Міжбюджетні відносини в Україні

      Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні і капітальні. Поточні  бюджетні видатки пов’язані із наданням бюджетних коштів юридичним і  фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. До цих затрат відносять: закупівлю товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і  соціальної інфраструктури (оплата праці  державних службовців, закупівля  предметів і матеріалів, необхідних для поточних господарських цілей, оплата транспортних і комунальних  послуг та ін.); трансферти населенню (пенсії, стипендії, допомоги, інші виплати); поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також нижчестоящим органам влади; виплату процентів за державним боргом та ін. У своїй сукупності поточні видатки формують звичайний (поточний) бюджет, на який припадає основна частина всіх бюджетних витрат.

      Важливим  критерієм класифікації витратної  частини бюджету є предметне  спрямування відповідних грошових потоків. При цьому у розвинених країнах виділяють п’ять основних груп бюджетних видатків: військові; втручання держави в економіку (включають затрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, на підтримку сільського господарства, забезпечення зайнятості, стимулювання експорту); утримання державного апарату управління; соціальні витрати (освіта, охорона здоров’я, соціальне страхування і соціальне забезпечення); надання субсидій і кредитів іншим державам. В Україні, з погляду предметної спрямованості, видатки бюджету поділяються на: фінансування управління; фінансування національної оборони; фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави; фінансування міжнародної діяльності; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів; видатки на обслуговування державного боргу; створення резервних фондів; інші витрати і виплати.

      В основі галузевої класифікації видатків бюджету лежить поділ економіки  на галузі і види діяльності. З урахуванням  цього витрати групуються за галузями: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок, освіта, охорона здоров’я, культура і т. п.

      Відомча ознака класифікації дає можливість у кожній групі бюджетних видатків виділити безпосередніх розпорядників  бюджетних коштів — відповідне міністерство, державний комітет, державне відомство  або іншу юридичну особу, якій надаються асигнування з бюджету. Таке групування витрат дає змогу забезпечити конкретно-адресний фінансовий контроль за використанням бюджетних ресурсів.

      Залежно від рівня управління, тобто з  урахуванням адміністративно-територіального  поділу країни, видатки бюджету в  унітарних державах поділяються  на видатки центрального бюджету  і видатки місцевих бюджетів, а  в державах з федеративним устроєм — на видатки федерального бюджету, видатки бюджетів суб’єктів Федерації і видатки місцевих бюджетів.

      Надання бюджетних коштів здійснюється у  таких формах:

      кошторисне  фінансування окремих бюджетних  програм — закладів, установ і  організацій бюджетної сфери;

      трансферти  населенню;

      бюджетні  кредити юридичним особам (у тому числі податкові кредити на сплату податків);

      субвенції і субсидії фізичним і юридичним  особам;

      бюджетні  інвестиції у статутні капітали діючих або новостворюваних юридичних  осіб;

      бюджетні  позики державним позабюджетним  фондам;

      міжбюджетні трансферти (дотації вирівнювання, субвенції, інші дотації);

      кредити іноземним державам.

      Форми бюджетного фінансування у подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше  відповідати потребам розвитку ринкової економіки. Для України особливо актуальним є перехід від принципу утримання бюджетних установ до програмно-цільового підходу у використанні бюджетних коштів.

      Практичне використання бюджетних відносин для  реалізації покладених на державу функцій  дає змогу визначити, що стан бюджетного фонду залежно від різного  співвідношення дохідної і витратної  частин бюджету може бути дефіцитним, профіцитним і збалансованим.

      Коли  видатки бюджету перевищують  його доходи, виникає від’ємне бюджетне сальдо, або дефіцит бюджету. Профіцит — позитивне сальдо бюджету, тобто перевищення доходів над видатками. Збалансованим є бюджет, у якому видатки й доходи рівні. В економічній літературі існує також думка, що теоретично збалансованим є бюджет, в якому дефіцит або профіцит не перевищують 1 % сукупного обсягу видатків.

      Основною  причиною виникнення бюджетного дефіциту є відставання темпів зростання  бюджетних доходів порівняно  зі зростанням бюджетних видатків. Конкретними причинами такого відставання  можуть бути:

      кризові явища в економіці, що супроводжуються  спадом виробництва, зниженням ефективності функціонування окремих галузей, інфляційними процесами;

      мілітаризація економіки в мирний час;

      надзвичайні обставини (війна, масштабні стихійні лиха);

      здійснення  значних централізованих вкладень у розвиток виробництва і зміну  його структури;

      надмірне  зростання соціальних видатків порівняно  із темпами зростання валового внутрішнього продукту.

      Основними причинами виникнення дефіциту державного бюджету в Україні були зниження обсягів виробництва й скорочення доходів бюджету, низька податкова дисципліна, наявність значного тіньового сектору в економіці, надмірні державні витрати за окремими статтями бюджету.

      Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому  періоді, та тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконані бюджету. Його ще називають касовим дефіцитом  — нестача коштів бюджету в  результаті незбігу термінів надходження  доходів і здійснення видатків.

      В умовах ринкової економіки, як стверджують  сучасні західні фінансові теорії, дефіцит може бути корисним у випадку, коли у разі спаду виробництва  держава витрачає більше грошей, ніж  одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної  спроможності населення. Споживачі  починають більше купувати, підприємці — більше продавати. Унаслідок цього  зростають обсяги виробництва і  скорочується безробіття.

      Проте в період піднесення економіки держава  не може дозволити собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для певного періоду, тобто  протягом економічного циклу. В окремі роки з метою стимулювання ділової активності держава може допускати дефіцит бюджету.

      Наведені  міркування не стосуються сучасної економіки  України, оскільки вона тільки трансформується в ринкову.

      Фінансування  дефіциту бюджету розраховується на чистій основі, тобто з обсягів  валових надходжень запозичених  коштів вираховуються платежі з  погашення основної суми боргу:

      

      В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна визначити таким чином:

      ВD = МВ + D + e • D*,

      де  ВD — показник дефіциту бюджету;

      МВ  — грошова база;

      D — внутрішній борг;

      D* — зовнішній борг в іноземній  валюті;

      е — валютний курс.

      Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням  існує рівновага, тобто перше  дорівнює другому:

      

      Характер  фінансування державного сектору і  бюджетного дефіциту має різні макроекономічні  наслідки. Найбільш негативний вплив  справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову  базу та розмір грошової маси. При монетизації  дефіциту держава отримує сеньйораж  — дохід від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення  приросту грошової маси над приростом  реального ВВП, наслідком чого є  зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний  податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь  держави.

      Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють  на короткострокові та довгострокові. Короткострокові — це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема «витіснення». Довгострокові — економічні наслідки державного боргу, відомі як «тягар боргу». Украй негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) значного розміру бюджетного дефіциту потребують використання загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Якщо в процесі виконання бюджету має місце перевищення граничного рівня дефіциту або значне скорочення надходжень дохідних джерел бюджету, то вводиться механізм секвестру видатків. Секвестр бюджету полагає в пропорційному зниженні бюджетних видатків (на 5, 10,15 і т. д. відсотків) щомісячно за всіма статтями бюджету протягом того періоду, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають захищені статті, склад яких в Україні визначає Верховна Рада.

2.2. Принципи формування і використання місцевих бюджетів 

     Обласні, міські, районні ради народних депутатів  затверджують міський, районний  бюджети  – у загальній сумі доходів  – з виділенням окремих доходних джерел, і в загальній сумі видатків з виділенням всіх асигнувань на фінансування підпорядкованого господарства соціально-культурних заходів, соціального захисту населення, на утримання органів державної  влади та їх виконавчих органів, а  також розмір оборотної касової  готівки. Для бюджетів нижчого рівня  затверджуються нормативи відрахувань  від загальнодержавних податків і зборів, розміри дотацій чи субвенцій.

   Доходи  бюджету класифікуються за такими розділами:

1. податкові надходження;
2. неподаткові надходження;
3. доходи від операцій з капіталом;
4. трансферти.

       Податковими     надходженнями    визнаються    передбачені податковими  законами України загальнодержавні  і  місцеві  податки, збори  та інші обов'язкові платежі.  Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької  діяльності; адміністративні    збори    та    платежі,    доходи   від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження. Трансферти  -  це  кошти,  одержані  від   інших   органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

     Склад доходів, що закріплюються за бюджетами  місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів:

   До   доходів,  що  закріплюються  за  бюджетами  місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів  між бюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

• прибутковий  податок  з  громадян  у  частині,  визначеній Бюджетним  Кодексом України;
• державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
• плата   за   ліцензії   на   провадження   певних    видів господарської діяльності та сертифікати,  що видаються виконавчими органами відповідних рад;
• плата за  державну  реєстрацію  суб'єктів  підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;
• плата  за  торговий  патент  на  здійснення  деяких  видів підприємницької  діяльності  (за  винятком  плати   за   придбання торгових  патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями,  заправними  пунктами),  що  справляється   виконавчими органами відповідних рад;
• надходження   адміністративних  штрафів,  що  накладаються виконавчими  органами  відповідних  рад  або  утвореними  ними   в установленому порядку адміністративними комісіями;
• єдиний  податок  для  суб'єктів  малого  підприємництва  у частині, що належить відповідним бюджетам.