Особливості приватизаційного процесу в україні

Приватизацію не слід розглядати з позицій короткострокових досягнень, що може привести до поверхових та необгрунтованих висновків (в тому числі й ідеологічного спрямування стосовно недоцільності самої приватизації). Це зумовлене тим, що для системних перетворень потрібен певний час та відповідні умови, а синергетичний ефект може проявитися лише після тривалого часу, коли сформуються як належні умови, буде здійснюватися активне інноваційно-інвестиційне оновлення виробництва, так і пройдуть певні соціально-психологічні процеси в суспільстві (хоча це не виключає вдосконалення самого механізму приватизації та підвищення його дієвості).

Найбільш суттєвим наслідком приватизації в Україні слід визнати  формування потужного недержавного сектору, який визначальним чином впливає на розвиток національної економіки. У свою чергу в межах недержавного сектору слід виділити як приватизовані (роздержавлені) підприємства, а також і ті, вирішальним чинником функціонування яких є розвиток підприємницької діяльності. І якщо в перші роки саме приватизація надала потужний імпульс розвитку недержавного сектору, перш за все в сфері малого бізнесу, а також стосовно створення акціонерних товариств, то згодом самевона забезпечила подальший вторинний розвиток недержавного сектору.

Приватизація сприяє, як правило, підвищенню ефективності виробництва (хоча для цього треба певний період часу як для змін у зовнішньому середовищі, так і на самому суб’єкті господарювання).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Особливості функціонування механізмів приватизаційного процесу в Україні.

2.1. Характеристика сучасного приватизаційного процесу.

В 1992-2004 рр. (період до помаранчевої революції) приватизовано 96,5 тисяч об’єктів, в тому числі державної власності - 26,1 тис. та комунальної власності - 71,4 тис.

Приватизовані об’єкти розподілялись за галузями таким чином:

• Промисловість - 8564 (гірничо-видобувна - 154, обробна - 8410),
• Будівництво - 3750,
• Оптова та роздрібна торгівля, ремонтно-транспортні та торгівельні послуги - 38371,
• Готелі та ресторани - 7085,
• Транспорт та комунікації - 1997,
• Фінансовий сектор - 363.

За 2005 р. - 10 місяців 2007 р. (період після помаранчевої революції) приватизовано 14,9 тис. об’єктів, в тому числі: державної власності - близько 2 тис. та комунальної власності - 12,9 тис.

Кількість і структура  приватизованих об’єктів, які належать до різних груп за розмірами та важливістю для економіки, показана в Таблиці 3 та рисунку 1. Динаміка кількості приватизованих об’єктів по роках ясно демонструє поглиблення кризи приватизаційного процесу після 2004 р. (особливо стосовно великих та стратегічних підприємств - групи B та Г).[15] Перше головне приватизаційне рішення щодо шести регіональних енергорозподільних компаній було прийнято Кабінетом Міністрів України лише у квітні 2007 р.[13].

У процесі роздержавлення української економіки застосовувалися  різні способи приватизації. Таблиця 4 демонструє розподіл кількості приватизованих об’єктів за способами приватизації, а Таблиця 5 [15] показує те ж саме, але для колишніх державних підприємств.

 

 

Таблиця 3.

Розподіл кількості  приватизованих державних підприємств, за групами.

	Всього			По  групах
			А	B, Г	Д	Е	Ж
1992-1993	1623	789	826	8
1994	2795	1377	1408	10
1995	4099	1759	2319	21
1996	4680	2330	1980	197		173
1997	2018	772	867	246		133
1998	1952	651	754	278	6	263
1999	1659	682	256	386	166	169
2000	1705	678	147	616	66	198
2001	1650	816	89	599	26	120
2002	1594	903	66	483	17	125
2003	1569	998	37	397	25	112
2004	1236	774	38	264	37	123
2005	890	549	11	234	19	77
2006	672	387	11	201	9	64
2007 Січень-Жовтень	403	297	6	47	10	43

 

 

 

Рисунок 1 Кількість приватизованих об'єктів  за групами та роками

Групи об’єктів приватизації: A - невеликі об’єкти, B,Г - великі та стратегічні  підприємства, Д - об’єкти незавершеного  будівництва, E - акції та частки, що належать державі у статутному капіталі господарських товариств, Ж - соціально-культурні об’єкти (освіта, охорона здоров’я, науково-дослідні компанії).

 

Потрібно зауважити, що власність на більшу частину об’єктів була змінена шляхом викупу і лише невелика кількість - конкурентними способами продажу акцій відкритих акціонерних компаній. Це ілюструє різницю в приватизаційних методах між Україною та більшістю Східно-Європейських країн, де продаж акцій на відкритих торгах є одним з найпопулярніших методів приватизації великих підприємств.

Таблиця 4.

Кількість об’єктів, які змінили форму власності, за способами приватизації

Метод приватизації	Всього	1992-2004	2005	2006	10 місяців 2007
Всього	107389	96549	5664	5176	4167
Викуп	54043	46390	3703	3950	3019
Викуп орендованих  активів	19241	17734	1119	388	476
Аукціон	16643	15263	683	697	534
Продаж на некомерційному конкурсі	2417	2286	29	102	34
Продаж       на       комерційному конкурсі	4569	4416	123	30	100
Продаж акцій відкритої  акціонерної компанії	10476	10460	7	9	4

 

Таблиця 5.

Кількість держ об’єктів, які змінили форму власності, за способами приватизації

Спосіб приватизації	Всього	2005	2006	10 місяців 2007
Всього	1965	890	672	403
Викуп	817	395	241	181
Викуп орендованих активів		59	28	25
Аукціон		421	386	192
Продаж на некомерційному конкурсі		4	8	-
Продаж на комерційному конкурсі		4	1	1
Продаж акцій  відкритого акціонерного товариства		7	8	4

Обсяги та рівень виконання  плану надходжень доходів від  приватизації у державний бюджет надані у Таблиці 6[15]. Дані таблиці свідчать, що надходження доходів від приватизації були дуже нерівномірними за роками і різко зменшилися після 2005 р. Надвисокі надходження 2005 р. були досягнуті завдяки перепродажу після повернення у державну власність лише однієї компанії -Криворіжсталі.

Таблиця 6.

Сумарні щорічні надходження від приватизації до державного бюджету

Роки 1992	Фактичні надходження, млн. грн. 0,01	Виконання плану, у відсотках -
1993	0,88	-
1994	14,78	-
1995	17,95	-
1996	35,52	-
1997	78,1	15,6
1998	360,8	34,7
1999	694,6	86,85
2000	2075,5	80,6
2001	2132,0	37,4
2002	576,11	10,3
2003	2175,1	101,0
2004	9501,5	184,05
2005	20686,0	241,27
2006	552,92	26,33
10 місяців 2007	2001,99	18,91

 

Економічне відновлення  в Україні відбувається на тлі  істотних викривлень в інституційних основах економіки, структурних перекосів у галузевому та регіональному розвитку, гострих соціальних суперечностей. Одним із головних чинників цього є недоліки процесу приватизації, у результаті якої не було досягнуто основної мети роздержавлення власності – відокремлення її від влади, політики – від підприємництва. Досить хаотичний і нерідко протиправний процес   нагромадження первинного капіталу призвів до утворення потужних фінансово-промислових груп.  

Причини невдалої приватизації:

1. Вибір помилкової  приватизаційної моделі, яка ігнорує  світовий досвід (особливій критиці  піддається сертифікатна складова  процесу).

2. Приватизація розпочалася  тоді, коли для неї не було  створено необхідних макроекономічних  та інфраструктурних умов та передумов:

• відсутність фондового ринку,

• відсутність достатньої правової бази захисту прав власності: через недоліки в правовому регулюванні і здійсненні приватизації цей процес не дав достатніх стимулів та фінансових ресурсів для структурної перебудови економіки та впровадження інновацій, економічного зростання та створення робочих місць, підвищення ефективності  виробництва, а, навпаки, спричинив занепад не тільки окремих підприємств, але й цілих галузей; приватизація супроводжувалася численними недоліками концептуального, нормативно-правового, організаційно-методологічного, економічного, судовопроваджувального, інформаційного характеру, часто тіньовими, а нерідко й кримінальними методами (на найвищому рівні офіційно визнано, що ці процеси фактично не контролювалися державою);

• відсутність механізмів прозорого та ефективного перерозподілу,  яка призвела до того, що приватизація в Україні стала переважно засобом перерозподілу суспільного багатства, а не прискореного капіталоутворення, необхідного для радикальної структурної модернізації економіки та забезпечення її конкурентоспроможності. Справжній приватний сектор в економіці сьогодні більшою мірою формується у сфері нових підприємств, аніж приватизованих старих;

• відсутність проведення не в повному обсязі лібералізації та стабілізації економіки;

• економічна криза, інфляція;

• непідготовленість та непоінформованість населення, недоліки освіти.

3. Відсутність достатніх  гарантій і захищеності. Для  захисту приватної власності,  виведення капіталів і доходів із тіні потрібна, насамперед, їх легалізація, у тому числі шляхом амністії (за винятком капіталів кримінального походження). Водночас заходи легалізації капіталів можуть бути результативними лише за наявності низки передумов, основними серед яких є довіра підприємців і суспільства до влади.

Позитивні наслідки приватизації: Поява нових приватних власників  стала одним із чинників подолання  глибокої системної кризи 1990-х рр. За 2000-2003 рр.:

– реальний  ВВП в Україні зріс на 31,5%;

– обсяг продукції промисловості — на 59,0%;

– сільського господарства — на 10,0%;

– експорт товарів і послуг — на 79,7%;

–  доходи населення — на 120,8%;

–  вартість основних засобів   протягом 2000-2002 рр. збільшилася на 23,3%;

– поступово підвищувалося місце в інвестиційних рейтингах відбулося просування країни у рейтингах міжнародної конкурентоспроможності Даоського

У 2004 р. стрімке зростання  економічних параметрів супроводжувало  високі темпи приватизації великих промислових об’єктів.