Стратегія розвитку фінансового сектора України до 2015р

розширення Національним банком України переліку та посилення вимог до змісту інформації, яка оприлюднюється (інформації про власний фінансовий стан, власників, структуру управління, якісні характеристики менеджменту, основні інвестиції тощо);

запровадження проведення Національним банком України оцінок якості корпоративного управління;

підвищення ефективності системи внутрішнього контролю;

підвищення якості внутрішнього і зовнішнього аудиту, в тому числі за рахунок забезпечення належної реалізації Міжнародних стандартів аудиту, об'єктивної сертифікації зовнішніх аудиторів;

підвищення рівня захисту прав міноритарних акціонерів;

продовження роботи з адаптації нормативно-правової бази України з питань діяльності банків до вимог законодавства Європейського Союзу та Базельського Комітету з питань банківського нагляду.

Завдання у напрямі розвитку ризик-менеджменту

удосконалення систем управління ризиками;

забезпечення постійного моніторингу ризиків з метою ефективного функціонування систем управління і внутрішнього контролю, запобігання прийняттю правлінням і працівниками банків неконтрольованих і нерегламентованих рішень, пов'язаних з банківськими ризиками;

подальше наближення зовнішнього аудиту банків до вимог стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів (ШАС);

удосконалення методики розрахунку створення банками резервів на покриття їх ризиків;

підтримка розвитку бюро кредитних історій та забезпечення ефективної системи збереження та використання інформації, обмін інформацією;

поліпшення правових умов функціонування ринку похідних фінансових інструментів адекватно стану розвитку фінансового ринку України;

забезпечення нормативно-правового регулювання синдикованого кредитування з метою забезпечення чіткого розподілу ризиків;

поступове запровадження диференційованих ставок регулярного збору як стимулюючої системи щодо підвищення якості управління ризиками в банках - учасниках фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Завдання у напрямі забезпечення захисту прав кредиторів і вкладників

удосконалення порядку розкриття у звітності банків інформації щодо їх власників і найбільших акціонерів та її оприлюднення;

встановлення критеріїв оцінки ділової репутації засновників, учасників та керівників

банків;

забезпечення сприятливих умов для розвитку сучасних форм кредитування, включаючи споживче кредитування, з одночасним удосконаленням механізму захисту прав кредиторів і споживачів банківських послуг;

сприяння формуванню ефективної системи зберігання та використання кредитних історій;

сприяння створенню інституту корпоративних ліквідаторів;

сприяння становленню широкої мережі рейтингових агентств як незалежних оцінювачів фінансового стану банків та їх ризиків;

ініціювання змін до законодавства у зв’язку з наявністю труднощів у реалізації майнових прав, що знаходяться в заставі, шляхом відступлення права за законом та в примусовому порядку виконавчою службою;

внесення змін до законодавства, згідно з якими мораторій на задоволення вимог кредиторів повинен вводитися не раніше публікації про порушення справи про банкрутство;

спрощення та уніфікація процедури звернення стягнення на предмет застави та задоволення забезпечених заставою вимог кредиторів;

сприяння практичному застосуванню позасудових процедур звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом застави, шляхом надання права заставоутримувачам укладати нотаріально посвідчені правочини із заставниками - юридичними особами в будь- який момент дії зобов’язання, а не лише після виникнення підстав для звернення стягнення на заставлене майно;

удосконалення системи реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; забезпечення реалізації публічного доступу до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців з метою надання можливості кредиторам отримувати необхідну інформацію стосовно державної реєстрації юридичної особи, її керівників, які мають право підпису та власників юридичної особи;

удосконалення механізмів ліквідації банків, у яких відкликано банківську ліцензію; удосконалення нормативної бази, що регулює процедури злиття та приєднання банків; введення у практику публікації Національним банком України щорічного звіту про розвиток банківської системи;

2. Ринок кооперативного кредитування

Оцінка поточної ситуації

Учасниками вітчизняного ринку кооперативного кредитування є кредитні спілки та об'єднані кредитні спілки. На 1 січня 2008 р. до Державного реєстру фінансових установ було внесено 765 кредитних спілок, у тому числі чотири об'єднані кредитні спілки. Загальна чисельність членів кредитних спілок перевищила 2 млн 390 тис осіб. Діють дві всеукраїнські асоціації кредитних спілок. Кредитними спілками залучено 3 млрд 451 млн грн. Загальний обсяг кредитів, виданих цими фінансовими установами, досяг 4.5 млрд грн.

Проблеми

Найбільш гострими проблемами, що стримують подальший розвиток кредитної кооперації в Україні, є:

низький рівень капіталізації та нестійкий фінансовий стан частини кредитних спілок, відсутність дієвого механізму підтримки їх фінансової стабільності;

недосконалість законодавства, що регулює діяльність суб'єктів системи кредитної кооперації, зокрема, існування невиправданих обмежень щодо надання фінансових послуг їх членам та юридичним особам, неадаптованість нормативних актів, що регулюють ринок кооперативного кредитування, до законодавства Європейського Союзу;

недостатня поінформованість населення про діяльність кредитних спілок, а також їх послуги та можливості;

високі відсоткові ставки за кредитами та порівняно незначні строки кредитування, що істотно обмежує можливість активної роботи кредитних спілок на ринку іпотечного кредитування суб'єктів малого підприємництва та фермерських господарств;

функціонування на ринку кооперативного кредитування значної кількості кредитних спілок, що не дотримуються у своїй діяльності основоположних принципів міжнародного кооперативного руху та вимог щодо захисту прав їх членів;

недосконалість існуючих механізмів захисту прав кредитних спілок та гарантування їх вкладів.

Основні напрями державної політики

Вітчизняна сфера кооперативного кредитування має розвиватися на ринкових засадах з урахуванням позитивного міжнародного досвіду.

Державна політика щодо підтримки розвитку ринку кооперативного кредитування повинна передбачати:

• підвищення рівня захисту майнових прав членів кредитних установ;
• ефективне державне регулювання із запровадженням пруденційного нагляду у сфері кредитної кооперації на основі врахування ризиків;
• сприяння розвитку довгострокового кредитування;
• забезпечення належної фінансової стійкості та платоспроможності установ кредитної кооперації;
• підтримання процесу інтеграції установ кредитної кооперації в багаторівневу систему;
• створення умов для формування необхідної інфраструктури системи кредитної кооперації;
• підвищення рівня поінформованості населення про кредитні установи та результати їх діяльності.

Державна політика у сфері розвитку системи кредитної кооперації буде здійснюватися у поєднанні з розвитком саморегулювання при активній участі асоціацій кредитних спілок.

Ключові заходи щодо розвитку

Для реалізації державної політики щодо розвитку ринку кооперативного кредитування необхідно здійснити такі заходи:

• забезпечити належний рівень капіталізації кредитних спілок;
• визначити перелік регуляторних вимог для кредитних спілок з урахуванням ризиків, обсягу та характеру проведення операцій, наявності мережі відокремлених підрозділів;
• запровадити принципи міжнародного кооперативного руху в процесі управління кредитними спілками, підвищити ефективність діяльності їх громадських органів управління та контролю;
• розширити можливості кредитних спілок щодо кредитування відповідно до їх потреб суб'єктів малого підприємництва та фермерських господарств, а також щодо іпотечного кредитування широких верств населення;
• активізувати діяльність кредитних спілок у напрямі підтримки розвитку територіальних громад, а також соціально орієнтованих програм кредитування членів кредитних спілок у трудових колективах підприємств, установ та організацій, навчальних закладах, галузевих профспілках, громадських і релігійних організаціях;
• визначити місце і роль об'єднаних кредитних спілок у системі кредитної кооперації і внести відповідні зміни до актів законодавства, що регулюють їх діяльність;
• створити єдину загальнонаціональну систему стабілізації і фінансового оздоровлення кредитних спілок та організувати методологічне і ресурсне забезпечення;
• впровадити ефективний механізм захисту прав та законних інтересів членів установ кооперативного кредитування ;
• створити необхідні законодавчі та інституціональні умови для функціонування системи гарантування вкладів членів кредитних спілок;
• сприяти організації належної інфраструктури системи кредитної кооперації, консолідації асоціацій кредитних спілок, їх діяльності у сфері впровадження єдиних професійних та технологічних стандартів на ринку кооперативного кредитування, у тому числі на засадах саморегулювання;
• забезпечити систематичне інформування населення, органів самоврядування, суб'єктів малого підприємництва та фермерських господарств про можливості, умови та ризики кооперативного кредитування;
• визначити вимоги та процедури обов'язкового оприлюднення розкриття інформації про діяльність установ кооперативного кредитування і підвищити якість їх аудиту.

3. Ринок страхових послуг

Оцінка поточної ситуації

Станом на 1 січня 2008 року ліцензію на право надання страхових послуг в Україні мали 482 страхові компанії, з яких 65 здійснювало страхування життя. Учасниками ринку також є страхувальники, застраховані особи, вигодонабувачі, перестраховики, товариства взаємного страхування, страхові та перестрахові брокери, страхові агенти, актуарії, аварійні комісари, а також об'єднання операторів та споживачів страхових послуг. Загальний обсяг активів українського ринку страхових послуг становив близько 4,5% ВВП. Динаміка основних параметрів ринку за останні роки засвідчує стійке його зростання. Надходження валових страхових премій за 2007 рік становили 18 008, млн. грн., у тому числі чистих страхових премій - 12,4 млрд. грн. У порівнянні з обсягами 2006 року, валові страхові премії зросли на 30%, чисті - на 41%. Приріст загальних активів страховиків склав 34% і досяг 32 млрд. грн. Загальний обсяг перестрахування за 2007 рік зріс на 802 млн. грн. і склав 6,4 млрд. грн. Разом з тим, інституційні та функціональні характеристики вітчизняного страхового ринку в цілому ще не відповідають реальним потребам суспільства та європейським стандартам. Частка премій українських страховиків складає близько 0,2% від загальних премій в Європі. У середньому на душу населення в Україні припадає всього 52 євро страхових премій, що значно менше, ніж в інших європейських країнах (наприклад, у Німеччині - 1250 євро та в Польщі - 120 євро). У 2007 році співвідношення валових страхових премій і валового внутрішнього продукту в Україні становило 2,5 відсотка тоді як у провідних країнах цей показник дорівнює 8-16 відсотків. Обсяги страхових премій за договорами страхуванням життя складали всього 4,3% відсотка їх загального обсягу у той час як у країнах Європейського Союзу цей вид страхування складає більшу половину.

Проблеми

Найбільш суттєвими проблемами, що стримують розвиток вітчизняного ринку страхових послуг, є: недосконалість нормативно-правової бази у сфері страхування; недостатність інституційної спроможності для розвитку окремих видів страхування; низька платоспроможність потенційних споживачів страхових послуг; низька довіра до інституту страхування (зокрема, через відсутність якісних страхових продуктів, існуючі факти шахрайства та нехтування правами страхувальників з боку страховиків, нестачу інформації щодо страхових компаній та послуг, що вони надають); обмеженість можливостей для інвестування страхових резервів.

До цього часу не створені законодавчі засади для впровадження інвестиційного та обов'язкового медичного і пенсійного страхування. Нерозвиненими залишаються такі сфери страхування, як аграрні, екологічні та катастрофічні ризики. Рівень капіталізації більшості страхових компаній є вкрай низьким. Існує недобросовісна конкуренція (демпінг), щодо тарифікації окремих видів страхових послуг. Недосконалим залишається нормативно- правове врегулювання діяльності страхових посередників, актуаріїв та аварійних комісарів. Відсутній ефективний механізм досудового захисту, не працює інститут омбудсмена.

Основні напрями державної політики

Державна політика у сфері страхування має бути спрямована на:

• удосконалення та розвиток існуючої нормативно-правової бази страхування;
• розвиток інституційної спроможності для впровадження нових та підтримки розвитку існуючих соціально значущих видів страхування;
• сприяння підвищенню платоспроможності потенційних споживачів страхових послуг та впровадженню програм страхування для малозаможних верств населення;
• сприяння покращенню якості надання страхових послуг та підвищенню довіри до інституту страхування, зокрема, через: а) створення страхового нагляду, гармонізованого з міжнародними стандартами та орієнтованого на захист прав споживачів; б) модернізацію страхового бізнесу та систем управління страховими компаніями; в) розвиток страхової культури громадян та підвищення фінансової грамотності учасників страхового ринку;
• розширенню можливостей для інвестиційної діяльності страхових компаній, зокрема, через розвиток ринку цінних паперів, насамперед - державних облігацій;
• сприяння розвитку страхового посередництва (професійної діяльності страхових брокерів, агентів та консультантів).

Пріоритетними видами страхування, розвитку яких держава надаватиме підтримку, є довгострокове страхування життя, у тому числі інвестиційне, пенсійне страхування, обов'язкове медичне страхування та страхування аграрних ризиків.

Створення стабільного страхового ринку потребує об'єктивного інформування всіх його учасників про основні умови, вимоги та ризики у процесі їх діяльності. Має забезпечуватись прозорість діяльності учасників страхового ринку та реалізовуватися програми інформування населення через засоби масової інформації про стан та перспективи страхового ринку, переваги отримання страхових послуг.

Інтеграція страхового ринку України до міжнародних ринків фінансових послуг вимагає підвищення конкурентоспроможності національних страховиків, поетапного впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності. З метою захисту національного страхового ринку здійснюватимуться заходи поетапного та зваженого допуску на ринок іноземних страховиків.

Стимулювання розвитку страхового ринку забезпечуватиметься також шляхом удосконалення системи оподаткування страхової діяльності, перестрахування та застосування податкових стимулів.

Ключові заходи щодо розвитку

Розвиток нових видів страхування та інвестиційної діяльності страховиків