Міжбюджетні відносини в Україні

Загальний порядок розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів

      У статті 98 Бюджетного кодексу визначено, що розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів  між державним і місцевими  бюджетами визначається на основі формули, яка затверджується Кабінетом Міністрів  України. Окрім цього, в статті встановлено  ключові параметри, що мають бути враховані у формулі, а саме:

• фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;
• кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;
• індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;
• прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування;
• коефіцієнт вирівнювання.

       Обсяг дотацій вирівнювання з державного бюджету, що надаються бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджету  міст Києва і Севастополя, бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та бюджетам районів, або коштів, що передаються з цих бюджетів до державного бюджету (T_i), визначається за загальним фондом бюджету адміністративно-територіальної одиниці як різниця між розрахунковим обсягом видатків (V_i), прогнозним показником обсягу доходів (кошика доходів), що акумулюються на її території (D_i) із застосуванням коефіцієнта вирівнювання α_i за єдиним типом формули:

      Прогнозні показники видатків, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, визначаються як добуток від множення кількості мешканців чи споживачів соціальних послуг на відповідний єдиний фінансовий норматив бюджетної забезпеченості з застосуванням коригуючих коефіцієнтів по кожному окремому бюджету.

      Розрахунок  прогнозного показника обсягу кошика доходів, закріплених за бюджетами місцевого самоврядування, та доходів, передбачених пунктами 1, 3 –5 частини другої статті 66 Бюджетного кодексу України, здійснюється шляхом застосування індексу відносної податкоспроможності відповідної адміністративно-територіальної одиниці, що обраховується на основі звітних даних про фактичні надходження відповідних податків, зборів до цих бюджетів за три останні бюджетні періоди (базовий період), що передують рокові, в якому формуються показники бюджету на плановий бюджетний період. При цьому враховуються втрати закріплених доходів відповідних місцевих бюджетів унаслідок надання пільг платникам податків, згідно з рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад.

      Розрахунок  обсягу доходів, закріплених за місцевими  бюджетами, здійснюється на підставі прогнозного  обсягу доходів зведеного бюджету  України, визначеного, у свою чергу, на підставі прогнозних основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий бюджетний період.

      У разі, якщо місцевий бюджет має перевищення  розрахункового обсягу доходів над  розрахунковими видатковими потребами, здійснюється негативний трансферт до державного бюджету у вигляді коштів, що передаються до державного бюджету. Щоб стимулювати місцеві бюджети, які доклали зусиль до наповнення власних скарбниць, держава не вилучає повністю всю суму, а дає премію. Для цього слугуватиме коефіцієнт вирівнювання .

      Зазначені кошти є додатковим фінансовим ресурсом місцевих бюджетів, що розподіляється органами місцевого самоврядування між галузями, видатки на які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.  

       РОЗДІЛ 2

      ОЦІНКА  ДІЇ МЕХАНІЗМУ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

2.1. Аналіз доходів і видатків державного бюджету

      Оскільки функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм — доходів і видатків, розглянемо економічну сутність цих категорій і форми їх прояву. Але насамперед необхідно з’ясувати відмінності в поняттях «державні доходи» і «доходи державного бюджету», а також відповідно «державні видатки» і «видатки державного бюджету».

      Державні  доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов’язана з формуванням  фінансових ресурсів у розпорядженні  держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави  і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються у розпорядженні  державних підприємств, є децентралізованими. Доходи бюджету посідають головне  місце у складі централізованих  державних доходів, але це поняття  більш вузьке, ніж доходи держави.

      Державні  видатки — це частина фінансових відносин, обумовлена використанням  централізованих і децентралізованих  доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему  бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки  державного бюджету — це лише частина державних видатків.

      Доходи  і видатки бюджету — це об’єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать  фінансовою базою діяльності держави, видатки — задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

      Формою  прояву категорії доходи бюджету  служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в  бюджет, а їх матеріальним втіленням — грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку, є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого — об’єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

      Головне матеріальне джерело доходів  бюджету — внутрішній валовий продукт. Якщо для покриття фінансових потреб його недостатньо, держава залучає національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь і залучених в процес відтворення природних ресурсів, яким розпоряджається суспільство на певний момент часу), а саме: доходи від приватизації державного майна, від продажу золотовалютного запасу та інших національних цінностей. Поповнення ресурсів бюджетного фонду може здійснюватись також на основі внутрішніх і зовнішніх позик і за рахунок емісії паперових грошей. Кошти, що залучаються державою на відплатній основі, — тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб, заощадження населення, іноземний капітал (через продаж на фінансовому ринку державних облігацій; отримання кредиту під заставу пакету акцій великих підприємств; отримання державних позик від окремих держав або від міжнародних фінансово-кредитних установ) від-ображають кредитний метод формування бюджетних ресурсів, що передбачає поворотність запозичень і платність за їх використання. Виходячи з цього, кошти мобілізовані на основі державних позик, необхідно розглядати не як джерело формування доходів бюджету, а як спосіб тимчасового поповнення бюджетного фонду. Аналогічно слід характеризувати й емісію паперових грошей, до якої держава вдається за надзвичайних обставин, коли отримання доходів і позик є затрудненим, а фінансування бюджетних витрат — невідкладним. Це найбільш непопулярний захід, оскільки він посилює інфляційні процеси і має негативні соціально-економічні наслідки. Разом з тим за своїм змістом кредитні надходження та емісійні доходи — це сума фактичної незбалансованості доходів та видатків бюджету. Таким чином, доходами бюджету є ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній і безповоротній основі згідно з чинним бюджетним і податковим законодавством. Співвідношення способів формування бюджетного фонду — на основі справляння бюджетних доходів, залучення позик і грошової емісії — різниться по країнах і в часі, залежить від конкретної економічної ситуації, від стану самої фінансової системи та ін.

      Склад бюджетних доходів, їх структура  органічно пов’язані з обсягами суспільного продукту і національного  доходу і визначаються фінансовою політикою  держави.

      Доходи  бюджету класифікують за різними  ознаками. Залежно від методів  мобілізації доходи бюджету поділяють  на податкові та неподаткові. Країни з ринковою економікою доходи своїх  бюджетів формують, в основному, за рахунок податків. У доходах центральних  бюджетів розвинутих країн вони досягають 80—90 %, а в США — більше 95 %. Неподатковими доходами бюджету є:

      доходи  від використання майна, що перебувають  у державній власності (орендна  плата від здачі в оренду державного майна; відсотки за залишками бюджетних  коштів на рахунках у кредитних організаціях; дивіденди за акціями, власником  яких є держава; повернення державних  і бюджетних креди-тів та ін.);

      доходи  від продажу майна, що перебувають  у державній та комунальній власності;

      проценти  і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить дер жаві в майні господарських товариств;

      доходи  від платних послуг що надаються  органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також  бюджетними установами;

      кошти, отримані в результаті застосування заходів громадянсько-правової, адміністративної і кримінальної відповідальності (штрафи, конфіскації, компенсації та інші суми примусового вилучення);

      інші  неподаткові доходи.

      У доходи бюджету можуть зараховуватись трансферти — перерахування від фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і урядів іноземних держав, інших органів державної влади на безоплатній та безповоротній основі.

      В Україні до числа офіційних трансфертів, які надходять з-за кордону, належать поточні надходження від секретаріату ООН за український контингент. До інших трансфертів належать специфічні гранти цільового призначення, а  також генеральні гранти, що не обумовлені конкретними цілями їх витрачання.

      Доходи  бюджету класифікують і за іншими ознаками, наприклад залежно від:

      державного  устрою держави розрізняють: а) в унітарній державі — доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів; б) в федеративній державі — доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих бюджетів;

      рівня бюджетної системи, за яким закріплюються  доходи, вони поділяються на власні і регулюючі;

      джерел  надходження виділяють доходи, що надходять від юридичних осіб і від населення;

      конкретних  видів прямих і непрямих податків (податок на прибуток підприємств, податок  на доходи громадян, податок на додану вартість, акцизний збір та ін.);

      громадянства  суб’єктів оподаткування — сплачувані резидентами або нерезидентами.

      Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу  коштів бюджетного фонду держави.

      Формою  прояву цих відносин є конкретні  види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу установити економічну природу і суспільне призначення  кожного виду бюджетних видатків, а кількісна — їх величину.

      Витратна  частина бюджету вирізняється різноманітністю, але в більшості країн призначена для фінансування загальнодержавних  програм (інвестиційні, економічні, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури та ін.). Бюджетні асигнування направляються  у вигляді субсидій, кредитів, державних  гарантій і поручительств для  фінансової підтримки фермерських  господарств, малих підприємств, житлового господарства тощо. Бюджет відіграє також важливу роль у соціальному захисті громадян, розвитку невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління та ін.

      З метою з’ясування ролі і значення бюджетних видатків в соціально-економічному житті держави фінансовою теорією  і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат. Однією із найважливіших  ознак такої класифікації є функціональна, яка відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави.

      Функціональний  поділ видатків дає змогу виявити  пропорції в розподілі бюджетних  коштів і, змінюючи їх, домагатися необхідних зрушень у галузевій структурі  суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості  усього суспільного розвитку потребує більше коштів бюджету спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її зростання.