Лекции по "Экономики"

  Проте з принципово правильного теоретичного положення неокласиків, що в умовах конкуренції заробітна плата дорівнює граничному продукту праці, ще не випливає, що нібито експлуатація найманої праці за капіталізму вільної конкуренції не можлива. Історія свідчить, що це далеко не так.

  Чому? Тому що за системи капіталізму вільної конкуренції вона виступала як досконала на ринках продуктів, засобів виробництва та капіталів. Що ж стосується ринку праці, то тут конкуренція за капіталізму вільної конкуренції скоріше виступала як недосконала. Практично вона (недосконала конкуренція) приводилася капіталістичним класом в дію шляхом застосування монопсонії: це ринок, на якому є лише один покупець товару, послуги, ресурсу, праці.

  Капіталістичний клас відносно робітничого класу  виступав на ринку праці як володар, який диктує умови праці, в тому числі і величину оплати праці. Графічно це показано на рис. 21.1. 

Рис. 21.1 Заробітна плата за досконалої конкуренції  
на ринку праці і за капіталістичної монопсонії

  Якби  конкуренція була на ринку праці між найманими робітниками і капіталістами-підприємцями досконалою, то заробітна плата робітників дорівнювала б конкурентній заробітній платі W_g, яка еквівалентна альтернативній вартості робочої сили як ресурсу. Але капіталіст, користуючись владою на ринку праці, застосовує монопсонію, тобто вводить заробітну плату нижче конкурентного рівня, скажімо, на рівні W_m.

  Розглянемо  соціально-економічні наслідки капіталістичної монопсонії на ринку праці.

  Економічна  рента і експлуатація найманої праці. П. Самуельсон так описує становище робітників за капіталізму докейнсіанської революції. У минулі віки заробітна плата скрізь була низькою. Робітники вважали себе цілковито у володінні господаря. Їхнім становищем були зубожіння і темнота. Вони не могли вистояти в боротьбі з підприємцем, сила якого за будь-якого конфлікту була незрівнянно більшою. Підприємства були організовані на принципах диктаторства. Робітник був лише «гвинтиком машини», роботом. Таким було становище робітників, що підтверджується історичними фактами і документами (див.: Самуэльсон П. Экономика. Вводный курс: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1964. — С. 168).

  За  такого становища робітника —  нужденного і неорганізованого — капіталістам досить легко можна було користуватися монопсонією, зробити її правилом на ринку праці. Таким чином, зарплата робітників, можливо, протягом всього існування капіталізму вільної конкуренції була нижчою альтернативної вартості робочої сили. Капіталісти свідомо порушували економічний закон оплати праці, бо це давало їм можливість підвищувати свої прибутки за рахунок найманої праці і зубожіння робітників.

  Різниця між заробітною платою, еквівалентною  альтернативній вартості робочої сили (W_g), і заробітною платою, яка установлювалась капіталістом самочинно (W_m,), являє собою економічну ренту, яку капіталіст привласнює, користуючись своєю владою на ринку праці.

  Отже, на рис. 21.1 економічна рента становить величину, рівну паралелепіпеду W_g W_m E_m E_g. Економічна рента характеризує експлуатацію капіталістами найманої праці і рівень цієї експлуатації.

  Економічна  рента — це різниця між конкурентною заробітною платою, еквівалентною альтернативній вартості робочої сили, і заробітною платою, яка формується на монопсонічному ринку праці.

  Такий характер ринку праці був визначальним для всієї епохи капіталізму вільної конкуренції. Проте слід сказати, що заробітна плата і в умовах цього капіталізму поступово зростала, але як правило, таким чином, щоб вона не досягала рівня конкурентної заробітної плати.

  Отже, можемо зробити висновок, що на практиці капіталізм вільної конкуренції — це економічний лад, побудований на приватній власності на речові ресурси виробництва, використанні найманої праці, системи конкурентних ринків і монопсонії на ринку праці та мотивуючого стимулу — прибутку.

21.3. Економічна система 
монополістичного капіталізму

Сутність  монополістичного капіталізму. Закономірності виникнення монополій. Концентрація і централізація капіталу. Ефект масштабу. Акціонерні товариства (корпорації). Проблеми максимізації прибутку монополіста.

  Сутність  монополістичного капіталізму. Монополістична стадія у розвитку капіталізму скоріше є теоретичною гіпотезою в тому сенсі, що чистого монополістичного капіталізму ні в якій країні капіталістичного світу не було. Проте очевидно, що була тенденція до створення такої специфічної економічної системи капіталістичної формації на рубежі ХІХ—ХХ ст.; це дає підстави спеціально розглядати і вивчати даний етап у розвитку капіталізму в розвинутих країнах, особливо таких, як США, Канада, країнах Західної Європи — Великобританії, Німеччині, Франції, Італії та ін.

  Монополістичний капіталізм — це економічний лад із системою великих і надвеликих підприємств, що уклали одним з одним різного роду угоди чи союзи, і як монополії займають панівне становище в економіці та ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.

  Вільна  конкуренція між десятками і  сотнями більш-менш рівноцінних капіталістичних підприємств поступилася місцем пануванню небагатьох сотень великих підприємств та різноманітних їх об’єднань, союзів чи угод, які зосереджують у своїх руках значну частку суспільного багатства і виробничих ресурсів.

  За  монополістичної стадії капіталізму  зберігається монопсонія на ринку праці, оскільки суб’єкти праці залишаються  неорганізованою силою і не захищаються державою.

  Закономірності  виникнення монополій. Концентрація і централізація капіталу. Доведено, що вільна конкуренція сприяє концентрації виробництва, а ця концентрація на певному щаблі розвитку веде до монополії. Гонитва капіталістів за все більшим прибутком і конкурентна боротьба між ними породжують концентрацію і централізацію капіталу, що веде до концентрації виробництва та зростання розмірів підприємств. Підприємець може розширити свій завод чи фабрику лише в міру того, як ідуть справи з виробництвом прибутку та його нагромадженням, що веде до збільшення розмірів основного й оборотного капіталу. Концентрація виробництва у свою чергу тягне за собою концентрацію і централізацію капіталів. Великі підприємства переважають над дрібними і мають більшу конкурентоспроможність.

  Концентрація  капіталу в руках більш великих  підприємців розширювала можливості застосування у виробництві новацій  і вдосконалень, найновіших досягнень  науки і техніки.

  Тривалий  час концентрація виробництва здійснювалась, головним чином, на основі концентрації капіталу. Метод централізації капіталу не був розповсюджений. Централізація капіталу — це збільшення розміру капіталу шляхом об’єднання капіталів декількох економічних суб’єктів в один великий капітал. Централізація капіталів може бути як добровільною, так і примусовою. Перший спосіб здійснюється на основі добровільного об’єднання капіталів окремих капіталістів у один капітал у тій чи іншій господарсько-правовій формі. Другий спосіб — це поглинання в процесі конкуренції більш великими підприємствами малих і дрібних капіталістичних підприємств.

  Приблизно через 25—35 років після промислового перевороту в Англії кількість накопичених  новацій і вдосконалень привели  до якісних змін у характері і  рівні техніки. Ці зміни настали в другій половині ХІХ ст., особливо в його, останній третині, коли здійснився ряд суттєвих зрушень у техніці.

  Важливими технічними досягненнями були винахід  бесемерівського конвертера (1865) і сіменс-мартенівської печі (1864), які ознаменували революцію в методах виплавки сталі; створення домен з добовою виплавкою 100 т (кінець 70-х рр.); впровадження парових молотів небаченої сили; застосування у виробництві і на транспорті двигунів внутрішнього згорання; виникнення і розвиток нових галузей виробництва — переробки нафти, електротехніки, автомобілебудування.

  Технічні  і структурні зрушення в промисловості  зумовили зростаюче значення великих  підприємств. На новому етапі розвитку техніки зросли мінімальні розміри капіталу, необхідного для функціонування підприємств на новій технології виробництва, і розміри самих підприємств, тому лише за таких умов застосування нової техніки могло бути економічно ефективним. Застосування нових способів виготовлення продукції, наприклад, ви- 
плавки сталі, на дрібних підприємствах виявилось і технічно неможливим, і економічно невигідним. Нові галузі і виробництва за своїм характером могли існувати на базі великих підприємств. Зосередження нової техніки, нових методів виробництва на великих підприємствах давало їм можливість одержувати значні економічні прибутки, що прискорювало концентрацію капіталу. Суттєві зміни в техніці і в галузевій структурі промислового виробництва потягнули за собою прискорене збільшення його концентрації.

  Якщо  ще на початку другої половини ХІХ ст. в галузях економіки діяли дрібні та середні за розміром підприємства, то на початку останньої третини цього століття стали швидко з’являтися великі і надвеликі підприємства та їх об’єднання і союзи. Цей процес привів до того, що вже на початку ХХ ст. саме великі підприємства почали визначати риси основних галузей промисловості.

  Так, у 1909 р. у США 3060 підприємств промисловості з 268 491 підприємств (1,1 %) виробляли 43,8 % загального обсягу промислової продукції і зосереджували 30,5 % робочої сили. Це було принципово новим явищем у розвитку галузей виробництва, бо з’явились великі підприємства, які виділялися серед маси середніх, малих і дрібних підприємств і могли впливати і на конкуренцію, і на ринок, механізм його функціонування.

  На  певному етапі високий рівень концентрації виробництва об’єктивно веде до того, що основна його частина зосереджується в обмеженій кількості великих підприємств. Монополія і олігополія приходять на зміну вільній конкуренції, яка замінюється недосконалою конкуренцією.

  Ефект масштабу. За нових технологій, які з’явилися в останній третині ХХ ст. у нових і більшості старих галузей, ефективне виробництво з низькими витратами можливе тільки в тому разі, якщо підприємства є досить великими як в абсолютному вираженні, так і стосовно самого ринку. Якщо позитивний ефект масштабу значний, то крива середніх довгострокових витрат великого підприємства спадатиме в широкому діапазоні.

  На  графіку рис. 21.2 показано позитивний ефект масштабу, тобто зниження середніх валових витрат у певних межах  обсягу виробництва. 

Рис. 21.2. Економія, зумовлена збільшенням  
масштабу виробництва

  Унаслідок цього ефекту будь-який обсяг продукції  можна виробити з найнижчими витратами за наявності єдиного виробника — монополії. Припустимо, що підприємство може виробити 5, 10 
і 20 штук великих верстатів. За виробництва 5 одиниць витрати становитимуть 2 млн грн. за одиницю, за виробництва 10 верстатів — 1,5 млн грн., а за виробництва 20 верстатів — 1,0 млн грн. Висновок: для виробництва будь-якого обсягу продукції з мінімальними валовими витратами і за найменшої кількості ресурсів галузь повинна бути чистою монополією.

  Об’єктивно  монополія складається тоді, коли економія, зумовлена збільшенням масштабів виробництва, настільки значна, що певний товар чи послугу одне велике підприємство виробляє з нижчими середніми витратами, ніж якби цей товар чи послугу виробляла б більша кількість підприємств.

  Це  правило-закон економічно зацікавлює підприємців розширювати масштаби виробництва, оскільки дозволяє знизити витрати, збільшити прибутки і посилити як позицію в конкуренції з іншими підприємствами, так і владу на ринку.

  З цього аналізу також випливає, що нижчі витрати виробництва на одиницю продукції дозволяють монополії виробляти більший обсяг продукції і призначати нижчу продажну ціну.

  Проте в більшості галузей ефект  масштабу спрацьовує лише до певної межі: це причина існування в одних  галузях декількох великих підприємств, в інших — ряду великих, середніх і дрібних підприємств, у таких як сільське господарство — мільйони невеликих фермерських господарств. Це економічна основа для державної правової політики боротьби з монополізацією виробництва і захисту конкуренції.

  Акціонерні  товариства (корпорації). У процесі переходу до формування великих підприємств та їх об’єднань і союзів велика роль належить активному використанню акціонерної форми організації капіталу і капіталістичного господарювання. Акціонерне товариство, або корпорація, — це підприємство, капітал якого утворюється на основі об’єднання багатьох індивідуальних капіталів і особистих збережень багатьох домогосподарств шляхом випуску акцій — цінних паперів, кожна з яких дає право їх власникам на одержання дивіденду і на участь в управлінні акціонерним товариством. Капіталістична власність у корпорації набуває асоційованої (колективної) форми.