Структура та стан платіжного балансу України

    У моделі Бікердайка-Робінсон-Метцлера девальвація грошової одиниці зменшує  пропозицію товарів імпорту та збільшує попит на експорт. Водночас попит на товари імпорту та пропозицію товарів експорту в даній країні не змінюється (у внутрішніх цінах). Графічно наслідки девальвації проілюстровано на рис.4. для умов рівноваги на обох ринках – товарів імпорту та експорту. Приймається, що девальвація грошової одиниці є одноразовою подією, покликаною зменшити надлишковий попит на іноземну грошову одиницю [19, 140-145].

Після девальвації країни-торговельні  партнери зменшують пропозицію товарів імпорту (рівняння (2.1)), оскільки підвищується їх вартість на експортних ринках. Відповідно змінюється рівновага на ринку товарів імпорту для даної країни . При сталому попиті на товари імпорту (лінія М зберігає початкове положення) вирівнювання попиту і пропозиції призводить до зменшення обсягів імпорту (М₀→М₁). Правило «однієї ціни» зумовлює підвищення внутрішньої ціни товарів імпорту з до (рівняння 2.4)). За кордоном девальвація грошової одиниці обмежує попит на місцевий експорт, що призводить до зменшення кількісних показників та зниження рівня цін на товари експорту.

Подібним  чином збільшення попиту на експорт  даної країни за кордоном (рівняння (2.2)) створює стимули для реалізації товарів експорту ( → ). Після девальвації іноземні партнери усвідомлюють здешевлення вартості товарів імпорту, що збільшує їх пропозицію. Відповідно ціна імпорту в країнах-торговельних партнерах знижується. При сталій пропозиції товарів експорту відбувається збільшення обсягів експорту (Х₀→Х₁) та підвищення внутрішньої ціни товарів експорту. Вирівнювання торговельного балансу (TRADE=0) завершується після досягнення рівноваги ринків імпорту та експорту. При цьому підвищується рівноважне значення ціни товарів імпорту ( → ) та експорту ( → ). 

    Отже  девальвація грошової одиниці має  три наслідки:

1. збільшення обсягів експорту;
2. зменшення обсягів імпорту;
3. підвищення внутрішньої ціни обох товарів – експорту й імпорту.

    Хоча  обсяги імпорту зменшуються, підвищення його вартості може спричинити протилежний  до очікуваного наслідок – погіршення торговельного балансу. Так само збільшення обсягів експорту не означає автоматичного збільшення валютних надходжень, оскільки вартість експорту в іноземній грошовій одиниці знижується. Дещо по-іншому зменшення видатків  на імпорт може не створювати очікуваного зменшення надлишкового попиту на іноземну валюту, оскільки цьому перешкоджатимуть обмежені можливості експорту.

    Торговельний  баланс поліпшується лише за умови  високої цінової еластичності експорту, коли збільшення обсягів експорту з  надлишком компенсує втрати від  зниження уціни товарів експорту. Якщо цього немає, о збільшення фізичних обсягів супроводжується зниженням вартості експорту. Пропозиція іноземної валюти збільшується лише тоді, якщо цінова еластичність експорту перевищує 1; інакше пропозиція іноземної валюти зменшується.

    З іншого боку, невисока цінова еластичність імпорту може спровокувати одночасне підвищення цін та спад виробництва (стагфляція). Після підвищення цін на імпорт наступне зменшення доходу з високою ймовірністю обмежить сукупний попит, що призведе до спаду виробництва [19, 145-148]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Сучасний стан платіжного балансу 

    2.1. Фактори, які впливають на стан платіжного балансу та аналіз стану за 2007 рік 

    Платіжний баланс прямо і зворотно пов'язаний з процесом відтворення.

    З одного боку, він формується під  безпосереднім впливом процесу відтворення, з іншого, — впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню заборгованість.

    На  стан платіжного балансу впливають  такі фактори.

    1. Нерівномірність економічного і  політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

    2. Циклічні коливання економіки.

    Оскільки  існує асинхронність сучасного  економічного циклу, його коливання  впливають на платіжний баланс опосередковано. Світові економічні й фінансові  кризи призводять до значних дефіцитів  в платіжних балансів то одних, о інших країн.

    3. Зростання закордонних державних  витрат, пов’язаних мілітаризацією  економіки і військовими витратами.

    Досить  зазначити, що основна маса (понад 50%) державних витрат США за кордоном, які відображають у відповідних статтях платіжного балансу, являє собою саме витрати військового характеру (утримання та оснащення військових баз, воєнна допомога).

4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

5. Зміни в міжнародній торгівлі.

    Наприклад, різке зростання світових цін на нафту може призвести до дефіциту поточних операцій платіжного балансу країн — імпортерів нафти та активізації платіжних балансів нафтовидобувних країн [20, 154-156].

    У географії товарних потоків відмічається значне розширення взаємного обміну між промислово розвинутими країнами при скороченні питомої ваги країн, що розвиваються, в їх зовнішній торгівлі.

    6. Вплив валютно-фінансових факторів.

    З уведенням плаваючих курсів значно зросли ризики валютних втрат, особливо під впливом різких коливань курсів провідних валют світу, які найчастіше використовуються як валюти ціни і платежу: долара США, англійського фунта стерлінга, євро. В очікуванні зниження курсу національної валюти відбувається зсув за строками платежів з експорту й імпорту.

    7. Негативний вплив інфляції.

    8. Торговельно-політична дискримінація  певних країн.

    9. Надзвичайні обставини: неврожаї, стихійні лиха, катастрофи.

    Після розгляду множинності факторів, які  впливають на платіжний баланс, можна  зробити висновок, що досягти щорічної збалансованості надходжень у країну чи її виплат іншим країнам — завдання надзвичайно складне. Тому навряд чи яка-небудь держава світу ставить його для без заперечного вирішення, тому що немає безпосередньої загрози порушення економічної стабільності при певному не збіганні вхідних та вихідних потоків. Однак тут, як в усьому, також необхідно дотримуватися певної міри.

    Так, довготермінове пасивне сальдо платіжного балансу призводить до того, що для  покриття дефіциту іноземної валюти необхідно використовувати офіційні резерви, зменшуючи їх обсяг. Оскільки ці резерви не є безмежними, то країна, щоб виправити ситуацію, змушена йти на запровадження різних протекціоністських заходів для стримування імпорту й заохочування експорту. Одним із наслідків дефіциту платіжного балансу може стати зміна курсової вартості національної валюти. Валютний курс з одного боку, віддзеркалює стан платіжного балансу, з іншого, є одним із факторів, які суттєво впливають на стан платіжного балансу.

    Стосовно  довготермінового активного сальдо платіжного балансу, той тут може мати місце ціла низка негативних наслідків [13, 3-11].

    Якщо  активне сальдо досягається за рахунок  позитивного сальдо платіжного балансу, то це означає, що імпорт не перекриває експорту і тим самим фактичний  рівень споживання стає меншим від потенційно можливого.

    Якщо  сальдо формується під впливом значного перевищення притоку капіталу над  його відтоком, то країна перетворюється в сторону, що приймає, зі всіма можливими  негативними наслідками. Адже іноземні інвестиції — це свого роду допінг для національної економіки, оскільки з часом частина валового національного доходу створеного в країні, у вигляді прибутку інвестора буде відпливати за кордон, що може негативно вплинути на темпи економічного зростання.

    Крім  того, довгочасне перевищення надходження  валюти в країну над її вибуттям можу слугувати причиною інфляції, знецінення національної грошової одиниці  й підвищення рівня цін на внутрішньому ринку.

    Поширення практики плаваючих валютних курсів, збільшення масштабів кредитного ринку, відміна обмежень на рух капіталів  привели до лібералізації проведення самостійних дій приватними учасниками міжнародних операцій. Виникає альтернатива вибору засобів платежу, а його критерії ускладнюються. З’явилася значна кількість нових фінансових інструментів, що забезпечують страхування від валютних та кредитних ризиків, відбувається швидке впровадження ЕОМ, новітніх засобів передачі та обробки інформації.

    Провідні  країни вживають заходи щодо забезпечення стабільності ринкових курсів свої валют шляхом узгодження міждержавного впливу на діяльність валютних ринків, посилення впливу офіційних органів на курси з метою обмеження рамок їх коливання. для цього центральні банки проводять вільні валютні інтервенції [20, ст. 157-160].

    Постійно  посилюється тенденція до погодження у проведення внутрішньої макроекономічної політики західними країнами. За допомогою  міжнародної координації цієї політики управління платіжними балансами стало розглядатись як альтернатива плаваючим валютним курсам.

          Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації, зв’язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко відображає економічне становище країни, широко використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання.

    У 2007 році внаслідок значного зростання обсягів імпорту від’ємне сальдо поточного рахунку збільшилося до рівня, що становив 4,2 % до ВВП. Водночас зросли надходження коштів за фінансовими рахунком, нетто-приплив яких оцінено в 15,4 млрд. дол. США. Це дозволило не лише компенсувати дефіцит поточного рахунку, але й збільшити резервні активи до 32,5 млрд. дол.. США. За цей рік від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу збільшилось порівняно з 2006 роком в 3,7 разів й становило 5,9 млрд. дол. США. За 2007 рік зовнішній товарооборот порівняно з попереднім роком зріс майже на третину (32,7 %) та досяг 110,3 млрд. дол. США. Внаслідок збереження високих цін на світових ринках сировини та стабільний попит на продукцію вітчизняного машинобудування у країнах СНД відбувалося нарощування експортних поставок. основним чинником збільшення обсягів імпортних операцій стало активне розширення як споживчого, так і інвестиційного внутрішнього попиту. Прискорене зростання імпорту спричинило формування значного від’ємного сальдо торгівлі товарами у розмірі 10,6 млрд. дол.. США, що вдвічі перевищило рівень 2006 року [28, 3-10].

    У 2007 році експорт товарів збільшився на 28 % й становив 49,8 млрд. дол. США (у 2006 році експорт збільшився на 11,2 %). Найбільшими у зростанні експорту товарів у 2007 році були внески: продукції металургійної промисловості (11,2 п.п., або 40 % приросту експорту); продукція машинобудування (7,5 п.п. — 27 % приросту експорту).

    У 2007 році експорт металопродукції  зріс на 26,6 порівняно з 2006 роком. Зокрема збільшились вартісні обсяги експорту чорних металів на 28,3 %, а виробів з чорних металів – на 23,3 %, що було зумовлене зростанням експортних цін. Водночас фізичні обсяги експорту чорних металів збільшилися тільки на 1,8 %, виробів з чорних металів— на 1 %.

    Експортні поставки машинобудування зростали у 2007 році найдинамічніше і перевищили рівень 2006 року більш як у 1,5 раза, питома вага цієї групи в загальному експорті збільшилась до 17 проти 14,3 у 2006 році. Зокрема експорт електричних  машин та устаткування збільшився порівняно з 2006 роком у 1,8 раза, залізничних (трамвайних) локомотивів — в 1,7 раза.

    Нарощування експорту продукції агропромислового комплексу у 2007 році (за рік –  на 32,6 %, у IV кварталі— на 54,8 %) здійснювалося за рахунок збільшення обсягів поставок олії (у 1,8 раза), насіння олійних культур (у 2,1 раза), а також продукцію харчової промисловості (у 1,5 раза). Зростанню експорту продовольства також сприяло відновлення поставок молокопродуктів до Російської Федерації.

    Вартість  обсягів продукції хімічної промисловості збільшилася у 2007 році на 21,3 %. третина приросту експорту цієї групи була забезпечена збільшенням поставок мінеральних добрив, вартісні обсяги яких зросли на 32,7 %. Понад 35 % експортованої продукції було спожито в країнах СНД, 28 % — в країнах Європи, близько 20 %— в країнах Азії [32].

      У 2007 році було імпортовано товарів на загальну суму 60,4 млрд. дол. США, що на 36,9 % більше, ніж у 2006 році. Високі темпи зростання імпорту були зумовлені, з одного боку, підвищенням доходів домогосподарств і відповідним зростанням обсягів їх кредитування, з іншого — підвищенням інвестиційного та проміжного попиту внаслідок поступового оновлення та розширення виробництва. Крім того, важливим чинником, що вплинув на підвищення вартісних обсягів імпорту, стало зростання цін на енергоносії. Імпорту у 2007 році значною мірою зростав за рахунок збільшення поставок: продукції машинобудування (37,3 % приросту імпорту); мінеральних продуктів (22,6 приросту імпорту); продукції хімічної промисловості (14,6 % приросту імпорту).