Особливості банківського кредитування малого бізнесу

     Основними споживачами послуг з програм мікрокредитування є торгові підприємства із швидким обігом грошей (від 56% до 90% кредитного портфеля в різних банках).

     Конкуренція на ринку мікрокредитування дуже низька (практично відсутня), і здебільшого  банкам доводиться конкурувати не між собою, а з приватними кредиторами, які не вимагають застави і розкриття фінансової інформації.

     До  чинників, які стримують розвиток банківського мікрокредитування в  Україні, відносяться:

• неактивність банків у наданні послуг мікрокредитування (в структурі кредитування банків малий бізнес займає близько 2% );
• низький рівень попиту на ці послуги з боку дрібних підприємців;
• невисока рентабельність цього виду бізнесу для банків.

     Так, за кредитними лініями ЄБРР і НУФ  українські банки-партнери одержують ресурси за ставками в діапазоні від Libor +1,5% до Libor +3% (тобто 5–8%). Кредити малому бізнесу за цією програмою надаються в середньому за ціною 15–18% у валюті і 20–25% в гривні. Таким чином, маржа вітчизняних банків близько 7%. За оцінками банкірів, мікрокредитування на сьогодні має „сумнівну прибутковість”, і займаються ним банки тільки з метою „забити” за собою частку цього перспективного ринку. Зокрема, на сьогодні на місяць видається в середньому близько 6-ти мікрокредитів і середній розмір такого кредиту становить 5 тис. дол. Таким чином, один кредитний експерт (при роботі з іноземними кредитними ресурсами) заробляє для банку близько 1500 дол. на місяць. Ці кошти здебільшого йдуть на оплату послуг самого експерта й інші операційні та невигідні витрати. В той же час, за оцінками банкірів, рентабельними цей бізнес стане тоді, коли один фахівець видаватиме 10–15 мікрокредитів на місяць.

     Враховуючи  чинники, які стримують зростання  масштабів мікрокредитування в  Україні, на нашу думку, активізація  і розвиток такого сегменту українського кредитного ринку можлива при підвищенні рівня пропозиції мікрокредитних послуг.

     Потенціал розвитку малого й середнього бізнесу  в Україні далеко не вичерпаний. За світовою статистикою, у розвинених країнах кількість суб’єктів малого й середнього бізнесу (МСБ) становить близько 500–700 підприємств на 10 тис. населення. У нас же цей показник коливається на рівні 50–60 компаній. Свій внесок у розвиток цього сектора економіки могли б зробити й банки. Найбільш запитаною послугою для підприємців є фінансування, адже для розвитку бізнесу, зазвичай, необхідні додаткові ресурси. Однак на сьогодні тільки десята частина банків має спеціальні кредитні програми для роботи з цим клієнтським сегментом, не кажучи вже про комплексне обслуговування його потреб.

     У ринкових країнах майже 50% малих  підприємств терплять крах у перший же рік своєї роботи. Тому для  підвищення життєздатності малого бізнесу  в ринкових країнах діє розгалужена  інфраструктура його підтримки, яка  складається з мережі дорадчих органів, консультаційно-інформаційних установ, бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків.

     Однак, при цьому, особливим видом інфраструктурної підтримки є напрям державного фінансово-кредитного регулювання розвитку малого і середнього бізнесу – особливий режим фінансової підтримки цього економічного сектора з боку банківської системи та розгалуженої мережі небанківських фінансових установ, а також застосування конструктивних і гнучких методів фінансової підтримки – фінансового лізингу, венчурного фінансування. В Канаді для надання позик малим підприємствам існує понад 200 центрів розвитку.

     По  суті держава має методично делегувати оперативні функції з фінансової підтримки малого і середнього бізнесу  банківським установам та небанківським  фінансовим інститутам, розбудовуючи відносини з ними на засадах ділового партнерства. Але, як відомо, вітчизняна банківська система – це ще не кінцевий результат, а процес розвитку. Для неї характерний низький рівень капіталізації, механізмів та інструментів управління ризиками, планування та стратегії розвитку, а також високі собівартість банківських операцій та рівень необґрунтованих витрат. Успішність банківського бізнесу, як і будь-якого іншого, залежить від якості й ціни виробничих ресурсів і продуктів, які повинні бути якомога якіснішими і дешевшими. Сьогодні ж параметри банківських операційних ресурсів мають зворотньо протилежний характер – вони надто дорогі і неякісні. В структурі кредитних ресурсів переважають дорогі залучені кошти, низька рентабельність активів. Низьким є також рівень банківського менеджменту та корпоративного управління. І ще одна ознака, яка також створює бар'єр для кредитного партнерства між великими комерційними банками та сектором малого і середнього бізнесу в Україні - обмеженість спектру і обсягів банківських кредитних послуг. Сьогодні для вітчизняної банківської системи характерний ще надто обмежений асортимент банківських послуг. Якщо у розвинених ринкових країнах він складає до трьохсот видів фінансових послуг, то в Україні він значно менший.

     Малі  підприємства в Україні працюють у середовищі підвищеного ризику і невизначеності через нестачу  кадрів, які можуть професійно займатися  бізнес-плануванням, прогнозуванням та управлінням фінансовими ресурсами. Задовольнити їхні потреби можуть фахівців банківської установи, які здатні дати об'єктивну фінансово-економічну оцінку перспектив розвитку конкретного бізнес-проекту, взяти на себе вищі ризики кредитування і запропонувати такий комплекс послуг, якого потребує сектор малого бізнесу.

     Як  свідчить світовий досвід, і в країнах з перехідною економікою, і в країнах розвиненого ринку комерційні банки не зацікавлені в кредитуванні малого і середнього бізнесу власними коштами через високий ризик операцій. Навіть в таких економічно розвинених країнах, як, наприклад, Німеччина, фінансова підтримка малого і середнього бізнесу здійснюється за рахунок державних коштів, управління якими доручено банкам сприяння розвитку економіки, що об’єдналися в групу KfW.

     Комерційні  банки природно зацікавлені у  нормативно-процедурному удосконаленні фінансово-кредитного обслуговування малого і середнього бізнесу. Тут діє економічний інтерес. Адже банк – це також суб'єкт підприємницької діяльності і його бізнес залишається обмеженим, якщо він самостійно не в змозі забезпечити нормальних умов для кредитування своїх потенційних привабливих клієнтів. Фінансові експерти практично в один голос стверджують, що сьогодні необхідні системні заходи у вигляді спеціалізованої програми удосконалення державної фінансової підтримки малого і середнього бізнесу, що дасть можливості вирішити весь спектр проблемних питань на системному рівні.

     Для вирішення проблем мікрокредитування  насамперед необхідно реформувати  саму структуру банківського сектора. Світовий досвід свідчить, що банківський  сектор, що складається з двох ланок – центрального банку і комерційних банків, не в змозі забезпечити середньострокового і довгострокового кредитування малих і середніх клієнтів. Для цього необхідно між цими двома рівнями побудувати певний буфер – банк другого рівня, спеціальну кредитну установу, яка за рахунок державних коштів здійснюватиме режим кредитування з метою сприяння розвитку, а не отримання комерційного прибутку. І робитиме це шляхом рефінансування комерційних банків, не створюючи їм конкуренції, а навпаки, підтримуючи їх фінансову базу.

     Таким чином будується цілий управлінський  ланцюг: держава обирає пріоритетні  сфери, галузі й економічні сектори  для сприяння їх розвитку – спеціалізовані кредитні установи розробляють відповідні інструменти фінансово-кредитного регулювання й розподіляють бюджетні фінансові ресурси – комерційні банки, як підрядники, виконують держзамовлення і ефективно вкладають кредитні ресурси згідно із стратегічно визначеними пріоритетами. Цей кредитний ланцюжок дає можливість ефективно здійснювати фінансово-кредитне регулювання та перерозподіляти між усіма його ланками традиційно високі ризики кредитування малого бізнесу, які не відважуються брати на себе комерційні банки, природно намагаючись мінімізувати ризики.

     Крім  того, необхідно підвищити правову захищеність кредиторів та створити інституційну мотивацію залучення комерційних банків до кредитування малого і середнього бізнесу. Українські банки не відважуються будувати кредитні відносини з малим і середнім бізнесом насамперед через недостатню захищеність своїх прав, високу степінь ризиків та значну вартість фінансових ресурсів при кредитуванні малого і середнього бізнесу, які є дорожчими ніж у випадку кредитування великого бізнесу. В умовах обмеженості власних і залучених фінансових ресурсів банки, природньо, більше зацікавлені у співпраці з кількома великим клієнтами замість багатьох малих, собівартість обслуговування яких значно вища. Не має також механізмів плаваючої процентної ставки за довгостроковими кредитами та важелів зміни ставок у випадках зростаннях темпів інфляції. Не зважаючи на помітну за останні роки тенденцію до зниження, кредитні ставки комерційних банків усе ще майже втричі перевищують дисконтну ставку НБУ.

     З метою зменшення адміністративних та оперативних витрат комерційних банків необхідно запровадити режим пільгового оподаткування прибутку комерційних банків, що кредитують малий бізнес, та знизити нормативи обов'язкового резервування для банків, яки здійснюють кредитування підприємств малого і середнього бізнесу. У Німеччині до податкових пільг у банківському секторі належать спеціальні норми амортизаційних відрахувань; створення резервів прибутку, що не оподатковуються; інвестиційні надбавки, які виплачуються податковими установами.

     Треба зазначити, що кожна проблема, кожен негативний фактор розвивається на основі нормативного підґрунтя. Зокрема, необхідно створити правові засади для здійснення мікрокредитування, розвитку страхових кооперативів, скасувати вимоги до обов'язкової оцінки застави та страхування стосовно кредитів для малого і середнього бізнесу; звільнити суб'єктів малого і середнього бізнесу від сплати ПДВ під час лізингових операцій; звільнити банківську установу від сплати ПДВ при придбанні об'єкту для подальшої його передачі в лізинг фізичній особі.

     Наприклад, сьогодні суттєвим елементом незахищеності  прав кредиторів й те, що окремі дії  позичальника, які обмежують права  кредитора, досі не класифікуються як правове порушення. Так, у Кримінальному  кодексі не передбачено статті, яка  визначала б відповідальність фізичних осіб за такі дії: надання свідомо неправдивої інформації; здійснення дій, спрямованих на самовільну продажу або пошкодження предмету застави; ухилення від оплати боргу; перешкоджання потенційним покупцям оглянути майно перед проведенням аукціону з його продажу. Ускладнюють процедури банківського кредитування малого і середнього бізнесу також високі тарифи за послуги нотаріального посвідчення договорів застави і договорів купівлі–продажу нерухомого майна, які необхідно зменшити.

     З іншого боку, необхідно закласти в нормативну базу НБУ, яка регулює діяльність банків, стимули для того, щоб вони, як суб'єкти господарювання, були економічно зацікавлені у активізації кредитування малого і середнього бізнесу.

     Поряд з цим невід'ємним елементом  фінансового сектора в Україні мають стати спеціалізовані неприбуткові та інші мікрокредитні організації, які мають займатися питаннями мікрокредитування і надати фінансову підтримку бізнесу особливо на етапі його становлення й відтворення.

     В Україні вже працюють спеціалізовані державні фонди, задіяні в реалізації відповідних цільових державних програм, але низький рівень їхньої ефективності зумовлений різними факторами: відсутністю фінансових ресурсів, технологій роботи, недосконалістю і безсистемністю розроблених заходів державних цільових програм та фінансово-організаційної методики їх впровадження. Необхідно переорієнтувати алгоритм їхньої діяльності на основі новітніх методик державної підтримки малого бізнесу. Оскільки такі державні програми є важливим інструментом державного регулювання, до розробки та провадження їхніх заходів необхідно широко залучати спеціалізовані експертні групи, громадські об'єднання підприємців та суб'єктів підприємницької діяльності.

      ВИСНОВКИ 

     Дослідження, проведене у курсовій роботі, показало, що на сучасному етапі розвитку економічних відносин багато уваги приділяється кредитуванню. Економічний зміст кредитування показаний як складний і багатогранний процес з його принципами, умовами та методами.

     У першому розділі приведені теоретичні основи організації процесу кредитування малого та середнього бізнесу комерційними банками, а також описано практику України щодо кредитування даної сфери.

     У другому розділі розглядається  механізм кредитування малого бізнесу, порядок завдань, поставлених перед кредитоотримувачем, виділення і розгляд такого цілісного поняття, як "кредитний процес".

     Третій  розділ присвячений аналізу кредитування малого бізнесу в Україні, проводиться  оцінка кредитування малого бізнесу міжнародними фінансовими інститутами й вітчизняними комерційними банками.

     У четвертому розділі проводиться  загальний аналіз кредитування суб’єктів малого бізнесу комерційним банком на прикладі конкретної банківської установи – ВАТ АБ «Укргазбанк».