Особливості приватизаційного процесу в україні

Зміна влади в Україні  у 2005 р.  спричинила зупинку приватизаційного процесу, що  зразу ж відобразилося на темпах економічного зростання, обсягах інвестицій.

Недоліки та негативні  наслідки процесу приватизації:

– У  результаті широкомасштабної сертифікатної (ваучерної) приватизації мільйони громадян України, всупереч сподіванням, не стали реальними власниками. Більшість із понад 19 млн. акціонерів були власниками лише номінально, оскільки, беручи участь у сертифікатному аукціоні та отримуючи витяг із протоколу про його результати, вони надалі навіть не оформляли право власності на акції.  

– Не досягнуто однієї з головних цілей приватизації —  створення масового власника. Майже 7,8 млн. громадян України відмовилися  від участі в сертифікатній приватизації. Більшість із тих, хто отримали акції і формально є власниками, часто не мають доступу ні до установчих документів, ні до достовірної інформації про те, хто є справжнім власником підприємства.

– Не сформовано значущий прошарок малого і середнього підприємництва, який у розвинених країнах є підґрунтям формування великої власності і найбільшою мірою сприяє становленню середнього класу, культури приватної власності, громадянського суспільства. Так, на початок 2003 р. в Україні було зареєстровано лише 253,8 тис. малих підприємств, тобто 53 на 10 тис. населення, або на порядок нижче, ніж у країнах з розвинутою економікою (500-700 підприємств на 10 тис. населення). Частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг) в Україні становить лише 7,3%, тоді як у розвинених країнах – 50-60%.

– Приватизація не стала потужним джерелом надходжень до державного бюджету, а отже — фінансовою підтримкою соціально-економічного розвитку країни.  

– Значна частка власності  та капіталів, набута тіньовим (нелегальним  або напівлегальним) способом, не може використовуватися повною мірою без ризику для їх власників. Причому ризики виходять як від недовірливого ставлення до них із боку потенційних партнерів, так і від штучного створення державою «гачків» (як їх назвала Ю.Мостова), через які можна впливати на власників, на фінансові потоки їх підприємств.

Тобто підтримання напівлегальних відносин «бізнес—бізнес», «держава—бізнес» іде на користь корумпованим чиновникам і значно стримує ділову активність. 

– Не створено повноцінний  фондовий ринок, що унеможливлює перерозподіл власності ринковими методами та є чинником підриву стабільності фінансової системи України. За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, станом на 1 січня 2004 р. загальний обсяг випусків цінних паперів, зареєстрованих комісією, становив лише 109,2 млрд. грн. (20,5 млрд. дол.), з них акції —98,1 млрд. грн. (18,4 млрд. дол.). 

Серед оцінок політиків  і дослідників, що дотримуються найчастіше протилежних ідеологічних поглядів, переважають негативні, а саме:

- відсутність помітного  позитивного впливу на економічну  ефективність і негативний вплив  на обсяги виробництва та інвестицій;

- «розпорошення» власності  внаслідок сертифікатної приватизації; формування неефективної, так званої  інсайдерської, власності (власності колишніх менеджерів та працівників підприємств) і фіктивної акціонерної власності як основи для тіньової, корумпованої, нецивілізованої, псевдоринкової економіки.

Аналіз проведення попередніх приватизаційних угод в Україні дозволив виявити широкий спектр недоліків та відмінностей від загальносвітового процесу приватизації.

В Україні відсутній механізм використання права золотої акції при приватизації, тому держава не може своєчасно нейтралізувати загрози, пов’язані з банкрутством, погіршенням соціально-економічних показників підприємств. Наприклад, приватизував ВАТ "Дніпропетровський комбайновий завод", бєлгородська компанія «Бєлагротєхснаб» за 3 роки довела його до банкрутства. Після приватизації ВАТ “Чорноморський суднобудівний завод” вартість його основних фондів зменшилась у 15 разів, за 2003-2006 рр., персонал скоротився на 2 тис. чол., заборгованість із зарплати на 01.01.2007 р. становила понад 2 млн. грн., заборгованість Пенсійному фонду – майже 20 млн. грн., Фонду соціального страхування - понад 0,5 млн. грн., не здійснені інвестиції на суму 49 млн. грн.

Не існує обмежень щодо участі іноземних інвесторів в ході приватизації стратегічних підприємств. Це призвело до монополізації іноземними компаніями стратегічно важливих галузей національної економіки, зокрема, стало насідком надмірного рівня присутності іноземних інвесторів в нафтогазовій галузі України (російські інвестори контролюють більше 85% української нафтопереробки і левову частину ринків нафтопродуктів). Монопольне положення зайняли у кольоровій металургії компанії з РФ “Русский Алюминий” і “Суал-холдинг”, що володіють «Запорізьким алюмінієвим комбінатом» і ВАТ «Миколаївським глиноземним заводом». Монополізовано іноземними інвесторами телекомунікаційна сфера України. Російська АФК «Система» контролює 100% UMC; російська «Альфа-груп» володіє 100% ЗАТ «Українські радіосистеми» і 43,5% «Київстар»; «Альфа-груп» володіє 13,2% оператора Turkcell, якому належить 54,2% української компанії «Цифровий стільниковий зв’язок». Норвезькій компанії Telenor належить 56,5% «Київстару» і 20% Golden Telecom Inc.

Не дотримується принцип закріплення в державній власності пакетів акцій підприємств окремих стратегічних галузей. Державою продані майже 100% пакети акцій найбільш привабливих, стратегічних об’єктів, таких як: ВАТ «Криворіжсталь», ВАТ «Мотор-Січ», ВАТ «Дамен Шіпярдс Океан», ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» та ін.

Відсутня чітка модель приватизації стратегічних підприємств. Суперечливість критеріїв віднесення підприємств до стратегічно важливих [4] дозволяє довільно вносити підприємства у відповідний перелік або виключати з нього, в т.ч. для виконання плану приватизації. Постановою Кабінету Міністрів [3] зменшена кількість таких підприємств з 894 до 431. За 1997-2007 рр. внесено 15 змін до переліку стратегічних підприємств з метою зняття обмежень щодо їх приватизації. Одним з них є Сєверодонецьке державне виробниче підприємство «Об'єднання «Азот». Зазначене підприємство виробляє кожну 8 тонну українських добрив і забезпечує 10% промислового виробництва Луганської області, понад 70% його продукції експортується. На підприємстві працює понад 10 тис. чол., постійно збільшується рівень їх зарплати. Незважаючи на подорожчання природного газу, випуск продукції у 2006 р. проти 2005 р. збільшився в 1,4 рази. Необхідності у приватизації об’єкта не існує, оскільки підвищення ефективності і соціальний розвиток підприємства досягається й в умовах збереження державної частки власності.

Неефективним є використання коштів, отриманих від приватизації державного майна. В державних бюджетах 2007 та 2008 років не передбачені кошти на модернізацію підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Це суперечить Указу Президента [6] в частині виділення на подібні цілі не менш як 10% коштів від приватизації державного майна (раніше цей відсоток встановлювався на рівні 25%) [5].

Недосконалим є державне управління приватизаційними процесами. Це призводить до застосування тіньових схем при приватизації стратегічних об'єктів. Окрім економічних збитків Україна несе політичні збитки, що завдає шкоди міжнародній репутації держави та її інвестиційному клімату. Приватизація "під замовлення" мала місце на етапі приватизації малих і середніх підприємств. Наприклад, через банкрутство і продаж за борги проведено продаж на українських біржах пакетів акцій найпривабливіших українських підприємств: СП "Росава", ВАТ "Донбасенерго" і ін. У 2007 р. ситуація не змінилась, про що свідчить продаж стратегічного підприємства ВАТ ХК «Луганськтепловоз».  Українське законодавство [1], забороняє приватизацію майнових комплексів підприємств, які здійснюють виробництво основної залізничної техніки (електровози, тепловози, дизель-поїзди, вагони).

Не виконуються умови договорів купівлі-продажу пакетів акцій стратегічних підприємств. По деяких договорах перевірками ФДМУ зафіксована заборгованість в частині виконання інвестиційних зобов’язань. Наприклад, у 1996-2006 рр. на розвиток енергетичних компаній, погашення їх кредиторської заборгованості і поповнення обігових коштів передбачалося внесення інвестицій на суму 1,04 млрд. грн. Фактично, станом на 01.04.07, надійшло інвестицій лише 650,7 млн. грн. (найбільш значне порушення зобов’язань допущене за договором купівлі-продажу ВАТ "Херсонобленерго"). За договором купівлі пакету акцій ВАТ "Запорізький алюмінієвий комбінат" покупець (ЗАТ АВТОВАЗ-Інвест») не забезпечив погашення кредитних зобов’язань на суму 76,45 млн. дол. США. За договором придбання пакету акцій ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» ФДМУ зафіксував невиконання зобов’язань щодо сплати чергового платежу в обсязі 0,5 млн. дол. США на погашення кредиту.

Недосконалою є передприватизаційна підготовка підприємств в частині прогнозування їх майбутніх коопераційних зв’язків.Наприклад, в ході приватизації ВАТ «Криворіжсталь» відбулася переорієнтація на закупівлю коксу за кордоном. Внаслідок цього на ВАТ "Донецьккокс" зменшилося виробництво коксу у 2005 р. на 29,4%, у 2006р. - на 36,5%, скоротився чистий дохід у 2005 р. на 50,1%, у 2006 р. на 40,5%; виникла загроза закриття підприємства і звільнення 2 тис. чол.

Незадовільним є інформаційне супроводження приватизації. За 9 міс. 2007 р. за результатами 44 конкурсів, укладено лише 13 договорів купівлі-продажу, решта не відбулася через відсутність претендентів, із запропоно-ваних на фондових біржах 117 пакетів акцій продано 35. На спеціалізованих аукціонах з 321 пакету акцій повністю продано лише 109. Потенційні інвестори належним чином не поінформовані про об’єкти, які виставляються на продаж, вони також не встигають провести їх реальну оцінку, ухвалити рішення щодо купівлю і вчасно подати заявку на конкурс (термін подання заяви від дня оголошення конкурсу становить 50-75 днів). Не виконується належним чином наказ ФДМУ[7]. За 9 міс. 2007 р. до ФДМУ надійшло лише 7 анкет від покупців, які підтвердили зацікавленість у приватизації [10].

Систематично зривається проведення торгів пакетами акцій стратегічних підприємств.Відсутність стратегії їх приватизації зумовлює політичне втручання у процес приватизації, що погіршує інвестиційну привабливість цих об’єктів та відлякує інвесторів від участі у приватизації. Наприклад, починаючи з 2001 р., зроблено багато невдалих спроб реалізувати пакети акцій ВАТ «Укртелеком». У 2007 р. рішенням Київського Господарського суду України заборонено продаж акцій ВАТ «Укртелеком», визнано недійсним продаж ФДМУ 0,07% акцій ВАТ "Укртелеком", внаслідок чого припинилось надходження заявок на участь у торгах на УФБ та КМФБ.

Приватизація стратегічних підприємств за кордоном базується на пошуку оптимальних форм власності, збереженні державного контролю за діяльністю приватизованих компаній. Деякі розвинуті країни схильні жертвувати ефективністю діяльності стратегічних підприємств заради збереження економічної безпеки держави. Водночас, приватизація стратегічних підприємств в Україні спрямована переважно на поповнення бюджету і швидке роздержавлення, вона не підпорядкована вимогам щодо забезпечення економічної безпеки держави і має низку інших недоліків. Постала необхідність коригування політики приватизації стратегічних об’єктів у напрямку переходу від масової до індивідуальної приватизації із визначенням пріоритетів розвитку цих підприємств.

Наведені недоліки приватизації свідчать про необхідність вдосконалення правових засад цього процесу та захисту права державної власності. В першу чергу, це стосується проблем приватизації об‘єктів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, права покупця ініціювати приватизацію об‘єкта та визначати її спосіб тощо.

Внаслідок приватизації держава фактично втратила можливість контролю над більшістю базових  галузей промисловості та інших  сфер діяльності, не створивши  повноцінних ринкових механізмів. Право власності на підприємства нафтопереробної промисловості, зв‘язку, виробництва сировини для алюмінієвої промисловості та енергорозподільчих підприємств, які мають важливе значення для економіки і безпеки держави, належить представникам іноземних держав (Росії), що загрожує національній безпеці України.

Приватизація науково-дослідних  і проектно-конструкторських установ  і організацій спричинила знищення більшої їх частини як суб‘єктів  науково-технічного прогресу, фактора  інноваційного розвитку країни.

У процесі приватизації підприємств, які є містоутворюючими для певної території і забезпечують життєдіяльність територіальної громади, не враховуються інтереси цієї громади.

На багатьох приватизованих підприємствах погіршилися показники  економічної ефективності, знизився науково-технічний рівень їх продукції, залишаються низькими інвестиції в модернізацію та розвиток виробництва. У післяприватизаційний період підприємства зменшують платежі до бюджетів різних рівнів та відрахування до державних фондів.

 Узагальнюючи наведене, можна стверджувати, що в результаті процесу приватизації в Україні не відбулося головного — відокремлення бізнесу від влади. Бізнес, власність залишаються переважно залежними від держави, діючої влади, окремих посадових осіб. Симптомами цього є високий рівень корупції, переплетіння інтересів представників владних і бізнесових структур. Наслідки — гальмування становлення цивілізованих ринкових відносин, відчутного піднесення добробуту населення, формування середнього класу та громадянського суспільства в Україні. Тому перехід української економіки на розвиток за європейською ринковою моделлю, вирішення проблем легалізації власності та капіталів значною мірою лежать у політичній площині та потребують докорінної зміни політико-економічних відносин, що склалися в Україні.

2.2. Вплив приватизаційного процесу на розвиток різних форм власності.

Приватизація передбачає мету забезпечити передачу прав власності  на державне майно, майно підприємств  та їхніх підрозділів, інших майнових комплексів на користь фізичних осіб та їх господарських об’єднань у приватну власність. Зміна типу, виду, форми власності означає перехід права приналежності, володіння, розпорядження і користування майном від держави до фізичної особи (у формі приватного підприємства) або групи фізичних та юридичних осіб у різних формах підприємств.