Стратегія розвитку фінансового сектора України до 2015р

Доцільно також запровадити заходи, спрямовані на лібералізацію валютного регулювання та створення сприятливих умов, для інвестування коштів пенсійних фондів, страхових компаній та ІСІ в іноземні цінні папери інвестиційного класу.

6. Регулювання та нагляд у фінансовому секторі

Оцінка поточної ситуації

В Україні на сьогодні існує множинна система органів регулювання у фінансовому секторі, структурована за видами фінансових установ. Відповідно до статті 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;

щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, тобто Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Зазначені органи регулювання охоплюють своєю компетенцією як пруденційне регулювання відповідних фінансових установ, так і регулювання правил надання ними послуг.

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України та Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України суттєво різняться між собою як за статусом, рівнем незалежності, так і за інституційною спроможністю, правилами і процедурами, що застосовуються в процесі їх діяльності. Якщо Національний банк України достатньо забезпечений ресурсами для здійснення державного регулювання банківської діяльності, то інституційна спроможність Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України не відповідає викликам, що існують на піднаглядних їм ринках.

На ефективність регулювання у фінансовому секторі негативно впливає і слабка узгодженість регуляторних дій, недостатня співпраця з професійними учасниками фінансового ринку, їх саморегулівними організаціями (СРО) та об'єднаннями споживачів фінансових послуг.

За таких обставин перехід до сучасної моделі регулювання вимагає масштабного та досить глибокого реформування існуючої в Україні системи регулювання на фінансовому ринку.

Основні напрями державної політики

Розвиток регулювання та нагляду на вітчизняному фінансовому секторі потребує врахування нових підходів та основних складових перебудови регулювання, що зараз відбувається у світі, які передбачають:

• уніфікацію процедур регулювання;
• впровадження нагляду, що базується на пруденційних правилах, та поступового переходу до трирівневої системи «Базель-ІІ», яка передбачає вимоги стосовно оцінки достатності капіталу з урахуванням ризиків (рівень 1), вимоги щодо здійснення нагляду з урахуванням ризиків (рівень 2), вимоги щодо розкриття фінансовими установами інформації перед учасниками ринку (рівень 3);
• посилення контролю за власниками та керівниками фінансових установ;
• активізацію участі об'єднань професійних учасників ринку в розв’язанні проблем, що стримують розвиток фінансового ринку;
• забезпечення оперативної незалежності та фінансової автономії державних регуляторних органів;
• здатність та готовність національних регуляторів до ефективної співпраці з міжнародними фінансовими органами та їх об'єднаннями; посилення боротьби з відмиванням грошей.

З огляду на це реформування регулювання та нагляду на фінансовому ринку України повинне здійснюватися за такими основними напрямами:

• уніфікація норм і правил державного регулювання на фінансовому ринку з подальшим посиленням координації діяльності регуляторних органів;
• інтеграція державного регулювання;
• впровадження системи пруденційного нагляду в усіх основних сегментах фінансового ринку та поступовий перехід до системи нагляду, що базується на врахуванні ризиків;
• підвищення ролі саморегулівних організацій професійних учасників ринку, визначення законодавчого статусу СРО та забезпечення ефективної їх взаємодії з регуляторними органами;
• суттєве зміцнення політичної незалежності регуляторів та забезпечення їх фінансової автономії шляхом переведення фінансування діяльності регуляторних органів за рахунок платежів з ринку.

Ключові заходи розвитку

Уніфікація державного регулювання та нагляду Спочатку необхідно уніфікувати регуляторні вимоги до інвестиційної діяльності фінансових установ, насамперед у сфері колективного інвестування. Найважливішим стратегічним завданням у галузі регулювання фінансового ринку має стати застосування єдиних вимог і стандартів інвестування для всіх форм інститутів колективного інвестування. Для розв’язання цієї проблеми слід прийняти відповідні рішення, які мають бути покладені в основу нормативної бази, що встановлюватиме єдині стандарти інвестиційної діяльності відносно різних учасників фінансового ринку, що діють у сфері колективного інвестування з урахуванням специфіки їхньої діяльності.

Наступним кроком має стати уніфікація вимог щодо довірчого управління активами, а також режимів оподаткування для однакових за характером фінансових операцій і послуг. Потім треба запровадити уніфіковані підходи до управління ризиками фінансових установ, які здійснюють діяльність на різних сегментах фінансового ринку. Ці підходи слід сформулювати на основі “Базельських принципів” та Європейських директив платоспроможності (Solvency 1 та Solvency 2), що вже реалізуються в рамках регулювання банківської та страхової діяльності. Ці вимоги необхідно поширити і на інших професійних учасників фінансового ринку, зокрема, на компанії з управління активами, страховиків та кредитних спілок. Запровадження зазначених вище принципів повинно здійснюватися з урахуванням специфіки діяльності фінансових установ, їх клієнтів та видів здійснюваних операцій.

Інтеграція державного регулювання

Ступінь інтеграції державного регулювання (об'єднання в одному державному органі регулювання і нагляду за різними видами фінансових установ) має бути визначена окремою концепцією розвитку інституційної структури державного регулювання ринків фінансових послуг, розробленою на підставі порівняльного дослідження роботи трьох органів регулювання, з одного боку, та аналізу ефективності регулювання - з іншого. Така концепція повинна визначити місце і роль центрального банку (чи залишати за ним об'єднання функцій монетарної політики і нагляду за банками) та чітке розміщення в інституційній структурі сфер пруденційного регулювання (безпеки і прозорості окремих фінансових установ), системного регулювання та нагляду (стабільності фінансової системи - в цілому, і банківської та платіжної систем - насамперед), захисту прав споживачів та конкуренції.

Незалежно від обраної моделі, спочатку необхідно розпочати уніфікацію вимог щодо інвестиційної діяльності фінансових установ, довірчого управління активами, а також режимів оподаткування для однакових за характером фінансових операцій і послуг. Потім треба запровадити уніфіковані підходи до управління ризиками фінансових установ, які здійснюють діяльність на різних сегментах фінансового ринку. Ці підходи слід сформулювати на основі “Базельських принципів” та Європейських директив платоспроможності (Solvency 1 та Solvency 2) , що вже реалізуються в рамках регулювання банківської та страхової діяльності. Ці вимоги необхідно поширити і на інших професійних учасників фінансового ринку, зокрема, на компанії з управління активами, страховиків та кредитних спілок. Запровадження зазначених вище принципів повинно здійснюватися з урахуванням специфіки діяльності фінансових установ, їх клієнтів та видів здійснюваних операцій.

Посилення інституційної спроможності Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України

Необхідно законодавчо закріпити політичну і операційну незалежність Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України із чіткими механізмами прозорості і підзвітності в їх діяльності. Має бути суттєво зміцнена їх ресурсна база, встановлений такий рівень оплати праці працівників, який був би не менший за ринковий рівень оплати праці в піднаглядних установах.

Підвищення інституційної спроможності зазначених регуляторних органів передбачає:

чітке визначення у законодавстві процедури призначення на посаду, терміну перебування на ній та закритого переліку конкретних причин звільнення з посади членів колегіальних регуляторних органів та їх керівників;

суттєве поліпшення кадрового і технічного оснащення діяльності регуляторних органів та впровадження систем обробки інформації, що відповідають європейським зразкам;

забезпечення кращого фінансування та економічної незалежності регуляторних органів шляхом поступового переведення фінансування їх діяльності за рахунок платежів нагляду (відрахувань фінансових установ);

розширення повноважень регуляторних органів щодо розслідування фактів і обставин шахрайства на фінансовому ринку з боку його професійних учасників та отримання інформації про реальних власників фінансових установ і запровадження інтегрованої системи обміну цією інформацією.

Впровадження системи пруденційного нагляду

З метою забезпечення стійкості та надійності функціонування фінансового ринку як цілісної системи необхідно підготувати та здійснити організаційно-правові заходи, спрямовані на розвиток пруденційного нагляду за професійними учасниками всіх його сегментів, що дозволить прогнозувати та попереджати як ризики діяльності окремих фінансових установ, так і системні ризики ринку в цілому. Особлива увага при цьому повинна приділятися оцінці ризику ліквідності, запобіганню можливим наслідкам неплатоспроможності, а також зменшенню операційного ризику шляхом впровадження ефективних процедур контролю за проведенням операцій.

Нагляд за діяльністю фінансових установ має здійснюватись на консолідованій основі та передбачати оцінку ризиків, у тому числі тих, що виникають через взаємини в межах фінансово-промислових груп, консорціумів, холдингів тощо. При здійсненні нагляду за фінансовими конгломератами особлива увага повинна приділятися питанням достатності капіталу, внутрішніх транзакцій, концентрації ризиків та професійної кваліфікації керівників конгломератів.

Запровадження системи пруденційного нагляду на фінансовому ринку повинно супроводжуватися посиленням вимог та санкцій до порушників пруденційних норм і стандартів.

З цією метою насамперед мають бути вжиті заходи для гармонізації методів і правил нагляду за небанківськими фінансовими установами з вимогами банківського нагляду, що, в цілому, відповідає європейським стандартам.

Необхідно, зокрема, ввести єдині для всіх професійних учасників фінансового ринку підходи до розрахунку власних коштів, що відповідають міжнародним стандартам. Повинні бути також запроваджені сучасні методики оцінки ризиків, що базуються на міжнародно прийнятих моделях та активному використанні рейтингів. Доцільно також забезпечити впровадження процедур оцінки ефективності інвестиційної діяльності всіх вітчизняних фінансових установ за правилами, визначеними Глобальними стандартами результативності інвестування (GIPS).

Слід впровадити в регуляторну практику принцип пропорційності здійснення пруденційного нагляду, що полягає в необхідності застосування наглядових вимог до окремих професійних учасників фінансового ринку, виходячи з їхнього розміру, сфери діяльності, характеру проведених операцій, властивих їм ризиків.

Мають бути реалізовані заходи, щодо переходу учасників ринку на передачу наглядової інформації і звітності від фінансових установ до державного наглядового органу виключно в електронному вигляді. При цьому слід передбачити поетапне скорочення звітного періоду та строків подання регулярної звітності (від квартального до щоденного).

Необхідно завершити роботу щодо зближення положень про банкрутство фінансових установ, що працюють на різних сегментах фінансового ринку. Опрацювати загальні принципи запровадження тимчасової адміністрації як механізм запобігання банкрутства. При цьому діяльність інституту тимчасової адміністрації як наглядовий захід має поширюватися не тільки на банки та кредитні спілки, але й на КУА, страхові компанії, корпоративні інвестиційні фонди, біржі, депозитарії, довірчі товариства та недержавні пенсійні фонди. Важливим є також посилення інституційної спроможності державних наглядових органів, зокрема, шляхом розширення їх повноваження з питань отримання інформації про реальних власників фінансових установ та запровадження інтегрованої системи обміну інформацією.

Розвиток саморегулювання

Кількісне зростання та якісне ускладнення фінансового ринку зумовлює об'єктивну потребу в розвитку функцій саморегулювання, що означає, з одного боку, посилення ролі операторів ринку в його подальшій розбудові, а з іншого боку, необхідність підвищення ефективності взаємодії СРО і державних регуляторних органів влади.

Підвищення ролі саморегулювання на фінансовому ринку має відбуватися в декількох напрямках. Зокрема у поступовій передачі повноважень з регулювання, які в даний час закріплені за державним органом виконавчої влади СРО, які представляють весь ринок тих чи інших фінансових послуг. Створюється державна система стимулювання СРО до встановлення чітких вимог щодо професійної діяльності учасників ринку та контролю щодо дотримання цих вимог.

Для посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об’ єднань на фінансовому ринку необхідно здійснити такі заходи:

• розробити та прийняти базовий Закон України «Про саморегулювання», в якому мають бути закріплені принципи та стандарти діяльності СРО, їх статус та порядок взаємодії з державними регуляторними органами;
• сприяти створенню за участю СРО страхових та гарантійних фондів, що мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг.