Структура та стан платіжного балансу України

    Платіжний баланс — це статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу.

    Складання, вивчення й аналіз платіжного балансу - необхідні дії уряду будь-якої країни, тому що саме за даними платіжного балансу можна наочно визначити, в якому стані знаходиться той чи інший пункт дуже важливих для кожної країни зовнішньоекономічних відносин.

    Варто відмітити, що перші спроби підведення підсумків зовнішньоекономічної діяльності держави починалися ще в середні віки, а сам термін "платіжний баланс" увів в обіг у XVIII ст. англійський економіст Дж. Стюарт, що вбачав джерело багатства країни в її активному торговому балансі.

    Платіжний баланс являє собою статистичний запис підсумку операцій між резидентами даної країни й іншого світу за певний період (зазвичай квартал або рік). Він дає кількісну й якісну характеристику зовнішньоекономічній діяльності країни, її участі в світовому господарстві. Платіжний баланс виступає джерелом інформації, що розкриває особливості участі країни в міжнародному обміні товарами, послугами та капіталом. Не випадково проблеми платіжного балансу, активного чи пасивного сальдо торгового балансу викликають активний суспільний інтерес і позначаються на прийнятті політичних рішень.

    У платіжному балансі держави наводиться систематизований перелік усіх операцій з коштами, що опосередковують зовнішньоекономічні зв'язки. В ньому відображаються підсумки зовнішньоекономічної діяльності країни. На його основі можна проводити аналіз цієї діяльності, давати оцінку валютно-фінансовому становищу країни, визначати, чи ефективно господарює та чи інша країна з погляду її зовнішньоекономічних зв'язків [15, 424-427 ].

    У ході складання платіжного балансу  велика кількість міжнародних угод, які укладаються різними економічними агентами, певним чином класифікується та зводиться воєдино в окремі статті. Отже, платіжний баланс відбиває не індивідуальні, а агреговані міжнародні угоди, в результаті яких право власності на активи, в якій би формі вони не існували, переходить від резидентів даної країни до резидентів інших країн.

    Міжнародні  угоди зазвичай припускають обмін: торгівля товарами та послугами, бартер, обмін одних фінансових активів на інші. Однак до них відносяться й однобічні переводи. Прикладом можуть виступати гуманітарна допомога чи переоцінка валютних резервів країни в зв'язку зі зміною валютного курсу.

    Момент  здійснення угоди фіксується таким  чином, щоб факт переходу власності на активи знаходив висвітлення в національному рахівництві. Ним може бути, наприклад, момент укладення контракту, відвантаження товару, проходження митних процедур та ін.

    При оцінці зовнішньоекономічних угод пріоритет  віддається ринковим цінам чи їх еквівалентам.

    Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. Міжнародний валютний фонд характеризує платіжний баланс як "статистичний запис усіх економічних угод протягом даного періоду між резидентами країн, які надають звітність".

    Слід  зазначити, що платіжний баланс відбиває фактичний стан платежів. Поряд з ним складається розрахунковий баланс, де відображають не лише фактичні платежі, а й неоплачувані в даний момент вимоги та зобов'язання даної країни незалежно від термінів настання платежів.

    Облік платежів по всіх зовнішньоекономічних операціях здійснюється протягом певного періоду (місяць, квартал, рік). Він ведеться в платіжному балансі за принципом подвійної бухгалтерії. Кошти, що надходять у країну за рахунок експорту товарів і послуг, дарунків, припливу капіталу, оприбутковуються в кредитових статтях платіжного балансу зі знаком "+"; імпорт же товару чи закордонні інвестиції, позики та кредити, що спрямовуються за кордон, дарунки та пенсії, переказані іноземцями - в дебетових статтях балансу зі знаком "—".

    Різниця між сумарними підсумками кредитових і дебетових статей є сальдо платіжного балансу. Ця різниця може бути позитивною, коли надходження перевищують платежі, та негативною - у протилежному варіанті. В останньому випадку країна має дефіцит платіжного балансу [15, 424-427 ]. 
 

    1.2. Структура та стан платіжного балансу 

    Платіжний баланс — систематизований запис  результатів всіх економічних угод між резидентами даної країни ( домашніх господарств, фірмами й  урядом) і іншим світом протягом певного періоду часу.

    Резидент  — будь-яка особа, що мешкає в  даній країні більше одного року незалежно від його громадянства і паспортного статусу. Робітники посольств і військові завжди є резидентами тільки своєї країни, незалежно від терміну їхнього перебування за рубежем.

    Економічні  угоди являють собою будь-який обмін вартості, тобто акт, у якому передається право власності на товар, надається економічна послуга або право власності на активи переходить від резидента даної країни до резидента іншої країни. Будь-яка угода має дві сторони, і тому в платіжному балансі реалізується принцип подвійного запису. Основними статтями платіжного балансу є кредит і дебет.

    Кредит  — відтік вартостей, за яким повинен  бути притік у дану країну, що компенсує  попередній відтік. У кредиті відбивається відтік цінностей із країни, за які  згодом її резиденти одержують платежі в іноземній валюті.

    Дебет — притік вартостей у дану країну, за котрий її резиденти повинні згодом сплачувати, можливо, готівкою, тобто  витрачати іноземну валюту.

    Загальна  сума кредиту повинна дорівнювати  загальній сумі дебету платіжного балансу за визначенням. При цьому усередині платіжного балансу можуть бути виділені декілька частин [14, 164-165].

    В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні покладено на Національний банк (Закон України “Про Національний банк України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р.). Спільною Постановою Національного банку і Кабінету Міністрів України № 517 “Про складання платіжного балансу” встановлено порядок координації дій міністерств і відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу.

    Складання платіжного балансу базується на системі обліку операцій з нерезидентами  під егідою НБУ, яка доповнена  даними статистичних обстежень під егідою Державного комітету статистики України. Система збору інформації, що базується на банківських операціях, була започаткована в січні 1993 року. За цією системою надають інформацію дві категорії респондентів: (1) банки, які декларують здійснені протягом кожного місяця операції з нерезидентами, що проведені за дорученням клієнтів та від власного імені (форма № 1-ПБ), а також (2) підприємства та організації, які відкрили рахунки в іноземних банках (форма № 2-ПБ).

    В Україні організовано замкнуту систему збору інформації. Мається на увазі, що, крім дебетових та кредитових оборотів за коррахунками з розбивкою за операціями, уповноважені банки надають інформацію щодо залишків на коррахунках на початок та кінець звітного періоду. Форми надаються в оригінальній валюті за кожним кореспондентським рахунком (“Ностро” та “Лоро”). Операції надаються в закодованому вигляді відповідно до стандартної класифікації Керівництва щодо складання платіжного балансу МВФ (п’яте видання). Національний банк конвертує ці дані в долари США за середньомісячним курсом [37].

    Держкомстатом запроваджені форми щоквартальної  звітності щодо зовнішньої торгівлі послугами та прямих іноземних інвестицій в Україну та з України. Для складання платіжного балансу Національний банк України також використовує дані офіційної торговельної статистики Держкомстату України, яка базується на даних митної статистики.

    Координація дій усіх установ та концентрація інформації, необхідної для складання  платіжного балансу, здійснюється Національним банком України. Функцією Національного банку, крім безпосереднього складання платіжного балансу, є також розробка методологічної та методичної бази для його складання, аналізу і прогнозування.

    Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунку виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти.

    Товари. Головним джерелом даних із зовнішньої торгівлі товарами є інформація Держкомстату, яка базується на даних вантажних митних декларацій та звітах підприємств про товари, які не проходять митне декларування (риба, виловлена в нейтральних водах і продана за кордоном, товари, придбані в портах перевізниками тощо). Для цілей складання платіжного балансу ці дані коригуються за ступенем охоплення (неформальна торгівля) та класифікацію (перерахунок імпорту з цін CIF на ціни FOB, ремонт товарів).

    Найвагомішою  складовою цих дорахунків (1.2% від  обсягів експорту та 3.2% від обсягів  імпорту товарів, розрахованих Держкомстатом) є неформальна торгівля. Вона складається  з неорганізованого роздрібного  зовнішньоторговельного товарообороту, не врахованого офіційною статистикою. Обсяги неформальної торгівлі розраховуються на підставі серії експертних оцінок.

    Держмитслужба України надає Національному  банку інформацію про кількість  легкового автотранспорту, ввезеного  фізичними особами на територію України для постійного користування, та суму податків, сплачених при їх митному оформленні, у тому числі акцизного збору та податку на додану вартість. Розрахунки загальної вартості транспортних засобів, ввезених фізичними особами, базуються на припущенні, що податок на додану вартість становить 20 відсотків. На основі даних Держмитслужби України про суми стягнення ввізного мита, податку на додану вартість та акцизу, що сплачені громадянами при ввезенні предметів (товарів), оцінюється вартість товарів, ввезених на територію України фізичними особами (Постанова Кабінету Міністрів України № 1652 від 13 грудня 2001 року).

    Крім  того, Держкомстат щорічно проводить  вибіркове обстеження вартості  товарів, які продаються на речових ринках країни. Національний банк використовує дані обстеження Держкомстату для оцінки обсягів імпортної продукції в неорганізованому товарообігу на внутрішньому ринку для включення її в торговельний баланс [37].

    Для визначення обсягів експорту товарів, що не враховуються офіційною статистикою, використовуються дані та експертні  оцінки країн – основних торговельних партнерів. Згідно з методологією складання платіжного балансу вартість як експорту, так і імпорту товарів обліковується за цінами FOB, тобто у вартість товарів включаються витрати на їх транспортування до митного кордону країни-експортера, а також вартість навантажувальних робіт, які здійснюються на митному кордоні країни-експортера. Згідно ж із методологією складання торговельного балансу, що використовується Держкомстатом, імпорт обліковується за цінами CIF. Тому для формування статті “Імпорт товарів” платіжного балансу загальна сума імпорту зменшується на суму, що дорівнює вартості перевезення територією України та страхування вантажів. З 2003 року коригування  вартості імпорту до цін ФОБ здійснюється з використанням даних вибіркового обстеження Держкомстату України щодо вартості страхування і фрахту в імпорті товарів та оцінки вартості транспортування туркменського газу.

    Наступна  за значенням група дорахунків пов’язана  з ремонтом товарів. Згідно з методологією складання платіжного балансу вартість ремонту товарів враховується у  статті “Товари” поточного рахунку, тоді як у зовнішньоторговельному балансі ремонт товарів враховується Держкомстатом як послуги.

    Експорт та імпорт товарів відображено в  момент переходу права власності  від нерезидентів до резидентів (або  навпаки) за ринковими цінами. У більшості випадків це означає, що для оцінки операцій використовуються контрактні ціни або фактичні ціни на час здійснення операцій.

    Послуги. Стаття “Послуги” складається з трьох основних компонентів: транспорт, подорожі та інші послуги. Статтю “Послуги” Національний банк України формує в основному за власною базою даних, оскільки дані банківської звітності протягом тривалого часу є докладнішими порівняно з даними Держкомстату України щодо зовнішньої торгівлі послугами (це твердження особливо справедливе щодо імпорту послуг).

    Транспортні послуги включають перевезення пасажирів і вантажів, а також інші послуги, що виконуються морським, повітряним та іншими видами транспорту. Джерелом даних є дані банківської звітності (ITRS) і дані квартальної статистичної звітності Держкомстату про експорт-імпорт послуг. Для оцінки вартості послуг фрахту використовуються дані щодо коригування вартості імпорту послуг до цін ФОБ.