Розвиток та регулювання соціально-трудових відносин на основі зарубіжного досвіду

     - зміни використання робочого  часу;

     - зміна системи внутрішньої ієрархії, перехід від відносин панування-підпорядкування  до системи відносин демократизації  та партнерства.

     Наступним важливим напрямком розвитук рівня соціально-трудових відносин є вдосконалення функціонування ринку праці, зокрема пріоритетними напрямками його реформування є:

• удосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп;
• підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили;
• сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення;
• запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва [6, с. 143; 7, с. 548-550].

     Отже, суттєвого покращення ринку праці можна досягти за допомогою запобігання масовому безробіттю і стимулювання зайнятості (рис. 3.6 ) .

     Таким чином, для розвитку ринку праці потрібно:

• впровадити єдину інформаційну систему обліку та розподілу трудових ресурсів і вільних робочих місць;
• створити мережу навчальних центрів, які займалися б якісною професійною підготовкою дорослого населення;
• активізувати безробітних до пошуку нової роботи;
• державна політика сприяння зайнятості повинна бути зорієнтована, в першу чергу, на зміцнення економіки, розвиток нових і збереження наявних робочих місць;
• враховуючи праценадлишковість Західного регіону України, необхідно стимулювати в ньому розвиток трудомістких галузей;
• доцільно сприяти розширенню сфери застосування праці у сільській місцевості, розвитку підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, підприємств торгівлі і побуту;
• підтримка і розвиток малих підприємств та самозайнятості населення, оскільки вони, не потребуючи особливо високих затрат, забезпечують роботою працівників і службовців, звільнених з великих підприємств;
• вдосконалити роботу регіональних служб зайнятості, поліпшити їх кадрове і технічне забезпечення;
• регіональні програми зайнятості мають носити характер інвестиційних програм зайнятості. Вони мають перетворитися з програм боротьби з безробіттям у комплексні програми стимулювання зайнятості [14; 42].

Рис. 3.6 Шляхи запобігання масовому безробіттю і стимулювання зайнятості

     Також важливим елементом вдосконалення соціально-трудових відносин являється покращення умов праці. Правові та адміністративні методи регламентують ті чи інші вимоги охорони праці та потребують жорсткого контролю за їх виконанням. Проте більш ефективним буде застосування економічних методів, які є більш ліберальними й базуються не на страху покарання, а на економічних зисках. Економічні методи управління охороною праці – це інструмент, за допомогою якого держава формує такі умови господарювання для роботодавців, за яких останнім стає вигідніше спрямовувати ресурси на попередження травматизму, профзахворювань та поліпшення стану умов та охорони праці, ніж компенсувати наслідки неналежного стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища чи приховувати їх (рис. 3.7).

     Інструментами економічного впливу держави на роботодавця  є кредитна, податкова, інвестиційна, страхова політика, прямі субсидії для поліпшення стану умов і охорони  праці та політика штрафних санкцій.

     Державне  регулювання безпеки та охорони  праці в Україні має ґрунтуватися на запозиченні кращого міжнародного та закордонного досвіду щодо профілактики виробничого травматизму та профзахворювань. Там широко застосовуються такі стимули, як надання субсидії при придбанні  та установці нових безпечних  видів устаткування, які не порушують  вимоги охорони праці, податкові  знижки, авансові виплати та надання  грантів для здійснення профілактично-попереджувальних заходів з охорони праці, зобов'язання компенсувати підприємству вартість витрат, пов'язаних із профілактикою непрацездатності у зв'язку з травмами або профзахворюваннями на період, коли на підприємстві не було нещасних випадків. Адміністративні  штрафи та фінансові стягнення по суду, які притаманні закордонній  системі, розцінюються роботодавцями  як серйозний удар по репутації, більш  важкий, ніж фінансові витрати  [5]. 

     Рис. 3.7 Шляхи покращеня умов праці економічними методами 

     Заслуговує  на увагу також досвід промислово розвинених країн світу щодо запровадження  солідарної відповідальності страхового Фонду й роботодавця шляхом введення податку на травми. Отримані гроші  можуть використовуватися або для  виплат працівникам, або для підтримки  наукових досліджень із питань охорони  праці.

     Принципи  законодавства Європейського Союзу з охорони праці, які варто врахувати:

• більш досконалі стандарти охорони праці покликані сприяти зміцненню конкуренції. Вважається, що заходи, спрямовані на зниження видатків на лікування хвороб та усунення наслідків нещасних випадків на виробництві можуть позитивно позначитися на розвитку ефективної та конкурентоспроможної діяльності підприємства, економіки в цілому;
• законодавство про охорону праці може принести очікувані результати лише за умови його належного виконання;
• поява нових ризиків може вимагати розробки нового законодавства
• соціальний діалог залишається основним засобом при будуванні соціальної політики. Успішність заходів з охорони праці залежить від спрямованих зусиль соціальних партнерів [29].

     Також вдосконалення соціально-трудових відносин неможливе без ефективного функціонування національної системи захисту населення, яка має певні першочергові пріоритети її розвитку в сучасних ринкових умовах        (рис. 3.8).

     Реформування  й удосконалення механізму системи  державного управління соціальним захистом населення в Україні передбачає:

• впровадження комплексу заходів щодо радикальної модернізації діючої пенсійної системи;
• забезпечення переходу від бюджетного до страхового принципу фінансування значної частини видатків на соціальний захист;
• запровадження єдиного соціального внеску.

     Удосконалення державного управління соціальним захистом населення в Україні виступає невід’ємною складовою комплексу інституційних реформ та створення дієвої соціальної інфраструктури ринкового середовища.

     Разом з тим, система соціального захисту  повинна включати наступні елементи:

     по-перше  – це правові, економічні та соціальні  гарантії;

     по-друге, фінансові, інформаційно-інтелектуальні та природні ресурси;

     по-третє, бюджетні та позабюджетні механізми;

     по-четверте, державні, громадські та міжнародні інституції. При цьому головна роль повинна належати проведенню моніторингу соціальної захищеності [5].   

     Рис. 3.8  Основні напрямки розвитку системи соціального захисту

     В умовах розвитку соціально-трудових відносин, враховуючи досвід зарубіжних країн, необхідно  вдосконалювати виробничу демократію. Виробнича демократія – політика, яка базується на участі персоналу у прийнятті управлінських рішень.

     Розвиток  виробничої демократії у світовій практиці реалізується за двома напрямами:

• застосування різних форм участі персоналу в управлінні виробництвом;
• участь персоналу організації у розподілі результатів виробництва.

     Участь  найманих працівників в управлінні виробництвом слід розглядати як притаманну сучасній економічній системі форму  виявлення відносин, які формуються у соціально-трудовій сфері.

     МОП заохочує розвиток виробничої демократії і вбачає шляхи її розвитку через  закріплення і використання процедур інформування і консультування працівників, укладання колективних договорів; створення на підприємствах представницьких  органів працівників для участі спільно з представниками адміністрації  роботодавця у вирішенні питань соціального і економічного розвитку; участь працівників або їх представників  в органах управління підприємствами, установами, організаціями [4; 28 ].

     Враховуючи  досвід США, де рівень виробничої демократії один з найбільших, необхідно здійснити  такі кроки у наступних напрямках (рис.3.9 ). 

     Рис. 3.9 Основні напрямки розвитку виробничої демократії 

     Сприяючи  ствердженню сучасних соціально-трудових стандартів, держава зобов’язана постійно вдосконалювати правове регулювання ринку праці, оптимізувати структуру зайнятості та трансформувати систему оплати праці. Держава повинна сприяти розвитку соціального партнерства, як основній формі соціально-трудових відносин, а також інституту колективних договорів та угод. Необхідно здійснити ряд трансформацій у сфері охорони праці, соціального захисту населення, а також у напрямку запровадження виробничої демократії.

     3.3 Застосування ефективних програм регулювання соціально-трудових відносин

     Система нових СТВ може формуватися стихійно або цілеспрямовано. Цілеспрямований  вплив необхідно здійснювати  на постійно діючій основі за допомогою  системи засобів суспільного  і державного регулювання. 

     Основним  інструментом, що регулює СТВ, є державні програми національного, регіонального, галузевого і індивідуального характеру, що розробляються на основі соціальних індикаторів (нормативів), які використовуваних для постановки цілей у програмах  і для підбору методів, що забезпечують реалізацію розроблених программ.

     Тому  Україна має пильно слідкувати за програмами, що використовуються в  економічно розвинених країнах для вдосконалення соціально-трудових відносин і переймати їх досвід з метою покращення умов праці (оплата праці, відпочинок, охорона праці, соціальні гарантії); соціальної політики (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, медичне страхування, виплати соціальної допомоги слабозахищеним верствам населення, політика підтримки рівня життя і політика диференціації доходів населення); зайнятості (реєстрація безробітних, професійне перенавчання, пошук вакантних місць, допомога в організації нових робочих місць, профілактика безробіття, що включає «адміністративний тиск» на процес звільнення працівників, а також і інвестиційну діяльність держави); міграційної політики, що регламентує переміщення робочої сили і переселення населення з несприятливих регіонів на основі «програм переселення»; демографічна політика, що регулює природні процеси відтворення населення, на основі програм допомоги вагітним, виплати допомога на дітей, поліпшення здоров'я і зниження смертності й ін.

     Проте Україна має не тільки запроваджувати власні програми, а й приймати активну  участь у міжнародних програмах, які також сприяють покращенню вдосконаленню  даної сфери, надаючи як фінансову  допомогу, так і безпосередні консультації щодо втілення основних положень таких  програм в життя (рис. 3.10).

     Економічно  розвинені країни та міжнародні організації  приділяють першочергову увагу проблемам  зайнятості, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. У цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, які враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації.

     Таким чином, Українна також потребує розробки спеціальних програм протидії зростанню  безробіття і комплексного вирішення  проблем зайнятості населення, що в  свою чергу вимагає коригуваня існуючого  механізму. Зарубіжний досвід показує, що однією з основних умов реалізації програм зайнятості є опрацювання  організаційних заходів. Вони формуються на стадії розроблення проектів стратегій  і програм зайнятості і є формою взаємодії всіх його учасників. При  цьому дуже важливим є використання європейського досвіду застосування регіональних систем контролю та оцінки стратегій і програм зайнятості населення. Зокрема польський досвід свідчить про необхідність створення  робочої науково-аналітичної групи  як постійно діючого органу управління реалізацією затверджених стратегій  і програм. До її повноважень мають  належати: відслідковування виконання  стратегії на основі оцінок ступеня  її реалізації, інформування про реалізацію стратегії усіх зацікавлених сторін, при необхідності вона має право  вносити корективи в програму.