Особливості банківського кредитування малого бізнесу

     Але щоб говорити про конкретні умови надання кредитів необхідно розглядати якийсь окремий банк, тому що кожен банк індивідуально розробляє власні програми надання кредитів суб’єктам малого підприємництва.

     Обсяги  кредитування малого та середнього бізнесу  комерційними банками в Україні зростають швидкими темпами. За кілька останніх років вони збільшились майже вдвічі, і приблизно в стільки ж знизилися кредитні ставки. Проте, умови надання позик все ще важко назвати сприятливими. Підприємці нарікають на великі застави, високі кредитні ставки; банкіри ж вважають, що обсяги кредитування можна було б збільшити, а умови покращити, якби працювали надійні законодавчі механізми захисту кредитодавців.

     Робота  з банками корисна підприємцям  не лише завдяки отриманню додаткових коштів для розвитку. Співпраця дозволяє з точки зору професіонала-фінансиста оцінити переваги та недоліки конкретних проектів, опанувати нові для суб'єктів малого бізнесу технології фінансового аналізу, управління грошовими потоками тощо.

     Безперечно, кредитування малого бізнесу в Україні зростає досить швидкими темпами. Переважна більшість комерційних банків України мають в своєму складі підрозділи або програми, що спеціалізуються на мікрокредитуванні. Сьогодні вже накопичено значний досвід кредитування малого бізнесу, більшість банків мають висококваліфікований персонал, використовують технології кредитування, надані Європейським банком реконструкції та розвитку, фондом "Євразія", Німецько-Українським фондом.

     Проте, як показує динаміка росту підприємництва в Україні, цього замало. Підприємці потребують нижчих кредитних ставок, довших термінів кредитування, більш гнучких вимог щодо забезпечення кредитів. І в цьому банкам потрібна підтримка держави.

     Слід  зазначити, що визначена законодавством процедура оформлення та надання мікрокредитів в Україні майже нічим не відрізняється від процедури кредитування «великого бізнесу». Таким чином, адміністративні витрати (наприклад, із розрахунку на 1000 грн. кредиту) в десятки і сотні разів вищі при кредитуванні малих підприємств.

     Підвищений ризик також пов'язаний в високим ступенем тінізації цього сектора економіки, залежністю бізнесу від однієї людини, високою вразливістю до змін зовнішнього економічного середовища. З огляду на це, ставки для малого та великого бізнесу, що відрізняються лише на 1-2 пункти, є на межі ринкових та пояснюються не економічним зиском, а скоріше "роботою на перспективу". Для подальшого поліпшення умов кредитування необхідні додаткові зовнішні чинники.

     Такими  чинниками можуть стати удосконалення  законодавчої бази з метою захисту прав кредитора, зменшення ризиків, а отже, здешевлення кредитів. Введення в дію протягом 2004 року низки законів та інших нормативних актів, спрямоване на спрощення кредитних процедур, містить велику кількість суперечностей, що гальмують процес кредитування. Часто норми та механізми, які існують на папері, не можуть бути застосовані на практиці.

     Взагалі, діюча законодавча база та судова практика дещо лояльніше ставляться до позичальника, ніж до кредитора. Але надмірний захист прав позичальника чи заставодавця (приватної особи, підприємця) унеможливлює роботу з деякими видами застави, ускладнює роботу з проблемними кредитами.

     Слід  зазначити, що адміністративні витрати  банків при кредитуванні малих підприємств  практично дорівнюють видаткам при розгляді кредитних заявок великих та середніх підприємств. Тому, для значного розширення кредитування комерційними банками малих підприємств необхідно запропонувати належні механізми-компенсатори високих адміністративних витрат.

     Таким компенсатором може бути додатковий відносно дешевий ресурс – в рамках Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні. Український фонд підтримки підприємництва (УФПП) опрацьовує механізм видачі кредитів малим підприємствам через уповноважені комерційні банки, відібрані на тендерних умовах. Цей механізм є перспективним, зокрема, завдяки досвіду участі ряду комерційних банків – “Райффайзен Банк Аваль”, “Приватбанк”, “Надра” – в мікрофінансуванні по кредитних лініях ЄБРР та українсько-німецького фонду.

     Наступним компенсатором є здешевлення  кредитів. В цьому контексті ми пропонуємо опрацювати механізм часткової  компенсації відсоткових ставок по кредитах для суб’єктів малого підприємництва через УФПП та регіональні  фонди підтримки підприємництва.

     Крім  того, перспективним для кредитної підтримки малого бізнесу є також започаткування діяльності в Україні гарантійних фондів, які зможуть взяти на себе частину ризиків комерційних банків, що кредитують малі підприємства за рахунок власних ресурсів. 
 

     2. Механізм здійснення банківського кредитування малого бізнесу 

     Візуально механізм надання кредитів суб'єктам  малого бізнесу виглядає наступним чином (рис. 2.1):

     Рис. 2.1 Механізм кредитування суб’єктів малого бізнесу 

     Першочерговим завданням, яке постає перед кредитоотримувачем, є звернення в банк.

     Звернення до банку може бути оформлене у  вигляді листа, клопотання, заявки (посилання) чи іншого документа, форма якого може встановлюватися самим банком. У заявці необхідно зазначити суму кредиту, його призначення, строки погашення та форма забезпечення.         

     Основні документами, які вимагають банки:

• документи, що підтверджують факт реєстрації підприємства у відповідних органах (свідоцтво про державну реєстрацію підприємства, копії установчих документів, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість тощо) та інша офіційна інформація про підприємство і про повноваження відповідних осіб виступати від його імені;
• документи про фінансовий стан підприємства та його платоспроможність (виписка про рух коштів, декларації та інша фінансова звітність), про наявність власного майна та ін.;
• кредитна історія позичальника (інформація про повернення ним попередніх кредитів);
• бізнес-план, фінансове обґрунтування, графік використання кредиту та інші документи, необхідні для оцінки ефективності використання кредиту;
• копії контрактів чи протоколів про наміри, які будуть укладені чи укладаються відповідно до бізнес-плану;
• документи, які підтверджують забезпечення кредиту (гарантії, договір страхування чи ін.), свідоцтво про право власності на предмет застави та ін.

       Обсяг документів залежить від того, чи вперше позичальник бере кредит у конкретного банку, від суми кредиту, від того, на які цілі береться кредит та від інших обставин.

       Отримавши всі документи, необхідні для видачі кредиту, працівник банку, який відповідає за даний проект, проводить аналіз клієнта, з метою визначення його відповідності вимогам банку.

       Якщо всі документи відповідають вимогам банку і містять повну інформацію про діяльність клієнта, банк приймає позитивне рішення про видачу позики і настає наступний етап - оформлення договору.

       Відповідно до такого договору позичальник бере, а кредитодавець надає кредит. Договір повинен містити такі реквізити:

1. назву документа;
2. назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності:
3. прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, її адресу:
4. найменування місця знаходження юридичної особи;
5. найменування фінансової операції;
6. розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;
7. строк дії договору;
8. порядок зміни і припинення дії договору;
9. права та обов'язки сторін, відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
10. інші умови за згодою сторін;
11. підписи сторін.

         Позичальник повинен використовувати кредит виключно на заявлені потреби, зафіксовані в кредитному договорі. Якщо кошти будуть використані на інші цілі, це може бути підставою для розірвання кредитного договору.

          За законодавством України банкам забороняється надавати кредити, які не забезпечено гарантіями. Тому, готуючись до придбання кредиту, варто подумати про те, які саме гарантії повернення кредиту можна надати. Законодавство України та практика знають такі форми забезпечення виконання зобов'язань із поверненню кредиту:

     1. Застава - найбільш поширений  спосіб забезпечення виконання  зобов'язань. Відповідно до неї  банк або інший позикодавець у разі неповернення кредиту має право одержати належну йому суму з вартості майна, яке перебуває у заставі.

• іпотека - застава землі або нерухомості;
• застава товарів в обороті та переробці - застава сировини, напівфаб рикатів, комплектуючих виробів, готової продукції тощо;
• заклад аналогічний до застави , проте відрізняється тим, що предме том закладу є рухоме майно, яке переходить у володіння позикодавця до повер нення заборгованості;
• застава майнових прав - це застава прав вимоги позичальника до третіх осіб;
• застава цінних паперів .

               Застава обов'язково оформляється  письмовим договором та у визначених  законом випадках підлягає реєстрації.

         2. Гарантія - полягає у тому, що третя особа - громадянин або суб'єкт господарської діяльності - зобов'язується перед кредитодавцем відповідати за повернення заборгованості, якщо позичальник не поверне кредит у встановлений строк. Гарантія може обмежуватися певною сумою і надається у письмовій формі.

         3. Порука є аналогічною до гарантії, проте укладається відносно зобов'язань фізичних осіб, які не займаються підприємницькою діяльністю. При поруці кредитор може звертатися з вимогою про повернення заборгованості як до боржника, так і до поручителя, тобто до того, хто надав поруку.

           4.Страхування ризику неповернення кредиту виникає лише на підставі договору зі страховою організацією. У разі неповернення кредиту страхова організація зобов'язується виплатити суму відповідно до умов договору страхування.

        Кредити надаються на комерційних засадах, тобто за користування ними сплачується плата у формі відсотку від суми кредиту. Розмір відсотку встановлюється банком та закріплюється у кредитному договорі, проте залежить від строку, на який надається кредит. Чим більший строк, тим менший відсоток і навпаки, чим менший строк, тим відсоток більший.

        В залежності від строку надання кредиту розрізняють короткостроковий кредит (до 1 року), середньостроковий (до 3 років) та довгостроковий (від 3 років). Перебіг цього строку починається з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника. У разі закінчення строку надання кредиту позичальник повинен повернути наданий йому кредит та сплатити відсоток за користування ним.

     Варто пам'ятати: забороняється одержувати кредит для покриття збитків від господарської діяльності позичальника, а також на формування та збільшення статутного фонду підприємства.

      Виділення і розгляд такого цілісного поняття, як "кредитний процес", дозволяє комплексно проаналізувати всі складові та етапи механізму банківського кредитування. Під кредитним процесом розуміють рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредитного процесу відбувається послідовна зміна стадій механізму банківського кредиту. Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм власності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.