Структура та стан платіжного балансу України

    2.3. Аналіз стану платіжного балансу за 2009 рік 

      У 2009 році зниження зовнішнього попиту та світових цін внаслідок глобальної кризи обумовили суттєве зменшення надходжень від експорту товарів і послуг – на 36.6%. З іншого боку, скорочення внутрішнього попиту, відсутність зовнішнього фінансування та глибока девальвація гривні наприкінці 2008 року визначили ще більше падіння імпорту – на 43.7%. Як наслідок, в цілому за 2009 дефіцит поточного рахунку суттєво скоротився – до 1.8 млрд. дол. США (1.5% від ВВП) порівняно з 12.8 млрд. дол. США в 2008 році (7.0% від ВВП).

      У той же час сальдо рахунку  операцій з капіталом та фінансових  операцій платіжного балансу сформувалось від’ємним (11.9 млрд. дол. США) на відміну від додатного сальдо в попередні роки (у 2008 році – 9.7 млрд. дол. США). Це було обумовлено, насамперед, чистим погашенням накопиченої в докризовий період зовнішньої заборгованості приватним і державним секторами економіки (9.1 млрд. дол. США). Крім того, значно нижчими ніж в попередні роки були обсяги надходження прямих іноземних інвестицій – 4.7 млрд. дол. США проти 9-10 млрд. дол. США у 2007-2008 роках.

      В 2009 році від’ємне сальдо поточного рахунку зменшилось до 1.8 млрд. дол. США (12.8 млрд. дол. США у 2008 році). Скорочення дефіциту було, перш за все, наслідком падіння імпорту товарів та послуг вищими темпами, ніж експорту (43.7% та 36.6% відповідно). Також слід додати, що протягом року відбулось пожвавлення як світового, так і внутрішнього попиту, що разом із відносною стабілізацією обмінного курсу національної валюти зумовили поступове відновлення обсягів експорту та імпорту протягом року. Однак, конкурентні переваги, отримані в результаті девальвації обмінного курсу гривні наприкінці 2008 року, сприяли покращенню кумулятивних показників балансу товарів і поточного рахунку протягом 2009 року.

      Від’ємне сальдо торгівлі товарами  в 2009 році зменшилось до 4.7 млрд. дол. США (16.1 млрд. дол. США в 2008 році). Хоча в цілому, товарооборот був на 43.6% меншим ніж у 2008 році, протягом року він незмінно зростав після суттєвого падіння в І кварталі, і в ІV кварталі був лише на 14.2% менше порівняно з відповідним кварталом попереднього року. Слід також зазначити, що хоча відновлення експорту товарів відбувалось швидшими темпами ніж імпорту, баланс товарів залишається від’ємним за рахунок значної енергетичної складової (насамперед внаслідок суттєвого підвищення цін на імпортований газ).

    У 2009 році експорт товарів (40.4 млрд. дол. США), хоча і був на 40.3% менше ніж  в попередньому році, але постійно зростав протягом року. Таке покращення пов’язано з поступовим відновленням зовнішнього попиту, що підтверджується  відповідною динамікою сезонно скорегованих показників економічного розвитку в країнах – основних торгівельних партнерах. Однак, в середньому за рік фізичні обсяги експорту зменшились на 10.2% [11,  9-13.]

    Також, відновлення світової економіки  сприяло стабілізації цін на товари українського експорту після їх стрімкого падіння в ІV кварталі 2008 року і І кварталі 2009 року. В результаті в середньому за рік ціни експорту були на 34.1% нижчі ніж у 2008 році.

    За  товарними групами найбільше впав експорт продукції чорної металургії (на 55.4%). Також суттєво знизився експорт продукції хімічної галузі та мінеральних продуктів (на 48.6% та 44.6% відповідно). Слід зауважити, що до основних країн – імпортерів українських чорних металів у 2009 році, крім Туреччини та Росії, приєдналися Ліван та Китай – частка кожної з цих країни зросла до 6.0%.

    Таке  невелике зменшення експорту продовольчих товарів відбулось, насамперед, за рахунок  достатньо високих обсягів експорту зерна (знизились всього на 4%) та олій (знизились на 7.7%), що було зумовлено високим урожаєм цих культур у 2008 та 2009 роках.

    У 2009 році в Україну було імпортовано  товарів на загальну суму 45.0 млрд. дол. США, що на 46.2% менше, ніж у минулому році. Падіння неенергетичного імпорту  було навіть більшим – 50.7%. Відзначимо, що стрімке падіння імпорту відбулось в І кварталі, а з ІІ кварталу імпорт зростав в середньому на 14.3% за квартал (неенергетичний імпорт – на 16.1%). Таке підвищення імпорту відбувалось завдяки поступовому пожвавленню української економіки та відносній стабілізації обмінного курсу.

    Зменшення вартісних обсягів імпорту в 2009 році було обумовлено насамперед зменшенням фізичних обсягів імпорту (на 43.2%).

    Імпорт  мінеральних продуктів скоротився на 35.5% насамперед через зменшення  вартісних обсягів нафти та нафтопродуктів (на 33.8% та 54.8% відповідно). Вартісні ж обсяги імпорту газу майже не змінились. Фізичні обсяги імпорту газу зменшились на 28% при одночасному підвищенні ціни на 17.1%. В результаті частка імпорту природного газу в товарній структурі імпорту зросла до 16.5% (у 2008 році – 9%).

    Імпорт  хімічної продукції впав на 30.9% за рахунок  падіння імпорту пластмас на 39.1%. Імпорт продукції АПК скоротився найменше – на 23.5%, при чому найбільше  впав імпорт олії та м’яса (на 38.9% та 32.6% відповідно), а імпорт цитрусових навіть збільшився на 8.6% [10, 14-17].

    За 2009 рік додатне сальдо торгівлі послугами  збільшилось і становило 2.6 млрд. дол. США (1.7 млрд. дол. США у 2008 році). Обсяги як експорту, так і імпорту  послуг були нижчими (на 22.6% та 30.5% відповідно), ніж торік.

    Головним  фактором зростання додатного сальдо торгівлі послугами стало суттєве  скорочення імпорту транспортних послуг – більш ніж в 2 рази до 3.3 млрд. дол. США. Це було спричинено як скороченням  загального імпорту товарів, так  і значним падінням виплат за транспортування газу (внаслідок значно вищої частки російського газу).

    З іншого боку, суттєво скоротилось  додатне сальдо за статтею «Подорожі» – до 246 млн. дол. США порівняно  з 1.7 млрд. дол. США у 2008 році. Головною причиною стало суттєве зменшення експорту за цією статтею – до 3.6 млрд. дол. США, що на 38% менше ніж у попередньому році. Темпи падіння імпорту послуг з подорожування становили лише 17.2%.

    Від’ємне  сальдо доходів у 2009 році зросло до 2.4 млрд. дол. США (1.5 млрд. дол. США в 2008 році). При цьому обсяги виплат за доходами майже не змінились (+1.5%), тоді як надходження знизились на 14.7%, головним чином, за рахунок зниження доходів від інвестицій (доходи від міжнародних резервів скоротились майже на 40%).

    Додатне сальдо поточних трансфертів знизилось до 2.7 млрд. дол. США (3.1 млрд. дол. США в 2008 році). При цьому обсяги надходжень зменшились на 16.9%1 за рахунок зниження обсягів грошових переказів працюючих за кордоном на 23.2%. Обсяги виплат зменшилися на 23% [9, 15-18].

У 2009 році дефіцит за фінансовим рахунком склався у розмірі 12.5 млрд. дол. США, в той час як за результатами 2008 сальдо було додатнім (9.7 млрд. дол. США). Основними визначальними умовами формування потоків за фінансовим рахунком у 2009 році були:

- дефіцит вільної ліквідності у світі та нестабільність світового та українського фінансових ринків;

- значні  обсяги боргів, накопичених приватним  сектором у попередні роки, з терміном погашення в 2009 році [36].

    Як  наслідок, обсяги надходжень прямих іноземних  інвестицій суттєво скоротились, виплати за зовнішніми борговими зобов’язаннями значно перевищували надходження за ними (особливо для короткострокових кредитів), переведення активів у готівку в іноземній валюті залишалось на високому рівні. При цьому найвищі рівні дефіциту були зафіксовані в І та ІІІ кварталах (більше 4.5 млрд. дол. США). Найменшим від’ємне сальдо було в ІV кварталі – 716 млн. дол. США, що було обумовлено послабленням впливу світової фінансової кризи та поступовим пожвавленням економічних процесів як в цілому у світі, так і в Україні зокрема.

    Від’ємне  сальдо за статтею «Інший капітал» у 2009 році скоротилось порівняно  із попереднім роком майже вдвічі та становило 8.0 млрд. дол. США. Головним чином, цей відтік був сформований  продовженням приросту готівкової валюти в інших секторах економіки в значних обсягах (9.6 млрд. дол. США), що, однак, на чверть менше ніж у попередньому році. Факторами високого попиту на готівкову валюту були певна нестабільність валютного ринку на початку року та все ще високі девальваційні очікування населення.

    Зниження  економічної активності вплинуло на обсяги зростання поточної кредиторської  та дебіторської заборгованості за зовнішньоекономічними  розрахунками. Якщо в 2008 році заборгованість і вимоги суб’єктів господарювання за торговими кредитами зросли в майже однакових обсягах (на 5.9 та 5.7 млрд. дол. США відповідно), то в 2009 році обсяги приросту заборгованості за торговими кредитами склали 2.2 млрд. дол. США, а обсяги приросту вимог – всього 282 млн. дол. США (див. додаток 3).

    Слід  також зауважити особливість 2009 року – практично відсутність  відтоку за традиційним для попередніх років каналом: обсяги фіктивних  операцій з цінними паперами та поверненням  прямих інвестицій склали всього 218 млн. дол. США (у 2008 році відтік склав 2.1 млрд. дол. США, у 2007 – 5.3 млрд. дол. США) [36]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    3. Методи вирішення проблеми платіжного балансу 

    3.1. Методи балансування платіжного балансу 

    Країна, яка має негативне сальдо (дефіцит) по основних статтях платіжного балансу, постає перед необхідністю стимулювання експорту національних і одночасного стримування імпорту іноземних товарів і послуг, а також залучення довгострокових іноземних капіталів та обмеження вивозу капіталів національних. Якщо цих заходів недостатньо для зменшення обсягу дефіциту по основних статтях балансу, мають бути використані методи балансування платіжного балансу за допомогою балансуючих статей.

    Важливим  у групуванні статей платіжного балансу  та вимірюванні його сальдо є питання: які статті віднести до основних, а які — до балансуючих.

    Вважається, що основними статтями платіжного балансу  є такі, що, впливаючи на сальдо платіжного балансу, характеризуються відносною  самостійністю. До них, як правило, відносять  статті, що відображають поточні операції та рух довгострокового капіталу. Сальдо основних статей ототожнюють з поняттям «сальдо платіжного балансу».

    До  балансуючих статей платіжного балансу  відносять такі, що характеризуються обмеженою самостійністю. Це, як правило, статті, що відображають зміни у валютних резервах, короткострокових активах, окремі види іноземної допомоги, зовнішні позики, кредити міжнародних фінансових організацій. Підсумкові показники основних і балансуючих статей взаємно погашаються. Отже, якщо обсяги платежів по основних статтях платіжного балансу перевищують суми надходжень по них, то держава мусить вдаватися до балансуючих статей. Методи балансування сальдо платіжного балансу можуть бути поділені на тимчасові та остаточні.

    До  тимчасових методів балансування належать:

- одержання іноземних позик і ввезення підприємницького капіталу;

- використання  короткострокових кредитів за  взаємними угодами між центральними  банками країн за системою  «своп»;

- використання  нафтодоларів шляхом перерозподілу  валютної виручки нафтодобувних  країн від експорту нафти;

- надання  МВФ країнам-членам резервних  кредитів (резервна позиція в  МВФ);

- мобілізація  коштів на світовому фінансовому  ринку (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики);

- пільгові  кредити по лінії програм іноземної  «допомоги».

    Остаточними методами балансування вважаються:

- вивіз  золота (при золотому монометалізмі);

- купівля  іноземної валюти в обмін на  золото або отримання кредиту  в іноземній валюті під заставу  золота з подальшим використанням  валюти для розрахунків (після відміни золотого стандарту);

- використання  для остаточних розрахунків коштів  з внутрішніх валютних резервів  країни;

- обмін  СДР на певну кількість необхідної  іноземної валюти;

- отримання  іноземної «допомоги» у вигляді субсидій та дарувань [3, 5-9].

    Отже, арсенал методів, які застосовуються, доволі широкий та різноманітний. Для країн із дефіцитним платіжним балансом звичайно застосовуються також засоби, які стимулюють експорт товарів та ввіз іноземних капіталів, що стримують імпорт таварів та обмежують вивіз капіталів.

    Звісно, країна, що має дефіцит поточного  платіжного балансу, може фінансувати  його шляхом продажу активів чи запозичень в іноземних установах. І крім цього вона може скоригувати свої видаткі та доходи. При чому, тривалий дефіцит поточного платіжного балансу вимагає не фінансування, а корекції.

    Хоча, слід особливо акцентувати увагу, що корекція поточного платіжного балансу  є надто дорогою. Адже вона передбачає значно напруженішу, продуктивнішу  працю чи зменшення витрат. Проте, властиві для нашої країни обставини перманентної політичної й економічної нестабільності, корумпованості, прагматично-популістські акції запеклої боротьби за посади та доступ до ресурсів, призвели до зволікання й відкладання корекції. Відтак, це призвело, враховуючи ще й світову рецесію, до надто загрозливого стану — до кризи платіжного балансу [4, 59-67].