Курс лекций по "Предпринимательству"

В цьому разі ключовим чинником підприємницького успіху є менеджмент. В основу нового підприємства покладається ідея – продукт або послуга, які перебувають на стадії проекту, реалізації або отримання прибутків, що можуть бути значними. Проте у венчурного підприємства немає досвіду ведення бізнесу, тобто життєздатних, дієвих, організованих «виробничих координат», виходячи з яких робітники можуть впевнено стверджувати, в якому напрямі вони рухаються. Тому якщо нове венчурне підприємство не трансформується поступово у новий бізнес і якщо в ньому не налагодять ефективну систему менеджменту, то таке підприємство довго не виживе незалежно від цінності самої ідеї, покладеної в його основу, від суми інвестицій, від якості продукту та інтенсивності попиту на його продукцію.

Успішний підприємницький менеджмент у новому ризиковому підприємстві повинен відповідати таким основним вимогам:

       орієнтації на ринок;

       ретельному плануванні доходів і видатків, грошових потоків і потреб у капіталі;

       формуванню команди менеджерів вищого рівня ще задовго до того, як така команда реально знадобиться новому підприємству, і задовго до того, як таке підприємство зможе утримувати таку команду;

       визначенню ролі, сфери діяльності та відносин з іншими співробітниками підприємця-засновника.

Загалом шляхи підвищення ефективності підприємництва    такі:

       створення соціально-економічних передумов забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу;

       вдосконалення правової системи забезпечення розвитку підприємництва;

       зміцнення національної грошової одиниці;

       зниження інфляції до мінімальних меж;

       реалізація системи фінансової підтримки підприємництва;

       систематизована підготовка професійних кадрів для організації бізнесу;

       реальна протидія тіньовій економіці в бізнесі тощо.

Щодо останнього зазначимо наступне. У 2009 році частка тіньової економіки досягла 36% від ВВП України. Така ситуація може пояснюватися тим, що тіньовий бізнес легше та швидше пристосувався до кризи в економіці. Причому така реакція підприємницького сектору на кризу актуальна майже в усіх західних країнах.

Розділ 2 Особливості формування та використання

бізнес-культури в організації

2.1. Бізнес-культура

Культура може розглядатись як початкове підґрунтя будь-яких суспільних і, зокрема, бізнес-процесів. При цьому необхідне відображення культурного чинника на всіх рівнях його застосування. Культура – це об’єктивна категорія, що є першоджерелом розвитку етичних, естетичних, історичних, соціальних, економічних та інших сфер існування людства.

Слід зазначити, що до культури підприємства звертаються дуже часто, і насамперед в часи кризи, проте й досі тривають дискусії з приводу того, що означає це поняття. Разом із тим популярним є погляд, згідно з яким під культурою підприємства (організації) слід розуміти сукупність норм, думок і цінностей, які створюють поведінку керівних кадрів (адміністративну поведінку) та співробітників підприємства (організаційну поведінку).

Оскільки спосіб мислення та поведінки керівників і співробітників завжди відображається на продуктивності роботи підприємства і разом з тим на ставленні до клієнтів, “вирівнювання” (“виправлення”) культури підприємства є основною передумовою для створення відповідної концепції його функціонування. Це означає, що провадження ефективних бізнес-процесів на підприємстві залежить від того, яким чином вагомі ознаки підприємницької та інноваційної концепцій співвідносяться з бізнес-культурою. Керівництво підприємства може сприяти цьому за допомогою внутрішньовиробничих заходів стосовно персоналу, а саме показувати приклад відповідної усвідомленої поведінки: керівні кадри виконують на підприємстві функцію зразка для своїх підлеглих, якій останні повинні віддавати належне.

Будь-яке підприємство є частиною економічної культури країни і нею обумовлене. Разом із тим воно має свою власну культуру. Підприємство розуміють як певну самостійну культурну систему, що розроблює оригінальні зразки уявлень і орієнтацій, які “створюють” як співробітників, так і функціональні сфери на виробництві.

Основними положеннями бізнес-культури є такі:

        культура підприємства є не тільки його важливою внутрішньою змінною, але й основою існування: вона є підґрунтям формування організаційної структури управління підприємством;

        бізнес-культура є частиною національної та світової культур і одночасно вона повторює їх ознаки в рамках специфічної структури підприємства;

        бізнес-культура включає місію підприємства (найважливішу мету його існування та розвитку); цінності, що розділяють люди, які працюють на підприємстві; традиції, норми і правила поведінки, а також моральні та естетичні принципи, на яких вони ґрунтуються;

        культура підприємства є певною цілісністю, яка одночасно складається з елементарних частин – множини індивідуальних і особистих культур, що належать людям, які на ньому працюють;

        слід розрізняти культуру мислення та культуру поведінки окремого працюючого. Останній може міркувати одними цінностями, а на справі виконувати те, що відповідає іншим цінностям (як правило, цінностям підприємства), тобто людина “грає роль” на підприємстві. Найефективніші підприємства, яким вдалося завдяки ідеології та практичним діям сумістити культуру мислення та поведінки своїх працівників.

Багатогранне поняття культура, відтінки якого виявляються в таких його визначеннях, як “культура організації”, “культура підприємства”, “бізнес-культура” та деяких інших, є невід’ємною складовою частиною літератури з менеджменту та підприємництва. Слід зазначити, що вчені та практики в галузі менеджменту та підприємництва впродовж тривалого часу мало звертали уваги на значення чинника внутрішньої культури підприємства. Вперше про культуру в управління заговорив у 1938 році Ч. Барнард при аналізі виконавчої влади. І тільки у 80-ті роки ХХ ст. увага до цього питання знову повернулась, і вже на рівні підприємства.

У широкому розумінні культура (від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною за історію її існування.

Культура поведінки – сукупність моральних вимог, які становляться для людини складовою частиною її звичок і навиків, які виявляються в повсякденній поведінці. Культура є породженням свідомості.

Культуру організації можна розглядати як систему цінностей, філософію, яку поділяють усі працівники. Організаційна культура змінює внутрішні зв’язки між працівниками і структурними підрозділами, сприяє посиленню мотивації роботи працівників, забезпечує більш ефективну координацію, ніж формальна система контролю і планування. Вона сприяє також покращанню якості інформації і більш широкому використанню її в діяльності підприємства.

Культура підприємства – широке поняття і включає її історію і традиції, спомини про славетні часи і успішне подолання різноманітних труднощів, а також анекдоти та легенди, які ветерани розповідають новачкам.

До культури підприємства відносять не тільки назви марок продукції, які воно випускає, а й соціальні контакти співробітників поза його межами: спілки, спортивні команди тощо.

Уся структура культури підприємства являє собою тугий клубок навколо культурного фокуса, ядра культури. Цей фокус культури створений з основоположних цінностей і догматів віри, згідно з якими деякі манери поведінки і певні цінності мають переважати над іншими.

Культуру підприємства характеризують:

        цінності – те, що люди цінять у своєму житті в межах організації: своє становище, титули,  просування по службі, саму роботу;

        віра в керівництво, в успіх, у свої сили, у взаємодопомогу, в етичну поведінку, у справедливість тощо;

        комунікаційна система і мова спілкування, використання усної, письмової невербальної комунікації, абревіатур, жестикуляцій та ін.;

        усвідомлення часу, ставлення до нього і його використання: ступінь точності часу у робітників, дотримання часового розпорядку і заохочування до цього;

        стосунки між людьми, які різняться за віком і статтю, статусом і владою, досвідом і знаннями, релігією і громадянством, а також шляхи і методи вирішення конфліктів, що виникають;

        процес розвитку і освіти робітника: процедури інформування робітників, порядок участі в навчальних програмах, значення на підприємстві процесу підвищення кваліфікації;

        трудова етика і методи стимулювання: ставлення до роботи і відповідальність за доручену справу; розподіл праці і виконання посадових обов’язків; оформлення та чистота робочого місця; якість роботи; оцінка роботи і винагорода; шляхи просування по службі;

        зовнішній вигляд, одежа, що й як їдять робітники, діловий стиль.

Згідно з вищевикладеним основні елементи культури підприємства – це:

       цінності, соціальні установки;

       моральні принципи і ділова етика;

       методи мотивації робітників;

       організація праці та способи контролю;

       стиль керівництва;

       шляхи вирішення конфліктів;

       способи прийняття рішень, комунікації.

Таким чином, культура підприємства – це не тільки оригінальне поєднання цінностей, відносин, норм, звичок, традицій, форм поведінки та ритуалів, але й усе середовище існування підприємства, притаманний йому стиль відносин і поведінки. Кожне підприємство має свою індивідуальну культуру, яка впливає на ефективність його роботи. Бізнес-культура піддається формуванню та зміні, і на це повинна бути спрямована активність вищого керівництва підприємства.

Культура підприємства – це доволі стабільний набір положень, загальних понять, цінностей, переконань, норм поведінки, які не потребують доказів і створюють опору для функціонування та розвитку підприємства. Культура включає жаргон і сленг, гумор, жарти та інші форми, все що підтримує демократичний стиль поведінки на підприємстві. Вона може включати й більш сильні ідеології, які роблять підприємство консервативним, оскільки дії та рішення здійснюються в рамках конкретної ідеології.

Різні за типом організації мають різну культуру. Для прикладу порівняємо культуру адміністративних закладів та інноваційних компаній.

Культура адміністративних закладів характеризується сталими традиціями, ритуалами і підкресленою ієрархією. Рішення ухвалюються в умовах зниженого ризику, а зворотний зв'язок, як правило, слабкий. Кооперування співробітників має відносний характер. Співробітники – це акуратні, але одночасно обережні та педантичні люди. На першому плані стоїть форма, а результату властива вторинність. Майже відсутній зв'язок між результатом і винагородою. Сильно виражена орієнтація на внутрішні проблеми виявляється у відпрацьованій системі документообігу. В управлінні використовуються в основному авторитарні методи. Адміністративна культура зазвичай асоціюється з бюрократизмом і слабкою гнучкістю.

Культура інноваційних компаній має явно виражену орієнтацію на майбутнє. Багато рішень ухвалюються в умовах високого ризику. Співробітники працюють обережно, терпляче і цілеспрямовано. Проте вони вимушені долати тривалий період невизначеності в умовах мінімального зворотного зв'язку або його повної відсутності, що пов’язано з ризиком. Ця культура розвиває ініціативу, творчість, а також колективізм і групову діяльність.

Як уже зазначалося вище, культура кожної організації є глибоко індивідуальною. Серед адміністративних установ трапляються такі, що мають риси культури інноваційної компанії, і, навпаки, трапляються великі науково-дослідні центри з рисами культури адміністративних установ.

Неважко помітити взаємозв'язок між типом організаційної культури і стилем управління. Так, адміністративній культурі відповідає автократичний, а підприємницькій – демократичний стиль управління. Деякі елементи цих двох культур наведені в табл. 3.

Таблиця 3 – Порівняння адміністративної та підприємницької культури