Особливості банківського кредитування малого бізнесу

     Використання  різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

     В залежності від ознаки, покладеної в основу класифікації, виділяють  чимало форм, видів та типів кредитів.

     Розглянемо  найбільш важливі види кредиту:

     Банківський кредит – це економічні, кредитні відносини  між банками і суб'єктами господарювання з приводу видачі (отримання) і  використання позикових коштів.

     Види  банківського кредиту

  Кредити, які надаються банками, поділяються: 

       За строками користування:

      - короткострокові - до 1 року,

      - середньострокові - до 3 років,

      - довгострокові - понад 3 років. 

       За забезпеченням:

      - забезпечені заставою (майном, майновими  правами, цінними паперами);

      - гарантовані (банками,фінансами  чи майном третьої особи);

      - з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

      - незабезпечені (бланкові). 

       За ступенем ризику:

      - стандартні кредити;

      - кредити з підвищеним ризиком; 

       За методами надання:

      - у разовому порядку;

       - відповідно до відкритої кредитної лінії;

      - гарантійні (із заздалегідь обумовленою  датою надання, за потребою, із  стягненням комісії за зобов'язання). 

       За строками погашення:

      - водночас;

      - у розстрочку;

      - достроково (за вимогою кредитора,  або за заявою позичальника);

      - з регресією платежів;

      - після закінчення обумовленого  періоду (місяця, кварталу)

     Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між  двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

     Лізинговий  кредит – це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно. Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавачем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

     Іпотечний кредит – це особливий вид економічних  відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

     Споживчий кредит – кредит, який надається  тільки в національній грошовій одиниці  фізичним особам-резидентам України  на придбання споживчих товарів  тривалого користування та послуг і  який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

     Державний кредит – це сукупність кредитних  відносин між державою, юридичними та фізичними особами з приводу  випуску (придбання) позик.

     Короткострокові кредити – до одного року – можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити - до 3 років - можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Довгострокові - понад 3 роки - можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо [23].

     У західній банківській практиці виділяють  позики до запитання (онкольний кредит), що повертаються позичальниками на першу  вимогу банку (з попередженням). Ставки відсотку за онкольним кредитом нижчі  ніж за строковими позичками.

     У світовій банківській практиці найпоширенішими  схемами надання позик є кредитна лінія, револьверний (автоматично поновлювальний) кредит та овердрафт. Кредитна лінія  – оформлена договором згода  банку надавати позичальникові кредити  протягом певного часу до певної заздалегідь визначеної максимальної величини - ліміту кредитування. Це перспективний вид банківської позики. Клієнт може у будь-який момент отримати позику без оформлення кредитних документів. Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного браку оборотних коштів, пов'язаних із сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тім, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. У зв'язку з цим підприємство повинно заставити банку основні фонди.

     Револьверний  кредит – це позика, що надається банком клієнтом в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Це багаторазово поновлювальний кредит. Відбувається постійне відновлення позики в умовах тривалих відносин банку і клієнта, який неодноразово позичає і повертає борг.

     При овердрафті банк у межах узгодженого  ліміту проводить платежі за клієнта  на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку.

     Із  від'ємного залишку на рахунку позичальника банк стягує відсоток як за звичайний кредит.

     Видача  банками кредитів суб'єктам підприємницької  діяльності здійснюється при дотриманні таких принципів: забезпеченості, повернення; терміновості; оплати і цільового використання.

     Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту подає банку під заставу вартість майна, яке в нього є, матеріальних цінностей, цінних паперів тощо.

     Повернення  кредиту означає, що одержані господарюючим  суб'єктом позичені кошти повинні  бути повернені банку в строк, визначений у кредитному договорі. Повернення кредиту забезпечується безперервністю процесу кругообігу коштів і переходом їх у завершальній стадії в грошову форму.

     Принцип терміновості кредиту полягає в  тому, що позики підприємству видаються  на чітко визначений термін, передбачений у договорі, по закінченні якого вони повинні бути повернені.

     Платність кредиту полягає в тому, що позики установи банків видають господарюючим  суб'єктам за визначену оплату, яка  називається відсотком. Розмір оплати за кредит і порядок її сплати встановлюються банком у залежності від ступеня кредитного ризику, поданого забезпечення, рівня облікової ставки НБУ, рівня оплати за кредитні ресурси, рівня інфляції та інших факторів.

     Цільовий  характер використання кредиту передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Зокрема, чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонд.

     Таким чином, роль кредитних відносин в економіці залежить від стану самої економіки. В Україні в сучасних умовах актуальною є проблема реформування системи кредитування суб'єктів господарської діяльності. Кредит є важливим джерелом капітальних вкладень, тому традиційно виділяється його вагома роль у реструктуризації економіки.

     Розвиток  малого підприємництва з часу здобуття Україною незалежності більш або  менш активно проголошувався державою як один із пріоритетів державної політики. Але за результатами досліджень державної політики щодо малого підприємництва в Україні можна зробити невтішний висновок, а саме – малому та середньому бізнесу дуже мало приділялось уваги з боку держави, а в деяких напрямках зовсім не зроблено нічого. Після виходу Закону України “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21.12.2000 р. та Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.11.2000 р. у підприємців з`явилася надія про те, що держава все ж почне піклуватися про малий та середній бізнес в країні, але, як показує історія десяти років, цього не відбулось.

     Сьогодні  малий та середній бізнес якнайбільше  потребує фінансових ресурсів для свого  розвитку. Фінансово-кредитна підтримка держави, що є одним із головних напрямків державної підтримки, які визначені у вище зазначених законах, є досить незначною і закритою бюрократичними перепонами, хоча деякі кроки зроблені – це участь НБУ, Міністерства фінансів України в програмі кредитування малого бізнесу з ЄББР, Світовим банком, Німецьким банком реконструкції (KfW), Агентством США з Міжнародного Розвитку (USAID). Тому малому та середньому бізнесу доводиться шукати необхідні фінансові ресурсів на банківському ринку. Залучення банківського кредиту є класичною технологією запозичення необхідних фінансових ресурсів. На сьогоднішній день банківські кредити дають змогу фінансувати витрати суб`єктів підприємницької діяльності, пов`язані з придбанням основних і поточних активів, покриттям таких потреб підприємства, як тимчасове збільшення виробничих запасів, виникнення (збільшення) дебіторської заборгованості, іншими зобов’язаннями. В Україні спостерігається активізація діяльності банківських установ щодо кредитування малого та середнього бізнесу. Цей процес активно почав діяти з 2000 року, і сьогодні кожний банк намагається створити відділ кредитування малого бізнесу. Це пояснюється трьома чинниками. Перший – переорієнтація багатьох фінансових установ на малий бізнес, що стає пріоритетним не тільки для великих банків із розвиненою філіальною мережею, а й для середніх, які також готові активно працювати з населенням, малим і середнім бізнесом. Другим чинником збільшення частки кредитів суб`єктам малого бізнесу у кредитних портфелях банків є зростання попиту на відносно невеликі за розмірами позики (сьогодні середній розмір позики по програмі кредитування малого та середнього бізнесу – 5 000 – 7 000 у.о.). Тобто, при такій ситуації невеликий розмір кредитів при їх значній кількості дає банку змогу диверсифікувати кредитні ризики. Третій чинник – це швидкість оформлення кредиту та потреба малих підприємств у “швидких грошах”. Разом з тим на практиці банки дуже обережно підходять до питання кредитування малих підприємств. Головним недоліком кредитування малого та середнього бізнесу банкіри нерідко називають труднощі, пов`язані з “відстеженням” позичальників, які нерідко працюють у тіні і ведуть подвійну бухгалтерію. Але, поряд з цим, банківський сектор дуже перспективно дивиться на розвиток кредитування малого бізнесу, тому що вони бачать великі фінансові ресурси та можливості, що кроїться в тіньовій економіці; і намагаються залучити цей великий сектор економіки. Розглядаючи розвиток кредитування малого та середнього бізнесу можна виділити два шляхи розвитку – програми кредитування за рахунок власних ресурсів банків та програми за рахунок ресурсів міжнародних фінансових організацій: ЄБРР, Світового банку, Німецько-українського фонду, фонду “Євразія” та інших. В майбутньому другий “шлях” зникне, так як працюючи з іноземною валютою, вітчизняні банки розвивають власні кредитні лінії для малого та середнього бізнесу. Великі банки починають кредитувати за рахунок власних коштів, поступово відмовляючись від ресурсів іноземних кредитних ліній. Цей шлях був плацдармом розвитку кредитування малого та середнього бізнесу, так як вітчизняні банки не мали досвіду, технологій та програм роботи з малим підприємництвом. Сьогодні є певна напрацьована база, і в умовах приходу іноземних банків є всі підстави говорити про розвиток кредитування малого та середнього бізнесу кожним банком окремо. Банки будуть конкурувати технологіями кредитування підприємництва (вже сьогодні банки кредитують до 7 000 у. о. без забезпечення, що свідчить про високотехнологічні програми кредитування), що в свою чергу буде впливати на швидкість видачі кредитних ресурсів, строки та ціну. Разом з цим, банки ще не в змозі задовольнити потреби малого та середнього бізнесу, тому кредитування по програмам за ресурси міжнародних організацій є актуальним. Необхідною умовою подальшого розвитку кредитування банками суб`єктів підприємницької діяльності є залучення держави до цього процесу. Основними напрямками роботи повинні бути активізація кредитно-гарантійних установ, створення Національної системи гарантій, збільшення частки державних видатків на розвиток малого підприємництва, впровадження законів про мікрокредитування, розроблення програм фінансової підтримки на прикладі США та країн Європейської співдружності тощо. При конструктивній роботі банківського сектора та держави в особі НБУ, Міністерства фінансів можливо прискорити розвиток як банківського сектору так і малого підприємництва до показників розвинутих країн світу.

     На  сьогодні кредитна підтримка суб'єктів  малого підприємництва здійснюється в межах Закону України від 19.10.2000 р. N 2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва", який визначає правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва, незалежно від форми власності, з метою сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення його як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та створення умов для позитивних структурних змін в економіці України.

     Програма  кредитування малого підприємництва розрахована  на суб’єктів малого підприємництва (фізичні особи – підприємці, юридичні особи – СМП). Фізичні особи, що отримують доходи від власного бізнесу (як підприємці або власники юридичної особи – суб’єкта малого підприємництва), які мають діючий бізнес протягом не менш ніж 3 (трьох) місяців для фізичних осіб-підприємців, та не менше ніж 6 (шість) місяців – для юридичних осіб – СМП. Для зручнішого пристосування до потреб потенційних клієнтів банки розробляють та впроваджують різні програми для кредитування суб’єктів малого підприємництва. Наприклад, це можуть бути такі програми:

• Кредит для розвитку бізнесу під заставу рухомого майна;
• Кредит для розвитку бізнесу під заставу нерухомого майна;
• Обладнання для малого бізнесу;
• Новий автомобіль на бізнес;
• Комерційна нерухомість;
• Експрес-кредитування тощо.

     Наприклад, під заставу рухомого майна кредити  можуть надаватися до 12 місяців –  на поповнення обігових коштів, до 18 місяців  – на придбання основних засобів  та поповнення обігових коштів або  на споживчі потреби (під заставу  товарів в обороті), до 24 місяців – на придбання основних засобів або на споживчі потреби (під заставу обладнання), до 36 місяців – на придбання основних засобів або на споживчі потреби (під заставу автотранспорту). Строки погашення банки розробляють в залежності від розробленої ними власної програми. Що стосується застави під нерухоме майно, то строки можуть коливатися від 5 років (якщо забезпечення за кредитом - іпотека землі та складських приміщень, виробничих приміщень, майнових комплексів іншої нерухомості (теплиці, гаражі, дачні будинки)), до 8 років (якщо забезпечення за кредитом - іпотека нерухомості нежитлового призначення – офісних та торгівельних приміщень тощо), до 12 років (якщо забезпечення за кредитом - іпотека нерухомості житлового призначення).