Структура та стан платіжного балансу України

     3.2. Напрямки вирішення проблеми пасивного сальдо поточних операцій в Україні у зв’язку з економічною кризою 

     Одним із наслідків світової фінансової кризи  для України є погіршення стану її платіжного балансу, а точніше виникнення ситуації, коли платежі перевищують валютні надходження. В Україні спостерігається тривалий дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, який зріс з 2,4 млрд. дол. США на поч. XXI ст. до 8,4 млрд. станом на 1 жовтня 2008 р., і, за оцінками експертів, до кінця 2008 року сягатиме не менше 20 млрд. дол. США.

     Стан  платіжного балансу потребує врегулювання, що можливо провести за допомогою  корекції балансу або фінансування дефіциту балансу. Корекція поточного платіжного балансу є набагато складнішим завданням, ніж фінансування дефіциту, адже вона передбачає значно продуктивнішу працю чи зменшення витрат. Разом з тим суспільно-політична ситуація в країні призвела до зволікання й відкладання корекції, що разом із світовою рецесією стало причиною виникнення надто загрозливого стану – кризи платіжного балансу країни.

     Отже, виникає потреба у визначенні джерел, за рахунок яких можна мінімізувати дефіцит платіжного балансу та сприяти  оптимізації зовнішньоторговельного балансу регіонів України в умовах фінансової кризи [3, 5-9].

     Матеріальною  основою регулювання платіжного балансу слугують: державна власність, в тому числі офіційні золотовалютні  резерви; зростання долі національного  доходу, який перерозподіляється через державний бюджет; безпосередня участь країни в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів кредитора, гаранта, позичальника; регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів і органів державного контролю.

     Загалом державне регулювання платіжного балансу  зводиться до сукупності економічних (у тому числі фінансових, грошово-кредитних, валютних) заходів, спрямованих на раціональне  формування його основних статей, усунення причин та факторів появи неврівноваженого стану. Арсенал методів, які можна застосувати до вирівнювання платіжного балансу, доволі широкий та різноманітний. Їх вибір залежить від валютно-економічного стану країни та стану її міжнародних розрахунків. Для країн з дефіцитним платіжним балансом, до яких належить і Україна, звичайно застосовуються заходи, що стимулюють експорт товарів та ввіз іноземних капіталів і стримують імпорт товарів та обмежують вивіз капіталів.

     У перелік таких заходів, які можуть значною мірою знайти відповідне адаптаційне використання в умовах України, входять:

     - дефляційна політика, тобто обмеження  бюджетних видатків переважно  на загальносуспільні цілі, „заморожування”  цін та зарплати. Вона спрямована  на скорочення внутрішнього попиту. Її складовими виступають: фінансові  та грошово-кредитні інструменти, що дозволяють досягти зменшення бюджетного дефіциту; зміна облікової ставки національного банку (дисконтна політика); кредитні обмеження; встановлення меж зростання грошової маси. Однак необхідно усвідомлювати, що в умовах системної кризи (загроза виникнення якої є і в Україні) така політика буде загрожувати наростанням соціальних конфліктів;

     - девальвація (зниження курсу національної  валюти, що відбувається в Україні), спрямована на стимулювання експорту  й стримування імпорту продукції. Слід особливо підкреслити, що така впливовість на національну економіку можлива й доцільна лише за наявності в країні високого експортного потенціалу, тобто конкурентоспроможних товарів і послуг, а також сприятливої ситуації на світовому ринку. Якщо донедавна така політика для України, враховуючи експортно-зорієнтоване спрямування металургійної та хімічної промисловості й сприятливу кон’юнктуру на світовому ринку, була прийнятною, то нині, зважаючи на рецесію у виробництві й значні зміни в попиті на світовому ринку, її не можна визнати ефективною для України. Адже у змінених умовах, характерних для нинішньої ситуації, девальвація, здорожуючи імпорт, буде призводити до зростання витрат виробництва (від використання імпортної продукції, підвищення цін тощо), отриманих з її допомогою тимчасових конкурентних переваг на зовнішніх ринках. Отже, роль девальвації в регулюванні платіжного балансу залежить від конкретних умов її проведення та супутньої загальноекономічної й фінансової політики;

     - валютні обмеження, пов’язані з блокуванням інвалютної виручки експортерів, ліцензуванням, продажем іноземної валюти імпортерам, зосередженням валютних операцій в уповноважених банках;

     - цілеспрямована фінансова і грошово-кредитна  політика, яка полягає у виділенні  бюджетних субсидій експортерам, підвищенні імпортних зборів, мит на імпортні товари, відміні податку з відсотків, що виплачуються країнам-власникам цінних паперів, з метою надходження капіталів у країну [3, 5-9].

     Найкращим джерелом фінансування дефіциту платіжного балансу є прямі іноземні інвестиції. Для країн Східної Європи створення привабливого інвестиційного середовища (нові технології, сучасний менеджмент, стабільна і передбачувана динаміка обмінного курсу) є першочерговим завданням, виконання якого дає змогу водночас фінансувати від’ємне сальдо поточного рахунку і стимулювати економічне зростання.

     Обсяги  прямих іноземних інвестицій, залучених  в економіку Україну, перевищують  такий же показник щодо країн Балтії, Словенії та Болгарії, наближаються до обсягів прямих іноземних інвестицій в економіки Словаччини та Румунії і є значно меншими від обсягів таких інвестицій в економіку Польщі, Чехії, Росії і Туреччини.

     Негативні тенденції на ринку портфельних  інвестицій та падіння інвестиційних  рейтингів України та більшості  вітчизняних фінансових установ  спонукають багатьох експертів до песимістичних  оцінок щодо можливостей фінансування негативного сальдо поточних операцій платіжного балансу за рахунок його капітальної частини. Власне, це й стало одним із мотивів звернення уряду до Міжнародного валютного фонду з проханням щодо відкриття кредитної лінії для України [16, 32-39].

     Залучення іноземних кредитів для покриття пасивного сальдо платіжного балансу породжує проблему врегулювання зовнішньої заборгованості. Державний борг України станом на вересень 2008 р. складав близько 100 млрд. дол. США, з яких 40 % становили короткострокові зобов’язання, які мають бути сплачені у 2008-2009 рр. Зведене сальдо платіжного балансу сформувалося позитивним у розмірі 6,3 млрд. дол. США, що дозволило накопичити міжнародні резерви до рівня 37,5 млрд. дол. США, однак за підсумками січня-вересня 2008 р. негативне сальдо зовнішньої торгівлі становило 14,3 млрд. дол. США, що майже в 2 рази більше, ніж за той самий період 2007 р. Сальдо балансу послуг за той же період було позитивним і становило 3,99 млрд. дол. США, що в 1,4 разу більше за вказаний період 2007 р.

     Позика, надана МВФ, у 8 разів за обсягом кредитної програми перевищує українську квоту в цій фінансовій організації. Ризиком такого інструменту погашення дефіциту платіжного балансу, як іноземні кредити, є наростання державного боргу, оскільки виникає обов’язок країн-позичальників виплачувати як основну суму позики, так і відсотки. Також слід враховувати, що вимоги МВФ по позиці суттєво впливають на загальну макроекономічну ситуацію в країні (насамперед, йдеться про збалансування бюджету, вирівнювання платіжного балансу тощо). Сказане вище актуально і для чергової позики МВФ Україні у розмірі 16,5 млрд. дол. Тільки для обслуговування цього боргу Україні буде необхідно щорічно 2,5 млрд. дол. США.

     Отже, постає потреба раціонального та ефективного для економіки країни витрачання кредитних коштів, оскільки чим ефективніше вдасться вкласти кошти в найбільш важливі для суспільного та економічного розвитку сектори за наступні півроку, тим кращими будуть наслідки для економіки держави [16, 32-39]. 
 

    3.3.  Недоліки та переваги методів регулювання платіжного балансу 

    Недоліки  класичної традиції, зокрема і меркантилізму загалом, стали зрозумілими під час «великої депресії» (1929-33 рр.), коли виявився брак гнучкості цін. Стрімке зменшення пропозиції грошової маси не створювало належного зниження цін. У 1920 – 30-х роках цьому перешкоджали відразу декілька чинників: посилення профспілкового руху, практика довгострокових контрактів, запровадження схем соціального страхування тощо. В економіках з грошовою стабільністю (чимало країн не поспішало з відмовою від золотого стандарту) та недостатньо гнучким ціноутворенням відсутність цінових чинників вирівнювання платіжного балансу поглиблювала спад виробництва.

    До  удосконалення класичної традиції вирівнювання платіжного балансу можна  віднести:

• вплив процентної ставки на рух капіталу. Це послаблює значення цінового ефекту як одноосібного чинника рівноваги платіжного балансу;
• функціонування банківської системи з неповним резервуванням. Це може істотно модифікувати зв'язок між монетарними ефектами платіжного балансу і пропозицією грошової маси. Водночас слабне довіра до монетарної системи;
• подібність між рухом монетарного золота і змінами валютних резервів. Зазначене припущення є важливим для актуалізації монетарного механізму вирівнювання платіжного балансу, який може зазнавати змін внаслідок стабілізаційної монетарної політики. Зазначимо, що під час відпливу капіталу центральний банк зазвичай збільшує внутрішній кредит з метою підтримання сталої пропозиції грошової маси; навпаки, приплив капіталу може супроводжуватися заходами щодо обмеження пропозиції грошової маси.

    Автоматична адаптація при фіксованому обмінному  курсі має декілька обмежень:

1. Недвозначність зменшення пропозиції грошової маси. По-перше, це може створити глибокий короткочасний спад виробництва. По-друге, створюється небезпечне напруження у банківській системі. По-третє, виникає політичний тиск з боку опонентів політики обмеження сукупного попиту, яких не бракує будь-де в сучасному світі.
2. Невисока мобільність капіталу. В країнах з невисокою залежністю потоків капіталу від процентної ставки єдиним наслідком підвищення цього показника може бути «витіснення» приватних інвестицій та збільшення тривалості процесу вирівнювання платіжного балансу.
3. Залежність від гнучкості цін. Відсутність гнучкості у бік зниження притаманна ціноутворенню в країнах з інфляційною передісторією та протекціоністською торговельною політикою. Якщо так, то ефективність рестрикційної монетарної політики значно знижується і сприятливий ціновий ефект не може реалізуватися. Досить несподівано торговельний протекціонізм стає перешкодою для вирівнювання платіжного балансу.
4. Очікування економічних агентів. Гнучкість цін може не позначитися збільшенням виробництва, якщо на підставі поточного зниження цін споживачі очікують ще нижчих цін. Відповідно споживання товарів і послуг буде відкладено у часі, так що зниження рівня цін (дефляція) не створюватиме очікуваного збільшення сукупного попиту.
5. Невисока цінова еластичність зовнішньої торгівлі. Це обмежує дію цінового ефекту для країн з технологічно відсталою структурою промислового виробництва. Фактично потенційні інвестори не можуть скористатися зі зниження цін, оскільки немає можливостей оперативної цінової переорієнтації з внутрішнього на зовнішні ринки.

    Потенцій  переваги автоматичної адаптації при фіксованому обмінному курсі є такими:

     Підтримання грошової стабільності. По-перше, це відчутно поліпшує інвестиційний клімат. По-друге, в економіці з високою залежністю від критичного імпорту мінеральної сировини, обладнання і напівфабрикатів краще забезпечуються потреби експорту. По-третє, зменшуються кошти обслуговування зовнішнього боргу [3, 5-9].

1. Антиінфляційне спрямування. Зазвичай дефіцит платіжного балансу пов’язують з девальвацією грошової одиниці та загрозою інфляції. У такому контексті важливо, що грошова стабільність і помірковане зниження цін попереджують «втечу» капіталу. В доларизованій економіці девальвація грошової одиниці практично завжди «прискорює» інфляцію через зменшення попиту на гроші і погіршує цінову конкурентоспроможність товарів експорту.
2. Нейтральність. Автоматична адаптація зменшує загрозу політично «коректних» рішень експансійного характеру (встановлення «реалістичного» обмінного курсу, емісійне фінансування дефіциту бюджету), які вирівнюють платіжний баланс з точністю до навпаки.

    Для автоматичного вирівнювання платіжного балансу за допомогою плаваючого обмінного курсу не бракує вагомих  недоліків:

• J-ефект. Відразу після девальвації грошової одиниці сальдо поточного рахунку (торговельного балансу) може не поліпшитися, принаймні у короткочасному плані (точка В на рис.5). J-ефект пояснюється невисокою короткочасною ціновою еластичністю попиту на імпорт і експорт, ІМ і Х відповідно. Очікуване вирівнювання торговельного балансу відбувається лише у віддаленій перспективі (точка С). докладніше J-ефект пояснюють декілька причин. По-перше, часовий лаг у виконанні раніше підписаних контрактів. По-друге, інерція споживачів, які звикли до певних товарів імпорт і неохоче змінюють власні смаки. По-третє, економічні агенти не поспішають змінювати постачальників, аж доки не переконаються у тривалому характері зміни цінових співвідношень;

• Інфляційна  «віддача» знецінення грошової одиниці. Поширено вважати, що обмінний курс є одним із самостійних джерел інфляційної інерції:

  де  - інфляція;

   - темп підвищення заробітної  плати;