Структура та стан платіжного балансу України

2) за діючими у світовій статистиці правилами у розділ «Послуги» входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони, звичайно, ближчі до руху капіталу;

3) за методикою МВФ показують односторонні перекази:

    державні  операції — субсидії іншим країнам  по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

    приватні  перекази — перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

    Три перелічені вище групи операцій — послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази — називають «невидимими» операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей (товарів).

    Баланс  поточних операцій (торговельний баланс і «невидимі» операції) — включає  всі операції, які завершуються протягом даного періоду. Вони відображаються у платіжному балансі і не здійснюють на нього жодного впливу у наступні періоди. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів [19, 129-138].

    Баланс  руху капіталів і кредитів — виражає  співвідношення вивозу і ввозу державних  і приватних капіталів, наданих  і одержаних міжнародних кредитів. Це міжнародний рух підприємницького капіталу та міжнародний рух позикового капіталу. Включає операції з довгостроковими та короткостроковими інвестиціями, що впливають на міжнародну позицію країни щодо інвестицій. У наступні періоди вони впливатимуть на платіжний баланс у результаті надходжень потоків прибутків чи повернення інвестицій, зроблених у попередні роки.

     За  економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:

• міжнародний рух підприємницького капіталу;
• міжнародний рух позикового капіталу.

     Підприємницький капітал включає прямі закордонні (придбання і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні (купівля цінних паперів закордонних компаній) інвестиції.

     Вивіз підприємницького капіталу на сучасному  етапі відбувається інтенсивніше, ніж  зростання виробництва і зовнішньої торгівлі, що свідчить про його важливу роль в інтернаціоналізації господарського життя. Причому понад 2/3 вартості прямих закордонних інвестицій складають взаємні капіталовкладення розвинутих країн. Це є наочним підтвердженням того, що господарські зв’язки між розвинутими країнами зміцнюються більшою мірою, ніж між іншими країнами світу.

     Міжнародний рух позичкового капіталу класифікується за ознаками терміновості. Розрізняють  довго-, середньо- і короткострокові  операції.

• Довго- і середньострокові операції включають державні та приватні запозичення і кредити, які надаються на термін понад один рік. Одержувачами державних запозичень і кредитів виступають переважно країни, що розвиваються, й ті, які відстають від світових лідерів (постсоціалістичні країни), тоді як розвинуті країни виступають головними кредиторами. До приватних довгострокових запозичень і кредитів відносяться нарівні з країнами, що розвиваються, та постсоціалістичними країнами також корпорації розвинутих країн, активно використовуючи залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску довгострокових цінних паперів або банківського кредиту.
• Короткострокові операції включають міжнародні кредити терміном до одного року; поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари); переміщення грошового капіталу між банками. За остання десятиліття міжбанківські короткострокові операції на світовому грошовому ринку набули значного поширення [37].

     Помилки та упущення. Незважаючи на постійне вдосконалення  методики обробки статистичних показників платіжного балансу, похибки все ж залишаються досить значними. Саме тому виділяється спеціальна стаття «Помилки та упущення», до якої включаються дані як статистичних похибок, так і неврахованих операцій.

     Фахівці, які займаються розрахунками платіжного балансу, зазначають, що найважче піддається обліку рух короткострокового грошового капіталу, особливо в період кризових потрясінь.

    Внаслідок цього стаття «Помилки та упущення»  розташована безпосередньо за розділом платіжного балансу, де фіксується рух капіталів і кредитів. Показники статті «Помилки та упущення» різко зростають у період кризових ситуацій [37]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.3. Основні методи регулювання платіжного балансу 

    Класична  теорія вирівнювання платіжного балансу 

    В дусі теоретичних концепцій класичної  теорії вирівнювання платіжного балансу  пояснювалося рухом грошових активів. Економісти класичної школи припускали, що вільний рух золота і гнучкі ціни самостійно (і оперативно) відновлюють рівновагу доходу на «природному» рівні та вирівнюють платіжний баланс. Безперешкодна корекція рівнів цін і заробітної плати попереджувала виникнення значних платіжних дисбалансів. Простір для доречного державного втручання обмежувався чіткими правилами золотого стандарту: визначення золотого вмісту грошової одиниці, зобов’язання центрального банку або державної скарбниці купувати без обмежень золото згідно із визначеним паритетним курсом, скасування буд-яких обмежень на рух монетарного золота.

    Досягнення  рівноваги платіжного балансу передбачало  узгоджене використання трьох засадних припущень:

1. Фінансування торговельних дисбалансів наявними грошовими активами.
2. Щільний причинно-наслідковий зв’язок між пропозицією грошової маси та рівнем цін.
3. Залежність експорту-імпорту від порівняльних цін у міжнародній торгівлі.

    Дефіцит платіжного балансу супроводжується  втратою грошових активів, а відповідно – зменшенням пропозиції грошової маси. Навпаки, додатне сальдо платіжного балансу означає приплив грошових активів та збільшення пропозиції грошової маси. Найповніше це виявилося під час золотого стандарту (1870-1914), коли пропозиція грошової маси повністю визначалася готівкою в обігу. Подібним чином зменшення (збільшення) пропозиції грошової маси відбувається за умов фіксованого обмінного курсу в економіках із сучасною банківською системою, хоча у такому разі зв’язок між припливом-відпливом капіталу і пропозицією грошової маси стає складнішим [20, 138-140].

    Зменшення пропозиції грошової маси обумовлює  зниження рівня цін (дефляцію), що поліпшує цінові співвідношення у зовнішній  торгівлі. Відповідно зменшується імпорт і збільшується експорт. При цьому  номінальний обмінний курс залишається  незмінним. Ціновий ефект визначається цілком достатнім для вирівнювання платіжного балансу. Поєднання руху грошових активів та зміни внутрішніх цін створює підстави для визначення даного механізму вирівнювання платіжного балансу як грошово-цінового.

    Необхідною  умовою функціонування зазначеного механізму вирівнювання платіжного балансу є абсолютна впевненість економічних агентів у дотриманні визначених «правил гри». Варто зауважити, що у 1870-х роках золотий стандарт виник цілком неформально, коли більшість тодішніх країн самостійно визначали золотий вміст власних грошових одиниць і почали дотримуватись низки згаданих вище правил. Золотий стандарт не передбачав міжнародних зобов’язань і не запроваджувався офіційними письмовими угодами.

    Золотий стандарт передбачав максимально можливу монетарну дисципліну. Незалежно від валютних резервів, будь-яке збільшення грошової маси нейтралізувалося втратою золотого запасу, що з необхідністю передбачало дефляцію для поліпшення платіжного балансу. У світовому масштабі пропозиція грошової маси визначалася видобутком золота. Ця риса найчастіше критикувалася опонентами золотого стандарту з позиції недостатньої пропозиції золота для забезпечення потреб динамічно зростаючої світової економіки.

    Практично у вирівнюванні платіжного балансу  теоретичні аргументи класичної теорії заперечували логіку меркантилізму, хоча використовувався спільний наголос на монетарних ефектах платіжного балансу. Меркантилісти вважали, що економічне зростання вирішальною мірою залежить від додатного торговельного платіжного балансу. Приплив грошових активів (золота і срібла) та супутнє підвищення рівня цін розглядалися дієвими чинниками стимулювання національного виробництва. Навпаки, збільшення імпорту вважалося небажаним, оскільки вело до зменшення валютних резервів. Інтенсивне державне втручання мало на меті підтримання додатного сальдо платіжного балансу. Не враховувалося, що підвищення рівня цін внаслідок тривалої монетизації валютних резервів замість стимулювання виробництва може істотно погіршити цінову конкурентоспроможність товарів національної економіки, а відповідно мати протилежні до очікуваних наслідки – погіршення торговельного балансу і спад виробництва.

    Принциповий характер вирівнювання платіжного балансу  здійснюється через корекцію пропозиції грошової маси та рівня цін. Абсолютна довіра до !правил гри», включно з визначеним золотим вмістом грошової одиниці, розглядалася необхідною передумовою оперативного вирівнювання платіжного балансу [20, 138-140]. 

      Кейнсіанська теорія  вирівнювання платіжного  балансу 

    Під час «великої депресії» (1929-33 рр.) тривалий спад виробництва та брак очікуваної гнучкості цін створював аргументи на користь кейнсіанського пояснення причин порушення зовнішньої і внутрішньої рівноваги, яке передбачало корекцію доходу. Погіршення сальдо платіжного балансу зменшує сукупний попит. Відповідно зменшується дохід, що обмежує попит на імпорт. Таким чином зміни доходу самостійно вирівнюють платіжний баланс.

    Ціновий чинник не відіграє  помітного значення у кейнсіанській традиції, оскільки заперечується можливість гнучкого ціноутворення. Тобто визнається ідеальною цінова еластичність сукупної пропозиції. Також у перших кейнсіанських моделях не враховувалася пропозиція грошової маси. Натомість підвищену увагу отримали:

1. Вплив зовнішньої торгівлі на мультиплікатор доходу;
2. Умови реалізації плаваючого обмінного курсу;
3. Вплив умов торгівлі на функцію приватного споживання.

    Акцептування  ролі доходу під час вирівнювання платіжного балансу краще пояснювало перебіг великої депресії, коли ціни виявляли набагато нижчу гнучкість, ніж це передбачалося економістами класичної школи. Іншими характеристиками міжвоєнного періоду були: запровадження грошових одиниць без золотого забезпечення, торговельний протекціонізм, валютний контроль, непоодинокі кризи платіжного балансу, які досить часто супроводжувалися відмовою від обслуговування зовнішніх зобов’язань – дефолтом.

    У пізніших кейнсіанських моделях  механізм вирівнювання платіжного балансу  визначався змінами доходу і грошової маси. Кейнсіанська теорія передбачала  активне втручання держави в економіку. Взаємопов’язаними цілями такого втручання були рівновага доходу і платіжного балансу, однак пріоритетним вважалося забезпечення повної зайнятості. Інакше кажучи, міркування доходу мали підвищену вагу порівняно з підтриманням рівноваги платіжного балансу. Обмеження платіжного балансу розглядалися щонайбільше перешкодою для збільшення доходу [15, 420-421]. 

    Ціновий підхід. Модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера 

    Прихильники цінового підходу головним чинником вирівнювання платіжного балансу визнають девальвацію грошової одиниці. Знецінення грошової одиниці супроводжується підвищенням вартості імпорту. Логіку цінового підходу ілюструє відома модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера. 
 

    Теоретичну  модель складають декілька функціональних залежностей торговельного балансу:

    де  М і Х – імпорт та експорт даної країни;

    М^* і Х^* - імпорт та експорт країн-торговельних партнерів;

    Р^М і Р^Х – внутрішні ціни товарів імпорту та експорту;

     -  рівні цін товарів імпорту  й експорту країн-торговельних  партнерів;

    Е – номінальний обмінний курс (вартість іноземної валюти у національній грошовій одиниці).

    У рівняннях (2.1)-(2.2) наведено умови рівноваги для товарів імпорту та експорту. Обсяги імпорту для даної країни дорівнюють обсягам експорту країн-торговельних партнерів. Відповідно обсяги експорту з даної країни дорівнюють обсягом імпорту за кордоном.

    Рівняння (2.3) визначає рівновагу торговельного балансу (в національній грошовій одиниці). У рівняннях (2.4) і (2.5) показано зв'язок між внутрішніми і світовими цінами для товарів імпорту та експорту, відповідно. Визначені цінові залежності означають дотримання правила «однієї ціни». Рівні цін у даній країні повторюють зміни рівнів цін країн-торговельних партнерів ( з врахуванням номінального обмінного курсу). Обидва товари є такими, що виробляють окремо у даній країні (експорт) або за кордоном (імпорт).