Управління рентабельністю підприємства

     І_ф.д — інші фінансові доходи, тобто доходи за депозитними сертифікатами, дивіденди одержані, відсотки одержані, інші доходи, отримані від фінансових операцій;

     І_д — інші доходи, тобто доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності;

     Ф_в — фінансові витрати, тобто витрати на відсотки та інші витрати підприємства, пов'язані з залученням позикового капіталу;

     В_к — втрати від участі в капіталі, тобто збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства;

     І_в — інші витрати, куди відносять втрати від неопераційних курсових різниць та від уцінки необоротних активів, собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності.

     Прибуток  від звичайної діяльності визначають як різницю між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.

     Чистий  прибуток або збиток розраховують як алгебраїчну суму прибутку від звичайної діяльності та надзвичайного доходу, надзвичайних витрат і податків з надзвичайного прибутку.

     Узагальнені дані аналізу чистого прибутку підприємства наводять у таблиці. З її допомогою здійснюють горизонтальний аналіз наведених фінансових показників підприємства у звітному періоді, а також вертикальний аналіз структури прибутку.

     Оцінка  загальної величини валового прибутку як основного джерела формування чистого прибутку та всіх структурних складових цього прибутку має велике значення для аналізу структури прибутку.

     На  формування прибутку підприємства впливають  різноманітні фактори. В узагальненому вигляді ці фактори можна поділити на зовнішні та внутрішні.

     Із  великої кількості факторів, які  впливають на чистий прибуток підприємства, доцільно досліджувати такі:

• зміни обсягу (товарообороту) реалізації товарів (робіт, послуг);
• зміни обсягів усіх видів прибутків, які формують чистий прибуток;
• зміни собівартості реалізованої продукції (витрат обертання).

     Для визначення впливу перелічених факторів на чистий прибуток підприємства використовують методичну форму.

     Далі  розраховують частки та суми впливу кожного  з перелічених показників на загальне зниження чистого прибутку.

     Вплив собівартості реалізованої продукції (витрат обертання) на прибуток від операційної діяльності визначають за формулою: 

     ΔПр₁ = С_р.п.п (В_о.п) – С_р.п.ф (В_о.ф), 

     де  С_р.п.п (В_о.п) та С_р.п.ф (В_о.ф) — собівартість реалізації продукції (витрати обертання) за планом у перерахунку на фактичний обсяг та фактично.

     Вплив оптових цін на зміну прибутку підприємства від операційної діяльності визначають за формулою: 

     ΔПp₂ = В_р.ф – В_р.п, 

     де  В_р.ф та В_р.п — виручка від реалізації фактична та за планом у перерахунку на фактичний обсяг реалізації.

     Вплив зміни обсягу реалізації товарів  на прибуток визначають за формулами: 

     ΔП_рз =

     або

     ЛП = ∙100, 

де  Пр_о.д.п — плановий прибуток від операційної діяльності підприємства;

ЛП  — відсоток виконання плану реалізації продукції, %;

Р_ф та Р_п — реалізація (товарооборот) відповідно фактична та планова.

     Вплив на прибуток від операційної діяльності підприємства фактора асортиментних  та структурних змін у реалізації товарів розраховують за формулою:

     ΔПр₄ = Пр_о.д.п1 - (Пр_о.д.п ∙ ЛП : 100), 

де  Пр_о.д.п1 — прибуток від операційної діяльності підприємства за планом, перерахованим на фактичну реалізацію товарів;

         Пр_о.д.п — прибуток від операційної діяльності за планом.

     Узагальнені дані аналізу впливу факторів на розмір прибутку підприємства від операційної діяльності наводять у таблиці (9.6).

     Аналіз  порогу прибутку як мінімального рівня  діяльності широко використовується в країнах з регульованою ринковою економікою для оцінки вигідності виробництва. Він базується на взаємозв'язку між обсягом виробництва (продажу), собівартістю та прибутком. В її основу покладена класифікація витрат стосовно обсягу виробництва на змінні та постійні.

     Собівартість  продукції планується тільки в частині  змінних виробничих витрат. Постійні витрати при цьому повністю списуються за рахунок доходів звітного періоду — маржинального доходу, тобто відносяться на зменшення маржі. Маржинальний дохід, чи маржа, являє собою різницю між виручкою від реалізації і змінною собівартістю та призначений для відшкодування постійних витрат та отримання прибутку. Іншими словами, прибуток у сумі з постійними витратами — це маржинальний дохід підприємства. Цей метод називається директ-кост. Використання його в управлінні дає змогу прийняти найефективніше рішення на основі аналізу взаємозв'язку між собівартістю, обсягом виробництва та прибутком.

     Наявність такої залежності використовується аналітиком для аналізу порогу прибутку, чи критичної (мертвої) точки обсягу виробництва. Цей аналіз дає змогу виявити ту кількість продукції, котру необхідно виробити та реалізувати, щоб відшкодувати змінні й постійні витрати за аналізований період. Точка критичного обсягу виробництва показує, що загальна сума маржі зі змінної собівартості відшкодовує загальну суму постійних витрат за певний період.

     Визначення  порогу прибутку здійснюється одним  чи кількома способами.

     Перший  спосіб — це побудова графіка критичного обсягу виробництва та знаходження  точки беззбитковості.

     Графік  дає змогу визначити точку, в  якій перетинаються витрати та виручка і в якій витрати на виробництво та збут продукції дорівнюють виручці від продажу. Ця точка називається точкою критичного обсягу виробництва, чи беззбитковості, у котрій підприємство покриває усі свої витрати чи отримує заданий мінімальний прибуток (поріг прибутку).

     При другому розв'язанні проблеми використовується модель формування фінансового результату за методом "Витрати—обсяг—прибуток". Він розраховується рівнянням:

     Результат (Р) — обсяг продажу (О ∙ Ц) - сума змінних витрат (ПВ_і ∙ О) - сума постійних витрат (ПЗ) = прибуток.

     Обсяг продажу і сума змінних витрат визначається як добуток фізичного обсягу продажу (О) відповідно на ціну одного виробу (Ц) та питомі змінні витрати (ПВ): 

     Р = Ц ∙ О - ПВ_і ∙ О – ПВ_і або Р = (Ц – ПВ_і) ∙ О - ПВ. 

     Зважаючи  на те, що у точці критичного обсягу реалізації прибуток дорівнює нулю, одержимо рівняння: 

     (Ц  – ПВ_і) ∙ О - ПВ = О; (Ц – ПВ_і) ∙ О = ПВ. 

     Оскільки  значення (Ц – ПВ_і) — це маржинальний дохід на один виріб, то формула набуває такого вигляду: 

     МД_і ∙ О = ПЗ. 

     Отже, точка беззбитковості дорівнює діленню  постійних витрат на маржинальний дохід на один виріб: 

     О =  

     На  підставі цього рівняння аналітиком може бути визначений комплекс управлінських  рішень.

     Таким чином, поріг прибутку чи поріг рентабельності — це така виручка від реалізації, за якої підприємство вже не має збитків, але ще і не має прибутків. Валової маржі вистачає на покриття постійних витрат, і прибуток дорівнює нулю.

     Різнобічна  виробнича, збутова, постачальна та фінансова діяльність підприємства одержує закінчену грошову оцінку в системі показників — фінансових результатів. В узагальненому вигляді найбільш важливими фінансовими результатами діяльності підприємства є показники, наведені у формі № 2 річної та квартальної бухгалтерської звітності.

     Обов'язковими елементами дослідження фінансових результатів діяльності підприємства є:

• аналіз змін кожного показника за поточний аналізований період (горизонтальний аналіз показників фінансових результатів за звітний період);
• аналіз структури відповідних показників та її змін ("вертикальний аналіз" показників);
• дослідження (хоча б у найбільш узагальненому вигляді) динаміки зміни показників фінансових результатів за ряд звітних періодів (тобто "трендовий аналіз" показників).

     Після того як виявлені основні фактори  утворення прибутку та збитків, аналізується порядок його розподілу та використання. Завдання аналізу розподілу прибутку полягає у виявленні відповідності між розподілом прибутку та результатами роботи колективу підприємства.

     З прибутку, який отримує підприємство, передусім сплачуються податки. Використання чистого прибутку визначається підприємством самостійно. Під використанням прибутку підприємства слід розуміти його спрямування на фінансування тих чи інших витрат. Тому використання прибутку підприємства — це насамперед використання чистого прибутку, тобто прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства і з якого сплачуються відсотки за кредит, штрафи, пені, неустойки.

     Інформація  про розподіл прибутку міститься у фінансовому плані, у формі №1 і №2. На підставі цих джерел порівнюється плановий та фактичний розподіл прибутку, виявляються відхилення та встановлюються їх причини.

     Підприємство  самостійно визначає, яку частку чистого  прибутку використати на накопичення, тобто капіталізувати його з метою розширення обсягів виробництва або підприємницької діяльності, а яку направити на споживання, тобто на створення заохочувальних заходів та соціальний розвиток.

     Із  чистого прибутку виплачується одноразова допомога працівникам у зв'язку із виходом на пенсію, надбавки до пенсій, оплата додаткових відпусток понад установленої чинним законодавством тривалості, надається матеріальна допомога тощо. Крім того, за рахунок чистого прибутку здійснюються витрати на безоплатне харчування або харчування за пільговими цінами працівників підприємств. Усі ці витрати чистого прибутку відносять до статті його використання — "На соціальні потреби".

     Важливою  проблемою оптимального використання чистого прибутку є раціональний його розподіл між витратами на накопичення та споживання з урахуванням умов ринкової кон'юнктури.

     Для аналізу використання чистого прибутку підприємства складається таблиця  за останні два роки за напрямами  використання чистого прибутку.

     Для систематичного пошуку конкретних джерел та резервів підвищення чистого прибутку на підприємстві слід не рідше одного разу на квартал оцінювати вплив на чистий прибуток підприємства усіх показників та факторів. Для цього потрібно насамперед з урахуванням специфіки підприємства щороку на основі багатоваріантних розрахунків планувати прибуток підприємства та систематично складати кошториси використання чистого прибутку за основними напрямами.

     У зв'язку з цим рекомендується багатоваріантне  планування прибутку підприємства, яке  доцільно здійснювати із застосуванням таких методів розрахунку: