Курс лекций по "Предпринимательству"

Отже, підприємницький менеджмент (управління) – це управління в умовах невизначеного і нестабільного зовнішнього середовища, що характеризується прагненням до змін, пошуком нових можливостей і високим ступенем ризику в їх реалізації                       (за В. Г. Смірновою).

Можна висунути припущення про тенденцію орієнтування загального менеджменту в напрямі підприємницького управління. У цьому сенсі в економічному значенні менеджмент – це наука і сфера практичної діяльності щодо інтеграції людей в їх спільному підприємстві. При цьому завдання функціонування та розвитку сучасного підприємства пов’язані з такими поняттями, як маркетинг, інновація, людські ресурси, фінансові ресурси, природні та інформаційні ресурси, продуктивність, соціальна та екологічна відповідальність, потреба в прибутку. Іншими словами, менеджмент забезпечує сумісну роботу (бізнес, підприємницьку діяльність) людей.

В основі менеджменту лежать певні положення:

І Менеджмент стосується людини і тільки людини.

Менеджмент забезпечує сумісну та ефективну роботу людей, надаючи їм можливість максимально реалізовувати свої сильні сторони та нейтралізуючи свої недоліки.

ІІ Менеджмент неможливо відокремити від культури суспільства.

Менеджмент виявляє для використання у своїй сфері елементи національних традицій, історії та культури. Різниця між, наприклад, Японією та Україною пояснюється  тією обставиною, що вітчизняним менеджерам на відміну від японських поки що не вдалося розвинути власні або запозичити та ефективно застосувати «імпортні» концепції менеджменту.

ІІІ Усі робітники підприємства задля досягнення його успіху мають розділяти загальні цінності та прагнути досягти загальної мети.

Без такої спільності люди, які працюють на підприємстві, перетворюються на юрбу. Місія підприємства, тобто його загальна мета, повинна бути сформульована досить чітко і зрозуміло та бути ємкою («уміщуватись у напис на футболці»). Цілі, що втілюють місію, повинні бути зрозумілими та прозорими, крім того, їх потрібно постійно підтверджувати.

ІV Менеджмент повинен давати можливість зростанню та розвитку як підприємству в цілому, так і кожному з його співробітників окремо в міру зміни потреб і появи нових можливостей.

Кожне підприємство є організацією, де навчають і навчаються на всіх її рівнях. При цьому процес навчання та розвитку має бути безперервним.

V Діяльність підприємства повинна ґрунтуватися на обміні інформацією та на індивідуальній відповідальності.

Люди на підприємстві виконують різні види робіт і володіють різними знаннями. Вони спілкуються між собою та мають певні очікування і обов’язки як перед собою, так і перед колегами.

VI Ефективність менеджменту та підприємства у цілому слід регулярно вимірювати і безперервно підвищувати.

VII Найважливіше: реальні результати діяльності будь-якого підприємства виявляються тільки зовні цього підприємства. Результат його діяльності – задоволений споживач, підприємству залишаються лише витрати.

Існують три завдання менеджменту підприємства – однаковою мірою важливі, проте принципово різні, які повинно вирішувати керівництво підприємства з тим, щоб воно успішно функціонувало і робило свій внесок у розвиток суспільства:

       сформулювати місію підприємства;

       прагнути того, щоб робота підприємства була продуктивною, а дії робітників – ефективними;

       регулювати соціальні впливи та відповідальність підприємства.

Сутність цих завдань випливає з логіки взаємозв’язків між елементами, що зображені на рисунку 1.

Рисунок 1 – Взаємозв’язок основних завдань менеджменту підприємства

Мета комерційного підприємства як основного суб’єкта підприємницької діяльності – формування споживача – декомпозується на дві цілі, досягнення яких потребує виконання маркетингової та інноваційної функцій.

Незважаючи на те що маркетингу і використанню маркетингових підходів приділяється підвищена увага, в нашій країні маркетинг як такий залишається предметом дискусій, а не повсякденною реальністю. Це підтверджує і таке явище, як "консьюмеризм" (рух на захист інтересів споживачів), який вимагає від підприємств, щоб ті діяли в строгій відповідності із законами ринку, тобто займалися маркетингом у справжньому сенсі цього слова. Консьюмеризм вимагає, щоб у своїй діяльності підприємства виходили з потреб, реалій і цінностей споживачів; щоб підприємства орієнтувалися на задоволення запитів споживачів; щоб прибуток підприємства визначався його реальною користю для споживача.

Мета маркетингу – зрозуміти споживача до такої міри, щоб запропонований підприємством продукт, послуга чи навіть функція в максимальному ступені відповідали його бажанням і потребам та продавалися наче "самі по собі". Проте одного лише маркетингу недостатньо для виникнення комерційного підприємства. У статичній економіці комерційних підприємств немає взагалі. У ній навіть немає підприємців. Роль посередника в статичному суспільстві виконує брокер, який живе за рахунок комісійних або спекулянт, який сам по собі не створює ніякої цінності. Комерційне підприємство може існувати лише в економіці, що постійно зростає. Комерційне підприємство – особлива складова цього зростання, розширення і зміни.

Отже, другою функцією комерційного підприємства є інновація – спроба задоволення якихось інших економічних потреб. Недостатньо, щоб комерційне підприємство випускало товари і послуги, воно повинне випускати більш ефективні з економічного погляду товари і послуги. Зовсім необов'язково, щоб забезпечувалося постійне фізичне зростання комерційного підприємства, важливішим є його постійне якісне зростання.

Інновація може означати зниження ціни або перехід до випуску нового і більш довершеного продукту, забезпечення якоїсь нової переваги (зручності, вигоди) або визначення якоїсь нової потреби (бажання). Найбільш ефективною інновацією є інший продукт або послуга, які не стільки є якимсь удосконаленням, скільки створюють новий потенціал задоволення. Як правило, цей новий та "інший" продукт дорожчий за попередній, проте його сукупна дія полягає в тому, що він знижує витрати і підвищує продуктивність.

В організації комерційного підприємства інновацію вже не слід розглядати як функцію, ізольовану від маркетингу. Інновація не обмежується лише дослідженнями і розробленням – вона охоплює всі складові підприємства, всі його функції і всі види діяльності. Вона не замикається виключно на виробництві – інновація в процесі збуту (розподілу) не менш важлива. Те ж саме стосується інновації в страховій компанії чи в банку. Інновацію можна визначити як підвищення потенціалу людських і матеріальних ресурсів з метою виробництва матеріальних цінностей.

Завдання менеджерів полягає в тому, щоб перетворювати потреби суспільства в нові можливості для прибуткового ведення бізнесу. І це теж можна вважати визначенням інновації. Це особливо слід підкреслити сьогодні, коли посилена увага приділяється задоволенню потреб суспільства, навчальних закладів, систем охорони здоров'я, мегаполісів і навколишнього середовища.

Що стосується формулювання мети і місії підприємства, то для цього потрібний лише один орієнтир, одна відправна точка – споживач. Не назва фірми, не її статут або засновницький договір, а саме споживач визначає суть бізнесу даної фірми. Ця суть визначається потребами і бажаннями споживача, які задовольняються з купівлею продукту або послуги даного підприємства. Місія і призначення будь-якого підприємства полягають у тому, щоб задовольняти потреби клієнта. Правильно визначити сутність бізнесу даного підприємства можна, лише подивившись на нього збоку, очима споживача і з погляду ринку в цілому. А для споживача становлять інтерес лише його власні цінності, бажання і реалії. І тому будь-яка серйозна спроба охарактеризувати сутність бізнесу даного підприємства повинна відштовхуватися від реалій споживача, його конкретної ситуації, його поведінки, очікувань і життєвих цінностей.

1.2 Типологія та технологія підприємництва

Законодавством України не закріплено поняття “суб’єкт підприємницької діяльності”. З огляду на це, оскільки найтісніший взаємозв’язок спостерігається між поняттями “підприємництво” і “підприємство”, при розгляді типології підприємництва можна керуватися поняттями та видами суб’єктів господарювання (згідно із Господарським кодексом України).

Суб’єкти господарювання – учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність шляхом реалізації господарської компетенції (сукупності прав і обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна (згідно зі ст. 55 Господарського кодексу України).

Суб’єктами господарювання є:

1)   господарські організації – юридичні особи, створенні відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені створені  відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку;

2)   громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Найпростішою формою підприємницької діяльності є фізичні особи, які здійснюють дану діяльність від свого імені, на свій ризик і відповідають власним майном. При цьому громадянин – фізична особа підприємницької діяльності – може здійснювати дану діяльність такими способами:

       безпосередньо як підприємець або через створене ним приватне підприємство;

       із залученням або без залучення найманої праці;

       самостійно або сумісно з іншими особами.

Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на основі свободи підприємництва, що містить такі елементи (згідно зі ст. 44 Господарського кодексу):

       вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

       самостійне формування підприємцем програми діяльності;

       вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється;

       залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежене законом;

       встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

       вільне наймання підприємцем працівників;

       комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

       вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

       самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Свобода підприємництва має протилежний бік – межі (умови здійснення) підприємницької діяльності, які поділяють на загальні та спеціальні:

Загальні (застосовуються до всіх видів підприємницької діяльності):

       підприємці зобов'язані зареєструватися у встановленому законом порядку;

       підприємці, які використовують найману працю, зобов'язані забезпечити належні та безпечні умови праці, оплату праці не нижче від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України;

       підприємці зобов'язані не порушувати прав та законних інтересів громадян та їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, прав місцевого самоврядування і держави, а також не завдавати шкоди довкіллю.

       Спеціальні (застосовуються до окремих видів підприємницької діяльності):

       ліцензування;

       квотування;

       патентування тощо.

У свою чергу, юридична особа має такі ознаки:

         організаційна єдність – юридична особа має внутрішню структуру, яка виражена і закріплена в його статуті;

         майнова відособленість – лише організація, яка володіє відособленим майном, є самостійним і повноправним учасником правовідносин. Для комерційних юридичних осіб ознака майнової відособленості конкретизована у вигляді наявності самостійного балансу;

         участь в господарському обороті від свого імені – юридичні особи можуть від свого імені придбати майнові та немайнові права;

         самостійна майнова відповідальність – юридичні особи несуть зобов’язання та відповідальність за придбані права.

Юридичні особи створюються у таких формах (ст. 80 Господарського кодексу):

         товариство – організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників: одного або декількох), які мають право на участь у даному товаристві. Товариства підрозділяють на господарські (комерційні або підприємницькі) та некомерційні (непідприємницькі).

Комерційні товариства здійснюють підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку та подальшого його розподілення між учасниками. Вони можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство із обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничих кооперативів – добровільних об’єднань громадян на засадах членства з метою сумісної виробничої або іншої господарської діяльності, яка ґрунтується на їх особистій трудовій участі та об’єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством і розподіленні доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в його діяльності.