Міжбюджетні відносини в Україні

План:

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В  УКРАЇНІ

1.1.Поняття та  механізм міжбюджетних відносин

1.2. Основні етапи  розвитку міжбюджетних відносин  на Україні

1.3. Законодавча  база формування міжбюджетних  відносин на Україні

РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА ДІЇ МЕХАНІЗМУ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

2.1. Аналіз доходів і видатків державного бюджету

2.2. Принципи  формування і використання місцевих бюджетів

РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ  МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

3.1. Стан і проблеми міжбюджетних відносин в Україні

3.2. Удосконалення міжбюджетних відносин як елемент реформування місцевих бюджетів 
 
 

 
 

      РОЗДІЛ 1 

       

      ТЕОРЕТИЧНІ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ 
 

1. Поняття та механізм міжбюджетних відносин

 

    Чітке розмежування обов'язків між органами влади, яке передбачає закріплення за кожним рівнем як власного доходу, так і відповідної частки загальнодержавних податків для фінансування покладених на них обов'язків, повинно стати основоположним принципом побудови системи державних фінансів. Такий підхід дає можливість не тільки здійснювати ефективну фінансову та бюджетну політику, а й точно оцінювати внесок кожного рівня влади в економічний розвиток регіону. Тим самим досягається прозорість системи фінансових відносин, яка виключатиме суб'єктивізм та застосування суто диктаторських важелів впливу органів вищого рівня на нижчий. Водночас така система забезпечуватиме можливість реального контролю за витрачанням коштів як з боку відповідних державних органів, так і громадськості. Крім того, розподіл має бути стабільним, оскільки однією з головних причин неспроможності місцевих бюджетів забезпечити фінансування необхідних мінімальних видатків полягає у відсутності сталих джерел надходження коштів.

      Одним з пріоритетних завдань в Україні  залишається питання фінансового  забезпечення діяльності місцевих органів  влади, бюджетна спроможність місцевого самоврядування виконати надані йому законами України повноваження.

      З 2000 p. трансферти місцевим бюджетам почали обчислюватися за єдиною для всіх територій формулою. Очевидно, що ця формула не враховує всіх особливостей на місцях, що тягне за собою значні нарікання з боку місцевої влади, але, з іншого боку, вона є прогресивним фактором реформування міжбюджетних відносин.

      Бюджетний кодекс визначає загальні положення  здійснення міжбюджетних відносин, метою  регулювання якими є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених  законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які  повинні забезпечувати виконання  цих повноважень. Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України .

      Бюджетне  законодавство визначає види видатків, що виконуються за рахунок коштів окремих ланок бюджетної системи, і таким чином конкретизує  бюджетні повноваження відповідних  органів державної влади та місцевого  самоврядування.

      Зокрема, згідно зі ст. 82 БК України видатки  на здійснення повноважень, що виконуються  за рахунок коштів державного бюджету  та місцевих бюджетів, поділяються  на:

      1) видатки на забезпечення конституційного  ладу держави, державної цілісності  та суверенітету, незалежного судочинства,  а також інші передбачені кодексом  видатки, які не можуть бути  передані на виконання Автономній  Республіці Крим та місцевому  самоврядуванню. Ці видатки фінансуються  за рахунок коштів Державного  бюджету України;

      2) видатки, які визначаються функціями  держави та можуть бути передані  на виконання Автономній Республіці  Крим та місцевому самоврядуванню  з метою забезпечення ефективнішого  їх виконання на основі принципу  субсидіарності;

      3) видатки на реалізацію прав  та обов'язків Автономної Республіки  Крим і місцевого самоврядування, які мають місцевий характер  та визначені законами України.

      Видатки, визначені у пунктах 2 і 3, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з  Державного бюджету України.

Розмежування  видів видатків, визначених у пунктах 2 і 3 ст. 82 Кодексу, між місцевими  бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяють на такі групи:

      1) перша група – видатки на  фінансування бюджетних установ  та заходів, які забезпечують  необхідне першочергове надання  соціальних послуг, гарантованих  державою, і які розташовані найближче  до споживачів. Ці видатки здійснюються  з бюджетів сіл, селищ, міст  та їх об'єднань;

      2) друга група – видатки на  фінансування бюджетних установ  та заходів, які забезпечують  надання основних соціальних  послуг, гарантованих державою для  всіх громадян України. Ці видатки  здійснюються з бюджетів міст  республіканського Автономної Республіки  Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів;

      3) третя група – видатки на  фінансування бюджетних установ  та заходів, які забезпечують  гарантовані державою соціальні  послуги для окремих категорій  громадян, або фінансування програм,  потреба в яких існує в усіх  регіонах України. Ці видатки  здійснюються з бюджету Автономної  Республіки Крим та обласних  бюджетів 

      З бюджетів міст Києва та Севастополя  здійснюються видатки всіх трьох  груп.

      Реформування  міжбюджетних відносин, яке поступово  відбувається в Україні, нормативним  підґрунтям якого став прийнятий  Бюджетний кодекс, має на меті розв'язання кількох актуальних завдань для  органів державної влади та місцевого  самоврядування. Зокрема, перед Україною стоїть завдання забезпечити в повному  обсязі місцеві бюджети фінансовими  ресурсами, необхідними для виконання власних та делегованих повноважень. Мають бути створені умови для економічної заінтересованості місцевих органів влади збільшувати податкові надходження на відповідній території, а також розширювати базу оподаткування.

      Місцеві органи заінтересовані збільшити питому вагу власних джерел надходжень у  структурі місцевих бюджетів. Однією з підстав реалізації такої мети є запровадження єдиного алгоритму  обчислення планових обсягів доходів  місцевих бюджетів. Зокрема, базовим  чинником при розрахунку мінімальної  кількості видатків, необхідних для  фінансування з місцевих бюджетів, став фінансовий норматив бюджетної  забезпеченості, що використовується для визначення розподілу міжбюджетних трансфертів. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовується на реалізацію бюджетних програм, на кількість  мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо та коригується коефіцієнтами. Загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних  програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.

      Здійснюючи  розмежування видаткових повноважень  між державним та місцевими бюджетами, а також між власними та делегованими повноваженнями бюджетів місцевого  самоврядування, слід паралельно запровадити  й стимули для ефективнішого  використання бюджетних коштів.

      Бюджетний кодекс передбачає, що територіальні  громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах  кошти відповідних бюджетів для  виконання власних повноважень. Міські (міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного  значення) ради та районні ради можуть передати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень  Верховній Раді Автономної Республіки Крим чи обласній раді з передачею  відповідних коштів до бюджету Автономної Республіки Крим чи до обласного бюджету  у вигляді міжбюджетного трансферту. Сільські, селищні та міські (міст районного  значення) ради можуть передавати видатки  на виконання всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту.

      Міжбюджетні трансферти являють собою кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого і поділяються на: дотацію вирівнювання; субвенцію; кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

      У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні  трансферти місцевим бюджетам:

      1) дотація вирівнювання бюджету  Автономної Республіки Крим, обласним  бюджетам, бюджетам міст Києва  та Севастополя, районним бюджетам  та бюджетам міст республіканського  Автономної Республіки Крим та  міст обласного значення;

      2) субвенція на здійснення програм  соціального захисту;

      3) субвенція на компенсацію втрат  доходів бюджетів місцевого самоврядування  на виконання власних повноважень  внаслідок надання пільг, встановлених  державою;

      4) субвенція на виконання інвестиційних  проектів;

      5) інші субвенції .

      Закон про Державний бюджет на поточний бюджетний період містить виключний  перелік та розмір дотацій вирівнювання та субвенцій. Зокрема, в законі на 2003 p. передбачено здійснення дотацій усім регіонам України та деяким містам обласного значення. Те саме стосується і субвенцій.

      Дотація вирівнювання визначається як перевищення обсягу запланованих згідно з вимогами законодавства та чинними актами про бюджет видатків, який обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів. Вона не має цільового призначення і використовується у бюджеті нижчого рівня для збалансування доходів і видатків. Міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.

      На  відміну від дотацій, субвенції  мають чітко визначене цільове  призначення. Їх надання супроводжується  обов'язковою звітністю щодо використання, а у разі неповного використання коштів виділеної субвенції або  у зв'язку з нецільовим використанням  ці кошти мають бути повернені. Надання  субвенцій передбачається, зокрема, за такими підставами.

      Надання державою податкових пільг, що зменшують  доходи бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень, має супроводжуватися внесенням  змін до Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період, що передбачають надання субвенції  на компенсацію відповідних втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування.

      Субвенція на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування надається з одного місцевого бюджету іншому для компенсації цих видатків. Умови утримання об'єктів спільного користування чи ліквідації негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування та надання субвенції визначаються на договірних засадах між надавачем субвенції та її отримувачем.

      Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються з Державного бюджету України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування. Такі субвенції надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів.