Еволюція та генезіс фінансів

    У XIX ст. ситуація змінилася у зв'язку зі зростанням потреби уряду в  грошових коштах. Російська імперія  робила постійні зовнішні запозичення для покриття бюджетного дефіциту. Державний борг збільшувався не тільки в абсолютних обсягах, а й відносно розміру бюджету. Якщо на початку XIX ст. сума державного боргу дорівнювала майже чотирьом річним бюджетам Росії, то напередодні селянської реформи 1861 р. державний борг перевищував щорічний державний бюджет вже приблизно у вісім разів. З середини 80-х років XIX ст. Росія за величиною державного боргу займала третє місце після Франції та Великої Британії, а за виплатою відсотків за борги — друге.

    На  початку XX ст. у Росії розвивалися  різні форми місцевого кредиту: облігаційні й безоблігаційні позики, кредити державного, земельних, комерційних  і громадських банків, емісійний  курс міських позик був нижчий від курсу державних позик внаслідок низки несприятливих чинників (незручної системи тиражів, роздрібненості позик, нестійкості курсу).

    Міські  облігації не входили до складу боргу  Росії, оскільки не гарантувалися державою, яка тільки контролювала емісію муніципальних  облігацій, приймала їх для оплати за казенними підрядами, а також видавала грошові позики через Держбанк під заставу цих цінних паперів. На розсуд уряду була представлена можливість конвертації муніципальних позик у державні, що збільшувало видатки державного бюджету. З початком Першої світової війни розвиток муніципального кредиту перервався. Для фінансування військових потреб Росія залучала державні позики. Політику царського уряду продовжив Тимчасовий, який за час свого існування отримав чотири позики від США.

    Анулювання державних позик, отриманих царським урядом, було одним із фінансових рішень більшовиків у 1918 р., що дало їм можливість стримати збільшення видатків державного бюджету. Державний кредит СРСР офіційно був запроваджений з 1922 р. й активно використовувався як форма мобілізації додаткових грошових коштів на загальнодержавні програмні для збалансування доходів і видатків державного бюджету, оскільки бюджетний дефіцит законодавчо не був визнаний. В Україні державний кредит набув подальшого розвитку і використовувався з метою покриття дефіциту державного бюджету.

    На  певних історичних етапах розвитку суспільства  під фінансами розуміли форми  і методи залучення державою грошових коштів на фінансування соціальних та економічних програм. У кінці XIX ст. фінанси визначали як відносини, що виникають у процесі утворення централізованих грошових коштів і призначені на суспільні потреби. З розвитком товарно-грошових відносин до фінансів, крім державних, стали відносити фінанси суб'єктів господарювання, фінансовий ринок, міжнародні фінанси. Ринкова економіка, наявність різних форм власності, інтеграційні процеси вимагають залучення нових форм і методів перерозподілу валового внутрішнього продукту для забезпечення всіх суб'єктів фінансовими ресурсами, достатніми для ефективної діяльності.

    Так, у Радянському Союзі фінанси  підприємств характеризувалися  такими ознаками: суворе регулювання  фінансових відносин із затвердженням  виробничих і фінансових показників; лише фондова форма формування і  використання грошових коштів; значна участь держави через бюджети у фінансуванні капітальних вкладень, приросту нормативу власних оборотних коштів, покриття планових збитків; значний перерозподіл коштів у межах об'єднання, галузі, держави. Соціалістичний спосіб виробництва і розподілу національного доходу в Союзі PCP виявився неефективним і криза в економіці, фінансах, політиці призвела до його руйнування.

    З проголошенням переходу до ринкової економіки в Україні відбувається застосування нових більш досконалих форм фінансових відносин, які відповідають суспільному розвитку.

    На  сьогодні Україна — незалежна  суверенна держава, за державним  устроєм — парламентсько-президентська  республіка. За роки незалежності в  Україні сформувалися стійкі тенденції  становлення ефективних ринкових відносин, зміцнилася бюджетна система, нині відбувається відповідне реформування податкової системи.

    Розглядаючи розвиток сучасної фінансової системи  України, можна стверджувати, що вона перебуває на тому етапі еволюції, який характеризується великою кількістю  ланок фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин.

2.Анализ  фінансово-господарської  діяльності підприємства

       Перш  ніж приступити до оцінки ліквідності  підприємства необхідно усвідомити, що ліквідність означає здатність підприємства перетворити активи в гроші швидко і без утрат його ринкової вартості.

       Оцінка  ліквідності підприємства дозволить  нам проаналізувати його здатність вчасно й у повному обсязі погасити поточні зобов'язання - короткострокову кредиторську заборгованість.

       Для оцінки ліквідності нам слід розрахувати  наступні коефіцієнти:

1. коефіцієнт  поточної ліквідності

2. коефіцієнт  швидкої ліквідності

3. коефіцієнт  абсолютної ліквідності

4. коефіцієнт  оборотності запасів

5. коефіцієнт  оборотності дебіторської заборгованості

6. коефіцієнт  оборотності кредиторської заборгованості

       Важливо розуміти, що перші три коефіцієнти, що розраховуються на підставі даних форми №1 «Баланс» шляхом зіставлення поточних активів і поточних зобов'язань підприємства, характеризують достатність поточних активів для погашення боргів протягом року. Четвертий, п'ятий і шостий коефіцієнти розраховуються на підставі форми №1 «Баланс» і форми №2 «Звіт про фінансові результати» і дозволяють оцінити ефективність використання активів.

       Насамперед варто усвідомити, що поточні активи- це активи, що постійно звертаються в процесі господарської діяльності підприємства і включають оборотні активи і витрати майбутніх періодів. Оборотні активи являють собою кошти і їхні еквіваленти, які не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати складання балансу. Облік цих активів відповідно до Інструкції №291 ведеться на рахунках класу 2 «Запаси» і класу 3 «Засоби, розрахунки й інші активи». У балансі вони відбиваються в рядках 100-260 роздділу II Активу.

       Витрати майбутніх періодів. Віднесення витрат майбутніх періодів до поточних активів порозумівається наступним незважаючи на те що це витрати. Оплачені наперед, тобто зроблені заради одержання прибутку очікуваної в майбутньому, цілком імовірно, що частина цього прибутку може бути отримана протягом одного  року чи операційного циклу підприємства. Таким чином, витрати майбутніх періодів зберігають кошти підприємства.

       Відповідно  до вимоги пункту 13 МСБО 13 «Представлення поточних активів і поточних зобов'язань» серед статей, що включаються до складу поточних активів, повинні бути витрати майбутніх періодів, що, як очікується, будуть цілком використані (списані) протягом одного року починаючи з дати балансу.

       Відповідно  до Інструкції №291 витрати майбутніх  періодів враховуються на однойменному рахунку 39 і згідно П(З)БО 2 відбиваються в розділі III Активу Балансу в рядку 270. Прикладом таких витрат є витрати, зв'язані з підговчими роботами в сезонних галузях промисловості, з освоєнням нових виробництв і агрегатів, оплачені авансом орендні платежі, оплата страхового поліса, підписка на газети, журнали, періодичні і довідкові видання і т.д.

       Отже, у рядку 270 «Балансу» у складі витрат майбутніх періодів розраховуються витрати, що підлягають списанню як протягом 12 місяців з дати балансу, так і в більш пізніше час.

       Доречно нагадати, що статті Балансу, що включають  активи чи зобов'язання, що підлягають використанню (погашенню) як протягом періоду, меншого чим 12 місяців з дати балансу, так і в більш тривалий період часу повинні бути розкриті в примітках до фінансової звітності в тій їхній частині, що буде використана (погашена) протягом терміну, що перевищує 12 місяців з дати балансу.

       Таким чином, інформацію про витрати майбутніх  періодів, що підлягають списанню протягом 12 місяців з дати балансу, можна  одержати, використовуючи дані рядку 270 Балансу і приміток до звітів. 

       Розрахуємо перші три коефіцієнта ліквідності:

1. Коефіцієнт поточної ліквідності.

Логіка числення даного показника полягає в тім, що підприємство погашає поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок поточних активів. Інші назви цього коефіцієнту - коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт покриття. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують   по величині поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче. Коефіцієнт розраховується по формулі: 

                         Оборотні                      Витрати

                         Активи             +    майбутніх періодів

Коэф. поточної   (стор. 260)                            (стор.270)*

ліквідності   =                                                                                    ,       (2,1)

                              Поточні                     Доходи майбутніх

                          Зобов'язання      +           періодів

                               (стр. 620)                          (стор. 630)**

Розрахуємо на початок року: 

Розрахуємо на кінець року: 

       Коефіцієнт  покриття, рівний 2 чи 2:1, свідчить про сприятливий стан ліквідності активів підприємства. Такий підхід порозумівається сформованою практикою відповідно до якої при ліквідації активів їхня продажна ціна на аукціоні складає приблизно половину їхньої ринкової вартості. Іншими словами, якщо вартість активів знизиться на половину, виторгу, що залишилося, буде досить для погашення поточної заборгованості в тому випадку, якщо до ліквідації коефіцієнт був дорівнює 2:1.