Шляхи підвищення ефективності виробництва

По першій групі  устаткування, зайнятого у виготовленні продукції, що знімається з виробництва, проводиться (блок 3) аналіз рівня фізичного  зносу. Оскільки, відповідно до змін, внесеними  в механізм амортизації законом про оподаткування прибутку, норми амортизації не зв'язані безпосередньо з термінами служби по групах устаткування, рівень фізичного зносу доцільно визначати співвідношенням нормативного терміну служби і фактично відпрацьованого календарного часу по кожній одиниці устаткування. Основним недоліком такого підходу є складність визначення нормативного терміну служби машини. Базою для розрахунків у цьому випадку є паспортні дані заводу – виготовлювача, однак при цьому не враховуються дві групи факторів: конкретні умови експлуатації, що відрізняються від нормативних і ефективність ремонтної бази, що визначає економічну доцільність проведення капітальних ремонтів, як умови подальшого використання устаткування. Таким чином, немає можливості грузнути нормативний термін служби й умови експлуатації машини. У той же час, методика, що враховує вплив умов експлуатації на нормативний термін служби, не відбиває обмежень, що накладаються рівнем ефективності ремонтної бази на доцільність проведення чергового капітального ремонту. Більш докладно методика розрахунку фактичного терміну роботи устаткування буде описано у розділі 3.2. 

Оцінка морального зносу устаткування (блок 4) може бути виконана за існуючою методикою [19], однак  для даної групи устаткування (зайнятої у виробництві продукції, що знімається з виробництва) важливо  визначити моральний знос не як застарілість моделі машини (суспільний моральний  знос), а як повна невідповідність  техніко – економічних показників устаткування вимогам техпроцесу на операціях, машина, що вивільняється, могла  бути використана на досліджуваному підприємстві (індивідуальний моральний  знос). Тільки в цьому випадку  вона включається в перелік устаткування, призначеного до реалізації (у тому числі на металобрухт). 

 Для формалізації  оцінки рівня морального зносу  можливо використовувати як основу  класифікацію морального зносу  2-го роду представлену нижче  на рис. 2.4. У вихідній класифікації  як напрямки морального зносу  зазначені: «по ергономічності»,  «по собівартості», «по точності»,  «по продуктивності». Але у  вихідному варіанті даної моделі, класифікація була неповної і  неточний, оскільки цілком упускала  експлуатаційні характеристики (такі, як довговічність, надійність, ремонтоздатність, автоматичність, екологічність, експлуатаційні  витрати), деякі показники призначення  (такі, як універсальність, гнучкість  операцій) і на індивідуальний  моральний знос поширювала таке  поняття, що характеризує модель  машини в її виробництві, як  собівартість. Для сфери експлуатації, у якій появляється індивідуальний  моральний знос, варто використовувати  поняття повної первісної балансової  вартості. 

 Крім того, для  цілей визначення рівня зносу,  не грає ролі ступінь охоплення  напрямків морального зносу, оскільки  оцінка виробляється по кожному  з них і значення має тільки  оцінка рівня одиничних показників, використовуваних при визначенні  інтегрального показника морального  зносу 2-го роду. 

 Принцип оцінки  рівня морального зносу 2-го  роду складається, по визначенню, у зіставленні основних характеристик  застарілої машини і більш  прогресивної аналогічного призначення.  У більш точному формулюванні  варто виділити суспільний моральний  знос (як моральний знос не  конкретної машини, а моделі, при цьому порівнюються характеристики моделей машин, що зіставляються,) і індивідуальний моральний знос, при визначенні якого зіставляються характеристики конкретної машини і вимог, що пред'являються до цієї машини умовами виконання конкретної операції на діючому підприємстві. Якщо на даному підприємстві параметри машини (навіть якщо її модель не застаріла) не відповідають вимогам жодного робочого місця (операції), значить має місце повний індивідуальний моральний знос машини і вона підлягає реалізації на інші підприємства чи в металобрухт. Така ситуація характерна для випадків зняття з виробництва продукції масового виробництва (наприклад, при переході радіоелектроніки на напівпровідникові планарні технології) і відповідає, по блок-схемі 2.4, групі устаткування 1. У цьому випадку нас цікавить не рівень морального зносу, а тільки граничний результат – чи є знос (у даному випадку – індивідуальний) повним. Виходячи з даної класифікації, індивідуальний моральний знос є повним, якщо на всіх операціях, виконуваних на досліджуваному підприємстві в основному виробництві, характеристики верстата не задовольняють мінімальним вимогам хоча б по одному параметрі. Це значить, що знос може бути чи частково цілком усунутий тільки шляхом переміщення в інше (наприклад допоміжне) виробництво, на інше чи підприємство шляхом модернізації. Ефективність таких заходів як правило низка, тому, після перевірочного розрахунку, таке устаткування включається в перелік для реалізації. 

У блоці 7 блок-схеми  визначається рівень фізичного зносу  другої, третьої і четвертої груп устаткування. Процедура розрахунку відрізняється від процедури  блоку 3 тим, що устаткування зазначених груп забезпечує випуск продукції знімається не з виробництва, тому мова йде не тільки про те, як використовувати  фізично зношене устаткування, але  і про те, яке устаткування повинне  бути спрямоване на заміну. Блоком 9 починається  розробка заходів заміни, виконувана відділом головного технолога. У  результаті першого етапу виробляється узгодження з заходами заміни по технологічних  причинах (блок 16) і складається доповнення до переліку устаткування, призначеного до реалізації (блок 6). 

На наступному етапі  аналізу парку ми пропонуємо провести визначення границі повного суспільного  морального зносу парку устаткування, зайнятого на випуску продукції, знімається не з виробництва. Параметри  моделі устаткування, прийняті до розрахунків, відповідають параметрам верстата у  формулі (13) за винятком параметра собівартості заводу – виготовлювача (може використовуватися  ціна з урахуванням доставки і  монтажу), що враховується в даному випадку в обов'язковому порядку  з причин, зазначеним у пункті 7 цього  розділу. Зіставлення параметрів моделі виробляється не з конкретними вимогами на даній операції техпроцеса, а  з відповідними характеристиками кращих з існуючих зразків аналогічного призначення (типовий підхід до визначення порівняльної ефективності стосовно базового устаткування). Проведення цих розрахунків  повинне виконуватися заводом –  виготовлювачем устаткування, тому аналізоване  підприємство, що експлуатує машину даної  моделі повинне орієнтуватися на її життєвий цикл. Так, наприклад, зняття з виробництва останньої модифікації  даної моделі і перехід на випуск принципово нових машин означає  повний суспільний моральний знос моделі в її виробництві. Для користувача, на наш погляд, повний суспільний моральний  знос, як причина заміни устаткування, настає в тому випадку, коли зняті  з виробництва всі моделі устаткування, сполучені з даною машиною  в техпроцесу виробництва визначеної чи продукції виробу – представника визначеного типорозмірного ряду. Слід зазначити, що для чіткої організації  процесів відновлення парку основного технологічного устаткування необхідно створити і постійно обновляти базу даних не тільки по типорозмірних рядах операцій, виконуваних на підприємстві, але і карти даних. 

Устаткування, використовуване  у виробництві продукції, що підлягає заміні (блок 10, рис. 2.4), досліджується  на можливість і достатність використання у виробництві нової продукції  послідовно: у блоці 11 на можливість і достатність довантаження для  операцій нового техпроцеса; на можливість і достатність проведення модернізації по параметрах, що не відповідають нової  технології, з можливим довантаженням (блок 13); можливість і достатність  заміни на рівноцінне чи більш прогресивне  устаткування (блок 15); можливість (по ресурсах, енергозабезпеченості, площам наявним  і споруджуваної, ін.) і достатність  додаткового введення з можливою заміною застарілого устаткування (блок 17); у випадку чи неможливості недостатності перерахованих вище заходів приймається рішення (блок 19) про передачу незабезпечених устаткуванням  операцій по випуску нової продукції  стороннім організаціям для виконання  під чи замовлення постійно по договорах  надання послуг промислового характеру. Послідовність вибору заходів відновлення  обумовлена наростанням витрат при  переході від заходів довантаження (не потребуючих капітальних вкладень) до заходів заміни і замовленням  на стороні. Для випадків, що вимагають  чи заміни модернізації цілих комплексів устаткування можуть бути окремо виконані розрахунки порівняльної економічної  ефективності заходів для підвищення точності прийняття відповідальних рішень з обліком конкретної виробничої обстановки. 

Для устаткування, зайнятого  у виробництві продукції, по якій прийняте рішення про її модернізацію для подальшого просування на ринку (блок 22) звичайні заходи довантаження не є характерними і застосовуються тільки для випадків, коли модернізація продукції вимагає перерозподілу  станкоємності по окремих операціях. У той же час, довантаження устаткування по цій групі устаткування (3-й) не відрізняються по своєму чи змісті організації від довантаження по будь-якій іншій групі, у зв'язку з чим нами показана епізодичний  зв'язок блоку 22 і блоку 11 (довантаження устаткування). Модернізація, заміна і  додаткове введення устаткування по цій групі має свою специфіку. Так модернізація () носить характер технологічної модернізації. Технологічна модернізація є вузькоскерованим процесом, вона спрямована на відшкодування індивідуального  функціонального морального зносу (див. рис. 2.5). Якщо індивідуальний функціональний моральний знос являє собою втрату частини споживчої вартості устаткування, у результаті зміни вимог до параметрів машини на конкретному робочому місці (операції), у результаті конструктивних змін продукції, що випускається, то модернізація верстата в напрямку її усунення може навіть погіршити параметри верстата по ряду важливих показників по ходу усунення їхньої невідповідності з вимогами нового техпроцеса. Заміна () у даному випадку теж має свої особливості  і спрямована не на підвищення загального технічного рівня парку чи машин  одиничної машини, а на приведення параметрів машини на конкретній операції у відповідність з новим техпроцесом. Додаткове введення () як і довантаження по даній групі устаткування застосовуються тільки для випадків, коли модернізація продукції вимагає перерозподілу  станкоємності по окремих операціях. 

Устаткування 4-й  групи, зайнятої у виготовленні продукції, виробництво якої планується розширювати, може модернізуватися, замінятися, уводитися  додатково в порядку убування пріоритетності заходів. Довантаження в даному випадку не рекомендуються до проведення додаткового введення, тому що після введення і заміни проведених у великому масштабі неминуче проведення вирівнювання завантаження групи устаткування. Модернізація 4-й групи устаткування носить характер загальнотехнічної. У процесі цього виду модернізації () охоплюється широке коло параметрів і обов'язково основні – продуктивність, експлуатаційні витрати. Оскільки обсяг виробництва продукції, що випускається на даному устаткуванні, буде рости, цикл його життя повинний бути продовжений шляхом підвищення загального технічного рівня конкретної машини і 4-й групи устаткування в цілому. Рівноцінна заміна для устаткування даної групи виробляється тільки по аварійному виході з чи ладу повному фізичному зносу, тобто за результатами аналізу в блоці 7. Основні заходи заміни () по блоці 23 виробляються на більш прогресивне устаткування одного призначення з замінним чи заміна виробляється комплекс на комплекс (наприклад – ділянка токарських напівавтоматів на роторну лінію для масового виробництва протягом тривалого періоду часу). Особливістю відновлення даної групи ми вважаємо те, що додаткове введення устаткування тут небажане. За результатами досліджень, проведених на Холдинговій компанії «Луганськтепловоз» у механоскладальному виробництві кафедрою економіки промисловості СНУ, додатково введене нове обладнання погане стикується з іншим технологічним ланцюжком. 

Устаткування, що неможливо  віднести до першого чотирьох групам (тобто воно не закріплено за визначеною продукцією в силу її частої чи зміни  незначної частки участі у виробництві  усіх видів продукції, що випускається підприємством,), формується в масив (блок 24) універсального устаткування, для якого необхідно проводити  аналіз по його розподілі відповідно до типорозмірних рядів операцій, необхідних для виробництва груп виробів що часто змінюються однорідних. Більш докладно методика проведення даного аналізу буде розглянута нами в наступному підрозділі даної роботи. 
 

2.2 Аналіз рівня  організації виробництва і застосовуваних  технологій 
 

 В основному  виробництві того самого підприємства, як правило, сполучаються елементи  дрібносерійного і масового виробництва.  Так, при виробництві невеликих  серій тепловозів, виробництво колісних  пар може носити масовий характер. У зв'язку з цим, у процесі  аналізу ми виділяємо устаткування  серійного і масового виробництва  й устаткування одиничного і  дрібносерійного виробництва в  тому самому паренню устаткування  підприємства. Якщо устаткування  не закріплене за визначеним  чи виробом типорозміром виробів,  його аналіз для оптимізації  завантаження і виділення об'єктів  і напрямків відновлення необхідно  проводити в зовсім іншому  напрямку, з урахуванням постійної  зміни асортименту продукції.  При цьому особливу увагу треба  приділяти рівню відповідності  продукції, прийнятої до виготовлення  на даному підприємстві, його  профілю, що характеризується  визначеним набором типорозмірних  характеристик діапазону операцій  по видах обробки, що може  забезпечити даний парк устаткування. Очевидно, що такий парк машин  повинний мати універсальність  і гнучкістю. Питання про необхідність відновлення для такого парку в першу чергу зв'язаний не з життєвими циклами продукції, що випускається, а з рівнем морального і фізичного зносу об'єктів, при цьому пріоритетність окремих параметрів значно міняється. Так, наприклад, показник продуктивності для такого парку вже не може вважатися ведучим, оскільки високопродуктивне устаткування, як правило, є спеціальним і не володіє необхідним при частій зміні чи асортименту навіть номенклатури продукції рівнем універсальності і гнучкості. Типовий представник даного напрямку – роторна автоматична лінія. У зв'язку з викладеним вище, підхід до аналізу парку устаткування, що закріплюється не за окремими видами продукції, заснований на: