Правовий статус некомерційних суб’єктів господарювання

Б) Особливості легалізації некомерційних суб’єктів господарювання

              Традиційно в юридичній літературі під легалізацієй розуміють наділення певного документу або особи юридичними характеристиками. [20. с.465]. Крім того, поняття легалізації прямо використовується в законодавстві України як інститут підтвердження реєстрації громадських організацій. [24, ст.14; 26 ст.16].

              В науці господарського права під легалізацієй господарської діяльності розуміють наділення суб’єкта господарювання необхідними юридичними документами, які дозволяють йому здійснювати господарську діяльність на законних підставах.[ 71 С. 84]. Незважаючи на те, що термін „легалізація” зазвичай  використовується відносно комерційної (підприємницької) діяльності, слід зауважити, що процедура легалізації передбачена також і для некомерційної господарської діяльності. [Гл. 5 ГК].

         Процедура легалізації є комплексним поняттям і може включати одразу декілька складників: державну реєстрацію суб’єктів господарювання; одержання дозволу на виготовлення печаток та штампів; реєстрацію в податкових органах, органах статистики, соціального та пенсійного страхування; ліцензування, патентування; одержання дозволу органів санітарного, пожарного контролю, органів з охорони праці та ін. Перелік етапів легалізації не є вичерпним і залежить від виду та сфери господарської діяльності. В цілому легалізація може налічувати до десяти складників (етапів).

              Згідно з існуючою класифікацією легалізація суб’єктів господарювання поділяється на:  внутрішню (визначення виду, організаційно-правової форми суб’єкта, видів діяльності, структури та повноважень органів управління тощо) та зовнішню (починається з державної реєстрації, взяття на облік в органах контролю та інші етапи, про які було зазначене вище). Внутрішня легалізація суб’єкта господарювання знаходить своє відображення в засновницьких документах та є передумовою зовнішньої легалізації.

       Для неприбуткової організації, яка тільки розпочинає свою діяльність, проблема легалізації та набуття статусу юридичної особи стає першим кроком до існування. І хоча діяльність некомерційних організацій не повинна залежати від державних структур, проте саме держава в законодавчому порядку визначає правила їх створення. Використовуючи принцип правомірності, В. Кравчук пропонує поділ колективних утворень на такі, що переслідують неправомірні й правомірні цілі  [41]. Відповідно всі організації, які створені в усіх сферах суспільного життя для реалізації будь-якого правомірного інтересу, названі легальними і вони в свою чергу поділені на два типи: нелегалізовані і легалізовані. Нелегалізовані організації – це ті, які переслідують правомірні цілі, але в силу закону не потребують легалізації або їх члени не бажають вдаватися до процедури легалізації. Не є обов’язковим, наприклад, повідомлення державних органів про утворення релігійної громади (ст. 8 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”). Зрозуміло, що такі організації не набувають правосуб’єктності. Якщо за задумом членів об’єднання мета організації може бути досягнута лише через участь у суспільних правовідносинах, легалізація є необхідною.

      Згідно зі ст. 14 Закону України “Про об’єднання громадян”, легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян є обов’язковою й здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Громадські організації, які пройшли легалізацію шляхом повідомлення,  набувають прав та приймають на себе обов’язки, передбачені Законом України “Про об’єднання громадян”.

        Досліджуючи права об’єднань громадян, встановлені законом (ст. 20), складається враження, що цими правами користуються тільки організації-юридичні особи. Проте, можна виділити ті права, для здійснення яких організації не потрібен статус юридичної особи і якими користується об’єднання громадян, яке пройшло легалізацію шляхом повідомлення.

Такі організації можуть:

        представляти і захищати свої законні інтереси та інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських організаціях;

        брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

        одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх завдань;

        вносити пропозиції до органів влади і управління;

        розповсюджувати інформацію і пропагандувати свої ідеї та цілі.

              Відповідно додатковими правами для організації, яка пройшла легалізацію шляхом реєстрації, будуть наступні:

        право виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові та немайнові права;

        право створювати установи та організації;

        право засновувати засоби масової інформації, підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.

              Як можемо бачити, державна реєстрація як перший етап зовнішньої легалізації, є необхідною умовою для того, щоб некомерційна організація якнайефективніше могла здійснювати свої статутні завдання. Але її значення полягає ще і в тому, що вона є одним з критеріїв розмежування неприбуткових та прибуткових організацій.

      Почнемо з того, що некомерційні організації є суб’єктами господарювання, а згідно із Господарським кодексом суб’єкти  господарювання можуть  бути  створені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у  випадках, спеціально передбачених  законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення)  діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.[ Ст. 56.ГК]

Статусу юридичної особи неприбуткові організації набувають відповідно до законодавства ( наприклад – ЗУ „Про об єднання громадян”. ЗУ «Про благодійництво та благодійні організації», ЗУ«Про кредитні спілки» тощо).

Розглянемо порядок легалізації некомерційних організацій на прикладі об’єднань громадян. Легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян є обов’язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування відповідно до Положення про порядок легалізації об’єднань громадян, затвердженого постановою Кабміну України від 26.02.93 р. № 140. Діяльність об’єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, — протизаконна. У разі реєстрації об’єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

              Положення про порядок легалізації об’єднань громадян  встановлює, що легалізація всеукраїнських об'єднань громадян і міжнародних громадських організацій здійснюється   Мін’юстом України,  місцевих осередків та місцевих об'єднань  громадян - Головним управлінням  юстиції  Мін'юсту  в  Автономній   Республіці   Крим, обласними,  Київським  та  Севастопольським міськими, районними, районними в містах  Києві  та  Севастополі  управліннями  юстиції, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських  Рад  народних депутатів.

     Це положення також вказує на перелік необхідних для державної реєстрації документів, до яких слід віднести:

    1) заяву [ додаток ], підписану  не  менш  як трьома засновниками  об'єднання громадян або їх уповноваженими представниками. [  41  ].

   2) статут (положення) в двох примірниках;

3) протокол установчого з'їзду  (конференції)  або  загальних зборів, які прийняли статут (положення);

    4) відомості  про  склад  керівництва  центральних  статутних органів (із зазначенням прізвища, імені, по  батькові, року народження, місця постійного проживання, посади(заняття), місця роботи);

    5)дані про наявність місцевих осередків, підтверджені протоколами конференцій (зборів);

    6) документ про сплату реєстраційного збору;

   7) відомості про засновників об'єднання громадян  або  спілок об'єднань громадян (для громадян - із зазначенням прозвища, ім’я, по батькові, року народження, місця  постійного проживання; для спілок об'єднань громадян  -  назви об'єднання, місцезнаходження вищих статутних органів, а  також  доданням  копії  документа про легалізацію);

     8) документ,  який  підтверджує  місцезнаходження об'єднання громадян. 

    Якщо неприбуткова організація має намір діяти зі статусом міжнародної, вона додатково подає документи, які підтверджують поширення її діяльності на території хоча б однієї іноземної країни (це може бути: довіреність,  протокол, документи про легалізацію, тощо). При реєстрації спілки об’єднань додатково повинно бути подане рішення центральних статутних органів об’єднань громадян про їх вступ до спілки [ 41 ]

     Як було зазначено у третьому розділі дипломної роботи, в Україні існує велика кількість видів некомерційних організацій. Тому саме належність до певного виду таких організацій  зумовлює  особливі умови їх легалізації, до яких можна віднести.

              1.Створення некомерційної організації шляхом повідомлення або державної реєстрації.

              2. Засновниками некомерційних організацій можуть бути: громадяни України (наприклад, засновниками (членами) політичної партії можуть бути тільки громадяни України), іноземці, особи без громадянства, юридичні особи (недержавний пенсійний фонд, фондова біржа), фізичні             особи - підприємці (Торгово-Промислова палата).

              3.Некомерційні організації реєструються з всеукраїнським, місцевим, міжнародним статусом.

              4. Реєструючим органом може бути Мінюст України, управління Мін’юсту на місцях, місцеві органи виконавчої влади або інші органи (наприклад Державна комісія з регулювання ринків фінансових  послуг реєструє недержавні пенсійні фонди).

              5. Стандартними вимогами до статутних документів некомерційної організації є: її назва, місцезнаходження, мета, завдання, умови членства, права і обов’язки членів, порядок утворення та діяльності статутних органів, джерела надходження коштів,  порядок звітності, контролю, порядок внесення змін до статуту, порядок припинення діяльності та вирішення майнових питань.

Висновки

       Аналіз інституту некомерційних суб’єктів господарювання (неприбуткових організацій) дозволяє зробити наступні висновки.

    1. Діяльність, якою займаються неприбуткові організації є некомерційною господарською діяльністю. Проаналізувавши різні тлумачення поняття «некомерційна господарська діяльність», можемо зробити висновок, що суттєвих  розбіжностей у поняттях некомерційної діяльності             (некомерційного господарювання) не існує. Вчені - теоретики та юристи – практики так чи інакше погоджуються з визначенням некомерційного господарювання, що міститься у Господарському Кодексі України.

      2. На підставі проведеного порівняльного аналізу понять „комерційна” та „некомерційна” господарська діяльність дійшли до висновку, що зазначені види діяльності мають як спільні, так і відмінні ознаки. А саме: спільними ознаками комерційної та некомерційної діяльності є: самостійність,  систематичність та спрямованість на досягнення економічних, соціальних та інших результатів. 

     Самостійність обох цих  видів діяльності полягає в тому, що суб’єкти господарювання (комерційного і некомерційного сектору)  мають право без обмежень здійснювати будь – яку діяльність, яка не заборонена законом. Це право гарантується та охороняється законом.

       Систематичність є обов’язковою ознакою господарської діяльності і, звичайно, спільною для комерційної і некомерційної діяльності. Такий висновок можна зробити хоча б з того, що законодавець, вживши цю ознаку, не наділив її різними умовами для здійснення різних видів діяльності. Проте чітка позиція щодо цієї ознаки висловлюється лише відносно комерційної ( підприємницької) діяльності (згідно з Декретом КМУ „Про податок на промисел” систематичною комерційною діяльністю вважається виготовлення, продаж товарів, надання послуг, яка здійснюється більше чотирьох разів на протязі календарного року). За відсутності встановлення особливих умов щодо систематичності діяльності некомерційної організації, вважаємо що можна по аналогії застосовувати цю норму і до некомерційних суб’єктів господарювання. А саме: неприбуткова організація (будь-якого виду) для того, щоб вважати свою діяльність систематичною, повинна щонайменше чотири рази на рік здійснити певні дії згідно зі своїми статутними цілями і завданнями (наприклад, діяльність благодійної організації можна вважати систематичною, якщо на протязі одного  календарного року вона провела хоча б чотири благодійні акції). 

        Спільність комерційної і некомерційної видів діяльності полягає і в спрямованості на досягнення економічних, соціальних та інших результатів. Досягнення цих результатів є обов’язковим для некомерційних суб’єктів господарювання, але ми не можемо говорити про неможливість досягнення таких цілей і комерційними суб’єктами господарювання (наприклад, акціонерне товариство може виділити певні кошти на розвиток спорту: це можна зробити як через неприбуткову організацію (благодійний фонд, громадську організацію), перерахувавши кошти, так і збудувавши за власні кошти стадіон - тим самим буде досягнута суспільно корисна ціль - розвиток спорту).

     Також вважаємо доречним зробити акцент на понятті «економічний результат» в контексті некомерційних суб’єктів господарювання. Під економічним  результатом  слід розуміти можливість одержання прибутку некомерційними організаціями, який є необхідним для їх існування та здійснення своєї основної (некомерційної) діяльності, адже існувати тільки на членські внески та пожертвування некомерційна організація неспроможна.

              Серед відмінних ознак комерційної (некомерційної) діяльності можна виділити наступні: