Міжбюджетні відносини в Україні

   Податки і збори (обов'язкові  платежі) складають  кошик  доходів,  що закріплюються  за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються  при  визначенні  обсягів міжбюджетних трансфертів.

     До  доходів бюджетів міст Києва і  Севастополя зараховується 100 відсотків  загального обсягу прибуткового податку  з  громадян, що справляється на території  цих міст.

     До  доходів  бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного  значення зараховується 75  відсотків  від   загального   обсягу  прибуткового  податку  з  громадян,  що справляється на території цих  міст.

     До  доходів бюджетів міст районного  значення, сіл, селищ чи їх  об'єднань  зараховується  25  відсотків  від  загального обсягу прибуткового податку  з громадян, що справляється на цій  території.

     Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних  і  культурних  програм  територіальних   громад   доходи   бюджету  Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів,  які враховуються при  визначенні обсягів  міжбюджетних  трансфертів,  формуються  за рахунок:

• 25   відсотків   прибуткового   податку   з громадян,  що справляється на відповідній території;
• 25 відсотків плати за землю,  що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;
• плати    за   ліцензії   на   провадження   певних   видів господарської  діяльності  та  сертифікати,  що  видаються   Радою міністрів  Автономної  Республіки  Крим  та  обласними  державними адміністраціями.

   Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних  і   культурних   програм  територіальних  громад  доходи  районних бюджетів,  які враховуються при  визначенні  обсягів  між  бюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

• 50  відсотків прибуткового   податку   з   громадян,   що справляється на території сіл,  селищ,  міст районного значення та їх об'єднань;
• 15 відсотків плати за землю,  що сплачується на  території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
• плати    за   ліцензії   на   провадження   певних   видів господарської діяльності та сертифікати,  що  видаються  районними державними адміністраціями;
• плати  за  державну  реєстрацію  суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;
• надходження  адміністративних  штрафів,  що   накладаються районними   державними   адміністраціями  або  утвореними  ними  в установленому порядку адміністративними комісіями.

        Принципи використання місцевих  бюджетів  України 

     Формування  і розподіл видатків починається  на стадії планування, за основу беруться очікуване виконання бюджету  по видатках за попередній період. Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпряженні як Міністерства фінансів України, так і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання  показників по видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи  до кінця року дають змогу визначити  очікуване виконання бюджету  по видатках. Із одержаних видатків виключаються видатки яких не буде у плановому році.

     Видатки бюджету класифікуються за:

• функціями,    з    виконанням   яких   пов'язані   видатки (функціональна класифікація видатків);
• економічною характеристикою операцій,  при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);
• ознакою  головного  розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);
• за    бюджетними    програмами   (програмна   класифікація видатків).

     До  видатків,  які  здійснюються  з  районних  бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і  міст обласного   значення   та   враховуються   при  визначенні  обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

       1) державне управління:

• органи  місцевого  самоврядування  міст  республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;
• органи місцевого самоврядування районного значення;

      2) освіту:

• дошкільну  освіту  (у  містах республіканського Автономної Республіки Крим та містах обласного значення);
• загальну   середню   освіту:   загальноосвітні   навчальні заклади,    у   тому   числі:   школи-дитячі   садки   (для   міст республіканського Автономної Республіки  Крим  та  міст  обласного значення),   спеціалізовані  школи,  ліцеї,  гімназії,  колегіуми, вечірні (змінні) школи;
• заклади освіти для  громадян,  які  потребують  соціальної допомоги   та   реабілітації:   загальноосвітні   школи-інтернати, загальноосвітні  школи-інтернати  для  дітей-сиріт  і  дітей,  які позбавлені  піклування  батьків,  дитячі будинки, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї,  допомога на дітей,  які перебувають під опікою і піклуванням;
• інші державні освітні програми;

           3) охорону здоров'я:

• первинну   медико-санітарну,  амбулаторно-поліклінічну  та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю,  пологові будинки станції  швидкої та невідкладної медичної допомоги,  поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);
• програми  медико-санітарної  освіти  (міські  та   районні центри здоров'я і заходи по санітарній освіті);

           4) соціальний захист та соціальне  забезпечення: державні  програми  соціального забезпечення:  притулки  для неповнолітніх (у разі, якщо  не менше 70 відсотків кількості  дітей, які   перебувають   в   цих   закладах,  формується  на  території відповідного міста  чи району),  територіальні центри  і  відділення соціальної допомоги  на дому;

            5) державні  програми  соціального  захисту: 

• пільги ветеранам війни  і  праці,  допомога  сім'ям  з  дітьми,  додаткові  виплати населенню  на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні  виплати  за  пільговий  проїзд  окремих   категорій громадян;
• державні  програми  підтримки  будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;
• районні  та  міські  програми  і  заходи  щодо  реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
• державні    культурно-освітні    та   театрально-видовищні програми (театри,  бібліотеки,  музеї,  виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);

           6) державні  програми  розвитку  фізичної  культури і спорту: утримання   та   навчально-тренувальна   робота    дитячо-юнацьких спортивних  шкіл всіх типів (крім шкіл  республіканського Автономної Республіки  Крим і обласного значення),  заходи з фізичної культури  і      спорту      та      фінансова     підтримка     організацій  фізкультурно-спортивної   спрямованості   і   спортивних    споруд  місцевого значення.

     До  видатків,  які  здійснюються  з   бюджету   Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1. державне управління:
• представницьку і  виконавчу  владу  Автономної  Республіки Крим;
• обласні ради;
2. освіту;
3. охорону здоров'я;
4. соціальний захист та соціальне забезпечення;
5. культуру і мистецтво;
6. фізичну культуру і спорт.

     Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на  договірних  засадах  кошти  відповідних бюджетів для  виконання власних повноважень. Міські (міст республіканського Автономної Республіки  Крим та  міст  обласного  значення) ради та районні ради можуть передати видатки  на  виконання  всіх  або  частини   власних   повноважень Верховній  Раді  Автономної  Республіки  Крим  чи  обласній раді з передачею  відповідних коштів до бюджету Автономної Республіки Крим чи до обласного бюджету  у вигляді міжбюджетного трансферту. Сільські, селищні та міські (міст районного  значення) ради можуть передавати видатки  на виконання всіх  або  частини  власних повноважень  районній  раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у  вигляді  міжбюджетного трансферту. Передача   видатків   здійснюється  за  спільним  рішенням відповідних  рад на договірних  засадах.  Всі  угоди  про  передачу видатків укладаються  до 1 серпня року, що передує плановому.

          Бюджетні видатки  мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволені потреб соціально-економічного розвитку країни.

    Україна має в державній власності  окремі галузі і підприємства по виробництву  товарів загальнодержавного значення, які потребують коштів на реконструкцію  та оновлення. Тому видатки її бюджету  направляються не тільки на утримання  соціально-культурної сфери, органів  державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства — державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.

    Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому  направленні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної  необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обгрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна практика.

    У цьому зв'язку важливого значення набуває розробка науково обгрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах і районах із врахуванням їхніх економічних особливостей: промислова чи сільськогосподарська це область, постраждала та чи інша область, місто, район від аварії на Чорнобильської АЕС тощо.

    Плануючи  бюджетні витрати, регіон керує усім бюджетним процесом. Тут принагідно підкреслити, що плануються видатки  відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обгрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

    Хоча  в умовах ринкової економіки всі  бюджети самостійні — від державного до сільського, однак планування і доходів, і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні бюджети. Це здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоячих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів.

    РОЗДІЛ 3

    ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ  МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

      3.1. Стан і проблеми міжбюджетних відносин в Україні 

     У сучасних умовах модель відносин “регіони–центр” в Україні відповідає всім ознакам централізованої моделі. Органи місцевого самоврядування досі не мають ні чітко визначених обов’язків, ні достатньої фінансової бази. Місцеві органи влади займаються переважно виконанням делегованих державою повноважень, а не питаннями місцевого значення. Фінансування місцевих бюджетів через систему міжбюджетних трансфертів не спонукає їх до зацікавленості у збільшенні надходжень від власних та закріплених вихідних джерел.

     Проте не можна однозначно стверджувати, що децентралізована модель міжбюджетних відносин цілком відповідатиме устрою нашої держави. Для створення  ефективної моделі міжбюджетних відносин в Україні необхідно виявити  основні переваги як централізованої, так і децентралізованої моделі та застосувати їх основні принципи при створенні власної моделі. Тобто необхідно знайти баланс між  централізованою та децентралізованою  системою, який би врахував особливості  територіального, адміністративного  та державного устрою України. На зміну  повній централізації збирання і  розподілу коштів бюджету має  прийти реальне розмежування функцій, розподіл дохідної бази між рівнями  влади. Кожний рівень – центральний, регіональний, місцевий – повинен  мати власні податки і власні податкові  ставки. Крім того, необхідно підвищити  роль представницької влади регіонів у формуванні бюджету всієї держави, а їх виконавчої влади – у проведенні узгодженої політики виконання бюджету  на місцях.