте, йдучи на парламентські вибори 2004 р., урядова коаліція на чолі з БДП висунула гасла “Відчуйте себе добре” та “Сяюча Індія”, які подавали існуючу ситуацію у прикрашеному вигляді. Головний документ Національного демократичного альянсу мав назву “Програма розвитку, гарного управління, миру і гармонії”. У ньому підкреслювалося, що під “мудрим керівництвом” прем’єр-міністра Атал Біхарі Ваджпаї на виборах 2004 р. НДА буде прагнути одержати новий мандат на управління країною, аби служити народу наступні роки.

   Головним конкурентом цій силі виступив Індійський національний конгрес. У своєму передвиборчому маніфесті ІНК проголосив, що парламентські вибори 2004 є не просто вибір між тією чи іншою партією, а зіткненням діаметрально протилежних ідеологій та гострою боротьбою між різними системами цінностей. “Наступні вибори – це боротьба між Конгресом, який завжди спирався на славне минуле Індії та використовував її традиції, щоби побудувати сучасну Індію, і БДП, яка систематично підривала суть індійської цивілізації і руйнувала саму ідею незалежної Індії”. Своєю метою Конгрес проголошував нанесення поразки силам обскурантизму і фанатизму в особі БДП, яка загрожує “переписати наше минуле і знищити наше майбутнє”. Конгрес заявив, що він разом із союзниками виступить альтернативою БДП і “поверне Індію на шлях економічного зростання і соціальної гармонії”. На парламентських виборах 2004 р. Бхаратійя Джаната парті разом із своїми союзниками поступилася місцем об’єднанню політичних партій на чолі з Індійським національним конгресом (лідером партії є вдовиця Раджива Ганді Соня Ганді). Прем’єр-міністр нового коаліційного уряду Індії Манмохан Сингх заявив: “Ми взяли на себе зобов’язання проводити економічні реформи. Але у цих реформ має бути людське обличчя”.

   Соціальне становище Індії завжди було непростим. Попри певні позитивні зрушення, яких вдалося досягти у попередні періоди правління ІНК, час керівництва БДП загальну картину погіршав. Тому перед новим урядом, де провідна роль за Конгресом, - безліч складних проблем. В Індії – найбільше бідноти серед усіх країн світу. З огляду на понад мільярдну людність 36% - це у 8,25 разів більше, ніж все населення України або у 1,3 рази більше усього населення США. 71% населення живе в антисанітарних умовах, а 25% позбавлені можливості одержати медичну допомогу. Попри те, що за Конституцією дискримінація за приналежність до раси, релігії, касти і статі заборонена, вона постійно дає про себе знати у реальності. Наприклад, становище жіноцтва майже таке саме, як у ХVШ і ХІХ ст. І досі трапляються випадки виконання обряду “саті”, тобто самоспалення вдовиць. Індія своїм досвідом підтверджує, що суспільна свідомість – найбільш складний і непоступливий матеріал для реформування. Головною метою реформування сучасний уряд Індії бачить покращення соціального становища найбільш злиденних верств населення. Звичайно, для цього необхідний успішний розвиток економіки.

   Попри певний розвиток промисловості, Індія  залишається аграрною країною, що відповідає типу традиційної цивілізації. 75% населення  працює у сільському господарстві. Середньорічне зростання ВВП коливається: у 1980 – 1990 рр. воно складало 5,8% на рік, 1995 – 2000 рр. – 6,5%, 2001 – 2004 рр. – 4%. Теперішній уряд планує досягти показників, вищих від 8% ( у 2004 р. показник у 8% вже було досягнуто). Експерти розходяться в оцінках перспектив індійської економіки. Індійська влада розуміє, що в умовах глобалізації її економіка має включитися до світових процесів, проте їй важко конкурувати з більш розвиненими країнами. Тому при вступі до Світової Організації Торгівлі було обумовлено 10 пільгових років. Індія може запропонувати світу тільки “привабливість”, тобто величезний ринок, який відкривається для іноземних товарів, а не конкурентоспроможність власних.

         Як показує історичний досвід, у сучасному світі вражаючих соціально-економічних успіхів країна може досягти тільки у тому випадку, коли в ній обирається стратегія розвитку, яка застосовує досягнення і досвід Півночі, але при використанні і суворому враховуванні цивілізаційних особливостей даної країни. За часів колоніального минулого під впливом англійців відбувалася певна вестернізація Індії, проте цього хотіли небагато її мешканців. Традиція ніколи не переривалася. Махатма Ганді організовував Індійський національний конгрес і боровся за невідомі раніше індійській цивілізації форми демократії через посередництво добре відомих кожному індійцю релігійно-філософських постулатів. Існував парадокс: конгрес виступав за демократію,  про яку як про феномен азіатське суспільство не мало ніякого поняття, однак оперував при цьому архетипами національної свідомості. Зерна демократії, її ідеали, а не інститути існували в індійській релігійно-філософській спадщині. Ось чому з’явилися сили, готові добиватися демократії за допомогою традиційних концепцій, зокрема концепції ненасильства.

   Взявши  курс на демократичний розвиток країни після одержання нею незалежності ІНК прагнув зберегти зв’язок  із суспільством, з величезним масивом  соціальних низів. Політичне керівництво  Конгресу не могло вчинити інакше. Тільки це забезпечувало йому легітимність у суспільній свідомості і, відповідно, можливість залишатися при владі. Традиція збереження тісних зв’язків з народом, з його історикоцивілізаційним корінням продовжувала залишатися важливою частиною  політичної культури Індії. Звичайно, і в ній відбувалися суттєві зміни, пов’язані із розширенням ринкових відносин, посиленням індивідуалізму. Однак традиційні, групові, общинні цінності не втратили свого значення. Більшість відомих політичних діячів Індії, у тому числі і ІНК, зуміли ідентифікувати себе через масову свідомість, використовуючи зазначені цінності. Проте це не означало, що керівники ІНК були лише традиціоналістами або що їм були чужими нові віяння у сфері економіки, ідеології і політики. В силу зв’язків індійської правлячої еліти, або принаймні більшої її частини, із Заходом, що історично склалося, вона була відкритою для впливу різних ідей. Проте ніколи не запозичувала їх сліпо, а завжди “прилагоджувала” до умов своєї країни.

   В Індії жорсткими методами придушувалися  страйки, припинялася діяльність революційний угрупувань, які орієнтувалися на китайську модель розвитку. Індії вдалося уникнути великомасштабних соціально-політичних експериментів, пов’язаних із ломкою традиційних життєвих укладів мільйонів людей, політичними потрясіннями, подібними до китайської “культурної революції”. Деякі експерименти проводилися – кампанія боротьби з народжуваністю, націоналізація великих банків, але при цьому величезна маса сільського населення Індія зберігала звичний лад життя. Традиції общинної організації життя, які існували протягом тисячоліть, не були зруйновані. Це стало найважливішим джерелом політичної і соціальної стабільності. Проте за сучасних обставин консервація життя сільських общин на етапі напівнатурального господарства навряд чи можлива на тривалий період часу. Із проникненням досягнень науково-технічного прогресу до аграрного сектору обов’язково виникне питання розорення і безробіття, що ще більше може погіршити соціальне становище мільйонів і мільйонів.

   Одним із наслідків кастової спадщини є “елітарна” цивілізаційна парадигма (модель) Індії. Ця елітарна парадигма сприяла більш високій (у порівнянні з переважною частиною країн, що розвиваються) сприйнятливістю до досягнень новітньої технології і вмінню користуватися ними. Це забезпечує можливість здійснити анклавну (або таку, яка обмежена у просторі) економічну модернізацію в країні. Існує можливість не тільки освоювати імпортні високі технології, але й самостійно розвивати наукові дослідження. З іншого боку, величезний масив некваліфікованого неписьменного населення (40%) не дозволяє республіці застосовувати багато моделей розвинених країн. Наприклад, не має необхідності у впровадженні  нових ресурсозберігаючих технологій, бо вкрай низька вартість ручної праці, необхідність забезпечувати роботою величезну масу населення тощо.

   Прикладом здатності індійців приймати виклики  науково-технічної революції може бути історія із створенням власних  комп’ютерів. У 1980-х роках США  запровадили обмеження на продаж Індії передових технологій, зокрема комп’ютерних. У відповідь на таку політику індійці створили у місті Пуні (штат Махараштра) Центр високих технологій. Талановитим індійським науковцям та інженерам знадобилося лише 5 років, аби не тільки налагодити виробництво вітчизняних комп’ютерів. У 1998 р. було виготовлено суперкомп’ютер “Парам – 10 000”, здатний виконувати трильйон математичних розрахунків за секунду. Він “катапультував” Індію на орбіту елітних країн, здатних випускати подібну техніку. У тому ж 1998 р. Індія здійснила випробування власної ядерної зброї.

   Останнім  часом Індія досягла значних  успіхів у розвиткові системи  вищої освіти, особливо у математиці (давня характерна риса цієї цивілізації  – високий рівень розвитку математичних знань і шанобливе ставлення  до освіченості). В країні активно розвиваються інформаційні технології, програмне забезпечення і комп’ютерна техніка. Своя Силіконова долина з’явилася в Бангалорі (штат Карнатака). Успіхи Індії у цій сфері знайшли свій вираз у тому, що 140 з 500 найбільших компаній світу використовують індійське програмне забезпечення. Значну увагу співробітництву з Індією приділяють країни Європейського Союзу. Перший супутник ЄС Галілео – задуманий як альтернатива американській системі GPS (Глобальна система навігації та визначення положення) – був запущений наприкінці грудня 2005 р. за участю Індії як повноправного партнера. Також у грудні Індія стала останньою країною, яка вступила до команди ЄС по роботі над створенням Міжнародного термоядерного експериментального реактору, метою якого є виробництво електричного струму із використанням ядерного синтезу, як це відбувається на сонці.

   Тобто попри уявлення про Індію як про  країну інертну, скуту традиціями, переобтяжену численними проблемами, вона демонструє  здатність до розвитку у непростих умовах сучасного світу. Показовим є приклад того, як їй вдалося здолати негативні наслідки “цунамі” фінансової кризи 1997 – 1998 рр., яка вразила більшість країн азіатсько-тихоокеанського регіону. Завдяки слабкій залученості  Індії у систему світового ринку і незначній ролі іноземного капіталу у портфельних інвестиціях вплив кризи виявився для неї не таким руйнівним, як для інших держав. Капітали не йшли до Індії, віддаючи перевагу державам Південно-Східної Азії із високою віддачею на вкладені інвестиції, більш розвиненою інфраструктурою і меншими бюрократією та корупцією. Можливо, саме через це Індія змогла вистояти в тій кризі. Її слабкість виявилася одним з факторів її стійкості. Індія і досі має величезну інерційну масу, яка не дозволяє їй досягти приголомшливих успіхів, проте робить її економіку менш ризикованою.

   Життєвий  потенціал індійської цивілізації  є високим. Разом із тим у найближчий час про себе будуть давати знати  серйозні проблеми:

   у політичній сфері  – сильні позиції політичного індуїзму можуть викликати прагнення до одноманітності, а саме плюралізм є основою індійської цивілізації. Його підрив може потягти за собою найсерйозніші політичні наслідки, найгірший з яких – розпад держави;