Фінансовий нагляд і контроль за міжнародною банківською діяльністю

   Контроль  за банківською діяльністю — це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення регулярного спостереження і періодичних перевірок фінансово-господарської діяльності, організації роботи банку та його підрозділів [18, c. 49].

   Основними формами банківського контролю є:

• вступний контроль (державна реєстрація та ліцензування);
• попередній контроль (безвиїзний нагляд та аудит);
• поточний контроль (інспекційні перевірки).

   Згідно  з цією класифікацією вступний контроль здійснюється з метою чіткого і повного визначення вимог для отримання ліцензії на проведення банківських операцій. Це передбачає перевірку обсягів та джерел капіталу, кваліфікаційних та професійних якостей відповідального менеджменту, бізнес-плану банку на наступний період часу. Проведення попереднього (пруденційного) нагляду має на меті забезпечити дотримання банками вимог пруденційного ведення справ за рахунок заборони або обмеження видів діяльності, наприклад, за допомогою формування резервів під збитки із ризикованих операцій. До цього виду нагляду належить також безвиїзний нагляд, який полягає в перевірці та аналізі наданої банками звітності, зокрема, розрахунку економічних нормативів. Поточний нагляд є рівнозначним інспектуванню банків та їхніх установ, в рамках якого перевіряється надана банками звітність, та аналізується позиція банку, зокрема, за допомогою методики CAMELS. Поточний нагляд також охоплює застосування санкцій та заходів щодо організаційного зміцнення фінансового, оздоровлення окремих банків.

Система контролю за діяльністю комерційних банків охоплює:

   — зовнішній контроль;

   — державний контроль (НБУ, ДПА, правоохоронні органи);

   — зовнішній аудит (незалежні аудиторські фірми);

   — внутрішній контроль;

   — внутрішній банківський аудит (ревізійні відділи банку);

   — ревізійні комісії.

   Стаття 66 закону України "Про банки та банківську діяльність" [10, c.30] розрізняє форми адміністративного та індикативного регулювання (нагляду). Згідно з нею, адміністративне регулювання складається із реєстрації банків та ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляду за діяльністю банків; та надання рекомендацій щодо діяльності банків. А індикативне регулювання відповідно до зазначеної статті охоплює встановлення обов’язкових економічних нормативів; визначення норм обов’язкових резервів для банків; встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; визначення процентної політики; рефінансування банків; кореспондентських відносин; управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; операції з цінними паперами на відкритому ринку; а також контроль імпорту та експорту капіталу.

   Дещо  ширшу класифікацію банківських  регулятивних заходів пропонує, зокрема, Д. Нойбергер, яка розрізняє превентивний та протективний банківський нагляд, а також виділяє конкуренційну політику в банківській сфері як додаткову групу наглядових банківських заходів [9]. Заходи превентивного нагляду спрямовані на уникнення банкрутства банку. Вони охоплюють вимоги до власного капіталу, ліквідності та диверсифікації, надання інформації, заборону певних видів банківських операцій, а також інструкції щодо звітності. Сюди зараховуються також ліцензійні умови, які є визначальними в рамках вступного нагляду. Протективний вид нагляду націлений на уникнення негативних наслідків банкрутства банку для банківського сектору, тобто такі заходи застосовуються тоді, коли превентивні заходи не спрацювали. Він охоплює страхування депозитів (в Україні здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб), кредитування центробанком як кредитором останньої інстанції, та державні заходи втручання такі як мораторій. Наявність державних заходів втручання є обов’язковою і в рамках превентивного нагляду. Конкуренційна політика є також розповсюдженим важелем впливу. Вона охоплює, в основному, законодавство в сфері конкуренції, регулювання цін та процентних ставок.

   Отже, банківський нагляд визначається як  моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових банків та їх установ, діяльності банків, реорганізації та ліквідації банків. Основною метою банківського нагляду вважається своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності комерційних банків з метою їх нормалізації, укріплення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи у цілому. Для цього орган нагляду має повноваження застосувати до банків примусові та не примусові заходи впливу, повсякчасно контролювати їх діяльність. 
 

2. Методика аналізу ефективності здійснення фінансового нагляду і контролю за міжнародною банківською діяльністю

 
 

   Нині  для аналізу фінансового стану  банку використовується багато показників. Причому немає єдиних рекомендацій щодо оптимальної їх кількості. Одні аналітики доводять, що велика кількість показників занижує точність оцінки. Інші стверджують, що чим більше показників, тим нижча чутливість оцінки, тобто значні зміни в їх динаміці не викличуть суттєвих змін рівня. Світовий досвід переконує, що показників має бути не менше шести і не більше 25.

   До  того ж установлено, що оперативна пам’ять  людини здатна зберігати інформацію (й оперувати нею) з обсягом  показників не більше  одиниці. Ураховуючи зазначене, доходимо висновку, що кількість  інформативних показників, які б забезпечували ефективний аналіз і своєчасне виявлення проблем та системних ризиків у діяльності банків, має становити від 6 до 10.

     Найбільш  повною і універсальною методикою  рейтингової оцінки надійності та фінансової стійкості комерційного банку є методика Кромонова, де як критерії надійності використовують такі шість коефіцієнтів [18, c. 55]:

     Генеральний коефіцієнт надійності - відношення капіталу банку до працюючих активів. Показує міру забезпеченості ризикованих вкладень банку його власним капіталом, за рахунок якого будуть погашатися можливі збитки у випадку неповернення того чи іншого працюючого активу. Цей коефіцієнт, який представляє особливий інтерес для кредиторів і вкладників банку, розраховують за формулою:

                                          (1.1)    

 де  К - розмір власного капіталу банку: сумарний розмір усіх фондів + нерозподілений прибуток + резерви під можливі втрати за позичками + резерви під забезпечення цінних паперів - витрати майбутніх періодів - інші дебітори - акції, викуплені в засновників; АР - розмір працюючих (ризикових) активів: сумарний обсяг позичкової заборгованості, у т. ч. прострочені кредити і відсотки по них + вкладення в цінні папери + засоби на кореспондентських рахунках у банках + засоби для участі в господарської діяльності інших організацій + лізингові операції + + розрахунки за факторинговими операціями.

     Коефіцієнт  миттєвої ліквідності (к₂) - відношення ліквідних активів банку до його зобов'язань "до запитання", який показує, чи використовує банк гроші клієнтів як власні кредитні ресурси і якою мірою клієнти можуть претендувати на одержання відсотків по залишках на поточних рахунках, а також якою мірою їхні платіжні доручення забезпечені можливістю банку швидко здійснювати платежі. Цей коефіцієнт представляє найбільший інтерес для клієнтів, які існують в банку на розрахунковому і касовому обслуговуванні, його розраховують за формулою:

                                                       (1.2)

 де  ЛА - ліквідні активи, які містять гривневі та валютні засоби на кореспондентських рахунках банку + готівка в касі й у шляху (гривні та валюта) + операції з валютою на біржі + резерви в НБУ + вкладення в державні цінні папери; 33 - зобов'язання "до запитання", які містять розмір залишків на поточних рахунках клієнтів + інші пасиви + зобов'язання перед емітентами, цінні папери яких поширює банк + внески громадян на термін до одного місяця + засоби в розрахунках + несквітовані суми за виписками НБУ.

     Крос-коефіцієнт (к₃) - відношення всіх зобов'язань банку до працюючих активів:

                                                       (1.3)

 де  С3 - сумарні зобов'язання банку, які містять зобов'язання "до запитання" + депозити + внески громадян і депозити на термін більш одного місяця + отримані міжбанківські кредити.

     Генеральний коефіцієнт ліквідності (к₄) - відношення ліквідних активів і захищеного капіталу до сумарних зобов'язань банку, який показує забезпеченість засобів ліквідними активами, нерухомістю і цінностями клієнтів. Іншими словами, цей коефіцієнт характеризує здатність банку задовольнити вимоги кредиторів у мінімальний термін при неповерненні виданих позичок, і розраховується за формулою:

                                            (1.4)

 де  3К - захищений капітал, який містить основні засоби банку (за винятком нематеріальних активів) + активні залишки групи рахунків капітальних вкладень + дорогоцінні метали.

     Коефіцієнт  захищеності капіталу (к₅) - відношення захищеного капіталу до усього власного капіталу, який показує, наскільки банк враховує інфляційні процеси і яку частку своїх активів розміщує в нерухомість, цінності й устаткування. Цей коефіцієнт можна використовувати також як непрямий показник забезпеченості банку (банки, розраховані на короткочасний термін діяльності, зазвичай не вкладають кошти в розвиток). Його розраховують за формулою:

                                                        (1.5)

     Коефіцієнт  фондової капіталізації прибутку (к₆) - відношення власних ресурсів банку до грошей, які внесли засновники. Поряд з ефективністю роботи банку він характеризує його незалежність від окремих засновників:

     K₆ = К : СФ                                                      (1.6)

     Де  СФ – статутний фонд + дооцінка валютних внесків засновників

     Для складання загальної формули  надійності вводиться поняття ідеального банку, який задовольняє основним критеріям надійності і має такі коефіцієнти: k₁ = 1; k₂ = 1; k₃ = 3; k₄ = 1; k₅ = 1; k₆ = 3

     Для того, щоб привести всі коефіцієнти  до сумірних значень, коефіцієнти k₃ і k₆ поділяють на 3, інші – на 1. Потім розраховують питому вагу кожного з уже приведених до сумірного значення коефіцієнтів. Зокрема найбільший інтерес для вкладників має коефіцієнт k₁, його максимальна питома вага – 45. Другим за значущістю є коефіцієнт k₂, питома вага – 20, потім відповідно k₃ - 10, k₄ - 15, k₅ і k₆ – по 5.

     Загальна  формула надійності має вигляд:

N = (k₁/1) x 45 + (k₂/1) x 20 + (k₃/3) x 10 + (k₄/1) x 15 + (k₅/1) x 5 + (k₆/3) x 5    (1.7)

 Отже, загальна формула надійності враховує особливості структури пасивів  і активів комерційного банку.

 Оціночна шкала підсумкової рейтингової оцінки надійності така:

 - 90-100 - рейтинг 1 - сильний;

 - 70-89 - рейтинг 2 - задовільний;

 - 50-69 - рейтинг 3 - посередній;

 - 30-49 - рейтинг 4 - граничний;

 - менш 30 - рейтинг 5 - незадовільний.

   Отже, методика Кромонова ґрунтується на застосуванні індексного методу і найповніше відображає фінансово-економічні аспекти діяльності банківських установ. Вона  включає в себе визначенні абсолютних параметрів на основі балансу, обчислення параметричних коефіцієнтів, розрахунок поточного індексу надійності.

3. Законодавчо-інструментальна  база фінансового  нагляду і контролю за міжнародною банківською  діяльністю в Україні

 
 

     Банківська  система України, як і типові банківські системи країн з ринковою економікою, створена на основі двох рівнів:

     - 1 рівень – центральний емісійний  та регулюючий державний центр  у вигляді Національного банку  України, який функціонує згідно  Закону України “Про Національний  банк України”[11, c.238];

     - 2 рівень – система комерційних  банків, яка функціонує згідно  Закону України “Про банки та банківську систему” [10, c.30];

     Державне  регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких  формах:

     I. Адміністративне регулювання[11, c.238]:

     1) реєстрація банків і ліцензування  їх діяльності;

     2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

     3) застосування санкцій адміністративного  чи фінансового характеру; 

     4) нагляд за діяльністю банків;

     5) надання рекомендацій щодо діяльності  банків.