Особливості приватизаційного процесу в україні

Сфери діяльності, які  найбільше потребують удосконалення  в Україні, на думку ЄБРД[14.], є: впровадження законодавства стосовно власності та контрактів, підвищення конкуренції, гарантованого захисту прав власників міноритарних пакетів акцій, а загалом - покращення корпоративного управління, поліпшення якості законів про банкрутство та введення законодавства про акціонерний капітал і компанії.

Таким чином, Аналітичний та Консультаційний  „Центр Блакитної Стрічки”² в Україні закликає до проведення ряду реформ у регуляторній галузі разом з реформами, які нададуть енергію подальшій приватизації. Окрім рішучості у впровадженні широкої, прозорої та конкурентної приватизаційної Програми³, ключові політичні рекомендації цього центру включають глибоку судову реформу, створення адміністративних судів, децентралізацію місцевих адміністрацій, створення прозорих ринків землі та нерухомості, впровадження законодавства про акціонерні товариства для покращення ділового клімату та прокладення шляху до розвитку ринку цінних паперів, скасування застарілої та упередженої системи Господарчого Кодексу, законодавче впорядкування державних закупівель, яке було б сумісним з міжнародними стандартами, впровадження реєстрації бізнесу та видачі дозволів за принципом «єдиного вікна», зменшення кількості паперів та необхідних дозволів тощо.

Необхідно пам’ятати, що амбітна Програма приватизації не буде працювати ефективно без проведення вкрай необхідних реформ у регуляторній галузі.

Можливо також  змінити негативне ставлення  громадян до приватизації, коли уряд зможе  провести громадську кампанію для пояснення людям причин приватизації, прозорих правил та важливих завдань, на які можна витрачати надходження від приватизації.

Приватизація має залишитися домінуючим напрямком трансформації  власності. Нова Програма приватизації на 2006-2010 р. має включати такі напрями:

1)Визначення   пріоритету в приватизації.

Враховуючи низьку рентабельність виробництва,  збитковість значної частини підприємств, домінантою приватизації  доцільно визначити пошук ефективного власника, формування національного інвестиційного потенціалу. Доступ квазіінвесторів до приватизації потрібно максимально обмежити .

2)Зміна механізму приватизації.

При Фонді держмайна  слід створити державну фондову біржу  для приватизації підприємств, адже не чиновники повинні вирішувати, хто найкращий власник, а ринок. Її функції – професійно займатися приватизацією, страхувати угоди та здійснювати оцінку реальної ринкової вартості об’єктів, причому робити це абсолютно прозоро, із залученням ЗМІ. На жаль, на сьогодні фондовий ринок розвинений недостатньо через ваучерну та аукціонну моделі приватизації, що були застосовані українським керівництвом на початку незалежності України.

3)Визначення чітких  принципів виставлення підприємств  на продаж.

Об’єкти, що підлягають приватизації,  слід поділити на такі групи:

1.Малі збиткові підприємства. Їх можна роздержавлювати через біржу без особливих застережень або через відкриті аукціони. Наприклад, сьогодні на ПФТС представлені акції близько 300 підприємств, цінні папери яких користуються непоганим попитом як серед внутрішніх інвесторів, так і серед резидентів.

2.Великі збиткові підприємства  нестратегічного значення (тобто  ті, що працюють у нестратегічних  галузях)   підлягають приватизації,   якщо це підприємство не є останнім  «індикатором» динаміки попиту, пропозиції. В цьому випадку доцільно використовувати аукціон як метод приватизації, що забезпечить оптимальну виручку від втраченого державою майна.

3. Прибуткові підприємства  слід приватизувати після ґрунтовного  доходно-витратного їх аналізу  за закріпленими в законі нормами, що мають обов’язково включати   соціальні, екологічні, технологічно-інноваційні параметри.   Метод приватизації слід визначати для кожного окремого підприємства також за нормами закону.

4. Для стратегічних  галузей економіки потрібно визначати  мінімальну частку державної власності у статутному фонді.

Стратегічними інвесторами  є:

корпорації, що мають  потужні фінансові та технологічні ресурси  і репутацію інноваційного власника;

венчурні фонди, інвестиційні фонди  з досвідом реалізації інвестиційних проектів.

Стратегічними галузями називаємо:

галузі, що забезпечують інноваційний розвиток країни, її вихід  на 4-5 рівень технологічного укладу (космічна техніка, біотехнології, мікро- та оптиковолокнисті технології, штучний інтелект, роботобудування); 
підприємства військово-промислового комплексу, що володіють високими технологіями;

виробництва, що займають унікальну ринкову нішу;

галузі, що слугують для  реалізації найважливіших державницьких  інтересів (наука, освіта, культура).

На сучасному етапі розвитку приватизаційна політика України має ґрунтуватися на наступних принципах:

1. Чітке встановлення критеріїв відбору об’єктів індивідуальної приватизації, з метою підтримки ефективного управління державною власністю, що вимагає актуалізації законодавчої бази проведення приватизації, зокрема прийняття Закону України «Про державну програму приватизації на 2008-2010 роки», в якому має бути визначена чітка позиція щодо приватизації підприємств, які мають стратегічне значення для держави, а також Закону „Про особливості приватизації об'єктів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави”, який має закріпити критерії віднесення підприємств до стратегічних та принципи їх індивідуальної приватизації і дозволить уникнути необґрунтованої приватизації стратегічних підприємств.
2. Посилення державного контролю за діяльністю стратегічних підприємств в разі їх приватизації, за рахунок впровадження права на “золоту акцію” або прийняття заходів щодо встановлення жорстких умов купівлі-продажу стратегічних підприємств та посилення контролю за їх виконанням., особливо з боку іноземних власників в металургійній, нафтопереробній та вугледобувній галузях промисловості.
3. Обмеження доступу іноземних інвесторів до приватизації окремих стратегічних підприємств з метою уникнення монополізації іноземним капіталом стратегічних галузей економіки, що можливе завдяки розробці принципів допуску іноземних інвесторів, зокрема шляхом встановлення дозволу або ліміту на володіння певним пакетом акцій.
4. Налагодження системної протидії проведенню тіньової приватизації шляхом розробки методики виявлення та прийняття активних заходів щодо нейтралізації схем штучного зменшення частки державної власності у статутному капіталі підприємства шляхом додаткової емісії акцій; відчуження майна акціонерних товариств, за рахунок штучного банкрутства об’єкта і перепродажу його без погодження з органом приватизації; проведення приватизації під замовника, за рахунок перешкоджання участі у конкурсі інших претендентів тощо.
5. Підвищення ефективності інформаційно-маркетингової підтримки приватизації стратегічних підприємств шляхом збільшення витрат на рекламні компанії та організації PR акцій, у т.ч. за кордоном; вдосконалення системи вивчення попиту потенційних покупців на об'єкти приватизації; моделювання технологічних та економічних наслідків діяльності підприємств після приватизації; формування бази даних про потенційних інвесторів та їх інформування про продаж відповідних активів.
6. Цільове спрямування коштів від приватизації на підтримку стратегічних галузей та виробництв, інноваційних та наукових-технологічних державних програм, що вимагає як мінімум забезпечення реалізації Указу Президента «Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави» № 454/2004, від 20.04.2004 в частині виділення коштів в розмірі не менш як 10% від приватизації державного майна на фінансову підтримку інноваційної діяльності стратегічних підприємств.

Висновок.

Виконане дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

1. Забезпечення сталого розвитку економіки зумовлює необхідність завершення активних процесів приватизації та гармонізації функціонування недержавного та державного секторів економіки. Тому напрями удосконалення механізму   державного регулювання   приватизації    повинні     враховувати ці особливості завершального етапу приватизації та сприяти як підвищенню ефективності функціонування приватизованих підприємств, так і поповненню державного бюджету.

2. Основними недоліками діючого механізму приватизації слід визнати такі як: відсутність чіткої стратегії здійснення приватизації, її узгодження з програмами реформування галузей (видів економічної діяльності), що не сприяло позитивним зрушенням в структурній перебудові національної економіки; орієнтація переважно на фіскальні інтереси порівняно з вимогами активізації залучення інвестицій, недостатня увага до формування балансу інтересів між інсайдерами та аутсайдерами господарських товариств, підвищення рівня мотивації праці, забезпечення інвестиційної привабливості підприємств; відсутність належної прозорості та відкритості при проведенні конкурсного продажу майна; недостатній розвиток ринку цінних паперів та його інфраструктури.

3. Стратегія приватизації на її завершальному етапі повинна здійснюватися виходячи з наступних концептуальних підходів: забезпечення раціонального співвідношення та ефективності функціонування державного сектору та недержавного  з врахуванням вимог програм реформування галузей (секторів) економіки; а також економічної безпеки держави (стосовно приватизації сфер економіки та підприємств, що мають стратегічно важливе значення); оптимізація надходжень грошових коштів до державного бюджету від приватизації; забезпечення реалізації процесів демократизації відносин власності.

4. Важливою умовою здійснення приватизаційної політики є  посилення ролі ФДМУ (за рахунок прийняття відповідного закону, що юридично закріплює як права цього органу, так і обов’язки) та його реорганізацію у відповідності до завдань, що необхідно вирішувати. Враховуючи специфічні функції та важливість приватизації для національної економіки, ФДМУ слід визнати  центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом. Зміст останній полягає в тому, що стосовно виконання функцій власника державного майна та реалізації державної політики у сфері приватизації  ФДМУ повинен бути підзвітний та підконтрольний Верховній Раді України, а у питаннях управління об’єктами державної власності - підпорядкований Кабінету Міністрів України. Це дозволить, з одного боку, ФДМУ виконувати свої функції у чинному законодавчому полі і не бути заручником в разі непорозуміння між Верховною Радою та Кабінетом Міністрів, а з другого – дозволить Кабінету Міністрів проводити виважену економічну політику щодо питань управління об’єктами державної власності.

5. Необхідність посилення державного регулювання приватизації  повинно забезпечуватися шляхом удосконалення методичних положень розробки та реалізації Державної програми приватизації, що полягають у вдосконаленні класифікації груп об’єктів (стосовно їх віднесення до різних груп), включенні  розділів, що регламентуютьпорядок та особливості приватизації окремих видів підприємств (зокрема, стратегічно важливих, містоутворюючих підприємств та з особливо небезпечними виробництвами, а також пов’язаними з використанням надр та з науковою сферою); узгодженні приватизаційних процесів з програмами розвитку стратегічних галузей. Це дозволить забезпечити сприятливі умови їх реформування, адаптації та ефективного функціонування підприємств в постприватизаційному періоді. Крім того, з метою оптимізації державного сектору економіки слід зменшити кількість об‘єктів шляхом перегляду Переліку підприємств, які не підлягають приватизації, та статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” (стосовно об‘єктів загальнодержавного значення).

6. Особливості об’єктів та видів діяльності, що мають залучатися до приватизації,  зумовлюють необхідність підвищення вимоги щодо застосування способів продажу державного майна. Зокрема, доцільним є  продаж цілісних майнових комплексів державних підприємств (об‘єкти приватизації  груп В, Г  на аукціонах, за конкурсом), прогресивність якого полягає, по-перше, у підвищенні інвестиційної привабливості об’єкта для нового власника з позицій захисту його майнових прав, по-друге, у зменшенні вартості продажу на суму інвестиційних зобов’язань, що повинні бути здійсненні в процесі технічного оновлення підприємства; по-третє, у можливості придбати об`єкт разом із земельною ділянкою. Це відповідає особливостям грошового етапу приватизації  та сприяє як підвищенню зацікавленості потенційних покупців у придбанні підприємств, так і залученню ефективного власника.

7. Особливу увагу на грошовому етапі приватизації  необхідно приділити підприємствам, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Зокрема, доцільним є, на наш погляд, збереження контрольного пакета акцій або запровадження стосовно них   режиму   "золотої"   акції  (для збереження контролю держави у післяприватизаційний період), а також  забезпечити їх перетворення (поряд з крупними корпоративними об'єднаннями) у публічні акціонерні товариства, додаткові випуски акцій яких слід широко пропонуються до продажу через організований фондовий ринок.

8. Підвищенню інвестиційної привабливості та розширенню кола об’єктів, що підлягають приватизації, а також залученню ефективних власників та поповненню державного бюджету сприятиме запровадження розроблених  методичних положень щодо передприватизаційної підготовки об’єктів, котрі були раніш заборонені до приватизації, шляхом їх реструктуризації та виділення тих підрозділів, які залишаються у власності держави, та тих, що можуть бути реорганізовані.

9. З позицій залучення до приватизації іноземних інвесторів на найбільш вигідних умовах як для держави, так і підприємств-емітентів повинен сприяти розроблений механізм застосування депозитарних розписок в процесі приватизації інвестиційно-привабливих об‘єктів, що полягає у поетапному здійсненні заходів, спрямованих на узгодження процедури продажу пакетів акцій приватизованих підприємств та вимог міжнародних фондових ринків щодо розміщення пакетів акцій.

10. Вирішенню актуальних проблем економічного розвитку повинна сприяти цілеспрямована політика держави у сфері розвитку ринку цінних паперів. При цьому слід реалізовувати стратегію розвитку цього ринку на засадах еволюційності, соціальної спрямованості, цілісності, прозорості, гласності та державного регулювання, а також потрібно удосконалити законодавчу базу фондового ринку, яка повинна будуватися на трьох засадах: наповнення ринку цінними паперами, формування ринкової інфраструктури, захист прав та інтересів інвесторів. На це спрямовані розроблені пропозиції щодо вдосконалення розвитку фондового ринку та формування його інфраструктури, суть яких полягає у впорядкуванні діяльності депозитарію та зберігачів, емітентів, державних органів приватизації;  обігу цінних паперів в процесі приватизації (шляхом застосування  механізму їх знерухомлення, випущених підприємствами-емітентами у документарній формі). Це дозволить скоротити терміни продажу пакетів акцій, сприяти залученню до продажу іноземних інвесторів (за рахунок забезпечення більшої прозорості процедур); запобігти можливим проявам тіньових схем  роботи реєстраторів під замовлення;

11. Запровадження запропонованого порядку обліку цінних паперів акціонерних товариств, створених в процесі приватизації, що полягає  у застосуванні мережі депозитарних організацій, дозволить як забезпечити подвійний контроль за проведенням операцій з цінними паперами, так і запобігти зловживанням стосовно прав дрібних акціонерів, а також акціонера-держави.

12. На підвищення обгрунтованості оплати послуг зберігачів, зокрема зменшення витрат держави на ці цілі, а також  поліпшення якості та надійності надання відповідних  послуг спрямована розроблена методика порядку розрахунку та оплати депозитарних послуг зберігачів щодо  обігу цінних паперів в процесі приватизації, що полягає у структуризації послуг, синхронізації їх оплати відповідно з проведенням  продажу акцій та здійсненням платежів.

Усім світовим досвідом доведено, що роздержавлення може стати популярним і ефективним лише за підтримкою суспільної думки.

Процеси приватизації самі по собі не є факторами підвищення ефективності виробництва та посилення  збалансованості структури виробництва, тому що в умовах переходу від монополізації виробництва приватизовані підприємства мають можливість покращувати своє фінансове становище за рахунок зростання цін та переходу на виробництво зі скороченим асортиментом продукції. У зв’язку з цим з боку держави мають бути сформовані пріоритети і стимули розвитку приватизованих підприємств.