Лекции по "Экономики"

  При цьому в тіні залишається той факт, що в процесі обігу функція засобу платежу існує в нерозгорнутому, несамостійному вигляді — як момент обігу. Для власника товару акт обміну «товар—гроші» є продажем, а для власника грошей — купівлею. У цьому акті гроші функціонують і як купівельний, і як платіжний засоби. Саме завдяки такій єдності гроші опосередковують рух товару і виступають як засіб обігу. Якщо вони не виконують функцію купівельного засобу, то залишається суто платіжна функція, а самі кредитні відносини, таким чином, виступають тією ланкою, яка опосе- 
редковує обмін товарів. Принципово важливим тут є те, що платіжна функція реалізується не тільки тоді, коли платіж здійснюється без руху товару в протилежному напрямі, але й у всякому акті купівлі-продажу, оскільки самі гроші за своєю суттю є товаром, а тому навіть при розгляді кредитних відносин можна говорити про наявність зворотного руху товарів. Саме тому є неприпустимим штучне відокремлення функції грошей як засобу платежу від більш широкої функції — засобу обігу та відособлений їх розгляд.

  До  надзвичайно важливих функцій грошей належить також функція засобу збереження вартості. Хоча при цьому різні автори називають її по-різному — засіб утворення скарбів, засіб заощадження, засіб нагромадження. Але суть цієї функції одна й та сама — збереження у грошовій одиниці тієї купівельної сили, яка характеризує її як одиницю вартості, тоді коли гроші тимчасово випадають з обігу.

  К. Маркс пише про ще одну функцію  грошей, яку вони починають виконувати, коли виходять на міжнародну арену. Це функція світових грошей. Проте вказану ним функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з уже названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутності грошей, а сфери їх здійснення. У подібній класифікації необхідно говорити про такі сфери функціонування грошей, як місцева, національна та світова, де гроші реалізують свою сутність як міри вартості, засобу обігу і засобу збереження вартості.

  Узагальнюючи  все наведене вище, основні функції та підфункції грошей можна викласти так:

  1. Міра вартості:

    а) засіб вираження вартості;

    б) засіб уособлення одиниці вартості (масштаб цін).

  2. Засіб обігу:

    а) купівельний засіб;

    б) засіб платежу.

  3. Засіб збереження вартості чи  засіб нагромадження.

6.3. Сучасні функціональні  форми грошей

Функціональні форми грошей і  грошовий агрегат. Грошові агрегати М0, М1, М2, М3.

  Функціональні форми грошей і  грошовий агрегат. Можливість утворення й розвитку функціональних форм закладена в самій сутності грошей, природі їх функцій. Ця можливість обумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функцію загального еквівалента вартості, а з іншого — є технічним апаратом, що обслуговує той чи інший аспект товарного обміну.

  Функціональні форми є похідними від грошових функцій і являють собою їх реальне втілення. Вони виступають як форма реалізації цих функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Маючи відносну самостійність, форми грошей характеризуються власною сукупністю функціональних проявів. У цьому реалізується розподіл обов’язків між різними їх елементами в загальній системі грошових відносин. Проте окремі функціональні форми грошей не автономні. Вони є лише структурними ланками цієї системи грошових відносин, де кожна окремо взята функціональна форма неспроможна повністю виразити всю сукупність грошових відносин.

  Різні види грошових форм поєднуються у  певні агрегати. Грошовий агрегат — це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне групування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного активу в ролі засобу обігу (чи платежу) і одночасно його здатність зберігати свою вартість. Саме єдність цих двох властивостей є істотною для розуміння ліквідності. Недостатність визначення ліквідності лише як здатності якогось активу виконувати функцію засобу обігу (чи дехто пише про здатність швидко перетворюватись на готівку) добре помітна в умовах високої інфляції, коли окремим платіжним засобам (а іноді справа доходить і до продуктів) починають віддавати перевагу перед знеціненими кредитно-паперовими грішми.

  Поняття «грошовий агрегат» досить точно  відбиває сутність явища. Багато з його складових (наприклад, чек, сертифікат чи кредитна картка) нині не можуть самі по собі розцінюватись як гроші, але  вони виконують якусь із функцій  або підфункцій грошей, відіграють їх роль, залучаються і агрегуються грішми у свій рух як власні елементи.

  Грошові агрегати М0, М1, М2, М3. Першим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М0, який являє собою готівку чи гроші поза банками. Грошовий агрегат М0 має найбільшу ліквідність. Його структурними елементами є:

• монети, що їх карбують державні установи;
• скарбничі білети, що є казначейськими зобов’язаннями, випуск яких пов’язаний з фінансуванням дефіциту державного бюджету (ця форма грошей нині в Україні не використовується);
• банкноти, що являють собою різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками (в Україні Національним банком). Банкнота має загальну оборотність і, як і монета, абсолютну ліквідність.

  Другим  групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М1. Його ще називають грошовою масою у вузькому розумінні. Функціональні форми грошей, що поєднані в агрегат М1, використовуються переважно у функції засобу обігу. Структурними елементами грошового агрегату М1 є готівкові гроші (агрегат М0) та трансакційні депозити.

  Трансакційні  депозити — це вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів. Трансакційні депозити являють собою вклади до запитання на поточні та розрахункові рахунки. Вони можуть не приносити відсотків, а лише дають змогу їхнім власникам користуватись чеками та електронними переказами (в тому числі й кредитними картками). За своїм обсягом чекові вклади, що забезпечують безготівковий обіг грошей, є найпоширенішими. За їх допомоги у країнах Заходу здійснюється понад 90 % усіх видів оплат. Завдяки цьому система чекового обігу постійно прогресує. Вона ґрунтується на використанні новітньої електронної техніки. Оскільки структура банківських та ощадних установ, які здійснюють відповідні операції, постійно розширюється, то це підвищує ліквідність трансакційних депозитів, наближаючи її до рівня ліквідності готівки.

  Наступним групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М2. Його називають грошовою масою в широкому розумінні. Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб обігу, але і як засіб нагромадження чи збереження купівельної спроможності. Його структурними елементами є грошовий агрегат М1 та строкові депозити, що отримали назву «майже грошей» або «грошових активів». Строкові депозити являють собою гроші, які зберігаються на безчекових ощадних рахунках у комерційних банках та ощадних установах, про що їх власники отримують певні свідоцтва — сертифікати. Перетворення цих грошей на готівку чи інший високоліквідний платіжний засіб обумовлене певним строком. Гроші на таких рахунках застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження, а не засобу обігу, тому їх ліквідність є більш низькою.

  Ще  нижча ліквідність у тих грошей, які клієнти зберігають на рахунках, відкритих для ведення банками  довірчих операцій. Сукупність цих активів і грошового агрегату М2 становить грошовий агрегат М3. У деяких країнах виділяється також агрегат L, який включає до свого складу агрегат М3, казначейські векселі та деякі інші грошові активи.

6.4. Закони грошового  обігу

Сутність  закону грошового  обігу. Особливості  дії законів обігу за повноцінних і неповноцінних грошей.

  Сутність  закону грошового  обігу. Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно переміщуються від одного суб’єкта економіки до іншого. Такий рух грошей прямо чи опосередковано обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, тобто реалізацію створеного суспільного продукту. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом.

  Між процесами реалізації суспільного  продукту та грошовим обігом існує  внутрішній зв’язок, який дістав назву  законів грошового обігу. Ці закони визначають кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин сутність закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які є в обігу, визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв’язок можна виразити формулою:

де  М_гр — кількість грошей, які перебувають в обігу; Т — кількість товарів; Ц — ціни товарів; Ш — швидкість обігу грошової одиниці¹.

  К. Маркс, проаналізувавши вплив розвитку кредиту, дещо модифікував цю формулу, увівши в неї нові показники: К  — сума цін товарів, проданих у  кредит цього року; П — сума цьогорічних  платежів за попередніми борговими зобов’язаннями; ВВ — сума взаємопогашених платежів. У результаті формула набула вигляду:

  Особливості дії законів обігу  за повноцінних і  неповноцінних грошей. Проте потрібно окремо зазначити, що закони грошового обігу діють по-різному за функціонування повноцінних і неповноцінних грошей. За функціонування повноцінних грошей, вартість яких визначається значними витратами на виготовлення їх матеріального тіла, поява в обігу певного надлишку таких грошей не викличе зміни загального рівня цін (за умови незмінності витрат виробництва на виготовлення як самих грошей, так і товарів). Такі гроші у разі появи їх надлишку в обігу просто тимчасово випадуть з нього, утворюючи скарб для своїх власників. Оскільки повноцінні гроші можуть зберігатись тривалий час без втрати своєї купівельної спроможності, то вони і лежатимуть у запасах до того моменту, коли в обігу не з’явиться дефіцит грошей, який приведе до їх зворотного залучення в обіг. Нагромадження таких повноцінних грошей (а в сучасних умовах золота) отримало назву тезаврації. Тобто в умовах функціонування повноцінних грошей не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін.

  У той самий час перехід до неповноцінних грошей зумовлює зовсім інші наслідки. Оскільки витрати виробництва на виготовлення матеріального тіла неповноцінних грошей є незначними, то випадіння їх з обігу та утворення скарбів з таких грошей за появи їх надлишку не відбувається. Тобто, якщо з’являється надмірна кількість неповноцінних грошей, останні не зникають з обігу, а продовжують там перебувати. Це приводить до того, що в умовах, коли кількість грошей перевищує потреби в них у грошовому обігу, відбувається загальна зміна номінального рівня цін. Тобто можна говорити про те, що з переходом до неповноцінних грошей відбулась зміна механізму підлаштовування економічних параметрів і відновлення рівноваги, внаслідок чого змінюється не кількість грошей в обігу, а рівень цін товарів.

6.5. Інфляція та забезпечення стабільності 
купівельної спроможності грошової одиниці. 
Грошові реформи

Інфляція  та її види і форми. Забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та грошові реформи.

  Інфляція  та її види і форми. Під купівельною спроможністю грошової одиниці надалі будемо розуміти ту масу товарів, яку можна придбати за цю грошову одиницю. Потрібно також зазначити, що в умовах зростання загального рівня цін купівельна спроможність кожної окремої грошової одиниці буде зменшуватись, тобто на кожну грошову одиницю можна буде придбати все менше товарів. Такий процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці дістав назву інфляції. Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей в обігу перевищує потребу в них. Це й викликає зростання загального рівня цін. Провідним чинником інфляції є зростання грошової маси. Проте саме по собі зростання грошової маси не спричиняє інфляції. Інфляція з’являється лише тоді, коли темпи зростання грошової маси випереджають не тільки темпи зменшення швидкості обігу грошової одиниці, а й темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого й обслуговує грошова маса.

  Саме  тому до чинників інфляції крім зростання  грошової маси можна віднести зростання швидкості обігу грошової одиниці та зменшення загального обсягу суспільного продукту. Вплив кожного з цих чинників може призвести до порушення законів грошового обігу, внаслідок чого кількість неповноцінних грошей в обігу перевищить потреби в них, що і зумовить початок процесу інфляції чи знецінення грошей.