Стратегія розвитку фінансового сектора України до 2015р

Оцінка поточної ситуації

В Україні ринок інвестиційних послуг представлений інвестиційними фондами та компаніями з управління активами. На початку 2008 року в Україні працювали 334 компанії з управління активами та функціонували 834 інвестиційні фонди, у тому числі 699 пайових та 135 корпоративних. Майже 78% від загальної кількості ІСІ припадало на венчурні інвестиційні фонди. Загальна вартість активів інститутів колективного інвестування збільшилася за 2007 рік з 17,7 до 40,8 млрд. грн. і становила 5,8% від загального обсягу валового внутрішнього продукту країни. Але індустрія спільного інвестування, що відіграє надзвичайно важливу роль у більшості країнах світу, в Україні перебуває лише на початковому етапі свого розвитку. В Україні не існує інвестиційних компаній (investment firms) у визначенні Директиви ЄС 39/2004, інститутів прямого інвестування, хедж-фондів, інститутів венчурного інвестування (зокрема, венчурних інвестиційних компаній, а венчурні фонди представлені як ІСІ), інститутів інвестиційного консультування.

Проблеми

До проблем ринку інвестиційних послуг, слід віднести: незначні обсяги залучення інвестиційних ресурсів, зокрема інститутами спільного інвестування, які становлять лише 14,5% від коштів, акумульованих банківською системою; обмежений обсяг реалізації інноваційних проектів через венчурні фонди; низький рівень довіри з боку потенційних учасників та інвесторів; відсутність ефективної та прозорої системи оцінки діяльності; дефіцит привабливих для інвестування фінансових інструментів та штучне стримання інвестування коштів в іноземні цінні папери. Суттєвим фактором, що стримує розвиток ринку інвестиційних послуг, є дискримінаційний, у порівнянні з вкладниками банківських установ, порядок оподаткування доходів власників цінних паперів ІСІ.

В Україні відбулося викривлення змісту венчурного інвестування. Збільшення капіталізації венчурних фондів в Україні не призводить до адекватного зростання інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки, спеціалізація венчурних фондів на інвестиціях в новостворені інноваційні компанії для України є винятковою. Якщо за кордоном головним призначенням венчурних фондів великих компаній є пошук і випробовування інновацій, то у вітчизняній практиці венчурні фонди нерідко відіграють роль фінансового буфера між підприємствами, що входять до складу холдингу та використовується з метою оптимізації оподаткування. На даний час в Україні відсутні такі інститути як венчурні інвестиційні компанії, метою діяльності яких інвестування в активи новостворюваних або діючих підприємств, зокрема в активи інноваційних підприємств та підприємств інноваційної інфраструктури

Основні напрями державної політики

Головним завданням державної політики щодо розвитку ринку інвестиційних послуг в Україні має стати істотне підвищення ролі ІСІ та КУА у забезпеченні реального сектора національної економіки необхідними інвестиційними ресурсами, в тому числі через акумуляцію накопичень населення та розвиток венчурного інвестування.

Державна політика, пов'язана з розвитком індустрії спільного інвестування, має бути спрямована на збільшення масштабів діяльності ІСІ із залучення заощаджень домашніх

господарств та інвестиційних ресурсів підприємницьких структур, створення необхідних законодавчих та організаційних передумов для більш активної участі цих інститутів у фінансуванні пріоритетних галузей національної економіки та реалізації інноваційних проектів і державних програм та проведення заходів щодо спрямування венчурних інвестицій в інноваційний розвиток економіки.

Ключові заходи щодо розвитку

Для подальшого розвитку індустрії спільного інвестування необхідно підготувати та здійснити низку таких заходів:

• удосконалити нормативно-правову базу регулювання діяльності ІСІ з урахуванням особливостей функціонування вітчизняного фондового ринку та ринку інвестиційних послуг на основі діалогу між державою та учасниками ринку в особі їх СРО;
• посилити інституційну складову ринку інвестиційних послуг шляхом сприяння появі в Україні інституту інвестиційних підприємств (компаній), створення сприятливих організаційно-правових умов для суттєвого нарощення обсягів діяльності ІСІ, появи та ефективного функціонуванні на ринку фондів прямих інвестицій і диверсифікованих фондів, орієнтованих на інвестування в окремі класи фінансових інструментів (фондів акцій, нерухомості, боргових цінних паперів, сировини тощо);
• визначити правові засади створення та діяльності венчурних фондів та венчурних інвестиційних компаній, виходячи із світового досвіду, та стимулювати появу в Україні інституту венчурних інвестиційних компаній;
• створити організаційно-правові умови для стимулювання венчурного фінансування інвестиційно-інноваційних проектів, зокрема впровадження відкритого державного переліку інноваційних проектів, на які поширюватимуться пільгові умови оподаткування;
• розширити спектр фінансових інструментів для інвестування активів ІСІ;
• розробити механізми приватно-державного партнерства для фінансування інноваційних проектів;
• забезпечити інформаційну прозорість діяльності інститутів спільного інвестування, зокрема, щодо напрямків інвестування коштів, вартості чистих активів та розміру комісійних, менеджменту КУА та доходів їх власників;
• надати можливість КУА брати у своє управління активи, якими забезпечені резерви страхових компаній та здійснювати управління інвестиційно-страховими фондами компаній, що надають послуги з інвестиційного страхування;
• впровадити у діяльність КУА сучасні системи ризик-менеджменту, що забезпечуватимуть ефективну оцінку ризиків, їх мінімізацію та покриття;
• запровадити механізми взаємної конвертації (обміну) цінних паперів ІСІ, що перебувають в управлінні різних КУА, за згодою власників таких цінних паперів;
• забезпечити проведення постійного моніторингу діяльності інвестиційних фондів і компаній з управління активами та оприлюднення отриманих результатів за допомогою засобів масової інформації та можливостей Інтернету;
• скасувати невиправдані існуючі обмеження для ІСІ на залучення ними коштів в іноземній валюті та здійснення інвестицій в іноземні цінні папери, а також пом’якшити обмеження щодо диверсифікації активів ІСІ;
• впровадити ефективні компенсаційні механізми гарантування законних інтересів фізичних осіб - вкладників пайових інвестиційних фондів та акціонерів корпоративних фондів;
• встановити рівні умови оподаткування доходів власників цінних паперів ІСІ та вкладників банківських установ;
• впорядкувати надання фінансовими установами інвестиційних консультацій.

Забезпечення ефективності ІСІ неможливе без істотного зростання числа фізичних осіб

та домашніх господарств, які здійснюватимуть інвестиційну діяльність, що вимагає підвищення рівня доходів громадян, їх інформованості про можливості інвестування коштів на фінансовому ринку за допомогою ІСІ, про їх права та обов'язки. У зв'язку з цим має бути розроблена та реалізована цільова програма, яка передбачатиме заходи щодо підвищення обізнаності та рівня довіри населення до використання інструментів фінансових ринків та можливостей ІСІ для інвестування заощаджень, визначення цільової аудиторії для здійснення заходів, спрямованих на залучення коштів і роз'яснення ризиків інвестування, а також комплекс інформаційних і навчальних програм та матеріалів, призначених для різних цільових аудиторій.

6. Ринок недержавних пенсійних послуг

Оцінка поточної ситуації

У сфері недержавних пенсійних послуг України діють недержавні пенсійні фонди, компанії, що виконують функції управління активами та адміністраторів НПФ, банківські установи, які здійснюють функції зберігачів пенсійних активів, а також страхові компанії, що спеціалізуються на страхуванні життя.

Вітчизняний ринок недержавних пенсійних послуг перебуває на етапі становлення, хоча і досить швидко розвивається. На початку 2008 року було зареєстровано 96 недержавних пенсійних фондів, з яких 54 реально накопичували пенсійні внески. Кількість зареєстрованих адміністраторів дорівнювала 50, з них 40 вже отримали ліцензію. Загальна чисельність учасників НПФ за минулий рік збільшилася майже на 45% і налічувала близько 279 тисяч осіб. Вартість чистих активів НПФ складала 278,5 млн.грн.

Проблеми

До найбільш суттєвих проблем, що стримують розвиток ринку недержавних пенсійних послуг, слід віднести: призупинення пенсійної реформи в частині запровадження обов'язкової накопичувальної пенсійної системи; недостатні податкові стимули для розвитку недержавного пенсійного забезпечення; дефіцит надійних фінансових інструментів для інвестування коштів пенсійних фондів та існування необгрунтованих обмежень щодо інвестування накопичених коштів; недостатня інформаційна прозорість діяльності НПФ та компаній, що їх обслуговують; низький рівень довіри до цих інститутів з боку потенційних учасників НПФ.

Основні напрями державної політики

Подальший розвиток недержавного пенсійного забезпечення потребує:

• прискорення запровадження загальнообов'язкової накопичувальної та професійної

пенсійних систем;

• поліпшення якості роботи НПФ та структур, що забезпечують функціонування

діючих НПФ;

• посилення роз'яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок,

об'єднань громадян та юридичних осіб про переваги недержавних пенсійних

фондів та їх участі в системі НПЗ;

• підвищення рівня державного нагляду в цій сфері;
• удосконалення законодавчої та нормативної бази системи недержавного пенсійного

забезпечення.

Ключові заходи щодо розвитку

Для найскорішого запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та професійної пенсійної системи необхідно розробити та в стислі терміни прийняти Концепцію подальшого проведення пенсійної реформи в Україні, яка має вирішити питання щодо строків запровадження зазначених вище систем, визначити механізми накопичення пенсійних коштів, вікові групи населення, що будуть охоплені системою накопичувального пенсійного забезпечення, та розміри відрахувань. Надзвичайно важливим при цьому є забезпечення гарантій захисту коштів обов'язкової накопичувальної пенсійної системи від можливостей їх використання для фінансування поточного дефіциту держбюджету, обслуговування державного боргу, ліквідації касових розривів. Другий рівень пенсійної системи має бути запроваджений не пізніше 2010 року. Необхідною передумовою успішного впровадження обов'язкової накопичувальної пенсійної складової має стати забезпечення макрофінансової стабільності та дотримання збалансованої фінансової стратегії переходу на другий рівень пенсійної системи.

Для підвищення ефективності діяльності недержавних пенсійних фондів та привабливості послуг, що вони надають, необхідно насамперед вжити заходи щодо розширення фінансового інструментарію, який забезпечує надійність та прийнятну дохідність для інвестування активів цих установ.

Пріоритетними завданнями за цим напрямком є: розвиток організованого і ліквідного ринку цінних паперів та розробка нового й удосконалення чинного законодавства, що регулює створення організаційно оформлених ринків товарних ресурсів (землі, нерухомості, об'єктів комерційної інфраструктури тощо), випуск середньо- і довгострокових державних боргових цінних паперів із плаваючим доходом, іпотечних облігацій, житлових сертифікатів, що враховують рівень інфляції, та можуть бути використані або спеціально призначені для інвестування пенсійних коштів.

Разом з тим необхідно здійснити кроки, спрямовані на вдосконалення законодавчої бази недержавного пенсійного забезпечення. Насамперед слід сприяти прискоренню прийняття законопроектів, спрямованих на гармонізацію законодавства, посилення захисту учасників НПФ з урахуванням вже накопиченого досвіду, зокрема, внесення змін до Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд».

Для забезпечення інформаційної прозорості та якості роботи НПФ й обслуговуючої інфраструктури мають бути внесені зміни до законодавчих та нормативних актів і здійснені організаційні заходи, спрямовані на:

• прискорення переходу учасників ринку НПЗ на міжнародні стандарти фінансової звітності;
• запровадження єдиних стандартів щодо облікових процедур (щоденний облік вартості чистих активів НПФ та уніфікований облік пенсійних накопичень через механізм одиниці пенсійного внеску);
• запровадження системи публічної оцінки фінансового стану НПФ, введення в дію системи розкриття інформації про НПФ, регулярне оприлюднення цих даних у засобах масової інформації.

Крім того, слід вжити заходів щодо: обмежень на інвестування активів НПФ у фінансові інструменти їх засновників, споріднених, афілійованих та пов'язаних з ними осіб; конкретизації визначення «інших» активів, в які можуть інвестуватися активи НПФ (такими активами можуть бути лише ті, вартість яких чітко визначена); забезпечення розкриття інформації про реальних власників НПФ, КУА, адміністраторів та зберігачів, що обслуговують пенсійні фонди; посилення повноважень та відповідальності банків- зберігачів за дотримання чинного законодавства при збереженні активів НПФ та операціях із фінансовими інструментами, в які інвестуються ці активи.

Особлива увага приділятиметься вдосконаленню оподаткування операцій у системі НПЗ. Зокрема, необхідно: 1) здійснити звільнення від оподаткування податком на додану вартість діяльності з адміністрування НПФ; 2) забезпечити виконання податковими органами законодавчих норм щодо включення пенсійних внесків до складу податкового кредиту з доходів фізичних осіб та обґрунтування щорічного перерахунку цих сум; 3) встановити рівні умови оподаткування пенсійних виплат з пенсійного фонду (одноразової виплати та виплати на визначений строк); 4) удосконалити оподаткування у процесі інвестування активів недержавних пенсійних фондів в об'єкти нерухомості.

Для посилення роз'яснювальної роботи щодо діяльності НПФ необхідно: 1) поширювати серед населення, роботодавців, профспілок, об'єднань громадян та юридичних осіб за допомогою ЗМІ інформацію про переваги недержавних пенсійних фондів та їх участі в системі НПЗ; 2) здійснювати роз'яснення необхідності врахування витрат на зазначені заходи в державному і місцевих бюджетах, фінансових планах учасників системи НПЗ; 3) інформувати населення про переваги НПЗ у порівнянні з іншими шляхами довгострокового накопичення (страховими і банківськими продуктами) та надійність отримання додаткових виплат при досягненні пенсійного віку учасниками НПФ; 4) сприяти активізації роботи міністерств, відомств, Фонду державного майна, обласних і місцевих адміністрацій та органів самоврядування щодо залучення роботодавців до пенсійних накопичувальних програм та роз'яснення змісту пенсійної реформи серед працюючого населення, зокрема, серед персоналу підприємств державної і комунальної форм власності.