Стратегія розвитку фінансового сектора України до 2015р

7. Ринок лізингових послуг

Оцінка поточної ситуації

У країнах із розвинутою ринковою економікою частка лізингу в інвестиціях в основні засоби досягає 15 - 30 відсотків. В Україні, незважаючи на те, що в останні три роки темпи розвитку лізингу зросли, його частка в інвестиціях в основні засоби у 2007 році становила всього 8 відсотків. За експертними оцінками, через механізм лізингу в Україні може бути інвестовано щонайменше 100 млрд. грн. Разом із тим, на початок 2008 року фактичний обсяг ринку лізингу склав 14 млрд. грн. Вітчизняна галузь лізингу представлена переважно лізингом легкового автотранспорту. Слабо розвинутим є лізинг виробничих основних фондів, машин та обладнання для сільського господарства, галузі медицини, житлово- комунального господарства, освіти, науки тощо.

Проблеми

До найбільш суттєвих проблем, що стримують розвиток лізингу в Україні, слід віднести:

• недосконалість законодавчого забезпечення, що знаходить свій прояв у існуванні правових програм та неврегульованості окремих складових лізингової діяльності;
• вади податкової політики. Режим оподаткування ПДВ лізингової діяльності є дискримінаційний у порівнянні з банківською діяльністю, незважаючи на те, що фінансовий лізинг, як і банківське кредитування, є фінансовою послугою, а лізингодавці несуть більше ризиків, ніж банки. Має місце невідповідність строків податкової амортизації предметів лізингу строкам їх корисного використання, особливо щодо лізингових активів, які належать до 3-ї групи основних засобів. Податкові обмеження щодо віднесення на валові витрати коштів, які витрачаються на страхування лізингових активів, суттєво збільшують ризики лізингодавців;
• відсутність довгострокових джерел фінансування оновлення основних засобів у бюджетних установах галузей соціальної інфраструктури (медицина, комунальне господарство, освіта та наука);
• недостатня кількість кваліфікованих кадрів у сфері лізингу та низька обізнаність з питань лізингу серед представників малого та середнього бізнесу;
• обмеженість довгострокових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку України.

Основні напрями державної політики

Державна політика щодо ринку лізингових послуг має бути спрямована на те, щоб

фінансовий лізинг став важливим інструментом технічного переоснащення підприємств, розвитку сільського господарства, житлово-комунального господарства, а також малого та середнього бізнесу.

З огляду на зазначене вище, основними напрямами державної політики у сфері розвитку фінансового лізингу повинні стати:

• удосконалення цивільного та фінансового законодавства щодо лізингу, інтеграція національного лізингового законодавства у міжнародне;
• розвиток інфраструктури лізингу та активізація її використання учасниками ринку;
• створення умов для запровадження механізму рефінансування портфелів лізингових угод;
• організація підготовки в навчальних закладах спеціалістів з питань лізингу;
• розширення можливостей використання бюджетними установами галузей соціальної

інфраструктури (медицина, комунальне господарство, освіта та наука)

інвестиційного механізму лізингу для оновлення основних засобів;

• створення умов для зростання фінансової стійкості лізингодавців, збільшення їх капіталізації, впровадження лізинговими компаніями сучасних систем управління ризиками.

Ключові заходи щодо розвитку

Для розвитку ринку лізингових послуг необхідно:

• удосконалити загальне та спеціальне законодавство з питань лізингу, зокрема, усунути неточності і протиріччя між нормами Цивільного та Господарського кодексів України та інших законів України. Внести зміни до Закону України „Про фінансовий лізинг” з метою поліпшення механізму проведення операцій фінансового лізингу, захисту прав та інтересів сторін лізингової угоди.
• внести зміни до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” з метою приведення його норм у відповідність до норм цивільного законодавства. Запровадити механізм інвестиційно-орієнтованої політики податкової амортизації для основних засобів виробничого призначення (3-я група основних фондів) при одержанні їх у фінансовий лізинг. Зняти обмеження щодо віднесення на валові витрати вартості страхування предметів лізингу. Усунути надмірне оподаткування нерезидентів, які здійснюють лізингову діяльність в Україні.
• внести зміни до Закону України «Про податок на додану вартість», спрямовані, насамперед, на врегулювання питання оподаткування відсотків та комісій, що сплачуються у складі лізингового платежу при фінансовому лізингу.
• внести зміни до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”, що передбачатимуть удосконалення регулювання діяльності учасників ринку лізингу.
• розробити законодавство щодо створення позабюджетних місцевих цільових фондів, призначених для довгострокового (3 - 5 років) фінансування оновлення основних засобів у галузях соціальної інфраструктури (охорона здоров’я, комунальне господарство) іншими, ніж купівля, інвестиційними механізмами.
• завершити процедуру приєднання до конвенцій УНІДРУА “Про міжнародний факторинг” та “Про міжнародний фінансовий лізинг”.
• ратифікувати Конвенцію УНІДРУА “Про міжнародні права на мобільне обладнання” та Кіотську Конвенцію “Про спрощення та гармонізацію митних процедур”.
• приєднатися до Конвенції ЮНСІТРАЛ “Про відступлення дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі”.
• розробити механізми рефінансування портфелів лізингових угод, зокрема, через процедури їх продажу та сек’ юритизації (стандартизації лізингових угод з наступним випуском цінних паперів під забезпечення пакетів стандартизованих лізингових угод), застосування лізингу в державних інвестиційних проектах.
• організувати підготовку фахівців з питань лізингу у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти на підставі укладених договорів з підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами.
• розробити та розповсюдити серед суб'єктів господарювання науково-практичний коментар до законодавства України з питань лізингу та створити консультативний центр для потенційних та існуючих учасників ринку лізингу, перш за все, представників малого та середнього бізнесу.

5.8 Підтримка нових фінансових інститутів, інструментів та послуг

1. Розвиток інституційної складової фінансового ринку

Оцінка поточної ситуації

Дискретність і фрагментарність розвитку фінансового ринку призвели до деформації його інституційної складової. Унаслідок цього окремі ринкові інститути набули певної подоби зарубіжних аналогів, діяльність інших виявилася суттєво деформованою, а деякі надзвичайно важливі для ринку інститути до цього часу відсутні.

Ключові заходи

Для подолання такого стану справ необхідно здійснити наступні заходи:

1. створити законодавчо обумовлену можливість функціонування універсальних небанківських фінансових установ, що добре зарекомендували себе за кордоном та які можуть комплексно здійснювати інвестиційну діяльність - дилерську, андерайтингову та діяльність з управління активами клієнтів і мають право на позабіржові операції (переважно з первинного розміщення цінних паперів), фінансове консультування, надання позик цінними паперами з використанням операцій РЕПО та інші види послуг, що пов’ язані з інвестуванням;
2. сприяти появі спеціалізованих інвестиційних банків, які надаватимуть інвесторам та іншим суб'єктам інвестиційної діяльності послуги щодо:

• організації публічного первинного розміщення випусків емісійних цінних паперів на фондових біржах або інших торговельних системах;

• андерайтингу цінних паперів, інших фінансових інструментів;
• кредитування суб'єктів підприємницької діяльності цінними паперами зі зворотним їх викупом;
• хеджування інвестиційного ризику опосередкованих учасників інвестиційного ринку та товаровиробників через укладення строкових договорів на регульованих ринках фінансових інструментів або товарно-сировинних ресурсів;
• здійснення за дорученням клієнтів операцій з фінансовими інструментами грошового ринку, що базуються на обмінних курсах, відсотках, фінансових строкових договорах;
• управління коштами та цінними паперами за договорами з фізичними і юридичними особами;

3. створити передумови для діяльності в Україні інвестиційних хедж-фондів, активи яких мають формуватися виключно за рахунок коштів засновників, інвестуватися з метою захисту капіталу останніх у фінансові інструменти і реальні активи і грошова оцінка інвестицій яких не залежатиме від ліквідності та інших показників стану фінансового ринку;

4. забезпечити законодавчу базу діяльності компаній з довірчого управління, що надаватимуть фізичним та юридичним особам послуги стосовно предмета довірчого управління, яким можуть бути реальні та/або фінансові активи, з використанням договірної або корпоративної форми інвестування;
5. запровадити на фінансовому ринку діяльність спеціалізованих інформаційно- аналітичних установ (агентств) з розкриття інформації, що здійснюватимуть оцінку наявних у потенційних об'єктів інвестування активів, фінансових та інших зобов'язань, їх фінансового стану, прибутків та збитків, прав за цінними паперами, іншими фінансовими інструментами, їх поточну вартість на ринку, можливі ризики в разі інвестицій в існуючі на ринку активи та які нестимуть відповідальність за достовірність оприлюдненої або наданої ними для оприлюднення інформації;
6. забезпечити функціонування на фінансовому ринку інвестиційних консультантів, якими можуть виступати як юридичні особи, так і підприємці - фізичні особи, виключним або переважаючим видом діяльності яких є надання консультацій інвесторам, в тому числі професійним, щодо об'єктів інвестування, інвестиційної стратегії на різних сегментах фінансового ринку та методів управління активами;
7. впровадити єдині вимоги для фінансових установ, що є посередниками в організованій торгівлі похідними фінансовими інструментами;
8. розробити правові та організаційно-економічні засади створення та функціонування в Україні земельних інвестиційних фондів, які акумулюватимуть на правах власності та (або) довгострокової оренди земельні ділянки (паї) громадян-учасників таких фондів;
9. законодавчо визначити порядок державного регулювання факторингових компаній та можливі джерела і процедури фінансування їх діяльності;
10. визначити статус і правові умови функціонування колекторських фірм та колекторства як підприємницької діяльності щодо стягнення безспірної заборгованості за фінансовими та товарними кредитами.

5.8.2 Розвиток нових фінансових інструментів та небанківських фінансових

послуг

Оцінка поточної ситуації

На даний момент часу в Україні спостерігається відчутна нестача привабливих фінансових інструментів та досить вузький асортимент фінансових послуг, що зумовлюється, з одного боку, загальним низьким рівнем розвитку фінансового ринку, а з іншого, - постійним зростанням інвестиційного потенціалу внутрішніх інвесторів, насамперед інституційних, і населення.

Основні напрями державної політики та ключові заходи

Для прискорення розвитку фінансових інструментів та небанківських фінансових послуг необхідно здійснювати такі кроки:

• сприяти появі нових видів боргових цінних паперів. У рамках цього напряму мають бути

здійснені заходи щодо випуску державних облігацій, доходи за якими враховуватимуть рівень інфляції, номінованих в іноземній валюті, та довгострокових цільових «пенсійних» і «житлових» облігацій, а також нових інструментів грошового ринку так званих комерційних цінних паперів. Поява комерційних паперів (які являють собою короткострокові боргові зобов'язання, що випускаються за стандартними правилами, мають централізовану систему обліку і можуть обертатися на організованому ринку, поєднують у собі кращі якості облігацій з фіксованим доходом, але на відміну від корпоративних облігацій є неемісійними цінними паперами і не потребують реєстрації) сприятиме

мінімізації витрат і часу для фінансування оборотних активів підприємницьких структур;

• стимулювати розвиток ринку похідних цінних паперів і фінансових інструментів. У рамках цього напряму мають бути здійснені адекватні стану розвитку фінансового ринку

України заходи, спрямовані на появу і становлення ринку українських депозитарних розписок, похідних цінних паперів на боргові зобов'язання, інструментів хеджування процентних і валютних ризиків, похідних інструментів на зовнішьоекономічні контракти. Поява деривативів на боргові зобов'язання, облігації одного чи групи емітентів, кредити або кредитні лінії дозволить здійснювати рефінансування боргових зобов'язань, що сприятиме збільшенню ліквідності ринку боргових цінних паперів та обсягів кредитування підприємств реального сектора національної економіки.

Розвиток ринку інструментів хеджування процентних і валютних ризиків сприятиме зниженню ризиків не тільки інституціональних інвесторів, але й підприємств - учасників експортно-імпортних операцій. Поява похідних контрактних інструментів з базовим активом на експортно-імпортні товари сприятиме зниженню ризиків зовнішньоторговельних операцій від цінових коливань.

Важливим кроком у напрямку розвитку ринку похідних фінансових інструментів має бути прийняття Закону України “Про похідні (деривативи)”.

Необхідно також розвивати послуги з сек'юритизації активів. Для цього слід здійснити заходи, необхідні для прийняття Закону України “Про сек'юритизацію”, передбачивши в ньому визначення видів активів, які можуть бути використані з метою сек’юритизації; вимог до емітентів цінних паперів, що випускаються при сек’юритизації; переліку прав вимоги, що можуть використовуватися з метою сек’юритизації; обмежень на можливість визнання поступки прав вимоги недійсною; механізми підвищення кредитної якості цінних паперів тощо.